Постанова

від 16.12.2014 по справі 816/2557/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2014 р. Справа № 816/2557/14 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Жигилія С.П.

Суддів: Дюкарєвої С.В. , Перцової Т.С.

за участю секретаря судового засідання Губарь А.С.

представника позивача Солдатенко Е.С.

представника відповідача Вербицької І.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Кременчук-автодизель-сервіс" на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 22.09.2014р. по справі № 816/2557/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кременчук-автодизель-сервіс"

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Кременчук-автодизель-сервіс" звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23 червня 2014 року № 0002202202/1327, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 79798,75 грн, у тому числі за основним платежем - 63839 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 15959,75 грн.

22 вересня 2014 року постановою Полтавського окружного адміністративного суду в задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Кременчук-автодизель-сервіс" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - відмовлено.

Позивач, не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову суду першої інстанції, та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає вимог ст. 159 КАС України, п. 44.6 ст.44, п.185.1 ст.185, п.187.1ст.187, п.188.1 ст. 188, п. 198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6, ст.198, п. 201.1, п.201.10 ст. 201, пп.209.15.1, п.209.15 ст.209 Податкового кодексу України.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Кременчук-автодизель-сервіс" зареєстроване як юридична особа розпорядженням виконкому Кременчуцької міської ради Полтавської області 31 липня 1996 року, ідентифікаційний код 24393027, номер запису 1 585 120 0000 001116, а також є платником податків, у тому числі податку на додану вартість.

У період з 26 травня 2014 року по 30 травня 2014 року на підставі направлення від 23 травня 2014 року № 1507/16-03-22-02, виданого Кременчуцькою ОДПІ Полтавської області, згідно із підпунктом 20.1.4 пунктом 20.1 статті 20,підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78, пункту 82.2 статті 82 Податкового Кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ, відповідно до наказу Кременчуцької ОДПІ Полтавської області від 23 травня 2014 року № 1672 проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Кременчук-автодизель-сервіс" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Ромакс Груп" та ТОВ "Полімер Універсал" за період з 01 вересня 2012 року по 01 жовтня 2013 року у зв'язку з надходженням постанови прокурора, який здійснює процесуальне керівництво у кримінальному провадженні - старшого прокурора відділу прокуратури у Запорізькій області радника юстиції Маміча А.І. від 29 січня 2014 року.

За результатами перевірки складено акт від 06 червня 2014 року № 439/16-03-22-02-12/24393027, яким встановлено порушення позивачем п. 201.1, п. 201.6 ст. 201, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI в результаті чого занижено податок на додану вартість у загальній сумі 63839 грн., у тому числі за жовтень 2012 року - 8911 грн., за листопада 2012 року - 5771 грн., за грудень 2012 року - 10846 грн., за січень 2013 року - 6640 грн., за лютий 2013 року - 3860 грн., за березень 2013 року - 9992 грн., за квітень 2013 року - 8622 грн., за травень 2013 року - 8297 грн. (а.с. 8-16, т.1).

На підставі акту перевірки Кременчуцькою ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення від 23 червня 2014 року № 0002202202/1327, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 79798,75 грн., у тому числі за основним платежем - 63839 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями - 15959,75 грн. (а.с. 17-18, т.1).

Не погоджуючись із зазначеним вище податковим повідомленням-рішенням Кременчуцької ОДПІ, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем на в межах наданих повноважень, та у спосіб передбачений Конституцією та Законами України.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наспаних підстав.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Правовідносини щодо формування платником податків податкового кредиту з ПДВ з 01 січня 2011 року врегульовано статтею 198 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Вимоги до оформлення податкової накладної передбачено пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), згідно з яким платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору.

Положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг) платник повинен мати податкові накладні, первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності.

Крім того, колегія суддів зазначає, що вимоги щодо документального забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. № 996-Х1У та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів від 24.05.95р. №88 (зареєстровано в Мін'юсті України 05.06.95р. №168/704).

За змістом частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

У відповідності до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Мінфіну України від 24.05.95р. №88, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно з п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

З огляду на вищезазначені норми, колегія суддів зазначає, що право на формування податкового кредиту з ПДВ безпосередньо пов'язане з господарською діяльністю платника податку.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "Кременчук-автодизель-сервіс" (по тексту договору - Покупець) та ТОВ "Ромакс Групп" (по тексту договору - Постачальник) укладено договір поставки від 01 жовтня 2012 року № 33, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується в установленому порядку та на підставі умов, визначених цим договором, поставити та передати, а Покупець прийняти та оплатити запасні частини до автомобілів та інші товари матеріально технічного призначення, ціна, номенклатура і кількість яких відповідають товаросупроводжувальним документам (видатковим накладним, актам прийому-передачі, специфікаціям та іншим), які є невід'ємною частиною цього договору. Передача Товару від Постачальника Покупцеві здійснюється за видатковою накладною та оформленою Покупцем відповідним чином довіреністю на одержання товару (а.с. 117-118, т.1).

Відповідно до матеріалів справи, підставою для формування позивачем податкового кредиту стали наступні податкові накладні: від 04 жовтня 2012 року № 402, від 17 жовтня 2012 року № 1702, від 26 жовтня 2012 року № 2601, від 06 листопада 2012 року № 601, від 21 листопада 2012 року № 2102, від 03 грудня 2012 року № 302, від 07 грудня 2012 року № 702, від 14 грудня 2012 року № 1401, від 09 січня 2013 року № 901, від 22 січня 2013 року № 2201, належним чином завірені копії яких долучено до матеріалів справи (а.с. 19-28, т.1).

