ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 910/14675/14 16.09.14
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Крокус»
До Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
Про стягнення 157 654,95 грн.
Суддя Ващенко Т.М.
Представники сторін:
Від позивача: Чумак Ю.Я. представник за довіреністю № б/н від 14.08.14.
Від відповідача: не з'явився
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Крокус» (далі - позивач) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення 157 654,95 грн., а саме: 142 777,72 грн. - заборгованості зі сплати орендної плати та комунальних платежів, 2 300,61 грн. - 3% річних, 12 576,62 грн. - збитків від інфляції.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує на невиконання відповідачем умов Договору № 1-2012 оренди нерухомого майна від 25.09.12., що зумовило звернення позивача з даним позовом до суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.07.14. порушено провадження у справі № 910/14675/14 та призначено її до розгляду на 02.09.14.
В зв'язку з неявкою в судове засідання 02.09.14. представника відповідача, невиконання ним вимог ухвали суду про порушення провадження в даній справі, на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи № 910/14675/14 було відкладено на 16.09.14., про що судом було прийнято відповідну ухвалу.
В судовому засіданні 16.09.14. представником позивача було подано письмові пояснення по справі та підтримано позовні вимоги.
Представник відповідача в судове засідання 16.09.14. повторно не з'явився, письмового відзиву на позов та контррозрахунку ціни позову не надав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.
Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців на відповідача, що наданий позивачем.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").
Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.
За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/14675/14.
В судовому засіданні 16.09.14. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
25.09.12. між позивачем (далі - Орендодавець) та відповідачем (далі - Орендар) було укладено Договір оренди нерухомого майна (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) предметом Договору є тимчасова здача в користування на оплатній основі (оренду) належного позивачу нежитлового приміщення з прилеглою територією, площею 106,6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (далі - об'єкт оренди).
Відповідно до п. 2.1.1 Договору Орендодавець зобов'язався передати об'єкт оренди не пізніше трьох днів з моменту підписання Договору по акту приймання-передачі.
25.09.12. між сторонами було підписано та скріплено печатками акт приймання-передачі об'єкту оренди по Договору.
Згідно з п. 3.1 Договору, щомісячна плата за користування об'єктом оренди (орендна плата вноситься Орендарем становить 3 500,00 грн. без ПДВ. Нарахування орендної плати починається на 21 день після підписання акту приймання-передачі об'єкту оренди.
Строк дії Договору сторонами погоджено п. 4.1 з 25.09.12. по 31.08.15.
Договір може бути розірвано за згодою сторін (п. 4.2 Договору).
Додатковою угодою від 10.04.14. до Договору сторони дійшли згоди припинити дію Договору з 10.04.14. та передати приміщення по акту приймання-передачі.
На виконання умов Додаткової угоди до Договору між сторонами було підписано та скріплено печатками акт приймання-передачі (повернення) об'єкту оренди по Договору з орендного користування від 10.04.14.
Спір у справі виник в зв'язку з невиконанням відповідачем своїх обов'язків за Договором по сплаті орендної плати та оплаті комунальних платежів за період з 25 вересня 2012 року по 10 квітня 2014 року.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.12. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Суд відзначає, що відповідач своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, жодних доказів на обґрунтування своє правової позиції у справі не надав.
Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.
Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією із підстав виникнення зобов'язань та обов'язковим для виконання сторонами.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За своє правовою природою даний Договір є договором оренди.
До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цих Кодексом (ч. 6 ст. 289 ГК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Згідно ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Орендна плата сплачується Орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності Орендаря, щомісячно не пізніше 25 числа поточного місяця на рахунок Орендодавця у відповідності до виставлених рахунків (п. 3.2 Договору).
Положеннями п. 3.3 Договору сторони погодили, що Орендар компенсує Орендодавцю вартість фактично спожитих комунальних послуг по об'єкту оренди, оплату за охорону приміщення та витрати щодо оплати послуг технічного обслуговування інженерного обладнання. Вартість вказаної компенсації не входить у склад орендної плати та сплачується Орендарем окремо на підставі виставлених Орендодавцем рахунків.
