Рішення

від 16.09.2014 по справі 922/2679/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" вересня 2014 р.Справа № 922/2679/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Лобові Р.М.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінкомстандартсервіс", м. Калинівка до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Пульс", м. Харків про стягнення коштів в розмірі 85059,16 грн. за участю представників сторін:

Представник позивача - ОСОБА_1, дов. № 02/07 від 01.07.2014 року.

Представник відповідача - не з"явився.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Вінкомстандартсервіс", м. Калинівка звернувся до господарського суду з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Пульс", м. Харків, в якому просить суд стягнути на свою користь заборгованість в розмірі 85057,78 грн., яка складається з: 80635,00 грн. - основна заборгованість, 3819,68 грн. - пеня, 603,10 грн. - 3% річних. Дана заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору поставки № 1802/2 від 18.02.2013р., укладеного між сторонами. Також позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати.

Ухвалою господарського суду від 04.07.2014р. прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її розгляд у судовому засіданні на 04.08.2014р. об 11:30 год.

Ухвалою господарського суду від 21.08.2014р. строк розгляду даного спору, за клопотанням відповідача, продовжено до 16.09.2014р., в порядку статті 69 ГПК України.

У призначеному судовому засіданні 16.09.2014р. представник позивача позов підтримав, через канцелярію суду надав заяву про уточнення позовних вимог (вх. № 29882), в якій збільшив розмір позовних вимог та просив суд стягнути на свою користь: 80635,00 грн. - основна заборгованість, 7104,95 грн. - пеня, 1033,89 грн. - 3% річних. Також позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати, які складаються з витрат на послуги адвоката за надання правової допомоги в розмірі 5000,00 грн. та судового збору, сплаченого позивачем при подачі позову в розмірі 1827 грн.

Розглянувши зазначену заяву та враховуючи, що згідно статті 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог, суд приймає дану заяву до розгляду як таку, що не суперечить інтересам сторін та діючому законодавству, розгляд справи продовжено з її урахуванням.

Представник відповідача в призначене судове засідання 16.09.2014р. не з'явився, про причину неявки суд не повідомив. Через канцелярію суду відповідачем було надано відзив на позов (вх. № 30284), в якому проти позову заперечує та просить суд відмовити в його задоволенні. Також відповідачем надані до господарського суду додаткові докази по справі (вх. № 31563) та відзив на заяву позивача про уточнення позовних вимог (вх. № 31564). Всі надані відповідачем письмові докази судом досліджено та долучено до матеріалів справи.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, вислухавши представників сторін під час розгляду справи, судом встановлено наступне:

ЯК свідчать матеріали справи, 18.02.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-Пульс" (відповідач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вінкомстандартсервіс" (позивач, покупець) було укладено договір поставки № 1802/2 , відповідно до умов якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця товар, ціна, кількість, асортимент якого вказані у накладних, а покупець зобов'язався прийняти даний товар та сплатити його повну вартість на умовах договору.

За умовами п. 4.2. договору покупець здійснює 100% передплату за товар.

Відповідно до п. 12.1. договору, строк дії договору до 01 квітня 2014 року.

У день підписання спірного договору постачальник виставив покупцю рахунок на оплату № 46 від 18 лютого 2013 року на загальну суму 159 385,00 грн. за поставку наступного товару: транспортер похилої камери «Славутич» у кількості 61 шт., ланцюг елеватора зернового «Славутич» - 60 шт., ланцюг елеватора колосового «Славутич» - 51 шт., тобто сторони узгодили ціну, кількість та асортимент товару.

Відповідно до матеріалів справи, на виконання умов договору, позивач (покупець) здійснив 100% передоплату за товар, що підтверджується платіжними дорученнями: № 746 від 19 лютого 2013 року на суму 10000,00 грн., № 747 від 20 лютого 2013 року на суму 10000,00 грн., № 748 від 20 лютого 2013 року на суму 10000,00 грн., № 749 від 20 лютого 2013 року на суму 20000,00 грн., № 750 від 21 лютого 2013 року на суму 10000,00 грн., № 751 від 21 лютого 2013 року на суму 10000,00 грн., № 752 від 22 лютого 2013 року на суму 10000,00 грн., № 753 від 22 лютого 2013 року на суму 10000,00 грн., № 756 від 25 лютого 2013 року на суму 10000,00 грн., № 759 від 26 лютого 2013 року на суму 10000,00 грн., № 769 від 07 березня 2013 року на суму 20000,00 грн., № 768 від 07 березня 2013 року на суму 20000,00 грн., № 773 від 14 березня 2013 року на суму 9385 грн. (всього 159385,00 грн.)

Всупереч умовам договору поставки від 18.02.2013р., відповідач (постачальник) лише частково виконав взяті на себе зобов'язання за спірним договором та поставив покупцю товар на загальну суму 78750,00 грн., що підтверджується видатковими накладними:

- № Б00000110 від 11 квітня 2013 року, за якою поставлено транспортер похилої камери «Славутич» у кількості 10 шт.,;, ланцюг елеватора зернового у кількості 10 шт., ланцюг елеватора колосового «Славутич» у кількості 10 шт., на загальну суму 26250,00 грн.;

- № Б0000377 від 25 червня 2013 року, за якою поставлено транспортер похилої камери «Славутич» у кількості 10 шт.; ланцюг елеватора зернового у кількості 10 шт., ланцюг елеватора колосового «Славутич» у кількості 10 шт., на загальну суму 26250,00 грн.;

- № 461 від 13 вересня 2013 року, за якою поставлено транспортер похилої камери «Славутич» у кількості 10 шт., ланцюг-елеватора зернового у кількості 10 шт., ланцюг елеватора колосового «Славутич» у кількості 10 шт., на загальну суму 26250,00 грн.

Як свідчать матеріали справи, враховуючи недоотримання позивачем товару за договором поставки від 18.02.2013р. та, враховуючи те, що спірним договором строк поставки товару не визначено, позивач звернувся до відповідача із відповідною вимогою про поставку товару, направивши листа 18 березня 2014 року вих. №03/08.

13 травня 2014 року вих. № 1305/1 відповідач направив відповідь на адресу TOB «Вінкомстандартсервіс», в якій підтвердив наявність перед позивачем заборгованості за недопоставлений товар в загальній сумі 80635,00 грн. Одночасно вказавши, що зважаючи на складну політичну ситуацію в країні не має змоги здійснювати поставки товару TOB «Вінкомстандартсервіс» та в повній мірі виконати свої зобов'язання.

Підставою для звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду стала невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки щодо поставки товару на суму 80635,00 грн., яка була сплачена позивачем. Також позивач, звертаючись до суду з даним позовом, у зв'язку із простроченням виконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань щодо здійснення поставки у власність позивача товару, вартість якого була передплачена останнім, просить стягнути на свою на користь пеню в розмірі 7104,95 грн. та 1033,89 грн. 3% річних, що є наслідком порушення вказаного грошового зобов'язання.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Сторони в судовому засіданні пояснили, що текст спірного договору було розроблено відповідачем та підписано за місцем його знаходження в м. Харкові. Під час підписання сторони не звернули увагу на помилку в номері даної угоди, в зв"язку з чим у TOB «Агро-Пульс» договір поставки № 1802/2 від 18 лютого 2013 року рахується під номером 1802/3.

Отже, між сторонами у справі було укладено лише дві угоди: № 1802/1, відповідно до якої зобов'язання виконані у повному обсязі, а також № 1802/2, за якою розглядається даний спір ( у TOB «Агро-Пульс» рахується під № 1802/3). Тобто договір № 1802/3 на який посилається відповідач та договір № 1802/2, на який посилається позивач - це один договір.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст.173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов'язку в натурі (присудження до виконання обов'язку в натурі).

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 662, 664 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар" Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві..

В силу положень ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Отже, враховуючи те, що договором строк поставки товару відповідачем Позивачу не визначено, останній, в порядку ч. 2 ст. 530 ЦК України, звернувся до TOB «Агро-Пульс» із відповідною вимогою про поставку товару, направивши листа 18 березня 2014 року вих. №03/08.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Як свідчать матеріали справи та не спростовано відповідачем у судових засіданнях, на виконання умов договору, позивач (покупець) здійснив 100% передоплату за товар, що підтверджується платіжними дорученнями.

Всупереч умовам договору поставки від 18.02.2013р., відповідач (постачальник) лише частково виконав взяті на себе зобов'язання за спірним договором та поставив покупцю товар на загальну суму 78750,00 грн.

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати товару по договору поставки від 18.02.2013р.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право, в тому числі, подавати докази.

Згідно ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду доказів на підтвердження поставки позивачу товару на суму 80635,00 грн. а також не надав суду доказів на підтвердження повернення позивачу зазначеної суми, сплаченої позивачем як передплата за поставлений товар, суд визнає вимогу позивача щодо стягнення з відповідача 80635,00 грн. заборгованості по договору поставки від 18.02.2013р. належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо нарахування позивачем відповідачеві пені в розмірі 7104,95 грн., у зв'язку із невиконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо здійснення поставки у власність позивача товару, вартість якого була передплачена останнім, суд відмовляє в задоволенні даної вимоги, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 7.4. договору поставки від 18.02.2013р., у випадку несвоєчасного виконання постачальником своїх зобов'язань по поставці товару, постачальник сплачує покупцю пеню у вигляді подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення поставки товару.

