Постанова

від 17.09.2014 по справі 910/5147/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2014 року Справа № 910/5147/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Козир Т.П. - головуючого, Гольцової Л.А., Кролевець О.А.,

за участю представників сторін: позивача - ОСОБА_1 дов. б/н від 31 липня 2014 року та відповідача - Кіндрась К.В. дов. № 9 від 16 вересня 2014 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу ТОВ "Пан Логістик" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 30 липня 2014 року у справі господарського суду міста Києва за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 до ТОВ "Пан Логістик" про стягнення суми,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2014 року Суб'єкт підприємницької діяльності фізична особа-підприємець ОСОБА_6 (далі - позивач) звернувся до ТОВ "Пан Логістик" (далі - відповідач) з позовом про стягнення боргу у розмірі 8613 гривень за надані послуги з перевезення.

Позовні вимоги обгрунтовано невиконанням відповідачем зобов'язання з оплати вартості наданих послуг за договором перевезення № ЕП - 01979 від 22 серпня 2013 року.

Рішенням господарського суду міста Києва від 13 травня 2014 року позов задоволено.

Стягнуто з ТОВ "Пан Логістик" на користь суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 8613 гривень.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 30 липня 2014 року рішення господарського суду міста Києва від 13 травня 2014 року залишено без змін, апеляційну скаргу ТОВ "Пан Логістик" без задоволення.

У касаційній скарзі ТОВ "Пан Логістик" просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 13 травня 2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 30 липня 2014 року, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Вважає, що суди попередніх інстанцій невірно застосувавши норми ст. ст. 526, 629 Цивільного кодексу України та не врахувавши положення ст. ст.612, 613 Цивільного кодексу України, ст. 221 Господарського кодексу України, дійшли помилкового висновку про те, що строк виконання зобов'язання з оплати вартості наданих за договором послуг настав.

На думку заявника, для врегулювання спірних правовідносин необхідно застосувати ч. 2 ст. 212 Цивільного кодексу України з огляду на те, що умовами укладеного сторонами договору передбачено право відповідача притримати оплату за перевезення до повного виконання позивачем передбачених договором зобов'язань, а обов'язок щодо оплати перевезення настане лише після сплати останнім вартості зіпсованого вантажу, штрафних санкцій та збитків.

Вказує на те, що перевізник, у відповідності до ст. 924 Цивільного кодексу України та ст. ст. 193, 310 Господарського кодексу України, несе повну відповідальність за вантаж з моменту його прийняття до моменту видачі вантажоодержувачу.

Посилається на те, що граничний строк розгляду претензії та надання на неї відповіді на час звернення з позовом не сплив, що свідчить про порушення судами попередніх інстанцій ст. 7 Господарського процесуального кодексу України

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 22 серпня 2013 року між сторонами укладено договір № ЕП-01979 надання та організації послуг, за умовами якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, позивач (перевізник) бере на себе зобов'язання перевозити наданий йому відповідачем (експедитор/замовник) вантаж в міжнародному та міжміському сполученні автомобільним транспортом з місця відправлення до пункту призначення і видати вантаж уповноваженій особі замовника (або іншій особі), та надати при цьому інші додатково передбачені цим договором, заявкою до нього, послуги, а відповідач зобов'язується, після прийняття наданих послуг, сплатити за них обумовлену плату (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. п.1.3, 1.4 договору ціна договору визначається, виходячи із вказаної у заявці вартості всіх наданих позивачем послуг по кожному окремому перевезенню, що узгоджується сторонами та сумарно становить загальну ціну договору; кожне окреме перевезення здійснюється на основі заявки, яка при погодженні сторонами є невід'ємною частиною договору; умови заявки мають пріоритетну силу щодо умов договору.

27 грудня 2013 року ТОВ "Пан Логістик" звернулось до позивача з заявкою № КИ-11795 про перевезення продуктів на палетах за маршрутом: с. Щасливе+Мартусівка (Київська область) - Севастополь (Автономна Республіка Крим).

Суб'єкт підприємницької діяльності фізична особа-підприємець ОСОБА_6 надав відповідачу послуги згідно погоджених у вказаній заявці умов та порядку перевезення товару, що підтверджується актом приймання-здачі робіт (надання послуг) № DS-0000301 від 2 січня 2014 року та товарно-транспортними накладними від 31 грудня 2013 року.

