Ухвала

від 14.04.2015 по справі 826/14300/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14.04.2015р. м. Київ К/800/52974/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.

Суддів: Вербицької О.В., Муравйова О.В.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 11 листопада 2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2014 року

по справі №826/14300/13-а

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (надалі - ФОП ОСОБА_1)

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві (надалі - ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м.Києві)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом, в якому поставлено питання про скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м.Києві №0000691701 від 27.08.2013р., №0000701701 від 27.08.2013р., та №0000652702 від 08.05.2013р.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 11.11.2013р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.09.2014р., в задоволені позову відмовлено.

Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, ДПІ у Солом'янському ГУ Міндоходів у м.Києві проведено планову документальну виїзну перевірку суб'єкта господарювання - ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2011р. по 31.12.2012р., за результатами якої складено акт від 13.08.2013р. №864/26-58-17-01-17-НОМЕР_1.

Проведеною перевіркою, на думку податкового органу, встановлено порушення позивачем: п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, п.9.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.п.138.1. п.138.1, п.138.6, п.138.8, ст.138, п.139.1 ст.139, п.176.1 ст.176, п.177.4 ст.177, п.198.6 ст.198, ст.201 Податкового кодексу України.

На підставі висновків зазначеного акта перевірки ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ГУ Міндоходів у м.Києві прийнято податкові повідомлення - рішення від 27.08.2013:

- №0000701701, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 66244,75 грн. в т.ч. 52995,80 грн. - основний платіж, 13248,95 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

- №0000691701, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 79966,50 грн. в т.ч. 57538,00 грн. - основний платіж, 22428,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Також, відповідачем було здійснено документальну позапланову невиїзну перевірку суб'єкта господарювання - ФОП ОСОБА_1 з питань правомірності податкового кредиту з податку на додану вартість за липень 2012 року при взаємовідносинах з ТОВ «Тесей ЛТД».

За результати цієї перевірки складено акт від 13.03.2013р. №802/17.2-НОМЕР_1, в якому вказано на порушення позивачем п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, п.9.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (із змінам та доповненнями), п. 198.6 ст. 198, ст. 201 Податкового кодексу України.

На підставі висновків вказано акту перевірки податковим органом було прийнято податкове повідомлення - рішення від 08.05.2013р. №0000651702, згідно з яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 7956,25грн, в т.ч. 6365,00грн. - основний платіж, 1591,25грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодилась колегія суддів апеляційної інстанції, цілком вірно та обґрунтовано виходив з наступного.

Так, згідно з п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Дані положення врегульовані ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Отже, будь-які документи, в тому числі договори, податкові накладні, рахунки тощо, мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондується з нормами Податкового кодексу України.

Так, згідно п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших встановлених документів.

Відповідно до п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового Кодексу України,).

Відповідно до п.п.«а» п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 ст.198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до ст.201.10 Податкового Кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на включення до складу валових витрат, витрат у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) та формування податкового кредиту можуть мати лише реально вчинені господарські операції з метою їх використання у власній господарській діяльності та підтверджені оформленими належним чином первинними документами.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Як встановлено судами, ФОП ОСОБА_1 (Замовник) були укладено ряд договорів про надання консультаційних послуг, а саме:

- з ТОВ «Комерційна фірма «Діамант» (Виконавець) від 25.02.2011р. №2/11, від 28.03.2011р. №3/11, від 27.04.2011р. №4/11, від 27.05.2011р. №5/11;

- з ТОВ «Виробнича компанія «Каскад» (Виконавець) від 28.11.2011р. №10/11-М, від 27.09.2011р. №9/11-Т;

- з ТОВ «Онікс Компані ЛТД» (Виконавець) від 28.11.2011р. №ОК-3/11, від 26.12.2011р. №ОК-5/11;

- з ТОВ «Комерційна фірма «Горизонталь» (Виконавець) від 26.06.2012р. №К-17, від 25.05.2012р. №К-15, від 23.04.2012 №К-12;

- з ТОВ «Тесей ЛТД» (Виконавець) від 27.07.2012р. №Т-10, від 28.08.2012р. №Т-13, від 27.09.2012р. №Е-17;

- ТОВ «Онікс Компані ЛТД» від 26.03.2012р. №ОК-9/12.

Умовами вищезазначених договорів було узгоджено, що Замовник в порядку та на умовах, визначених цим Договором, дає завдання Виконавцеві та зобов'язується оплатити його послуги, а Виконавець зобов'язується здійснити разове консультаційне обслуговування замовника з питань, пов'язаних з господарською діяльністю Замовника.

На підставі вищезазначених договорів, між позивачем та його контрагентами було укладено акти здачі - прийняття робіт (надання послуг) та виписано позивачу податкові накладні. В даних актах та податкових накладних передані послуги ідентифіковані як «Підготовка та оформлення митних документів».

Проте, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження тієї обставини, що позивачем узгоджувалось з вищезазначеними контрагентами надання конкретних послуг, осіб, що їх надавали, виду та переліку питань, з яких надавалися консультації, передбачених умовами вказаних договорів.

Також позивачем не надано доказів, якими б підтверджувалося надання позивачу певних послуг та наявність зв'язку між господарською діяльністю позивача та отриманням таких послуг, з урахуванням того, що митні декларації заповнені самим позивачем.

Враховуючи те, що таке відображення отриманих послуг не є достатнім доказом, що вони дійсно надавались та були використані у господарській діяльності позивача, колегія суддів Вищого адміністративного суду погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій щодо відмови у задоволені позову.

Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків суду.

За таких обставин, судами першої та апеляційної інстанцій, виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 220 1 , 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 11 листопада 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:

---

Н.Є. Маринчак

Судді:

---

О.В.Вербицька

---

О.В.Муравйов