Постанова

від 22.09.2014 по справі 816/2557/14

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2014 року 10:03м. ПолтаваСправа № 816/2557/14

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Ясиновського І.Г.,

за участю:

секретарі судового засідання - Петренко О.В.,

представника позивача - Шулік О.Й.,

представників відповідача - Вербицької І.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кременчук-автодизель-сервіс" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

01 липня 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Кременчук-автодизель-сервіс" звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23 червня 2014 року № 0002202202/1327, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 79798,75 грн, у тому числі за основним платежем - 63839 грн, та за штрафними (фінансовими) санкціями - 15959,75 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято контролюючим органом на підставі висновків перевірки, про порушення позивачем п. 201.1, п.201.6 ст. 201, п. 198.1, п.198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI, що призвело до заниження податку на додану вартість всього у сумі 63839 грн, у тому числі за жовтень 2012 року - 8911 грн, за листопада 2012 року - 5771 грн, за грудень 2012 року - 10846 грн, за січень 2013 року - 6640 грн, за лютий 2013 року - 3860 грн, за березень 2013 року - 9992 грн, за квітень 2013 року - 8622 грн, за травень 2013 року - 8297 грн. Позивач вважає такі висновки протиправними з огляду на те, що вони не ґрунтуються на нормах Податкового кодексу України, а перевірка проведена без врахування всіх обставин та не досліджено у повному обсязі наданих під час перевірки первинних документів бухгалтерського та податкового обліку. З приводу взаємовідносин зі спірними контрагентами позивач вказує, що твердження контролюючого органу про фіктивність та відсутність факту реального здійснення господарської діяльності із ТОВ "Ромакс Груп" та ТОВ "Полімер Універсал" ґрунтуються на припущеннях, а відтак є непідтвердженими та такими, що не відповідають дійсності.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав, просив задовольнити його у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення адміністративного позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні. У письмових запереченнях в обґрунтування правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення зазначав, що перевіркою встановлено порушення позивачем п. 201.1, п.201.6 ст. 201, п. 198.1, п.198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI під час формування податкового кредиту з ПДВ за наслідками господарських взаємовідносин із ТОВ "Ромакс Груп" та ТОВ "Полімер Універсал". Вказував, що надані позивачем в ході проведення перевірки документи не підтверджують реальності здійснення господарських операцій. А тому контролюючим органом правомірно констатовано заниження податку на додану вартість та донараховано позивачу відповідні податкові зобов'язання.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Кременчук-автодизель-сервіс" зареєстроване як юридична особа розпорядженням виконкому Кременчуцької міської ради Полтавської області 31 липня 1996 року, ідентифікаційний код 24393027, номер запису 1 585 120 0000 001116, а також є платником податків, у тому числі податку на додану вартість.

У період з 26 травня 2014 року по 30 травня 2014 року на підставі направлення від 23 травня 2014 року № 1507/16-03-22-02, виданого Кременчуцькою ОДПІ Полтавської області, згідно із підпунктом 20.1.4 пунктом 20.1 статті 20, підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78, пункту 82.2 статті 82 Податкового Кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ, відповідно до наказу Кременчуцької ОДПІ Полтавської області від 23 травня 2014 року № 1672 проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Кременчук-автодизель-сервіс" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Ромакс Груп" та ТОВ "Полімер Універсал" за період з 01 вересня 2012 року по 01 жовтня 2013 року у зв'язку з надходженням постанови прокурора, який здійснює процесуальне керівництво у кримінальному провадженні - старшого прокурора відділу прокуратури у Запорізькій області радника юстиції Маміча А.І. від 29 січня 2014 року. За результатами даної перевірки складено акт від 06 червня 2014 року № 439/16-03-22-02-12/24393027, яким встановлено порушення позивачем п. 201.1, п.201.6 ст. 201, п. 198.1, п.198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI в результаті чого занижено податок на додану вартість у загальній сумі 63839 грн, у тому числі за жовтень 2012 року - 8911 грн, за листопада 2012 року - 5771 грн, за грудень 2012 року - 10846 грн, за січень 2013 року - 6640 грн, за лютий 2013 року - 3860 грн, за березень 2013 року - 9992 грн, за квітень 2013 року - 8622 грн, за травень 2013 року - 8297 грн (а.с. 8-16, т.1).