На підтвердження реальності здійснення вказаних господарських операцій позивачем до матеріалів справи долучено копії наступних документів: видаткові накладні від 04 жовтня 2012 року № 402, від 17 жовтня 2012 року № 1702, від 26 жовтня 2012 року № 2601, від 06 листопада 2012 року № 601, від 21 листопада 2012 року № 2101, від 03 грудня 2012 року № 302, від 07 грудня 2012 року № 702, від 14 грудня 2012 року № 1401, від 09 січня 2013 року № 901, від 22 січня 2013 року № 2201; витяг з журналу реєстрації довіреностей; оборотно-сальдова відомість, журнал-ордер та відомість по рахунку 63.1 (а.с. 119-128, 149-153, т.1).

Між ТОВ "Кременчук-автодизель-сервіс" (по тексту договору - Покупець) та ТОВ "Полімер Універсал" (по тексту договору - Постачальник) укладено договір поставки від 14 лютого 2013 року № 14/1, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується в установленому порядку та на підставі умов, визначених цим договором, поставити та передати, а Покупець прийняти та оплатити запасні частини до автомобілів та інші товари матеріально технічного призначення, ціна, номенклатура і кількість яких відповідають товаросупроводжувальним документам (видатковим накладним, актам прийому-передачі, специфікаціям та іншим), які є невід'ємною частиною цього договору. Передача Товару від Постачальника Покупцеві здійснюється за видатковою накладною та оформленою Покупцем відповідним чином довіреністю на одержання товару (а.с. 84-85, т.1).

Відповідно до матеріалів справи, підставою для формування позивачем податкового кредиту стали наступні податкові накладні: від 19 лютого 2013 року № 1902, від 25 лютого 2013 року № 2501, від 06 березня 2013 року № 603, від 15 березня 2013 року № 1503 та № 1502, від 20 березня 2013 року № 2006, від 22 березня 2013 року № 2205, від 29 квітня 2013 року № 2902, від 23 квітня 2013 року № 2304, від 02 квітня 2013 року № 207, від 07 травня 2014 року № 705, від 17 травня 2013 року № 1703, від 27 травня 2014 року № 2705, належним чином завірені копії яких долучено до матеріалів справи (а.с. 29-41, т.1).

Крім того, до суду апеляційної інстанції позивачем надано копії наказів про службове відрядження директора підприємства позивача, який їздив у відрядження разом з водіями за отриманням товарно-матеріальних цінностей від ТОВ «Ромакс Групп» і ТОВ «Полімер-Універсал». Також, на підтвердження виплат водію позивача коштів на службове відрядження надано копії касових ордерів, на підтвердження факту відображення спірних господарських операцій у бухгалтерському обліку надано оборотно-сальдову відомість по рахунку 28.1 за період з01.10.12 по 31.05.2013 року.

Придбані ТМЦ в подальшому реалізовані іншим суб'єктам господарювання, на підтвердження чого до матеріалів справи представником долучено копії видаткових накладних (а.с. 156-250, т.1; 1-95, т.2).

Суд першої інстанції не заперечував той факт, що складені первинні документи, зокрема податкові накладні відповідають нормам податкового законодавства.

Проте, суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, вказав, що податкові накладні, які стали підставою для формування позивачем податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності цих товариств, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Колегія суддів критично ставиться до вказаних доказів, що стали підставою для висновку суду першої інстанції про безпідставне віднесення позивачем сум до складу податкового кредиту.

З огляду на приписи ч. 4 ст. 72 КАС України лише вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Контролюючим органом а ні до суд першої, а ні до суду апеляційної інстанції не було надано вирок суду, яким встановлені вищевказані обставини та визнано винними ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 205 КК України.

До суду апеляційної інстанції відповідачем надано лист Головного управління ДФС у Запорізкій області від 01.12.2014 року № 4652/09-03 відповідно до якого рішення по вказаній справі на даний час судом не прийнято.

Крім того, податковим органом не надано висновків судово-почеркознавчої експертизи, яка б підтверджувала той факт, що податкові накладні, на підстав яких позивачем сформовано податковий кредит, від імені ТОВ «Ромакс Групп» та ТОВ «Полімер-Універсал» підписані не директорами вказаних товариств.

З урахуванням того, що порушень щодо форми та порядку заповнення даних податкових накладних податковим органом не встановлено, колегія суддів приходить до висновку, що підстави для визначення податковим органом грошового зобов'язання з податку на додану вартість позивачу були відсутні.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що податкове повідомлення-рішення від 23 червня 2014 року № 0002202202/1327, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 79798,75 грн, у тому числі за основним платежем - 63839 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 15959,75 грн, прийнято відповідачем без дотримання вимог визначених частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з положеннями частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Колегія суддів звертає увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та "Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальником) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог та наявності підстав для їх скасування.

У відповідності до ст. 159 КАС України судове рішення повинне бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч.2 ст.205 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може прийняти нову постанову, якою суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що постанова суду першої інстанції через порушення ним норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків обставинам справи, які призвели до ухвалення неправильного рішення, підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кременчук-автодизель-сервіс" задовольнити.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 22.09.2014р. по справі № 816/2557/14 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Кременчук-автодизель-сервіс" до Кременчуцька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Полтавській області про скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Кременчуцька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Полтавській області № 0002202202/1327 від 23.06.2014 року.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Жигилій С.П. Судді (підпис) (підпис) Дюкарєва С.В. Перцова Т.С. Повний текст постанови виготовлений 22.12.2014 р.