Але, звертаючись до господарського суду з відповідним позовом, позивач просить суд стягнути з відповідача, в порядку п. 7.4. договору поставки, пеню в сумі 80635,00 грн., у зв'язку з заявленими вимогами про повернення передплати, після закінчення терміну дії договору поставки.

Враховуючи те, що умовами договору не передбачено стягнення неустойки (пені) за повернення передплати, суд відмовляє в задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 7104,95 грн.

Розглянувши вимогу позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 1033,89 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 5.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилась від прийняття зобов'язання за договором (ст. 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодувати збитки та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчинюються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов"язань, а з інших підстав.

Враховуючи викладене, дана вимога позивача також не підлягає задоволенню.

Суд критично ставиться до позиції відповідача, викладеної у відзиві на позов щодо продовження строку дії договору поставки від 18.02.2013р. до 15.07.2015р. вважає їх безпідставними та зазначає, що матеріали справи не містять доказів згоди позивача (покупця) на укладення додаткової угоди про продовження строку дії договору та зміни умов поставки товару.

Направлення на адресу позивача для підписання додаткової угоди про продовження дії договору поставки та зміни умов поставки не може вважатись фактом узгодження з позивачем внесення відповідних змін до договору. Таким чином, договір поставки № 1802/2, укладений між сторонами 18.02.2013р., закінчив свою дію 01.04.2014р.

Як визначено у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Подані докази не можуть бути відхилені судом з тих мотивів, що вони не передбачені процесуальним законом.

Враховуючи викладені вище обставини, позов ТОВ "Вінкомстандартсервіс" підлягає частковому задоволенню в частині стягнення з відповідача 80635,00 грн., внесеної позивачем як передплата за не отриманий товар за договором поставки від 18.02.2013р.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. Судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати в даній справі в сумі 1659,50 грн. покладаються на відповідача.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача на свою користь 5000,00 грн. витрат на послуги адвоката за надання правової допомоги, суд відмовляє в її задоволенні, виходячи з наступного.

Пунктом 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», витати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 ті частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 6-рп/2013 у справі № 1-4/2013.

З документів, доданих до позовної заяви та до уточнення до позовної заяви, вбачається, що представник TOB "Вінкомстандартсервіс", ОСОБА_1, діє на підставі довіреності, виданої TOB "Вінкомстандартсервіс", а також договору про надання юридичних послуг, укладеного між TOB "Вінкомстандартсервіс" та TOB "Юридична фірма "Міжнародний центр", а не на підставі договору про надання юридичних послуг адвокатом чи витягу з договору з адвокатським об'єднанням, як цього вимагає законодавство.

Отже, представник TOB "Вінкомстандартсервіс" у даному судовому провадженні виступає не як адвокат, а як директор TOB "Юридична фірма "Міжнародний центр", . тобто як суб'єкт підприємницької діяльності, який надає правову допомогу клієнтам у порядку, визначеному законодавством.

Окрім цього, суд зауважує, що, відповідно до рахунку-фактури №1 від 16.07.2014 року та платіжного доручення №1156 від 17.07.2014 року, які позивачем надано на підтвердження витрат на правову допомогу, не зазначено, які саме послуги позивачу надано за договором про надання юридичних послуг. Відсутнє будь-яке посилання на те, що ці витрати здійснено позивачем за представництво його інтересів у господарському суді по даній справі та за складання відповідних процесуальних документів. З документів вбачається лише те, що TOB "Юридична фірма "Міжнародний центр" надало TOB "Вінкомстандартсервіс" юридичну послугу у кількості 1 (одна) шт.

Зважаючи на всі ці обставини, у господарського суду відсутні підстави для задоволення вимог позивача щодо відшкодування витрат на правову допомогу в розмірі 5000,00 грн.

Керуючись статтями 55, 124 Конституції України, ст. ст. 6, 11, 15, 16, 509, 525, 526, 530, 598, 612, 626-629, 662-664, 693, 712 Цивільного кодексу України, ст. ст.173, 174, 179, 193 Господарського кодексу України, ст. ст. 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Пульс" (61161, м. Харків, вул. З"єднана, 18, кв. 2, код ЄДРПОУ 38000049) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінкомстандартсервіс" (22400, Вінницька область, м. Калинівка, вул. Возз"єднання, 11, кв. 39, код ЄДРПОУ 36071584) суму заборгованості в розмірі 80635,00 грн., судовий збір в розмірі 1659,50 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову - відмовити.

Повне рішення складено 22.09.2014 р.

Суддя Р.М. Аюпова

справа № 922/2679/14