На підставі акту перевірки Кременчуцькою ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення від 23 червня 2014 року № 0002202202/1327, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 79798,75 грн, у тому числі за основним платежем - 63839 грн, та за штрафними (фінансовими) санкціями - 15959,75 грн (а.с. 17-18, т.1).

Не погодившись з вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його до суду.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи правову оцінку спірному податковому повідомленню-рішенню від 23 червня 2014 року № 0002202202/1327, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 79798,75 грн, у тому числі за основним платежем - 63839 грн, та за штрафними (фінансовими) санкціями - 15959,75 грн, суд виходив з наступного.

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З огляду на викладене, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно з пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Пункт 201.5 статті 201 Податкового кодексу України встановлює, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Відповідно до пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статті 182 цього Кодексу.

Суд також враховує, що статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що господарська операція - це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Із положень частин 1, 3 статті 9 вказаного Закону вбачається, що бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складенні на їх підставі зведених облікових документів, систематизації інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

З огляду на викладене, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними податковими накладними, первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Вищий адміністративний суд України листом від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11 "Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України" звернув увагу судів на те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відповідно до листа від 01 листопада 2011 року № 1936/11/13-11 Вищий адміністративний суд України з метою однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України звертав увагу судів на те, що для з'ясування обставин реальності вчинення господарської операції судам належить ретельно перевіряти доводи податкових органів про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або підтверджені іншими доказами. Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо. При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції .

Перевіряючи реальність здійснення вищевказаної господарської операції та наявності змін у структурі активів позивача та його контрагента за результатами даної операції, суд виходив з наступного.

В період, що перевірявся, в бухгалтерському та податковому обліку позивача відображено придбання товарно-матеріальних цінностей у Товариства з обмеженою відповідальністю "Ромакс Групп" (надалі - ТОВ "Ромакс Групп") та Товариства з обмеженою відповідальністю "Полімер Універсал" (надалі - ТОВ "Полімер Універсал").

За наслідками здійснення господарських операцій позивачем було віднесено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплачену в ціні придбаних товарів, в розмірі 63839 грн.

Однак, перевіркою виявлено безпідставне віднесення до складу податкового кредиту вищезазначеної суми, внаслідок чого відповідач дійшов висновку щодо заниження позивачем податку на додану вартість.

Контролюючий орган в обґрунтування згаданих доводів посилався на те, що в провадженні СУ ФР ГУ Міндоходів у Запорізькій області знаходиться кримінальне провадження №32013080280000045 за фактом умисного ухилення службовими особами ТОВ "Єврозапчасть" (код за ЄДРПОУ 32890126) від сплати податків в особливо великих розмірах, за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст.212 КК України та відносно ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 212, ч.2 ст.205 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що в період 2012 - 2013 років ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, за попередньою змовою між собою, повторно, створили ряд фіктивних суб'єктів підприємницької діяльності серед яких - ТОВ "Ромакс Групп" (код ЄДРПОУ 38337975) та ТОВ "Полімер Універсал" (код ЄДРПОУ 37431272).

Вказаною групою осіб, ТОВ "Ромакс Групп" та ТОВ "Полімер Універсал" використовувалися з метою безпідставного формування податкового кредиту та валових витрат підприємствам - контрагентам.

Так, ОСОБА_4 03 серпня 2012 року підшукав мешканця АДРЕСА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, який за грошову винагороду погодився надати свій паспорт та підписати у приватного нотаріуса ОСОБА_8, документи про призначення його на посаду директора ТОВ "Ромакс Групп", картку зі зразками підпису для відкриття банківських рахунків, про зміст яких він не був обізнаний та наслідків своїх дій не усвідомлював.

