Ухвала

від 16.09.2014 по справі 825/834/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 825/834/14 Головуючий у 1-й інстанції: Житняк Л.О. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,

при секретарі Строяновській О.В.,

за участю:

представника відповідача - Ананка Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Приватного підприємства «ТТ-НАФТА» до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2014 року,

В С Т А Н О В И В:

ПП «ТТ-НАФТА» звернулося у суд із позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 23.09.2013 року №№ 0004692200, 0004702200, 0004712200, 0004722200.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2014 року позов задоволено.

Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку про неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з огляду на необґрунтованість встановлених відповідачем порушень податкового законодавства під час перевірки позивача по господарським взаємовідносинам останнього з ТОВ «Інтернафтогазінвест Компані».

З такими висновками суду не можна не погодитися.

Колегією суддів установлено, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.04.2011 року по 31.12.2012 року, за підсумками якої складено акт від 02.09.2013 року №354/22/37021932 та виявлено порушення пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 340 009 грн., в т. ч. за 4 кв. 2011 року - на 279 969 грн., та за півріччя 2012 року - на 60 040 грн., п. 188.1 ст. 188, п. п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 616 682 грн. та завищено від'ємне значення податку на додану вартість за грудень 2012 року на суму 12644 грн.

У зв'язку із наведеним, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 23.09.2013 року №0004692200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 370 029 грн., з них 340 009 грн. - за основним платежем, 30 020 грн. - за штрафними санкціями, №0004722200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 893 274 грн., з них 616 682 грн. - за основним платежем, 276 592 грн. - за штрафними санкціями, №0004712200, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 12 644 грн., №0004702200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 54 200 грн., з них 43 360 грн. - за основним платежем, 10 840 грн. - за штрафними санкціями.

Не погоджуючись із такими рішеннями податкового органу, позивач звернувся у суд.

Обговорюючи правомірність прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, судова колегія зважає на таке.

Як убачається із матеріалів справи, підставою для визначення вказаних грошових зобов'язань стало виявлення податковим органом під час перевірки позивача перебування останнього у фінансово-господарських взаємовідносинах з ТОВ «Інтернафтогазінвест Компані» за договором, який, на переконання податкової інспекції, не створює юридичних наслідків, ним обумовлених, а також те, що позивач, за висновком контролюючого органу, реалізовував паливно-мастильні матеріали за цінами, нижчими від звичайних.

Зазначені твердження контролюючого органу ґрунтуються на висновках, викладених у акті, складеному працівниками ДПІ у Дніпровському районі м. Києва 29.03.2013 № 1118/22-621/33108265 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Інтернафтогазінвест Компані» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за періоди з 01.04.2012 по 31.07.2012 та з 01.10.2012 по 30.11.2012». Зі змісту цього акту випливає, що зустрічна звірка не була проведена через відсутність названого товариства за місцем реєстрації, у зв'язку з чим його господарські відносини з контрагентами, в тому числі позивачем, не були підтверджені.

Аналізуючи наведені доводи, колегія суддів зважає на таке.

Підпунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Так, згідно вимог пп. 134.1.1. п. 134.1. ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).

Частиною 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Колегією суддів установлено, що між позивачем, як покупцем, і ТОВ «Інтернафтогазінвест Компані», як постачальником, укладено договір від 05.10.2011 № 106/10-2011, згідно умов якого постачальник зобов'язується поставляти, а покупець зобов'язується приймати та своєчасно оплачувати скраплений газ.

Фактичне виконання вказаного договору підтверджується документально. Так, позивачем як до перевірки, так і суду надано податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення, виписки банку по особовому рахунку, оборотно-сальдові відомості по рахункам, реєстри виданих довіреностей, паспорти якості, скорочені касові звіти, а також товарно-транспортні накладні на відпуск нафтопродуктів.

Необхідність укладення зазначеного договору узгоджується із звичайною господарською діяльністю ПП «ТТ-НАФТА», якою за даними ЄДРПОУ є роздрібна торгівля пальним та оптова торгівля паливом.

Дійсне проведення господарських операцій із паливно-мастильними матеріалами в ході господарської діяльності підтверджується укладеними позивачем з іншими суб'єктами господарювання договорами поставки нафтопродуктів, купівлі-продажу, обслуговування, а також первинними документами, що складались в ході їх виконання, копії яких наявні в матеріалах справи.