Відповідно до п. 3.5 Договору Орендар зобов'язаний перерахувати на рахунок Орендодавця суму орендної плати за один останній місяць оренди в розмірі 3 500,00 грн. без ПДВ, як забезпечення виконання Орендарем своїх зобов'язань за Договором.
Вимог положень п. 3.5 Договору відповідачем виконано не було.
Суд відзначає, що матеріали справи № 910/14675/14 містять копії рахунків на оплату орендної плати та комунальних послуг, що надавались позивачем відповідачу.
Крім того, в матеріалах справи наявні докази часткової сплати відповідачем заборгованості по орендній платі за спірний період на загальну суму 18 500,00 грн.
Судом встановлено, що позивач звертався до відповідача з претензією від 06.06.14. з вимогою погасити наявну заборгованість, проте відповіді на вказану претензію відповідачем надано не було, наявну заборгованість не сплачено. Вказане відповідачем не спростовано.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Судом встановлено, що відповідач свій обов'язок по сплаті орендної плати в терміни, визначені Договором, в повному обсязі не виконав, доказів повної оплати заборгованості за період заявлений в позовній заяві до матеріалів справи не надав.
Заборгованість відповідача перед позивачем за Договором по сплаті орендної плати за період з 25 вересня 2012 року по 10 квітня 2014 року становить 43 916,67 грн. Заборгованість відповідача перед позивачем за Договором по сплаті комунальних платежів за період з 25 вересня 2012 року по 10 квітня 2014 року становить 96 411,05 грн., що разом становить 140 327,72 грн.
При цьому, позивач, в розрахунках до позовної заяви, зокрема наданих 17.07.14. через відділ діловодства суду, вказує суму основного боргу в розмірі 140 327,72 грн., проте, в прохальній частині позовної заяви просить суд стягнути з відповідача на свою користь 142 777,72 грн. Заяви про зменшення розміру позовних вимог позивачем подано не було.
Таким чином, з огляду на все викладене вище, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Крокус» в частині стягнення з відповідача 142 777,72 грн. заборгованості зі сплати орендної плати та комунальних платежів (основного боргу) підлягають частковому задоволенню в розмірі 140 327,72 грн. В іншій частині стягнення основного боргу в розмірі 2 450,00 грн. слід відмовити.
Крім того, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 2 300,61 грн. - 3% річних та 2 300,61 грн. - збитків від інфляції.
Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).
При цьому, при здійсненні розрахунку судом враховано, що строк сплати комунальних платежів Договором не встановлено, доказів на підтвердження конкретної дати виставлення відповідачу рахунків суду також не подано, а тому судом в цій частині з дати направлення відповідачу претензії застосовувався семиденний строк, визначений ч. 2 ст. 530 ЦК України, до якого додано чотири дні, встановлені для пересилання простої письмової кореспонденції в межах області.
За перерахунком суду, розмір відсотків річних за прострочення виконання грошового зобов'язання складає 1 448,46 грн. В іншій частині в розмірі 852,15 грн. 3% річних нараховано безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.
За перерахунком суду, розмір збитків від інфляції складає 4 677,61 грн. В іншій частині в розмірі 7 899,01 грн. збитки від інфляції нараховано безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.
При цьому, відповідачем не оспорено розрахунки збитків від інфляції та відсотків річних.
З огляду на викладене та відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
В И Р І Ш И В:
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Крокус» (02068, м. Київ, вул. Княжий Затон, б. 10 ; ідентифікаційний код 19256363) 140 327,72 грн. - основного боргу, 1 448 (одну тисячу чотириста сорок вісім) грн. 46 коп. - 3% річних, 4 677 (чотири тисячі шістсот шістдесят сім) грн. 61 коп. - збитків від інфляції, 2 929 (дві тисячі дев'ятсот двадцять дев'ять) грн. 08 коп. - витрат по сплаті судового збору.
3. В іншій частині в позові відмовити.
4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 22.09.14.
Суддя Т.М. Ващенко
Суд | Господарський суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 16.09.2014 |
Оприлюднено | 26.09.2014 |
Номер документу | 40611523 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд міста Києва
Ващенко Т.М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні