Постанова

від 01.11.2013 по справі 814/3932/13-а

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

01 листопада 2013 року Справа № 814/3932/13-а

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Мельника О. М.

за участю секретаря судового засідання Зощака В.В. розглянувши адміністративну справу

за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1,54000

доДержавної податкової інспекції у Корабельному районі м.Миколаєва Головного Управління Міністерства доходів та зборів в Миколаївській області, вул. Артема, 1-А, м.Миколаїв,54052 ,

проскасування податкового повідомлення - рішення від21.06.2013р. №0002141701 , В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з цим позовом, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення, прийняте Державною податковою інспекцією у Корабельному районі м.Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби від 21.06.2013р. №0002141701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 19226,75 грн та застосовано штрафну санкцію в сумі 4806,69 грн. Посилався на те, що висновки акту перевірки від 11.06.2013р. №321/17-20/НОМЕР_1 є необґрунтованими, контролюючим органом не встановлено порушень при видачі та оформленні первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, що формують собівартість товарів/послуг, постачальники на момент складання первинних документів були зареєстровані як юридичні особи, послуги реально надавалися позивачу вказаними підприємствами та позивач не може нести відповідальність за невиконання постачальниками їх обов'язків щодо подання податкової звітності та сплати податків.

Відповідач - Державна податкова інспекція у Корабельному районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (надалі також - відповідач, контролюючий орган, податковий орган) проти позову заперечував, вважав, що податкове повідомлення-рішення прийняте законно і обґрунтовано, просив у позові відмовити повністю.

Дослідивши матеріли справи, заслухавши пояснення представників сторін, показання свідка, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

В період з 06.06.2013 по 10.06.2013р. відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань віднесення до валових витрат сум по взаємовідносинам з ПП «Пояс Оріона» (код 36794295) за період травень 2012р. та ПП «Агачель» (код 37760288) за період липень 2012р.

В результаті перевірки було складено акт від 11.06.2013р. №321/17-20/НОМЕР_1, яким встановлено порушення позивачем по взаємовідносинам із зазначеними підприємствами п.177.10 ст. 177, п.177.4 ст.177, ст.44 Податкового кодексу України, п.6 ст.128 ГК України.

За порушення п.177.4 ст. 177 Податкового кодексу України відповідачем відносно позивача було прийняте податкове повідомлення-рішення від 21.06.2013р. №0002141701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 19226,75 грн та застосовано штрафну санкцію в сумі 4806,69 грн. Це рішення і є предметом оскарження в даній справі.

Зокрема в акті перевірки встановлено, що позивач частково сформував валові витрати за травень 2012р. за рахунок постачальника ПП «Пояс Оріона» (код 36794295) на суму 57065 грн., а за липень 2012р. за рахунок постачальника ПП «Агачель» на суму 71113,33 грн.

Так, позивачем із ПП «Пояс Оріона» договір підряду на ремонт та технічне обслуговування автомобілів від 21.05.2012р. №21/02/12. На виконання цього договору позивачем отримано від постачальника податкові накладні та акти виконаних робіт, зазначені в акті перевірки (а.с. 12 зв-13) на 68478,00 грн. З цієї суми позивачем віднесено до складу валових витрат за травень 2012 р. 57065 грн., що було відображено позивачем у декларації про майновий стан і доходи за 2012 рік.

Розрахунки між позивачем та ПП «Пояс Оріона» проводилися у готівковій формі, про що під час перевірки були надані квитанції до прибуткових касових ордерів.

В той же час, відповідачем отриманий лист від ДПІ у Приморському районі м.Одеси вих..№25699/7/22-5/03 від 18.07.2012р., акт від 11.07.2012р. №952/22-5/36794295/01 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Пояс Оріона» щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами за період з 01.05.2012р. по 31.05.2012р. та висновок з відділу податкової міліції від 09.07.2012р. №1505/07, згідно з яким встановлено, що підприємство за адресою реєстрації не знаходиться, а директор та засновник підприємства - ОСОБА_2 - дав пояснення, що фактично до діяльності підприємства не має відношення, крім того, двічі втрачав свій паспорт. Основні засоби ведення фінансово-господарської діяльності, в тому числі виробничі приміщення та транспорті засоби у підприємства відсутні.