25 січня 2013 року ОСОБА_4, продовжуючи виконувати свої злочинні наміри, підшукав у м. Харків ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3, який за грошову винагороду погодився надати свій паспорт та підписати у приватного нотаріуса документи про перереєстрацію на нього підприємства ТОВ "Полімер Універсал" та призначення його на посаду директора ТОВ "Полімер Універсал", картку зі зразками підпису для відкриття банківських рахунків, довіреності, про зміст яких не був обізнаний та наслідків своїх дій не усвідомлював.

Після державної реєстрації підконтрольного фіктивного суб'єкта підприємницької діяльності ТОВ "Ромакс Групп", ОСОБА_4 заволодів печаткою та реєстраційними документами вказаного підприємства та з використанням печатки, бланків, розрахункових рахунків, безпідставно формував податковий кредит підприємствам - контрагентам.

Надаючи правову оцінку вказаним доводам Кременчуцької ОДПІ та перевіряючи реальність здійснення господарських операцій зі спірними контрагентами, судом встановлено наступне.

З матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що між ТОВ "Кременчук-автодизель-сервіс" (по тексту договору - Покупець) та ТОВ "Ромакс Групп" (по тексту договору - Постачальник) укладено договір поставки від 01 жовтня 2012 року № 33, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується в установленому порядку та на підставі умов, визначених цим договором, поставити та передати, а Покупець прийняти та оплатити запасні частини до автомобілів та інші товари матеріально технічного призначення, ціна, номенклатура і кількість яких відповідають товаросупроводжувальним документам (видатковим накладним, актам прийому-передачі, специфікаціям та іншим ), які є невід'ємною частиною цього договору . Передача Товару від Постачальника Покупцеві здійснюється за видатковою накладною та оформленою Покупцем відповідним чином довіреністю на одержання товару (а.с. 117-118, т.1).

Відповідно до матеріалів справи, підставою для формування позивачем податкового кредиту стали наступні податкові накладні: від 04 жовтня 2012 року № 402, від 17 жовтня 2012 року № 1702, від 26 жовтня 2012 року № 2601, від 06 листопада 2012 року № 601, від 21 листопада 2012 року № 2102, від 03 грудня 2012 року № 302, від 07 грудня 2012 року № 702, від 14 грудня 2012 року № 1401, від 09 січня 2013 року № 901, від 22 січня 2013 року № 2201, належним чином завірені копії яких долучено до матеріалів справи (а.с. 19-28, т.1).

Дослідивши в судовому засіданні копії долучених позивачем до матеріалів адміністративної справи податкових накладних судом встановлено, що вони формально відповідають вказаним вимогам Податкового кодексу України.

Надаючи оцінку вказаним податковим накладним, суд виходив з наступного.

Згідно наданої відповідачем належним чином завіреної копії протоколу допиту свідка від 12 лютого 2014 року, допитаний як свідок ОСОБА_10 пояснив, що на початку 2012 року до нього на вулиці підійшов раніше не знайомий йому чоловік, який представився ОСОБА_4 і запропонував йому зареєструвати на себе підприємство з подальшим працевлаштуванням на це підприємство, для чого йому необхідно було надати свій паспорт та ідентифікаційний код. Навіщо ОСОБА_4 потрібні були документи він не пояснив. Після згоди надати документи, разом з ОСОБА_4 проїхали до нотаріуса в м. Харків, де саме знаходився нотаріальна контора не пам'ятає. В нотаріальній конторі він підписав якісь документи серед яких був і статут підприємства. Підписані документи він віддав ОСОБА_4, після якого той поїхав і більше з ним не зв'язувався. Інформацію про те, що він, ОСОБА_10, являється директором ТОВ "Ромакс Групп" (код 38337975) він не знав, вперше про це він почув від співробітників податкової міліції. Чим саме займалося підприємство йому не відомо, ніяких документів фінансово-господарської діяльності ТОВ "Ромакс Групп" він не підписував , в контролюючи органи звітність не здавав і не складав. Місцезнаходження печатки підприємства йому не відомо. Банківські рахунки від імені ТОВ "Ромакс Групп" не відкривав і нікого на це не уповноважував. ОСОБА_4 не уповноважував на здійснення фінансово-господарської діяльності від імені ТОВ "Ромакс Групп". Грошовими коштами підприємства не розпоряджався і нікого на це не уповноважував. На адресу інших підприємств продукцію не реалізовував, а також нічого не придбавав . Також замітив, що погодився підписати у нотаріуса документи, сподіваючись бути працевлаштованим на підприємство в подальшому, що в дійсності не відбулося (а.с. 102-103, т.2).