Результати вищеописаних господарських операцій позивачем відображено в податковому обліку з податку на прибуток та ПДВ.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що дійсне виконання господарських операцій між позивачем та ТОВ «Інтернафтогазінвест Компані» належно підтверджене первинними документами, а придбані першим товари безпосередньо стосуються його господарської діяльності, а тому правомірно віднесені до витрат, що впливають на визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток.

Аналізуючи висновки податкового органу щодо правомірності включення позивачем до податкового кредиту сум, на які виписано податкові накладні контрагентом позивача, колегія суддів приходить до наступного.

Податковим кредитом в розумінні підпункту 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (п. 201.1 ст. 201 ПК України).

В силу п. 201.4 ст. 201 названого Кодексу податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно з п. 201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.8 ст. 201 цього Кодексу встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, судова колегія зазначає, що законодавцем визначено єдину підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Податковим кодексом України, та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

У матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що на момент надання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрованим платником податку на додану вартість, а тому не мав права виписувати податкові накладні.

У свою чергу, відповідність зазначених податкових накладних вимогам, встановленим пунктом 201.1. статті 201 ПК України стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі, відповідачем не заперечується. Так само, не висловлено жодних зауважень податковим органом й з приводу відповідності змісту наданих до перевірки первинних документів вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Колегія суддів звертає увагу на те, що однією із основних засад податкового законодавства України є презумпція правомірності рішень платника податку в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків (пп. 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Судова колегія вважає за необхідне вказати на те, що подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника на формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток.

Колегія суддів не враховує покликання відповідача на результати зустрічної звірки контрагента позивача, викладені ДПІ у Дніпровському районі м. Києва в акті від 29.03.2013 № 1118/22-621/33108265 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Інтернафтогазінвест Компані» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.04.2012 по 31.07.2012 та з 01.10.2012 по 30.11.2012», в якому зазначено про недійсність правочинів ТОВ «Інтернафтогазінвест Компані» з контрагентами, оскільки вказані висновки зроблені без належних і достатніх матеріалів, не відповідають вимогам чинного законодавства та ґрунтуються на припущеннях.

Обговорюючи твердження відповідача про реалізацію позивачем паливно-мастильних матеріалів за цінами нижчими, ніж ціна їх купівлі, на підставі чого податковим повідомленням-рішенням від 23.09.2013 № 0004722200 позивачу визначено грошове зобов'язання з ПДВ в сумі основного платежу - 316 050,00 грн. та зменшено від'ємне значення ПДВ на 12 644,00 грн. податковим повідомленням-рішенням від 23.09.2013 № 0004712200, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедливою ринковою ціною вважається ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів (пп. 1.20.2 п. 1.20 ст. 1 Закону).

Згідно пп. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 цього Закону обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Враховуючи приведені норми, висновки податкового органу про те, що ціни реалізованого позивачем контрагентам паливно-мастильного товару є нижчими за звичайні, зроблені лише на основі співставлення вартості їх придбання та продажу, є такими, що протирічять правилам встановлення справедливої ринкової ціни, оскільки зроблені без дослідження ринкових цін на ідентичні товари, що склались в цілому (безвідносно до господарської діяльності позивача).

Також, при проведені зазначених розрахунків не були враховані залишки пального наявні на підприємстві на початок розрахункових періодів, не враховані системи/програми знижок, бонусів та інших заохочень, що діють на підприємстві в рамках програми для заохочення постійних покупців та інші визначальні критерії оцінки справедливості ціни.

До того ж, встановлені відповідачем розбіжності у ціні не перевищують 20%. Водночас, пунктом 39.15 статті 39 Податкового кодексу України, що була чинною на час спірних правовідносин, передбачено, що у разі відхилення договірних цін у податковому обліку платника податків у бік збільшення або зменшення від звичайних цін менше ніж на 20 відсотків, таке відхилення не може бути підставою для визначення (нарахування) податкового зобов'язання, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності.

Зважаючи на все вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком місцевого суду про те, що обставини, на які посилається відповідач як підставу своїх правомірних дій, не знайшли свого обґрунтування в ході судового розгляду та не підтверджуються матеріалами справи.

У той же час, колегія суддів погоджується з доводами, викладеними в адміністративному позові щодо протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, що є підставою для їх скасування.

З огляду на викладене, судовою колегію не встановлено підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області залишити без задоволення .

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2014 року залишити без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяО.М. Романчук

(Повний текст ухвали складено 22 вересня 2014 року.)

.

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Романчук О.М