Ухвала

від 17.09.2014 по справі 818/8261/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" вересня 2014 р. м. Київ К/800/12280/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Муравйова О.В., Приходько І.В.,

за участю секретаря судового засідання Лисюк І.О.,

представника позивача Халупка В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Богдан-Авто Суми»

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.02.2014 року

у справі № 818/8261/13-а

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Богдан-Авто Суми» (далі - позивач, ТОВ «Богдан-Авто Суми»)

до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області (далі - відповідач, ДПІ у м. Сумах)

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «Богдан-Авто Суми» звернулось у жовтні 2013 року до суду з адміністративним позовом до ДПІ у м. Сумах про визнаня нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у м. Сумах від 04.10.2013 року № 0000582203 про збільшення зобов'язання з податку на прибуток на 1 386 186,00 гривень та застосовування штрафних санкцій в розмірі 346 546,50 гривень, № 0000592203 про збільшення зобов'язання з ПДВ на 614 874,00 гривні та застосування штрафних санкцій в розмірі 153 718,50 гривень, № 0000602203 про зменшення розміру від'ємного значення ПДВ у сумі 1823,00 гривні.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 05.12.2013 року позов задоволено повністю.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.02.2014 року постанова Сумського окружного адміністративного суду від 05.12.2013 року скасована та прийнята нова постанова, якою відмовлено в задоволенні позову.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Вважає, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що підставою для прийняття оскаржених податкових повідомлень-рішень є акт № 690/2203/37784932/61 від 04.09.2013 року документальної позапланової виїзної перевірки підприємства позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року, в якому зафіксовані порушення платником податків вимог пп. 14.1.267 п. 14.1 ст. 14, п. 138.1, п. 138.4, пп. 138.10.5 п. 138.10, пп. 138.5.5 п. 138.5 ст. 138 Податкового кодексу України (далі - ПК України), які призвели до заниження зобов'язань по податку на прибуток за 1 квартал 2012 року на 84 610,00 гривень, за півріччя 2012 року на 287 693,00 гривні, за три квартали 2012 року на 514 824,00 гривні та за 2012 рік на 1 386 186,00 гривень; п. 198.1 ст. 198 ПК України, які призвели до заниження ПДВ у загальній сумі 614 874,00 гривні.

Виявлені порушення перевіряючі пов'язують з не включенням до складу інших доходів суми фінансової допомоги, отриманої за договорами, укладеними позивачем з ТОВ «Компанія з управління активами «Ф'южн Капітал Партнерз», яке діє від імені та за рахунок ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний фонд «Богдан-Капітал», оскільки за своєю суттю отримані кошти є позикою, а позикодавець не є фінансовою установою. За таких підстав отримані кошти слід вважати фінансовою допомогою в розумінні пп. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 ПК України, які були отримані від засновника та не повернуті протягом 365 днів, а тому позивач мав включити отримані суми до складу доходів.

