Постанова

від 31.01.2007 по справі 42/260

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

42/260

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

31 січня 2007 р.                                                                                   № 42/260  

                    Вищий господарський суду України у складі колегії суддів:

головуючого                                    Невдашенко Л.П.

суддів:                                               Михайлюка М.В.

                                                Дунаєвської Н.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Дочірнього підприємства “Газ-тепло”,                м. Київ

на постанову від 19.09.2006Київського апеляційного господарського суду

у справігосподарського суду № 42/260 м. Києва

за  позовом

Державного акціонерного товариства “Чорноморнафтогаз”, м. Сімферополь

до

Дочірнього підприємства “Газ-тепло”,                 м. Київ

про

стягнення 6 556 216,14 грн.

за участю представників сторін:

від позивача –                  Тітовський О.В.

від відповідача –             Череповський Є.В., Кудрявцев П.М.

ВСТАНОВИВ:

До прийняття рішення позивач збільшив суму позовних вимог та просить стягнути з відповідача оплату за природний газ у розмірі 977 321,83 грн.  переданий у березні 2006 р. та пеню у розмірі 11 239,20 грн.

Рішенням господарського суду м. Києва від 13.06.2006 р. задоволено позов Державного акціонерного товариства “Чорноморнафтогаз” до Дочірнього підприємства “Газ-тепло” про стягнення 5 567 655,11 грн. в т.ч. 5 424 449,64 грн. основного боргу, 80 824,30 грн. втрат від інфляції, 53 702, 05 грн. пені та 8 679,12 грн. 3 % річних на підставі договору купівлі-продажу природного газу № 1855-ПГ-2005 від 01.12.2005 р., додаткових угод № 1 від 04.01.2006 р. та № 2 від 09.03.2006 р. Стягнуто з Дочірнього підприємства “Газ-тепло” на користь Державного акціонерного товариства “Чорноморнафтогаз” 6 401 771,47 грн. боргу, 80 824,30 грн. втрат від інфляції, 8 679,12 грн. 3% річних, 64 941,25 грн. пені, 25 500 грн. витрат по оплаті державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Суд мотивував своє рішення тим, що позивач свої договірні зобов'язання виконав належним чином, а відповідач розрахувався за одержаний газ частково.

Відповідач, зазначає суд, прострочив оплату за одержаний природний газ, а тому з нього на користь позивача, відповідно до вимог ст.ст. 622, 624, 625 ЦК України підлягає стягненню борг, втрати від інфляції, 3% річних та пеня.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.09.2006 р. скасовано частково рішення господарського суду м. Києва від 13.06.2006 р., позов задоволено частково. Стягнуто з Дочірнього підприємства “Газ-тепло” на користь Державного акціонерного товариства “Чорноморнафтогаз” 5 424 449,64 грн. заборгованості,  53 650,04 грн. пені, 8 471,06 грн. річних, 25 500 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з позивача на користь відповідача 405,42 грн. витрат понесених при поданні апеляційної скарги.

Обґрунтовуючи постанову апеляційний суд посилається на те, що відповідно до ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову або зменшити розмір позовних вимог. Під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено в позовній заяві, а тому збільшення розміру позовних вимог не може бути пов'язано з пред'явленням додаткових вимог, що здійснено позивачем по даній справі.

Заява позивача про збільшення позовних вимог направлена на одночасну зміну предмета і підстави позову, що є порушенням вимог ст. 22 ГПК України, а тому спір підлягає розгляду лише по предмету і підставам зазначеним в позовній заяві.

Крім того, позивачем не зазначено періоду за який підлягають стягнення втрати від інфляції, а тому суд не може визначити їх фактичний розмір.

Вимоги по стягненню пені та річних згідно умов договору, ст.ст. 258, 546 –542, 626 ЦК України підлягають задоволенню частково у зв'язку з допущенням позивачем арифметичних помилок при здійсненні їх підрахунків.

Оскаржуючи постанову апеляційного суду скаржник просить її скасувати в частині стягнення з відповідача 5 424 449,64 грн. заборгованості, 53 650,04 грн. пені, 8 471,06 грн. річних, 25 500 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу посилаючись на те, що при винесенні постанови апеляційним судом порушено норми матеріального та процесуального права, а саме ст.ст. 11, 530, 610 Цивільного кодексу України, ст.ст. 42, 43, 99, 105 Господарського процесуального кодексу України.

Зокрема, скаржник зазначає, що п. 5.1 договору регулює проведення розрахунків за спожитий газ, а не за переданий газ.

