Постанова

від 22.09.2014 по справі 910/2279/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2014 року Справа № 910/2279/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддів:Шевчук С.Р., Акулової Н.В. (доповідач), Владимиренко С.В. розглянувши касаційну скаргу Приватного підприємства "Виробничо-комерційне підприємство "Каро" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 24.07.2014 року у справі № 910/2279/14 господарського суду міста Києва за позовом Приватного підприємства "Виробничо-комерційне підприємство "Каро" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Сайленс" простягнення помилково перерахованих коштів 214 349, 59 грн.

За участю представників:

від позивача: Миронець Л.А. (дов.№1 від 18.09.2014 року);

від відповідача: Пастушенко О.І. (дов.б/н від 17.06.2014 року);

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.04.2014 року у справі №910/2279/14, з урахуванням ухвали Господарського суду міста Києва від 23.05.2014 р. про виправлення описки (суддя: Чебикіна С.О.) позов задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сайленс" на користь Приватного підприємства "Виробничо-комерційне підприємство "Каро" 210 000 грн. основного боргу, 448 грн. 77 коп. 3% річних та 4284 грн. 92 коп. судового збору. в іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач помилково перерахував відповідачу грошові кошти у розмірі 210 000 грн., оскільки позивач не укладав з відповідачем жодних правочинів, а інші підстави набуття права власності на зазначені кошти у відповідача відсутні. Судом першої інстанції визнано обґрунтованим позов в частині стягнення 3% річних у розмірі 4 349,59 грн., проте суд задовольнив його в цій частині частково на суму 448,77 грн. за розрахунком суду, в іншій частині позовних вимог про стягнення 3% річних відмовив.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.07.2014 року у справі №910/2279/14 (судді: Куксов В.В., Авдеєв П.В., Яковлєв М.Л.) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сайленс" задоволено; рішення Господарського суду міста Києва від 28.04.2014 р. у справі № 910/2279/14 скасовано; прийнято нове рішення, яким у позові Приватного підприємства "Виробничо-комерційне підприємство "Каро" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сайленс" про стягнення помилково перерахованих коштів 214 349,59 грн. відмовлено повністю; вирішено питання розподілу судових витрат.

Прийнята постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивач здійснив дії щодо схвалення умов домовленості та перерахував грошові кошти на рахунок відповідача, прийнявши пропозицію щодо купівлі-продажу, таким чином підстав для застосування ст.1212 Цивільного кодексу України та для повернення відповідачем позивачу грошових коштів у розмірі 210 000 грн. та стягнення з відповідача річних немає.

Не погоджуючись з прийнятою постановою суду апеляційної інстанції, Приватне підприємство "Виробничо-комерційне підприємство "Каро" звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.07.2014 року по справі №910/2279/14 та залишити рішення господарського суду міста Києва від 28.04.2014 року в силі.

В касаційній скарзі скаржник посилається на порушення та невірне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Сайленс" просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.07.2014 року по справі №910/2279/14 без змін.

У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги та доводи касаційної скарги, просив її задовольнити.

Представник відповідача, у судовому засіданні, заперечував проти задоволення касаційної скарги, просив залишити її без задоволення.

Заслухавши представників сторін, які з'явилися в судове засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з платіжного доручення № 326 від 22.05.2013 р. вбачається, що Приватне підприємство "Виробничо-комерційне підприємство "Каро" здійснило перерахування грошових коштів у розмірі 210000 грн. Товариству з обмеженою відповідальністю "Сайленс", вказавши призначення платежу: "за обладнання згідно рахунку на оплату від 14.05.2013 р. №440",

Позивач зазначає, що ним було помилково перераховано відповідачу грошові кошти, оскільки позивач не укладав з відповідачем жодних правочинів, а інші підстави набуття права власності на зазначені кошти у відповідача відсутні.