Суд першої інстанції, вирішуючи спір по суті дійшов висновку, що корпоративний інвестиційний фонд не має права надавати кредити але має право надавати позики тим емітентам, частка у корпоративних правах яких входить до складу активів цього фонду. Відповідно до протоколу № 1 загальних зборів учасників ТОВ «Богдан-Авто Суми» від 19.09.2011 року ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний фонд «Богдан-Капітал» увійшло до складу засновників товариства та отримало частку в розмірі 9% голосів, що належала ОСОБА_5 На момент укладання договорів позики частка в ТОВ «Богдан-Авто Суми» вже входила до складу активів ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний фонд «Богдан-Капітал». На підставі чого, суд першої інстанції вважає, що відповідачем безпідставно застосовано до зазначених правовідносин положення ст. 135 ПК України. Позивач правомірно не включив суми, отримані від ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний фонд «Богдан-Капітал» до складу доходів, що підлягають оподаткуванню податком на прибуток. Задовольняючи позов в решті вимог, суд першої інстанції зробив висновок про правомірність формування позивачем податкового кредиту по операціям з ТОВ «Хюмер України», з ТОВ «Хюндай Мотор Україна» та з ТОВ «Субару Україна», оскільки у періоді, який перевірявся, позивач придбавав запасні частини та матеріали, про що оформлені видаткові та податкові накладні, документи складського обліку, що підтверджується реєстрами прибуткових документів, отриманих податкових накладних, реєстром складський документів та не спростовується відповідачем.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову в повному обсязі, виходив з того, що договором на управління активами № 1/КУА-11 від 11.06.2011 року ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний фонд «Богдан-Капітал» не уповноважувало ТОВ «Компанія з управління активами «Фьюжн Капітал Партнерз» укладати від його імені договори позики, а тому при укладанні договорів позики з позивачем діяв без належних повноважень, що суперечить приписам п. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України. Таким чином, не будучи фінансовою (кредитною) установою, не маючи повноважень від позикодавця, ТОВ «Компанія з управління активами «Фьюжн Капітал Партнерз» не мало права укладати договори позики. Зважаючи на те, що кошти позивачем були отримані з рахунків ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний фонд «Богдан-Капітал» фактично без укладання відповідного договору позики, то суд апеляційної інстанції зазначив, що і вони не можуть вважатися позикою, а підпадають під визначення фінансової допомоги в розумінні пп. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 ПК України і підлягають оподаткуванню в порядку ст. 135 ПК України. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що в постанові суду першої інстанції лише вказані договори, укладені позивачем з контрагентами без будь-якої правової оцінки, без дослідження документів первинного бухгалтерського та податкового обліку, без з'ясування використання придбаних товарів у власній господарській діяльності, тобто без дослідження всіх суттєвих обставин по даній справі.

Суд касаційної інстанції не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції. При цьому колегія суддів касаційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до пп. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 ПК України поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення.

Відповідно до п. 135.1 ст. 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 135.5.5 п. 135.5 ст. 135 ПК України до інших доходів віднесено суми поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, що залишаються неповерненими на кінець такого звітного періоду, від осіб, які не є платниками цього податку (в тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із цим Кодексом мають пільги з цього податку, в тому числі право застосовувати ставки податку нижчі, ніж установлені пунктом 151.1 статті 151 цього Кодексу.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачем укладено з ТОВ «Компанія з управління активами «Ф'южн Капітал Партнерз», яке діє від імені та за рахунок ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний фонд «Богдан-Капітал», договори позики: № П-47/11 від 20.10.2011 року на суму 1 390 000,00 гривень, № П-127/11 від 28.12.2001 року на суму 1 895 000,00 гривень, № П-20/12 від 18.01.2012 року на суму 280 000,00 гривень, № П-66/12 від 02.03.2012 року на суму 240 683,00 гривні, № П-105/12 від 18.04.2012 року на суму 950 000,00 гривень. Відповідно до умов договорів кошти отримувались позивачем від ПАТ «Закритий не диверсифікований венчурний корпоративний фонд «Богдан-Капітал» на умовах повернення та зі сплатою за користування коштами 18% річних. Як встановлено в ході перевірки відповідачем та не оспорюється позивачем, за вказаними договорами заборгованість перед позикодавцем становить 3 285 000,00 гривень.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, який вірно вважає безпідставним твердження відповідача про те, що кошти надавались ТОВ «Компанія з управління активами «Ф'южн Капітал Партнерз», оскільки в п. 1.1. усіх зазначених договорів передбачено надання позики за рахунок активів ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний фонд «Богдан-Капітал». ТОВ «Компанія з управління активами «Ф'южн Капітал Партнерз» діє на підставі договору з ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний фонд «Богдан-Капітал».