Згідно пункту 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року №165 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за №233/2037; у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) (надалі - Порядок заповнення податкової накладної) податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника ПДВ.

Пунктом 5 цього Порядку заповнення податкової накладної визначено, що податкова накладна вважається недійсною, у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункту 2 Порядку.

За правилами заповнення податкової накладної, встановленими у пункту 18 Порядку, усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Таким чином, податкові накладні, які стали підставою для формування позивачем податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності цих товариств, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Разом з тим, суд вважає за доцільне наголосити на тому, що наявність податкової накладної є обов'язковою, але не вичерпною підставою для визначення правильності формування податкового кредиту, оскільки, як зазначалося судом вище, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів (робіт, послуг) із метою використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства, а не саме лише оформлення відповідних документів.

Підпунктом 1.2 пункту 1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704 визначено, що господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.

Підпунктом 2.4 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку передбачено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

На підтвердження реальності здійснення вказаних господарських операцій позивачем до матеріалів справи долучено копії наступних документів: видаткові накладні від 04 жовтня 2012 року № 402, від 17 жовтня 2012 року № 1702, від 26 жовтня 2012 року № 2601, від 06 листопада 2012 року № 601, від 21 листопада 2012 року № 2101, від 03 грудня 2012 року № 302, від 07 грудня 2012 року № 702, від 14 грудня 2012 року № 1401, від 09 січня 2013 року № 901, від 22 січня 2013 року № 2201; витяг з журналу реєстрації довіреностей; оборотно-сальдова відомість, журнал-ордер та відомість по рахунку 63.1 (а.с. 119-128, 149-153, т.1). Належним чином завірених копій актів прийому-передачі, специфікацій та інших товаросупроводжувальних документів, визначених умовами вказаного вище договору поставки надано не було.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до вимог Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568, безпосередніми доказами надання послуг з перевезень вантажів є товарно-транспортна накладна та дорожній лист. На підтвердження факту транспортування ТМЦ, придбаних у спірного контрагента суду надані копії товарно-транспортних накладних та подорожніх листів (а.с. 139-148, т.1; 143-152, т.2).

На підтвердження оплати придбаних товарів позивачем до матеріалів справи надано платіжні доручення (а.с. 129-137, т. 1), судом оцінюються критично з огляду на те, що сам лише факт перерахування коштів не може бути беззаперечним доказом виконання сторонами договірних зобов'язань.

Також, з матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що між ТОВ "Кременчук-автодизель-сервіс" (по тексту договору - Покупець) та ТОВ "Полімер Універсал" (по тексту договору - Постачальник) укладено договір поставки від 14 лютого 2013 року № 14/1, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується в установленому порядку та на підставі умов, визначених цим договором, поставити та передати, а Покупець прийняти та оплатити запасні частини до автомобілів та інші товари матеріально технічного призначення, ціна, номенклатура і кількість яких відповідають товаросупроводжувальним документам (видатковим накладним, актам прийому-передачі, специфікаціям та іншим ), які є невід'ємною частиною цього договору. Передача Товару від Постачальника Покупцеві здійснюється за видатковою накладною та оформленою Покупцем відповідним чином довіреністю на одержання товару (а.с. 84-85, т.1).

