Постанова

від 16.09.2014 по справі 2а-147/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-147/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Качур І.А.

Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів: Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,

розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Шарлес Бізнес-Сервіс» до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Шарлес Бізнес-Сервіс» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 квітня 2014 року, -

В С Т А Н О В И В :

ТОВ «Шарлес Бізнес-Сервіс» звернулося у суд із позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 26.12.2011 року №0004212304 та №003942200/70952.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 квітня 2014 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду - скасуванню з таких підстав.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність та відповідність податковому законодавству винесених податковим органом податкових повідомлень-рішень.

Проте, з такими висновками суду не можна погодитися.

Колегією суддів установлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2008 року по 30.09.2011 року та валютного законодавства за період з 26.09.2007 року по 30.09.2011 року, за підсумками якої складено акт від 08.12.2011 року №9110/2200/35426255 та виявлено порушення п. 120, п. 1.32 ст. 1, пп. 8.1.2 п. 8.1, пп. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 14.1.3 п. 14.1 ст. 14, пп. 145.1.2 п. 145.1 ст. 145, п. п. 146.2, 146.13, 146.14 ст. 146 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в загальному розмірі на 2007871,30 грн., в т. ч. за ІV кв. 2009 року - на 1408,50 грн., І кв. 2010 року - на 1391,00 грн., ІІ кв. 2010 року - на 738,75 грн., ІІІ кв. 2010 року - на 1166,75 грн., ІІ кв. 2011 року - на 2003166,30 грн., а також порушення п. 2.8 ст. 2, п. 3.5 ст. 3, п. 7.24 Положення про ведення касових операцій у національній валюті України, яке проявилось у перевищенні ліміту залишку готівки в касі підприємства на загальну суму 16621,41 грн.

З огляду на викладені результати податкової перевірки, відповідачем 26.12.2011 року прийнято податкові повідомлення-рішення №003942200/70952, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі на 2008653,23 грн., з них 2007477,00 грн. - за основним платежем, 1176,23 грн. - за штрафними санкціями, №0004212304, яким до позивача, за порушення правил ведення касових операцій у національній валюті, застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 33242,82 грн.

Не погоджуючись із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся у суд.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, судова колегія зважає на наступне.

Із матеріалів справи вбачається, що підставою визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств податковим повідомленням-рішенням від 26.12.2011 року №003942200/70952 стало виявлення контролюючим органом завищення позивачем амортизаційних відрахувань з основних фондів на суму 18820,00 грн. за звітні періоди IV квартал 2009 року - ІІІ квартал 2010 року та на суму 6884 грн. за ІІ квартал 2011 року, а також заниження валових доходів на суму 8702534,71 грн. у зв'язку з продажем у ІІ кварталі 2011 року нерухомого майна, який, за висновком відповідача, відбувся за ціною, що є меншою, ніж рівень звичайних цін на такі операції.

Обговорюючи доводи відповідача, судова колегія виходить із наступного.

Спірні правовідносини, що виникли у сфері справляння податку на прибуток приватних підприємств, виникли в період їх правового регулювання Розділом ІІІ Податкового кодексу України.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України у цьому розділі об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду.

Правилами статті 135 цього Кодексу передбачено, що доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування складаються з доходу від операційної діяльності та інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Дохід від операційної діяльності визначається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає, зокрема, доходи, визначені відповідно до статті 146 цього Кодексу.

Пунктами 146.13, 146.14 статті 146 ПК України встановлено, що сума перевищення доходів від продажу або іншого відчуження над балансовою вартістю окремих об'єктів основних засобів та нематеріальних активів включається до доходів платника податку, а сума перевищення балансової вартості над доходами від такого продажу або іншого відчуження включається до витрат платника податку.

Дохід від продажу або іншого відчуження об'єкта основних засобів та нематеріальних активів для цілей застосування цієї статті визначається згідно з договором про продаж або інше відчуження об'єкта основних засобів та нематеріальних активів, але не нижче звичайної ціни такого об'єкта (активу).