За п. 3.2 укладеного сторонами договору відповідач проводить оплату за послуги протягом 20 банківських днів після та за умови отримання від позивача оригіналів рахунку, ТТН/CMR, акту виконаних робіт, якщо інше не вказано в заявці.

У заявці № КИ-11795 від 27 грудня 2013 року сторони погодили, що строк оплати у розмірі 8613 гривень здійснюється протягом десяти банківських днів після отримання оригіналів документів.

Згідно п. 4 заявки документи для оплати повинні бути відправлені перевізником в чотирьохденний термін після розвантаження рекомендованим листом.

У касаційній скарзі заявник зазначає, що позивачем не надіслано пакет документів, необхідних для оплати вартості перевезення, що є порушенням умов договору, а за п. 2.2.11 договору відповідач має право притримати виплату до повного виконання зобов'язання позивачем, у зв'язку з чим строк виконання зобов'язання з оплати вартості перевезення на час звернення з позовом не настав.

Судами попередніх інстанцій перевірявся даний довід заявника касаційної скарги, досліджувалися та оцінювалися всі надані сторонами докази, внаслідок чого встановлено, що позивач виконав свої зобов'язання з надання послуг перевезення та надсилання пакету документів про виконанні роботи за договором перевезення.

Вищий господарський суд України в силу повноважень, визначених процесуальним законом, не розглядає довід касаційної скарги в частині дослідження та переоцінки доказів.

Згідно ч. 1 ст. 595 Цивільного кодексу України кредитор, який притримує річ у себе, зобов'язаний негайно повідомити про це боржника.

Судами попередніх інстанцій констатовано, що доказів повідомлення позивача про притримання оплати вартості перевезення у зв'язку з невиконанням останнім умов договору, як і доказів оплати послуг перевезення, судам не надано, а положення п. 2.2.11 договору не звільняє відповідача від обов'язку розрахуватись за надані послуги.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

1 березня 2014 року Суб'єкт підприємницької діяльності фізична особа-підприємець ОСОБА_6 звернувся до ТОВ "Пан Логістик" з претензією про погашення боргу, яка залишена останнім без відповіді та задоволення.

Водночас, встановлено, що відповідач не оплатив вартість наданих послуг з перевезення.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Також судами встановлено, що посилання відповідача на завдання останньому шкоди, її розмір та склад не доведено у встановленому порядку, а тому доводи касаційної скарги про те, що строк виконання зобов'язання з оплати перевезення настане після оплати позивачем суми шкоди та штрафних санкцій, не можуть бути прийняті до уваги судом касаційної інстанції та не свідчать про порушення судами норм ч. 2 ст. 212, ст. 924 Цивільного кодексу України та ст. 310 Господарського кодексу України.

За таких обставин доводи заявника касаційної скарги про невиконання позивачем зобов'язань за договором перевезення, у зв'язку з чим строк виконання договірного зобов'язання відповідача не настав, що свідчить про необхідність застосування до спірних правовідносин норм ст. 612 Цивільного кодексу України та ст. 221 Господарського кодексу України, спростовуються встановленими судами обставинами справи.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи викладене, Вищий господарський суд України приходить до висновку, що повно встановивши усі істотні обставини справи та вірно застосувавши норми ст. ст. 526, 530, 595, 629 Цивільного кодексу України та ст.193 Господарського кодексу України, що регулюють спірні правовідносини, суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованого висновку про те, що позивачем виконано зобов'язання відповідно до укладеного договору та заявки, у зв'язку з чим строк виконання зобов'язання з оплати вартості перевезення настав, а тому юридично підставно задовольнили позовні вимоги про стягнення 8613 гривень вартості наданих послуг.

Посилання заявника касаційної скарги на необхідність переоцінки доказів у справі не можуть бути прийняті до уваги судом, враховуючи визначені ст.ст.111-5, 111-7 Господарського процесуального кодексу України межі повноважень суду касаційної інстанції.

Суди першої та апеляційної інстанцій обгрунтовано задовольнили вимогу суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 про стягнення з ТОВ "Пан Логістик" 1300 гривень витрат на оплату послуг адвоката як таких, що можуть бути віднесені до складу судових витрат у розумінні ст. 44 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на викладене, рішення та постанова судів першої та апеляційної інстанцій законні та обгрунтовані, а тому зміні чи скасуванню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7- 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 30 липня 2014 року - без зміни.

Головуючий Т. Козир

Судді Л. Гольцова

О. Кролевець