Також колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, який вірно вважає безпідставним твердження відповідача про те, що ТОВ «Компанія з управління активами «Ф'южн Капітал Партнерз» та ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний фонд «Богдан-Капітал» не є фінансовими установами та не мають права надавати позики. Відповідно до копій ліцензій ТОВ «Компанія з управління активами «Ф'южн Капітал Партнерз» здійснює професійну діяльність на фондовому ринку - діяльність з управління активами інституційних інвесторів (діяльність з управління активами). Відповідно до копій свідоцтв ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний фонд «Богдан-Капітал» включено до державного реєстру фінансових установ, які надають фінансові послуги на ринку цінних паперів та внесено до Єдиного державного реєстру інститутів спільного інвестування, тобто товариство, за рахунок активів якого позивач отримав позику, є фінансовою установою.

Вирішуючи питання про можливість надання ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний фонд «Богдан-Капітал» позик, суд першої інстанції вірно виходив з наступного.

Відповідно до інвестиційної декларації ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний фонд «Богдан-Капітал» до складу активів Фонду можуть входити боргові зобов'язання з урахуванням вимог та/або обмежень, встановлених чинним законодавством України та нормативно-правовими актами Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Такі зобов'язання можуть бути оформлені векселями, заставними, договорами позики та в інший спосіб, не заборонений законодавством України. Активи Фонду, крім іншого, формуються за рахунок інших доходів від інвестиційної діяльності (проценти за позиками), орендні (лізингові) платежі.

Відповідно до ст. 29 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» (діяв на момент виникнення правовідносин та укладання договорів позики) управління активами інститутів спільного інвестування (ІСІ) здійснює компанія з управління активами (КУА). Відповідно до ст. 30 цього Закону КУА під час провадження нею діяльності з управління активами ІСІ не має права, зокрема: надавати позику або кредит за рахунок активів ІСІ, укладати договори купівлі-продажу, позики або кредиту з пов'язаними особами, крім договорів з торговцями цінними паперами щодо розміщення та викупу цінних паперів ІСІ. Разом з тим, статтею 34 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" до складу активів венчурного фонду можуть входити боргові зобов'язання емітентів, частка у корпоративних правах яких входить до складу активів цього фонду. Такі зобов'язання можуть бути оформлені векселями, облігаціями (у тому числі конвертованими) та договорами позики. При цьому також зазначено, що надання позик третім особам за рахунок грошових коштів венчурного фонду не дозволяється.

З урахуванням викладеного суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що корпоративний інвестиційний фонд не має права надавати кредити але має право надавати позики тим емітентам, частка у корпоративних правах яких входить до складу активів цього фонду. Відповідно до протоколу № 1 загальних зборів учасників ТОВ «Богдан-Авто Суми» від 19.09.2011 року ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний фонд «Богдан-Капітал» увійшло до складу засновників товариства та отримало частку в розмірі 9% голосів, що належала ОСОБА_5. На момент укладання договорів позики частка в ТОВ «Богдан-Авто Суми» вже входила до складу активів ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний фонд «Богдан-Капітал».

На підставі викладеного, суд першої інстанції вірно вважає, що відповідачем безпідставно застосовано до зазначених правовідносин положення ст. 135 ПК України. Кошти отримані позивачем не є фінансовою допомогою в розумінні вказаної норми. Позивач правомірно, з посиланням на пп. 153.4.1 п. 153.4 ст. 143 ПК України, не включив суми, отримані від ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний фонд «Богдан-Капітал» до складу доходів, що підлягають оподаткуванню податком на прибуток.

Судом першої інстанції зазначено, що відповідно до акту перевірки, відповідачем зроблено висновок про безпідставне формування позивачем витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту по операціях з придбання запасних частин матеріалів у ТОВ «Хюмер Україна», ТОВ «Хюндай Мотор», ТОВ «Субару Україна». Такий висновок обґрунтовується тим, що відповідачем не надано на перевірку товарно-транспортних накладних, а тому фактичне отримання товарів від зазначених осіб не підтверджується. Відповідно до ст. 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, інших витрат, визначених в порядку передбаченому Податковим кодексом України. Витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку. Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Відповідно до пп. 198.2-198.3 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачем 11.10.2011 року укладено договір поставки товару № 97 з ТОВ «Хюмер України», найменування, кількість ат вартість якого визначається в накладних. Товар може бути отриманий покупцем на складі постачальника, а за згодою сторін можлива доставка постачальником до складу покупця. Перехід права власності відбувається в момент отримання товару покупцем чи уповноваженим експедитором.