Із матеріалів справи вбачається, що позивачем на підставі договору купівлі - продажу від 09.06.2011 року було продано ТОВ «Інститут біохімічних технологій» нежилі будівлі та споруди, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Копилівська, б. 38, загальною площею 3482, 9 кв. м. Ціна продажу, визначена за згодою сторін у договорі, склала 1 017 055,09 грн. Зазначені кошти були сплачені покупцем позивачу, що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою.

Разом з тим, в акті перевірки відповідачем зазначено, що згідно прайс - листів та рекламної продукції, розміщеної на сайтах мережі Інтернет та періодичних виданнях, середня ціна ідентичних нежилих приміщень в Подільському районі м. Києва складала 350 доларів за кв. м., що по курсу НБУ на дату продажу (станом на 21.06.2011 року 1 $ = 7,9733 грн.) становить 2 790,66 грн./кв.м. З огляду на що, податковий орган дійшов висновку, що звичайна вартість проданого позивачем нерухомого майна становить 9 719 589,70 грн. Відтак, враховуючи, що договором визначена ціна купівлі-продажу в розмірі 1 017 055,09 грн. є меншою, ніж звичайна для ідентичних нежилих приміщень, відповідач встановив заниження позивачем доходу на суму 8 702 534,70 грн., що, у свою чергу, призвело до зменшення податку на прибуток, що підлягав сплаті позивачем.

Проте, колегія суддів вважає такі висновки відповідача необґрунтованими та такими, що не узгоджуються з вимогами податкового законодавства, зокрема, правилами визначення звичайної ціни, які на час спірних правовідносин були встановлені пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Указаною правовою нормою визначено, що якщо у ній не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Ідентичними є товари, що мають однакові характерні для них основні ознаки, а однорідними - ті, що мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними.

Для визначення звичайної ціни товару використовується інформація про укладені на момент його продажу договори з ідентичними (однорідними) товарами у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість товарів, строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари, втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Враховуючи викладені норми, звичайною вважається ціна товару, визначена у договорі, за умови, що така відповідає рівню справедливих ринкових цін. При цьому, невідповідність договірної ціни справедливій ринковій вартості товару має бути доведена податковим органом на основі дослідження договорів з ідентичними (однорідними) товарами у співставних умовах, які (відносно нерухомого майна), зокрема, повинні включати місце розташування, якість конструкцій, цільове призначення, знос та інші суттєві ознаки, що можуть вплинути на ціну, а також зовнішні обставин ринку (напр.: співвідношення попиту та пропозиції).

Натомість, матеріали перевірки позивача містять лише загальне посилання відповідача на інформацію з прайс - листів та рекламної продукції, розміщеної на сайтах мережі Інтернет та періодичних виданнях в Подільському районі м. Києва. При цьому, не зазначено ані джерел цієї інформації, ані станом на яку дату вона зібрана, ані об'єктів нерухомості, вартість якої вказує перевіряючий орган. Зазначені матеріали не надані відповідачем суду, а відсутність посилань на джерела інформації не дозволяє співставити нерухоме майно на предмет його ідентичності чи, навіть, подібності до того, що було продане позивачем.

Разом з тим, на підтвердження того, що нерухоме майно за договору купівлі - продажу від 09.06.2011 року було передане у власність покупця за ціною, що не перевищує звичайні ціни, позивачем надано звіт від 06.06.2011 року про проведення незалежної оцінки такого, складений оцінювачами ТОВ «КГ «Феодал», яке згідно сертифікату ФДМ України №7223/08, було суб'єктом оціночної діяльності нерухомого майна, згідно з яким, на основі, зокрема, порівняльних досліджень ринкової вартості однорідних нерухомих об'єктів, ринкова вартість нежилих будівель та споруд, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Копилівська, б. 38, загальною площею 3482, 9 кв. м. становить 1047120 грн. (з ПДВ). Тобто, сума, за яку позивач продав згадане нерухоме майно контрагенту достатньо наближена до зазначеного рівня ринкової ціни і спростовує нічим не підтверджені висновки податкового органу, зроблені в акті перевірки.

