Ухвала

від 23.09.2014 по справі 826/14300/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/14300/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Каракашьян С.К. Суддя-доповідач: Борисюк Л.П.

У Х В А Л А

Іменем України

23 вересня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддів при секретарі за участю: представників позивача представника відповідачаБорисюк Л.П., Петрика І.Й., Собківа Я.М. Чайка О.С. ОСОБА_9, ОСОБА_10 Ткачука Т.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_8 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 листопада 2013 року у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_8 до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

В вересні 2013 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_8 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві в якому просила визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 27.08.2013 № 0000691701 та № 0000701701.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 листопада 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Позивач, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, в період з 24.07.2013 по 06.08.2013 службовими особами Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві було проведено планову документальну виїзну перевірку СПД-ФО ОСОБА_8 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2012.

В ході проведення перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем вимог:

- п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704, п. 9.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.п. 138.1. п. 138.1, п. 138.6, п. 138.8, ст. 138, п. 139.1 ст. 139, п. 176.1 ст. 176, п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, згідно розрахунку до сплати податку з доходів фізичних осіб підлягає сума у розмірі 52 995,80 грн.;

- п. 198.6 ст. 198, ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит в сумі 63 903,0 грн., що призвело до заниження суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість, підлягає сплаті до бюджету у розмірі 57 538,00 грн.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено Акт перевірки від 13.08.2013 № 864/26-58-17-01-17-2300319105 на підставі якого прийнято податкові повідомлення-рішення:

- № 0000701701, яким, позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок з доходів фізичних осіб в сумі 66 244,75 грн. в т.ч. 52 995,80 грн. - основний платіж, 13 248,95 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

- № 0000691701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість в сумі 79 966,50 грн. в т.ч. 57 538,00 грн. - основний платіж, 22 428,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Вважаючи такі податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві протиправними, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було надано доказів, якими б підтверджувалося надання позивачу певних послуг та наявність зв'язку між господарською діяльністю позивача та отриманням таких послуг.

З таким висновком суду колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, а також права та обов'язки платників податків і зборів, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України, який вступив в силу з 01.01.2011 року (далі по тексту - ПК України).

Згідно зі статтею 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п. 138.2).

Підпунктом 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Відповідно до п. 138.8 ст. 138 ПК України, собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку;вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

З наведених норм вбачається, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком з доходів фізичних осіб мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції фізичної особи-підприємця, та мають бути пов'язані з отриманням доходу фізичною особою-підприємцем.

Витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не можуть підлягати включенню до складу витрат платника податків (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).

Згідно пункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Таким чином, для формування податкового кредиту з податку на додану вартість необхідно: наявність у платника податку - покупця належно оформлених податкових накладних, виданих особами, що зареєстровані платниками податку на додану вартість, фактична сплата грошових коштів контрагентам в сумі визначеній в податкових накладних, а також фактичне виконання господарських операцій, за наслідками яких у платника ПДВ виникає право на податковий кредит.

Вивченням матеріалів справи, колегією суддів встановлено, що між ФОП ОСОБА_8 (Замовник) та вищезазначеними контрагентами були укладені договори про надання консультаційних послуг, а саме:

- з ТОВ «Комерційна фірма «Діамант» (Виконавець) від 25.02.2011 № 2/11, від 28.03.2011 № 3/11, від 27.04.11 № 4/11, від 27.05.2011 № 5/11;

- з ТОВ «Виробнича компанія «Каскад» (Виконавець) від 28.11.2011 № 10/11-М, від 27.09.2011 № 9/11-Т;

- з ТОВ «Онікс Компані ЛТД» (Виконавець) від 28.11.2011 № ОК-3/11, від 26.12.2011 № ОК-5/11;

- з ТОВ «Комерційна фірма «Горизонталь» (Виконавець) від 26.06.2012 № К-17, від 25.05.2012 № К-15, від 23.04.2012 № К-12;

- з ТОВ «Тесей ЛТД» (Виконавець) від 27.07.2012 № Т-10, від 28.08.2012 № Т-13, від 27.09.2012 № Е-17;

- ТОВ «Онікс Компані ЛТД» від 26.03.2012 № ОК-9/12.

Умовами вищезазначених договорів було узгоджено, що Замовник в порядку та на умовах, визначених цим Договором, дає завдання Виконавцеві та зобов'язується оплатити його послуги, а Виконавець зобов'язується здійснити разове консультаційне обслуговування замовника з питань, пов'язаних з господарською діяльністю Замовника.

На підставі вищезазначених договорів, між позивачем та його контрагентами було укладено акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) та виписано позивачу податкові накладні. В даних актах та податкових накладних передані послуги ідентифіковані як «Підготовка та оформлення митних документів».

Однак, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження тієї обставини, що позивачем узгоджувалось з вищезазначеними контрагентами надання конкретних послуг, осіб, що їх надавали, виду та переліку питань, з яких надавалися консультації, передбачених умовами вказаних договорів.

Представниками позивача не було надано документального підтвердження надання позивачу певних послуг та наявність зв'язку між господарською діяльністю позивача та отриманням таких послуг, оскільки митні декларації заповнені самим позивачем.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Матеріали справи не містять доказів, якими підтверджується зв'язок здійснених позивачем витрат, з господарською діяльністю позивача, що є законодавчо встановленою передумовою віднесення сум до податкового кредиту позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Докази в адміністративному судочинстві це будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів, як на підставу спростування вищевикладених обставин, у зв'язку з чим заявлені ним вимоги колегія суддів знаходить необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_8 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 листопада 2013 року - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 листопада 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Л.П. Борисюк І.Й. Петрик Я.М. Собків

Повний текст ухвали складено та підписано - 26.09.2014

Головуючий суддя Борисюк Л.П.

Судді: Петрик І.Й.

Собків Я.М.