За посиланнями відповідача, між сторонами було укладено договір купівлі-продажу №321 від 14.05.2013 р. (Договір) загальною вартістю 1 047 180,00 грн., за яким відповідач повинен був поставити і передати у власність позивачу, а останній прийняти та оплатити поставлене обладнання.

На виконання вказаної домовленості, відповідач підписав примірник Договору купівлі-продажу № 321 та надіслав два примірника для підписання позивачу.

Згідно п. 4.1 Договору оплата обладнання здійснюється покупцем з розстроченням платежу. Покупець зобов'язаний здійснити відповідні чергові платежі у такі строки:

Попередній платіж у розмірі 20 % загальної суми Договору, визначеної у п.п. 2.1 цього договору, що складає 209 436,00 грн, в т.ч. ПДВ 20 % - 34 906,00 грн., протягом 3 банківських днів після підписання даного Договору. (п.п. 4.1.1. Договру)

Кінцевий розрахунок у розмірі 80 % загальної суми Договору, визначеної у п.п. 2.1 цього договору, що складає 837 744,00 грн, в т.ч. ПДВ 20 % - 139624 грн., протягом 3 банківських днів після повідомлення про готовність відвантаження обладнання зі складу заводу-виробника. (п.п.4.1.2 Договору)

Відповідно до ч.2 ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч.ч. 1,2 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

У письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини між юридичними особами. (ч.1 ст.208 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Відповідно до ст.181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач передав позивачу, відповідно до п.п. 4.1. Договору, рахунок на оплату № 440 від 14.05.2013 р. на суму 1 047 180,00 грн. В даному рахунку міститься посилання на Договір купівлі-продажу №321 від 14.05.2013 р. та реквізити сторін у справі.

Рахунок на оплату № 440 від 14.05.2013 р. був оплачений позивачем в сумі 210 000 грн. платіжним дорученням №326 із зазначенням всіх реквізитів вказаного рахунку.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач 18.06.2013 р. надіслав позивачу лист №0618, в якому повідомив, що обладнання, вказане в Специфікації №1 до Договору готове до відвантаження зі складу заводу-виробника.

Позивач у листі №194 від 27.08.2013 р., що направлений відповідачу, зазначив, що 22.05.2013 р. згідно платіжного доручення №326 він перерахував за обладнання 210 000 грн. згідно рахунку від 14.05.2013 р. №440. Приміщення, яке планував орендувати позивач для встановлення обладнання під пекарню не придатне для газового використання. Тому, зазначає позивач у даному листі, потреби в даному обладнанні на підприємстві не існує.

Судом апеляційної інстанції зазначено, що позивач у вказаному листі фактично підтвердив, що між ним та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу у спрощений спосіб.

Статтею 642 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що з огляду на встановлені обставини, позивач здійснив дії щодо схвалення умов домовленості та перерахував грошові кошти (у відповідності до п.п. 4.1.1 Договору) на рахунок відповідача, прийнявши пропозицію щодо купівлі-продажу, що відповідає приписам ч. 2 ст. 642 ЦК України.

Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що підстави для застосування ст. 1212 ЦК України для повернення відповідачем позивачу грошових коштів у розмірі - 210 000 грн. та для стягнення з відповідача річних відсутні та відмовив у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що висновки суду апеляційної інстанції відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції в порядку ст. ст.4 3 , 4 7 , 33, 34, 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив та належним чином оцінив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізував відносини сторін. На підставі встановлених фактичних обставин з'ясував дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини.

Згідно ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє на підставі вже встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи лише застосування ними норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішення або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково їх перевіряти.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм права при прийнятті оскаржуваного судового акту не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для скасування прийнятої постанови апеляційного господарського суду колегією суддів Вищого господарського суду України не вбачається.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника - Приватне підприємство "Виробничо-комерційне підприємство "Каро".

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства "Виробничо-комерційне підприємство "Каро" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.07.2014 року у справі №910/2279/14 залишити без змін.

Головуючий суддя С.Р. Шевчук

Судді: Н.В. Акулова

С.В. Владимиренко