Окрім того, колегія суддів зазначає, що згідно з п. 13 указу Президента України від 23.07.1998 року «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку. Індикативні або звичайні ціни не можуть встановлюватися органами виконавчої влади, які використовують їх для нарахування та стягнення податків і зборів (обов'язкових платежів) та неподаткових платежів, крім випадків відсутності статистичних даних про рівень цін на окремі види товарів (робіт, послуг).

Разом з тим, відповідачем не було представлено суду статистичної оцінки рівня цін реалізації ідентичних або однорідних товарів, які б вказували на заниження ціни продажу вказаного нерухомого об'єкта. Так само, не наводяться відповідачем вказані статистичні дані в тексті акта перевірки.

Отже, встановлене відповідачем заниження позивачем доходу за ІІ квартал 2011 року не може вважатись доведеним. А тому, визначене внаслідок цього грошове зобов'язання є необґрунтованим та таким, що здійснене не у спосіб, передбачений чинним на час спірних правовідносин законодавством.

Обговорюючи висновки податкового органу щодо завищення позивачем амортизаційних відрахувань з основних фондів, колегія суддів виходить із наступного.

Із матеріалів справи слідує, що в період з 01.07.2009 року по 31.03.2011 року позивач нараховував амортизацію на основні фонди - нежилі будівлі та споруди за адресою: м. Київ, вул. Копилівська, 38, які значились на балансі підприємства. При цьому, відповідачем зроблено висновок про те, що оскільки перевіркою звітних документів не підтверджено використання цих приміщень у фінансово-господарській діяльності, відсутні підстави для розрахунку амортизаційних відрахувань щодо них. Відтак, відповідачем встановлено, що позивач завищив амортизаційні відрахування на суму 18820,00 грн., в т. ч. за IV квартал 2009 року - на 5634,00 грн., за І квартал 2010 року - на 5564,00 грн., за ІІ квартал 2010 року - на 2955,00 грн. і за ІІІ квартал 2010 року - на 4667,00 грн., а також на суму 6884,00 грн. за ІІ квартал 2011 року, що призвело до заниження об'єкта оподаткування податком на прибуток.

Надаючи правову оцінку таким обставинам, колегія суддів зазначає, що їх правове регулювання відбувалось як в період дії Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», так і Податкового кодексу України.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» об'єкт оподаткування цим податком визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат платника податку, а також на суму амортизаційних відрахувань.

Під терміном "амортизація" основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених статтею 8 вказаного Закону (пп. 8.1.1 п. 8.1).

Підпунктом 8.2.1 пункту 8.2 зазначеної правової норми визначено, що під терміном «основні фонди» слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Будівлі, споруди, їх структурні компоненти відносяться до групи 1 основних фондів згідно абз. 2 пп. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 цього Закону.

Порядок визначення та нарахування сум амортизаційних відрахувань встановлений пунктом 8.3 статті 8 Закону. Згідно цього порядку сума амортизаційних відрахувань звітного періоду визначається як сума амортизаційних відрахувань, нарахованих для кожного із календарних кварталів, що входять до такого звітного періоду (далі - розрахункові квартали).

Сума амортизаційних відрахувань кварталу, щодо якого проводяться розрахунки (розрахунковий квартал), визначається шляхом застосування норм амортизації, визначених пунктом 8.6 цієї статті, до балансової вартості груп основних фондів на початок такого розрахункового кварталу.

Суми амортизаційних відрахувань вилученню до бюджету не підлягають, а також не можуть бути базою для нарахування будь-яких податків, зборів (обов'язкових платежів).

Згідно пп. 8.4.5 п. 8.4 ст. 8 Закону у разі виведення з експлуатації окремого об'єкта основних фондів групи 1 або передачі його до складу невиробничих фондів за рішенням платника податку балансова вартість такого об'єкта для цілей амортизації прирівнюється до нуля. При цьому амортизаційні відрахування не нараховуються.