Із цього податковий орган зробив висновок про наявність ознак фіктивності в діяльності цього контрагента, а відповідно - про безтоварність фінансово-господарських операцій даного суб'єкта за період травень 2012 року.

В той же час суд відмічає той факт, що за даними зазначених листів та актів підприємство ПП «Пояс Оріона» подавало податкову звітність в установленому законом порядку до 20.06.2012р., визначала свої податкові зобов'язання.

Виходячи з цього податковий орган вважав взаємовідносини позивача з ПП «Пояс Оріона» безтоварними та такими, що мають ознаки недійсності. Отже, на думку податкового органу позивач штучно сформував валові витрати по контрагенту ПП «Пояс Оріона» за травень 2012р. в сумі 57065 грн.

Крім того, на виконання договору підряду на ремонт та ехнічне обслуговування автомобілів від 09.07.2012р. №09/07/12 (а.с. 51-52), укладеного позивачем з ПП «Агачель» (код 37760288), позивач отримав від цього контрагента у липні 2012р. акти виконаних робіт та податкові накладні (а.с. 15зв-16зв) на суму 85336 грн.

З цієї суми позивачем віднесено до складу валових витрат за липень 2012 р.- 71113,33 грн, що було відображено позивачем у декларації про майновий стан і доходи за 2012 рік.

Розрахунки з цим контрагентом проведено шляхом внесення готівкових коштів до каси підприємства в липні 2012р. та отримані квитанції до прибуткових касових ордерів в кількості 10 квитанцій.

В той же час відповідачем було отримано акт від 09.10.2012р. №1918/22-5/37760288 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ПП «Агачель», в якому встановлено, що відповідно до висновку відділу податкової міліції ДПІ у Приморському районі м.Одеси, зазначене підприємство за податковою адресою не знаходиться, директора та засновника підприємства не встановлено, за адресою реєстрації він не мешкає.

Враховуючи це, податковий орган вважав, що операції з зазначеним контрагентом мають ознаки безтоварних, та таких, що мають ознаки недійсності. а отже позивач штучно сформував валові витрати по контрагенту ПП «Агачель» в сумі 71113,33 грн.

Відповідно до зазначеного податковий орган вважав неправомірним формування позивачем валових витрат за рахунок двох вказаних контрагентів за період травень, липень 2012 року в сумі 128178,33 грн., що є порушенням п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України, а тому збільшив йому податкове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за 2012 рік в сумі 19226,75 грн та застосував штрафну санкцію в сумі 4806,69 грн.

В той же час погодитися з такою позицією відповідача не можна.

Відповідно до ст.1 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Первинним документом є документ, якій містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України (в редакції, що була чинною у відповідних податкових періодах), об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Приписами п.135.2 ПК України визначено, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п.137.1 ПК України дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар. Дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

Відповідно до п.138.1 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Із п.138.2 ПК України слідує, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Згідно з п.139.1.9 ПК України витрати не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Системний аналіз правових норм, які регулюють правовідносини, що є предметом судового дослідження, вказує на те, що до складу валових витрат можуть бути віднесені витрати, що безпосередньо пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва та реалізацією продукції, робіт, послуг, які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності та підтверджені належними та достатніми первинними документами. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Первинним документом є документ, якій містить відомості про реальну господарську операцію та підтверджує її здійснення. Правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних товарів (послуг) саме у контрагента, зазначеного в первинних документах.

Для віднесення відповідних сум до складу валових втрат не передбачається умова відслідкування та контролю платником податку (добросовісним набувачем товару, послуг та ін.) реальної сплати цих сум до бюджету контрагентом. Чинним законодавством на сторону в господарському зобов'язанні не покладено обов'язок з'ясування обставин сплати податків та зборів контрагентом.

До того ж, суб'єкт господарювання (добросовісний учасник угод та господарських операцій) не наділений можливістю контролю (навіть за власною ініціативою) за сплатою податків іншими суб'єктами підприємницької діяльності. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання як платник податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, оскільки юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (ст.61 Конституції України). Недобросовісність учасника угоди щодо сплати податків та зборів не є підставою для позбавлення платника податку права на відображення в складі валових витрат, понесених на придбання товарів (послуг) та використання запасів, якщо останній виконав усі передбачені законом умови та має всі документальні підтвердження понесених витрат та фактичного здійснення господарських операцій.

