Ухвала

від 11.11.2015 по справі 825/834/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 листопада 2015 року м. Київ К/800/50470/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Зайцева М.П., Маринчак Н.Є.,

секретар судового засідання Корецький І.О.,

за участю: представника позивача ОСОБА_3,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області

на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 9 квітня 2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2014 року

у справі №825/834/14

за позовом Приватного підприємства «ТТ-Нафта»

до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Приватне підприємство «ТТ-Нафта» (далі - ПП «ТТ-Нафта», позивач) звернулось до суду із адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області від 23 вересня 2013 року №0004692200, №0004702200, №0004712200, №0004722200.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 9 квітня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2014 року, позов задоволено, визнано протиправними і скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області від 23 вересня 2013 року №0004692200, №0004702200, №0004712200, №0004722200.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена документальна планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 1 квітня 2011 року по 31 грудня 2012 року, за підсумками якої складено акт від 2 вересня 2013 року №354/22/37021932, згідно висновків якого встановлено порушення позивачем підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 340009 грн.; пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 616682 грн. та завищено від'ємне значення податку на додану вартість за грудень 2012 року на суму 12644 грн.

Виявлені порушення відповідач пов'язує з тим, що перебування позивача у фінансово-господарських взаємовідносинах з ТОВ «Інтернафтогазінвест Компані» за договором, який не створює юридичних наслідків ним обумовлених, не дає права на віднесення до складу податкового кредиту та складу витрат сум по цим господарським операціям. Окрім того, позивач неправомірно реалізовував паливно-мастильні матеріали за цінами нижчими від звичайних.

На підставі названого акта перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 23 вересня 2013 року:

- №0004692200, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 370029 грн., в тому числі 340009 грн. за основним платежем та 30020 грн. за штрафними санкціями;

- №0004722200, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 893274 грн., в тому числі 616682 грн. за основним платежем та 276592 грн. за штрафними санкціями;

- №0004712200, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 12644 грн.;

- №0004702200, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 54200 грн., в тому числі 43360 грн. за основним платежем та 10840 грн. за штрафними санкціями.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, з огляду на необґрунтованість встановлених відповідачем під час перевірки позивача порушень податкового законодавства по господарським взаємовідносинам останнього з ТОВ «Інтернафтогазінвест Компані».

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про обґрунтованість позовних вимог, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що реальність господарських операцій позивача з ТОВ «Інтернафтогазінвест Компані» за договором від 5 жовтня 2011 року №106/10-2011, предметом якого є постачання скрапленого газу, підтверджується первинними документами податкового обліку, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов'язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України, а саме: податковими та видатковими накладними, платіжними дорученнями, виписками банку по особовому рахунку, оборотно-сальдовими відомостями по рахункам, реєстрами виданих довіреностей, паспортами якості, скороченими касовими звітами, а також товарно-транспортними накладними на відпуск нафтопродуктів.

При укладенні договорів сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству.

Так, пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Одночасно пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.

Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та складу витрат, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судами були досліджені всі первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту та складу витрат, а також реальне виконання сторонами, укладеного правочину. А також встановлено, що позивачем сформовано податковий кредит на підставі податкових накладних, виданих контрагентом, який на час проведення господарських операцій був зареєстрований у встановленому законодавством порядку.

Податковий орган в акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, вказаних в первинних документах, а також не зазначав про їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства. В обґрунтування прийняття спірних податкових повідомлень-рішень відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій. При цьому, висновки відповідача ґрунтуються результатах акту перевірки контрагента позивача, а не аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді.

Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про узгодженість дій позивача з контрагентом з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з такими діями контрагента.

Оскільки позивачем доведено дотримання ним спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту та складу витрат, а також надано всі первинні документи, що стосуються господарської операції за участю контрагента, які фактично підтверджують реальне здійснення правочину і досягнення позивачем законної мети його здійснення - придбання на підставі цивільно-правової угоди товарів - для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання товару в господарській діяльності, відтак суди дійшли правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту та складу витрат на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентом.

Мотивом для визначення позивачу грошового зобов'язання податковим повідомленням-рішенням від 23 вересня 2013 року №0004722200 та для зменшення від'ємного значення ПДВ податковим повідомленням-рішенням від 23 вересня 2013 року №0004712200 стали висновки відповідача про те, що позивач здійснював реалізацію паливно-мастильних матеріалів за цінами нижчими ніж ціна їх купівлі.

В силу вимог підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедливою ринковою ціною вважається ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів (пп. 1.20.2 п. 1.20 ст. 1 Закону).

Згідно підпункту 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 цього Закону обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

З огляду на наведені вимоги норм права, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з правовою оцінкою судів попередніх інстанцій спірних операцій з реалізації позивачем контрагентам паливно-мастильного товару за цінами нижчими від закупівлі, обґрунтовану тим, що висновки податкового органу про те, що ціни товару є нижчими за звичайні, є такими, що протирічять правилам встановлення справедливої ринкової ціни, оскільки зроблені без дослідження ринкових цін на ідентичні товари, що склались в цілому (безвідносно до господарської діяльності позивача) та зроблені лише на основі співставлення вартості їх придбання та продажу,

Поруч з цим, судами першої та апеляційної інстанцій вірно взято до уваги, що податковий орган, розраховуючи звичайну ціну не враховував залишки пального наявні на підприємстві на початок розрахункових періодів, системи/програми знижок, бонуси та інші заохочення, що діють на підприємстві в рамках програми для заохочення постійних покупців та інші визначальні критерії оцінки справедливості ціни. До того ж, встановлені відповідачем розбіжності у ціні не перевищують 20%.

Водночас, пунктом 39.15 статті 39 Податкового кодексу України, що була чинною на час спірних правовідносин, передбачено, що у разі відхилення договірних цін у податковому обліку платника податків у бік збільшення або зменшення від звичайних цін менше ніж на 20 відсотків, таке відхилення не може бути підставою для визначення (нарахування) податкового зобов'язання, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності.

Враховуючи вищенаведене та з урахуванням вимог частини третьої статті 2, частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірні податкові повідомлення-рішення є такими, що не ґрунтуються на нормах закону, а тому вони підлягають скасуванню.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами попередніх інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 9 квітня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін

М.П. Зайцев

Н.Є. Маринчак