За визначенням Податкового кодексу України амортизація - це систематичний розподіл вартості основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів, що амортизується, протягом строку їх корисного використання (експлуатації) (пп. 14.1.3 п. 14.1 ст. 14).

Підпунктом 145.1.2 пункту 145.1 статті 145 вказаного Кодексу встановлено, що нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об'єкта, який встановлюється наказом по підприємству при визнанні цього об'єкта активом (при зарахуванні на баланс), але не менше ніж визначено в пункті 145.1 і призупиняється на період його виводу з експлуатації (для реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання, консервації та інших причин) на підставі документів, які свідчать про виведення таких основних засобів з експлуатації).

Положеннями пункту 146.2 статті 146 ПК України передбачено, що амортизація об'єкта основних засобів нараховується протягом строку корисного використання (експлуатації) об'єкта, установленого платником податку, але не менше мінімально допустимого строку, встановленого пунктом 145.1 статті 145 цього Кодексу, помісячно, починаючи з місяця, що наступає за місяцем введення об'єкта основних засобів в експлуатацію і зупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання, консервації та інших видів поліпшення та консервації.

Враховуючи приведені норми, будівлі та споруди, придбані платником податку, після передачі їх на баланс підприємства та введення в експлуатацію, відносяться до основних фондів та їх вартість підлягає амортизації шляхом поступового визначення амортизаційних відрахувань відповідно до правил податкового законодавства. Зазначені відрахування не проводяться у разі виведення з експлуатації цих основних фондів, що має підтверджуватись документально.

Судом з'ясовано, що нежилі будівлі та споруди, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Копилівська, б. 38, загальною площею 3482, 9 кв. м. були придбані позивачем у ВАТ «Київський вітамінний завод» за договором купівлі-продажу від 31.08.2009 року. Право власності на вказаний об'єкт було зареєстровано за позивачем, що підтверджується реєстраційним посвідченням №003909, копія якого наявна в матеріалах справи.

Матеріали справи свідчать про те, що придбані позивачем нежилі будівлі та споруди передані останньому згідно акту прийому-передачі від 31.08.2009 року та згідно наказу директора ТОВ «Шарлес Бізнес-Сервіс» №31/08-09 від 31.08.2009 року введені в експлуатацію.

Як було з'ясовано раніше, 09.06.2011 року вказане нерухоме майно було продано позивачем ТОВ «Інститут біохімічних технологій».

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів виведення позивачем з експлуатації придбаних приміщень (відсутні відповідні накази чи розпорядження). Позивач заперечує факт такого виведення, стверджуючи, що не було підстав для цього, зокрема, задля реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання, консервації тощо, оскільки вказані дії ним не проводились.

Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що згадані нежилі будівлі та споруди підлягали амортизації у відповідності до вищезазначених норм податкового законодавства.

Окрім того, колегія суддів звертає увагу на те, що до суми встановленого відповідачем завишення амортизаційних відрахувань за ІІ квартал 2011 року увійшли також суми відрахувань по групам 4 (машини та обладнання) та 6 (інструменти, прилади, інвентар (меблі) у розмірі 611 грн. та 1104 грн. відповідно. При цьому, жодних обґрунтувань неправомірності та незаконності цих амортизаційних відрахувань по зазначеним групам відповідачем не наведено.

Таким чином, судова колегія погоджується із доводами позивача, викладеними в адміністративному позові та апеляційній скарзі щодо протиправності та необґрунтованості встановлених відповідачем завищень з боку першого амортизаційних відрахувань.

Отже, податкове повідомлення-рішення від 26.12.2011 року №003942200/70952 прийняте на підставі необґрунтованих висновків податкового органу, є протиправним та підлягає скасуванню в цілому.