Відповідно до матеріалів справи, підставою для формування позивачем податкового кредиту стали наступні податкові накладні: від 19 лютого 2013 року № 1902, від 25 лютого 2013 року № 2501, від 06 березня 2013 року № 603, від 15 березня 2013 року № 1503 та № 1502, від 20 березня 2013 року № 2006, від 22 березня 2013 року № 2205, від 29 квітня 2013 року № 2902, від 23 квітня 2013 року № 2304, від 02 квітня 2013 року № 207, від 07 травня 2014 року № 705, від 17 травня 2013 року № 1703, від 27 травня 2014 року № 2705, належним чином завірені копії яких долучено до матеріалів справи (а.с. 29-41, т.1).

Надаючи оцінку вказаним податковим накладним, суд виходив з наступного.

Згідно наданої відповідачем належним чином завіреної копії протоколу допиту свідка від 12 лютого 2014 року, допитаний як свідок ОСОБА_9 пояснив, що наприкінці 2010 року до нього на вулиці підійшов раніше не знайомий йому чоловік, який представився ОСОБА_4 і запропонував йому зареєструвати на себе підприємство з подальшим працевлаштуванням на це підприємство, для чого йому необхідно було надати свій паспорт та ідентифікаційний код. Чим буде займатися підприємство він, ОСОБА_9, не знав і не розумів. Навіщо ОСОБА_4 потрібні були документи він не пояснив. Після згоди надати документи, разом з ОСОБА_4 проїхали до нотаріуса в м. Харків, де саме знаходився нотаріальна контора не пам'ятає. В нотаріальній конторі він підписав якісь документи серед яких був і статут підприємства. Підписані документи він віддав ОСОБА_4, після якого той поїхав і більше з ним не зв'язувався. Інформацію про те, що він, ОСОБА_9, являється директором, головним бухгалтером, а також засновником ТОВ "Полімер Універсал" він не знав, вперше про це від співробітників податкової міліції. Чим саме займалося підприємство йому не відомо, ніяких документів фінансово-господарської діяльності ТОВ "Полімер Універсал" він не підписував , в контролюючи органи звітність не здавав і не складав. Місцезнаходження печатки підприємства йому не відомо . Банківські рахунки від імені ТОВ "Полімер Універсал" не відкривав і нікого на це не уповноважував. ОСОБА_4 не уповноважував на здійснення фінансово-господарської діяльності від імені ТОВ "Полімер Універсал". Грошовими коштами підприємства не розпоряджався і нікого на це не уповноважував. На адресу інших підприємств продукцію не реалізовував, а також нічого не придбавав . Також замітив, що погодився підписати у нотаріуса документи, сподіваючись бути працевлаштованим на підприємство в подальшому, що в дійсності не відбулося (а.с. 104-105, т.2).

Дослідивши в судовому засіданні копії долучених позивачем до матеріалів адміністративної справи податкових накладних судом встановлено, що вони формально відповідають вказаним вимогам Податкового кодексу України.

Згідно пункту 2 Порядку заповнення податкової накладної податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника ПДВ.

Пунктом 5 цього Порядку заповнення податкової накладної визначено, що податкова накладна вважається недійсною, у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункту 2 Порядку.

За правилами заповнення податкової накладної, встановленими у пункту 18 Порядку, усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Таким чином, податкові накладні, які стали підставою для формування позивачем податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності цих товариств, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Разом з тим, суд вважає за доцільне наголосити на тому, що наявність податкової накладної є обов'язковою, але не вичерпною підставою для визначення правильності формування податкового кредиту, оскільки, як зазначалося судом вище, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів (робіт, послуг) із метою використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства, а не саме лише оформлення відповідних документів.

Підпунктом 1.2 пункту 1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704 визначено, що господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.

