Постанова

від 11.09.2014 по справі 826/11605/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

11 вересня 2014 року № 826/11605/14

о 11 год. 36 хв.

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Соколової О.А, при секретарі судового засідання Ковалівській Л.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Промстройснаб» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень за участю представників сторін:

від позивача Патратій В.Д.,

від відповідача Стеценко М.В.,

встановив:

Товариства з обмеженою відповідальністю «Промстройснаб» (далі - позивач, ТОВ «Промстройснаб») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.07.2014 №101326552208 та №101226552208.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що Державною податковою інспекцією у Печерському районі ГУ Мнідоходів у місті Києві на підставі хибних висновків акту перевірки від 08.07.2014 №596/26-55-22-08/24082480 щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Промстройснаб», прийнято податкові повідомлення-рішення від 23.07.2014 №101326552208 та №101226552208, які позивач вважає необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню.

У судовому засіданні позивач надав пояснення аналогічні викладеним в адміністративному позові та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечив з огляду на обґрунтованість висновків акту перевірки та, відповідно, податкових повідомлень-рішень від 23.07.2014 №101326552208 та №101226552208. Так, відповідачем вказано на відсутність реальних господарських операцій між позивачем та ТОВ «Іст Реалтігруп».

У судовому засіданні представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд виходив з наступного.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Промстройснаб», зареєстровано як юридичну особу Печерською районною у місті Києві державною адміністрацією від 15.01.1996 №10701050001016474, ідентифікаційний код юридичної особи 24082480, відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи. На час розгляду справи ТОВ «Промстройснаб» зареєстроване як платник податку на додану вартість з 03.07.1997 року, індивідуальний податковий номер 240824826559, відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість №37716709.

Державною податковою інспекцією у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Промстройснаб» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійснені фінанси-господарських операцій з ТОВ «Іст Реалтігруп» за період з 01.08.2011 по 31.08.2011 та складено акт перевірки від 08.07.2014 №596/26-55-22-08/24082580.

Відповідно до висновків акту перевіркою встановлено порушення ТОВ «Промстройснаб»:

- п.185.1 ст.185, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за період з 01.08.2011 по 31.08.2011 на суму 65070 грн.,

- п.134, пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток з 01.08.2011 по 31.08.2011 на суму 74831 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

- від 23.07.2014 №101376552208, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 97605,00 грн., у тому числі за основним платежем в розмірі 65070,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 32535,00 грн.;

- від 23.07.2014 №101226552208, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 74831,00 грн., у тому числі за основним платежем в розмірі 74831,00 грн.

Проаналізувавши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 67 Конституції України платники податків повинні сплачувати належні суми податків і зборів у встановлені законами терміни.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеної у листі останнього від 02.06.2011 №742/11/13-11.

Як вбачається із акту перевірки Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві висновки щодо порушення позивачем приписів Податкового кодексу України зроблено з огляду на встановлення здійснення операцій між ТОВ «Промстройснаб» та ТОВ «Іст Реалтігруп» з метою штучного формування податкового кредиту та валових витрат, за відсутності факту реальності господарських операцій.

З матеріалів справи судом встановлено, що між ТОВ «Промстройснаб» (замовник) та ТОВ «Іст Реалтігруп» (покупець) укладено договір на виконання проектних робіт від 19.07.2011 №12-07/11, відповідно до якого виконавець бере на себе зобов'язання по розробці проектної документації будівництва «Дільниці обслуговування гірничої техніки Еристовського ГЗК. Станція технічного обслуговування техніки» в м. Комсомольськ Полтавської області, стадії «Робочий проект». До цього договору надані додатки №1, №2, №3.

На підтвердження виконання умов цього договору позивачем до матеріалів справи надано акт від 31.08.2011 №1 та податкову накладну від 31.08.2011 №663.

Розрахунок між сторонами проводився у безготівковій формі, на підтвердження руху коштів позивачем надано до матеріалів справи виписки з банку.

Таким чином, у позивача згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України виникло право на віднесення сум податку до податкового кредиту з дати отримання товарів.

Відповідачем на спростування реальності господарських операцій, здійснених між позивачем та ТОВ «Іст Реалтігруп», вказано на акт від 04.10.2012 №4101/22-4/37700543 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Іст Реалтігруп» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 31.05.2011 року 30.06.2012».

При цьому, жодних первинних документів по господарським взаємовідносинам цього товариства із контрагентами, як вбачається із названого акту перевірки, органом державної податкової служби не досліджувалось.

Окрім того, під час перевірки ТОВ «Іст Реалтігруп» Державною податковою інспекцією у Печерському районі міста Києва не перевірявся зміст правочину, укладеного між позивачем та його контрагентом, жодних доказів нікчемності правочинів, вчинених ними, суду не надано.

Також відповідач посилається на висновки перевірки дотримання вимог податкового законодавства України ТОВ «Іст Реалтігруп» слідчого відділу управління СБУ у м. Києві, якими встановлено, що ТОВ «Іст Реалтігруп» створено з метою прикриття незаконної діяльності.

Однак, статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно з статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Виходячи з вищевикладеного, посилання відповідача на висновки досудового розслідування не є доказом недійсності укладеного правочину.

Суд звертає увагу, що для висновків щодо нікчемності правочинів між позивачем та ТОВ «Іст Реалтігруп» необхідно встановити наявність у платника податку при вчиненні таких зобов'язань мети, суперечної інтересам держави та суспільства. Про наявність такої мети у платника податку не можуть свідчити лише факти певних порушень правил ведення господарської діяльності чи оподаткування будь-ким з постачальників товару у ланцюгу постачання.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит та віднесення сум, понесених витрат, до складу валових витрат товариства не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Аналогічна правова позиція була висловлена також Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалах суду від 23.02.2012 №К/9991/40332/11, від 23.04.2012 №К/9991/26905/12.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Крім того, чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосередньо контрагента на предмет виконання тим вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми ПДВ до податкового кредиту та заявляти відповідні суми до бюджетного відшкодування та/або формувати об'єкт оподаткування податком на прибуток.

Також, відповідачем не було надано суду доказів щодо невизначення контрагентом позивача ТОВ "Іст Реалтігруп" сум податкових зобов'язань по правовідносинах із позивачем для сплати до Державного бюджету, а відповідно жодними допустимими доказами не було доведено суду, що за наслідками таких правовідносин позивача із ТОВ " Іст Реалтігруп" було завдано шкоди Державному бюджету.

Разом з тим, суд також бере до уваги надані документи до матеріалів справи на підтвердження реальності здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Іст Реалтігруп».

Позивачем надана робоча документація ТОВ «Іст Реалтігруп» на замовлення ТОВ «Промстройснаб». (а.с.197-258)

Також надано ліцензію Державної архітектурно-будівельної інспекції України серія АВ №587763 на здійснення ТОВ «Іст Реалтігруп» господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури строком дії з 22.06.2011 по 22.06.2014. (а.с.195)

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між ТОВ «Автоцентр «Європа-сервіс» та ТОВ «Проф сервіс» не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності; доказів того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12.05.2014 №0004582208 та №0004592208 є обґрунтованими.

Таким чином, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог ТОВ «Автоцентр «Європа-сервіс».

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Крім того, суд бере до уваги роз'яснення Вищого адміністративного суду України від 21.11.2011 року №2135/11/13-11.

Керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111,112, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Промстройснаб» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень від 23.07.2014 №101326552208 та №101226552208 - задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 23.07.2014 №101326552208 та №101226552208.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Промстройснаб» витрати по сплаті судового збору у розмірі 344 грн.87 коп.

Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

Постанову ухвалено в нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частину 11 вересня 2014 року.

Постанову у повному обсязі складено 18 вересня 2014 року.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.А. Соколова