Обговорюючи обставини справи, висновки місцевого суду та доводи апелянта в частині правомірності податкового повідомлення-рішення від 26.12.2011 року №0004212304, яким до позивача, за порушення п. 2.8, п. 3.5, п. 7.24 Положення про ведення касових операцій у національній валюті України, застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 33242,82 грн., колегія суддів виходить із наступного.

Згадане Положення затверджене постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 року № 637. Відповідно до пункта 2.8 цього Положення підприємства можуть тримати в позаробочий час у своїх касах готівкову виручку (готівку) в межах, що не перевищують установлений ліміт каси.

Пунктом 3.5 Положення передбачено, що у разі видачі окремим фізичним особам готівки (у тому числі працівникам підприємства) за видатковим касовим ордером або видатковою відомістю касир вимагає пред'явити паспорт чи документ, що його замінює, записує його найменування і номер, ким і коли він виданий. Фізична особа розписується у видатковому касовому ордері або видатковій відомості про одержання готівки із зазначенням одержаної суми.

Для виведення залишку готівки в касі не приймаються видаткові касові ордери або видаткові відомості, в яких видача готівки з каси не підтверджена підписом одержувача.

Згідно пункту 7.24 Положення у разі виявлення під час перевірок видаткових касових ордерів або видаткових відомостей, у яких видача готівки з каси не підтверджена підписом одержувача, сума готівки за такими видатковими документами додається до залишку готівки в касі виключно в день, у якому оформлено зазначені видаткові документи, і надалі зазначена сума не береться для розрахунку понадлімітних залишків готівки.

Із матеріалів справи слідує, що порушення позивачем приведених норм Положення пов'язується відповідачем із відсутністю підпису Аксьонова М.В. на видатковому касовому ордері №1 від 05.11.2009 року на суму 4000,00 грн. про видачу йому цих коштів, а також на видатковому касовому ордері №2 від 04.02.2010 року на суму 12621,41 грн. про видачу йому цієї суми.

У зв'язку із чим до позивача застосовано штрафні санкції за перевищення встановлених лімітів залишку готівки в касах на підставі абз. 2 ч. 1 указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» №436/95 від 12.06.1995 року.

Разом з тим, позивачем суду надано копії зазначених ордерів, які містять підпис одержувача - директора товариства Аксьонова М.В., що спростовує висновки контролюючого органу.

Окрім того, обговорюючи правомірність застосування до позивача вказаних санкцій оспорюваним рішенням податкового органу, колегія суддів зазначає, що, виходячи із змісту ч. 1 ст. 238 Господарського кодексу України, санкції передбачені за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, є адміністративно-господарськими санкціями.

З огляду на положення ст. ст. 239, 241 Господарського кодексу України штрафні (фінансові) санкції, передбачені згаданим указом Президента України, належать до адміністративно-господарських санкцій.

Строки застосування адміністративно-господарських санкцій встановлені ст. 250 ГК України, згідно із якою адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Закінчення будь-якого із встановлених ст. 250 ГК України строку виключає можливість застосування такого виду санкцій до суб'єкта підприємницької діяльності за вчинене ним порушення правил здійснення господарської діяльності.

Як було з'ясовано судом, встановлені відповідачем в акті перевірки порушення правил обігу готівки пов'язуються відповідачем із невідповідністю змісту видаткових касових ордерів, які були складені у листопаді 2009 року та у лютому 2010 року. Водночас, штрафні (фінансові) санкції застосовані спірним рішення у грудні 2011 року, тобто після спливу встановленого статтею 250 ГК України граничного терміну їх застосування.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення від 25.12.2011 року №№0004212304 є протиправним, прийнятим з порушенням норм чинного законодавства та підлягає скасуванню.

Беручи до уваги все вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, які не відповідають встановленим судом обставинам та прийняті з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Шарлес Бізнес-Сервіс» задовольнити .

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 квітня 2014 року скасувати.

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Шарлес Бізнес-Сервіс» задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 26.12.2011 року №0004212304 та №003942200/70952.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.М. Романчук суддяО.Є. Пилипенко

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Романчук О.М