31.12.2011 року позивачем укладено з ТОВ «Хюндай Мотор Україна» дилерський договір № ДД0057 відповідно до умов якого останнє зобов'язане постачати позивачу запасні частини та матеріали для ремонту та обслуговування автомобілів.

31.01.2012 року позивачем укладено партнерський договір № 14-БАСУМ/01-12 з ТОВ «Субару Україна», за умовами якого останнє також зобов'язалось постачати позивачу запасні частини та матеріали для ремонту та обслуговування автомобілів.

Судом першої інстанції встановлено, що в періоді, який перевірявся, позивачем відповідно до умов наведених договорів придбавались запасні частини та матеріали. Оплата проведена в безготівковій формі, що підтверджується дослідженою судом випискою по рахунку в банку. При цьому оформлювались видаткові та податкові накладні, документи складського обліку, що підтверджується дослідженими судом першої інстанції реєстрами прибуткових документів, отриманих податкових накладних, реєстром складський документів та не оспорюється відповідачем. Використання придбаних товарів при ремонті та обслуговуванні автомобілів оформлювалось документами про рух товарно-матеріальних цінностей, актами виконаних робіт, реєстри яких надано позивачем та досліджено судом першої інстанції. Ця обставина відповідачем також не оспорюється. Витрати на придбання товарів відображено позивачем в складі витрат в деклараціях з податку на прибуток підприємств, а податок на додану вартість, сплачений в ціні товару, в складі податкового кредиту в деклараціях з податку на додану вартість.

Як вбачається з акту перевірки та встановлено судом першої інстанції, єдиною підставою для неврахування вказаних документів є неподання позивачем товарно-транспортних накладних. Однак, судом першої інстанції вірно зазначено, що таке твердження не відповідає фактичним обставинам, з огляду на наступне.

Відповідно до акту перевірки, вона проводилась в період з 19.08.2013 року по 28.08.2013 року. 28.08.2013 року ДПІ у м. Сумах письмовим запитом № 4667/18-19-22-04 вимагається надати пояснення та документи на підтвердження придбання автозапчастин. Крім іншого, вимагається надати транспортні документи. Відповідно до супровідного листа вих. № 452 від 29.08.2013 року позивачем надано відповідачу документи, зазначені в запиті. Перелік документів в супровідному листі не наведено, однак відповідачем акти про відмову надати документи у відповідності до п. 85.6 ст. 85 ПК України не складались. Крім того, позивачем 24.09.2013 року подано заперечення на акт перевірки. Разом з запереченнями подано документи, в тому числі копії товарно-транспортних накладних. Заперечення були розглянуті відповідачем, однак у відповіді на заперечення не наведено будь-яких мотивів неприйняття до уваги наданих товарно-транспортних накладних. Відповідно ж до вимог абзацу другого п. 44.6 ст. 44 ПК України документи, подані платником податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем правомірно віднесено до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкту оподаткування податком на прибуток, витрати на придбання запасних частин та матеріалів у ТОВ «Хюмер Україна», ТОВ «Хюндай Мотор», ТОВ «Субару Україна», а податок на додану вартість, сплачений в ціні таких товарів, правомірно відображено в складі податкового кредиту.

З урахуванням викладеного суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відповідачем не доведено правомірності прийнятих ним рішень, у зв'язку з чим спірні податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Зважаючи на викладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а помилково скасована постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 220 -231 Кодексу адміністративного судочинства України , колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Богдан-Авто Суми» - задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.02.2014 року у справі № 818/8261/13-а - скасувати.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 05.12.2013 року у справі № 818/8261/13-а - залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: О.В. Муравйов

І.В. Приходько