Підпунктом 2.4 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку передбачено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції .

На підтвердження реальності здійснення вказаних господарських операцій позивачем до матеріалів справи долучено копії наступних документів: видаткові накладні від 19 лютого 2013 року № 1902, від 25 лютого 2013 року № 2501, від 06 березня 2013 року № 603, від 15 березня 2013 року № 1503 та № 1504, від 20 березня 2013 року № 2006, від 22 березня 2013 року № 2205, від 29 квітня 2013 року № 2902, від 23 квітня 2013 року № 2304, від 02 квітня 2013 року № 206, від 07 травня 2014 року № 705, від 17 травня 2013 року № 1703, від 27 травня 2014 року № 2705; витяг з журналу реєстрації довіреностей; оборотно-сальдова відомість, журнал-ордер та відомість по рахунку 63.1 (а.с. 86-98, 149-153, т.1). Належним чином завірених копій актів прийому-передачі, специфікацій та інших товаросупроводжувальних документів, визначених умовами вказаного вище договору поставки надано не було.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до вимог Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568, безпосередніми доказами надання послуг з перевезень вантажів є товарно-транспортна накладна та дорожній лист. На підтвердження факту транспортування ТМЦ, придбаних у спірного контрагента суду надані копії товарно-транспортних накладних та подорожніх листів (а.с. 104-115, т.1; 135-142, т.2).

Станом на момент перевірки та на дату розгляду справи судом кредиторська заборгованість позивача перед ТОВ "Полімер Універсал" становить 83112грн. На підтвердження часткової оплати придбаних товарів позивачем до матеріалів справи надано платіжні доручення (а.с. 99-103, т. 1), судом оцінюються критично з огляду на те, що сам лише факт перерахування коштів не може бути беззаперечним доказом виконання сторонами договірних зобов'язань.

У контексті вищенаведеного, слід зазначити, що правильність формування податкового кредиту залежить від наявності зв'язку витрат платника податків на придбання товарів (робіт, послуг) з його господарською діяльністю, який (зв'язок) зокрема, полягає і у наявності розумних економічних причин (ділової мети) для вчинення господарських операцій.

Відсутність сукупності зазначених чинників, які визначають зв'язок витрат платника податків з його господарською діяльністю, виключають можливість формування податкового кредиту навіть за наявності належним чином оформлених первинних та розрахункових документів.

Перевіряючи реальність здійснення господарських операцій, суд з'ясовує чи мали місце фактичний рух активів або зміни у власному капіталі/зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю.

Так, позивачем надано пояснення, що придбані ТМЦ в подальшому реалізовані іншим суб'єктам господарювання, на підтвердження чого до матеріалів справи представником долучено копії видаткових накладних (а.с. 156-250, т.1; 1-95, т.2).

Натомість, варто зауважити, що ідентифікувати товарно-матеріальні цінності, реалізовані іншим суб'єктам господарювання, як ті ж самі, що було ніби то придбано у спірних контрагентів суду не вбачається за можливе, оскільки такі товари не наділені індивідуальними ознаками, а їх встановлення можливе лише при наявності паспортів якості та/або сертифікатів на відповідні товари.

З огляду на вищезазначене, беручи до уваги те, що позивачем не надано належних доказів реальності проведених операцій зі спірними контрагентами, доказів використання начебто придбаного товару у власній господарській діяльності, не здійсненя повної оплати вартості таких товарів, суд дійшов висновку, що реальність здійснення таких господарських операцій не підтверджена належним чином оформленими первинними документами, а відтак у платника податків відсутнє право на віднесення спірних сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку, виходячи з вищенаведеного та обставин справи, суд прийшов до висновку про законність та обґрунтованість оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, у зв'язку з чим підстав для задоволення позову не має.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7-11, 71, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Кременчук-автодизель-сервіс" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - відмовити.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд.

Повний текст постанови виготовлено 26 вересня 2014 року .

Суддя І.Г. Ясиновський