Крім того, твердження суду про те, що у договорі встановлено строк оплати природного газу не відповідає дійсності, оскільки у договорі не зазначено початок строку, а лише дата його закінчення.

Законодавством, на думку скаржника, передбачається стягнення пені за порушення грошових зобов'язань, а не за споживання газу.

Заслухавши учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та її повноту, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Між Державним акціонерним товариством “Чорноморнафтогаз” (продавець) та Дочірнім підприємством “Газ-тепло” (покупець) 01.12.2005 р. укладено договір купівлі-продажу природного газу № 1855-ПГ-2005 відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупця природний газ власного видобутку, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах даного договору.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що продавець зобов'язується передати у власність покупця в грудні 2005 року газ в обсязі 15 762,709 тис. м. куб.

Обсяги та термін постачання природного газу можуть змінюватись за домовленістю сторін, про що сторони укладають письмову додаткову угоду (п.2.2 договору).

Відповідно до п. 3.1 договору приймання-передача газу оформляється актами приймання-передачі газу, які підписуються уповноваженими представниками продавця і покупця.

Оплата спожитого газу здійснюється покупцем шляхом перерахування на рахунок продавця вартості переданого газу в термін до 31 січня 2006 року.

За невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань по договору сторони несуть відповідальність у відповідності з чинним законодавством України. У разі не оплати або несвоєчасної оплати за переданий газ у строки, зазначені в п. 5.1 договору, покупець сплачує на користь продавця, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу (п.6.1, 6.2 договору).

Додатковою угодою № 1 від 04.01.2006 р. сторони внесли зміни до договору купівлі-продажу природного газу № 1855-ПГ-2005 від 01.12.2005 р., якою передбачали, зокрема, передачу покупцю в січня 2006 року газу в обсязі 27 843,158 тис. м. куб.; здійснення покупцем оплати спожитого газу шляхом перерахування на рахунок продавця вартості переданого газу в термін до 31.03.2006 р.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у власність відповідача передано позивачем 27 843,158 тис. м. куб. природного газу вартістю 6 930 173,16 грн., що підтверджується актом № 01-ПГ/1855 від 31.01.2006 р.

За отриманий газ Дочірнє підприємство “Газ-тепло” розрахувалося частково, заборгованість складає 5 424 449,64 грн.

Враховуючи те, що відповідач –Дочірнє підприємство “Газ-тепло” не надав доказів погашення боргу, апеляційний суд дійшов правомірного висновку про наявність факту порушення відповідачем чинного законодавства та невиконання своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу природного газу № 1855-ПГ-2005 від 01.12.2005 р. в частині оплати за отриманий газ.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Судом апеляційної інстанції обґрунтовано відмовлено в задоволенні втрат від інфляції, оскільки позивачем не зазначено період за який підлягають стягненню інфляційні втрати.  

Крім того, апеляційний суд встановив, що при розрахунку пені та річних позивач здійснив арифметичні помилки, а тому підставно частково  задовольнив  вимоги позивача щодо сплати пені та річних.

Посилання скаржника на те, що п. 5.1 договору регулює проведення розрахунків за спожитий газ, а не за переданий газ та на те, що  встановлений у договорі строк оплати природного газу не відповідає дійсності, оскільки у договорі не зазначено початок строку, а лише дата його закінчення перевірено судом апеляційної інстанції та відхилено як необґрунтоване, а тому додаткова оцінка зазначених обставин не відноситься до юрисдикції касаційної інстанції.

Суд апеляційної інстанції, при винесенні оскаржуваного рішення повно і всебічно з'ясував фактичні обставини справи, дослідив та надав оцінку як доводам позивача так і запереченням відповідача.

В решті касаційна скарга стосується спростування обставин справи, встановлених судом  апеляційної інстанції, а також заперечень щодо оцінки судом наявних у справі доказів, тому судом касаційної інстанції до уваги не приймаються з огляду на вимоги ч.2 ст. 1115 та ч.1,2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновку суду.

З огляду на викладене, Вищий господарський суд України вважає юридичну оцінку, дану Київським апеляційним господарським судом обставинам справи такою, що ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і підстав для задоволення касаційної скарги не вбачає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1119, 11110 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.09.2006 у справі № 42/260 залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Головуючий, суддя                                                                       Л.Невдашенко

Судді:                                                                                             М.Михайлюк

                                                                                           Н.Дунаєвська