Як вбачається з матеріалів справи, одним з основних видів діяльності позивача є діяльність автомобільного вантажного транспорту. Отже, здійснення такої діяльності потребує технічного обслуговування транспортних засобів.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_3 пояснив, що працює водієм у позивача, та у липні 2012 року дійсно завозив автомобіль до м. Одеси до станції технічного обслуговування, де проводився ремонт автомобіля.

Крім того, податковий орган не заперечував наявності необхідних первинних документів у позивача щодо операцій з контрагентами ПП «Пояс Оріона» (код 36794295) за період травень 2012р. та ПП «Агачель» (код 37760288) за період липень 2012р.

Контролюючий орган на оспорюю те, що видані позивачеві контрагентом первинні документи відповідають вимогам діючого законодавства, а тому суд вважає, що вони є належним доказом правомірності формування валових витрат.

Акти про неможливість проведення зустрічної звірки в зв'язку з незнаходженням підприємства (ПП «Пояс Оріона» та ПП «Агачель» ) за юридичною адресою не може бути підставою для визнання господарських операцій безтоварними, оскільки чинне законодавство не пов'язує право платника податків на формування валових витрат із фактичним знаходженням підприємства-постачальника за юридичною адресою.

Для віднесення відповідних сум до складу валових втрат законодавством не передбачається умова відслідкування та контролю платником податку (добросовісним набувачем товару, послуг та ін.) реальної сплати сум податків до бюджету контрагентом. Чинним законодавством на сторону в господарському зобов'язанні не покладено обов'язок з'ясування обставин сплати податків та зборів контрагентом.

Суд також вважає, що позбавлення платника податку права на формування витрат у зв'язку з невиконанням обов'язків контрагентами контрагентів позивача, порушує право особи мирно володіти своїм майном, що міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20.03.1952 р. (надалі - Протокол 1 до Конвенції), яка є частиною національного законодавства згідно із ст. 9 Конституції України. Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), які згідно з ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477 мають в Україні значення джерела права. Так, у п. 53 рішення в справі «Булвес» АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, указавши, що «власність» може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні «правомірні очікування» отримати ефективне здійснення свого майнового права. У рішенні в справі Щокін проти України (п.49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується численними рішеннями Європейського суду з прав людини. Так, п.71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії ЄСПЛ дійшов такого висновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування податкових зобов'язань…. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності». Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні по справі Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії. У п. 23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента.

Крім того, жодним нормативно-правовим актом не визначено право податкового органу самостійно застосовувати наслідки недійсності правочинів, оскільки правочини, що мають ознаки оспорюваності, визнаються недійсними в судовому порядку. В акті перевірки немає посилань на відповідні рішення суду, а висновки акта є суто суб'єктивною думкою державних податкових ревiзорів-iнспекторів, а тому умовивід про нікчемність цих правочинів та безтоварність господарських операцій є невмотивованими. При дотримані вимог щодо оформлення необхідних документів, висновки про недостовірність або суперечність відомостей, зазначених у таких документах, відсутні, якщо не встановлені обставини, що вказують на обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відсутність порушення позивачем податкового законодавства.

Таким чином, оскільки відповідачем (суб'єктом владних повноважень), на якому в адміністративному судочинстві лежить тягар доказування правомірності своїх дій, не надано спростувань реального характеру здійснюваних позивачем господарських операцій, що були обумовлені діловою метою, доводи ДПІ про безтоварність здійснених господарських операцій є бездоказовими.

Таким чином, відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, в правовідносинах, що були предметом судового дослідження, діяв не на підставі та не в спосіб, що передбачені законами України, без дотримання принципу рівності перед законом та без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямовані дії.

Вищенаведене в сукупності є підставою для задоволення позову.

Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.70-71, 86, 122,138, 158-163 КАС України,

суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення, прийняте Державною податковою інспекцією у Корабельному районі м.Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби від 21.06.2013р. №0002141701.

Відшкодувати фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 із Державного бюджету України сплачений ним судовий збір в сумі 240,34 гривень.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Суддя О.М. Мельник