Ухвала

від 25.09.2014 по справі 804/9386/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

25 вересня 2014 року м. Київ В/800/4237/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів Зайця В.С. (суддя-доповідач), Гончар Л.Я., Горбатюка С.А., Леонтович К.Г., Черпіцької Л.Т., перевіривши заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Артік» про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 29 липня 2014 року, постановленої за результатами розгляду касаційної скарги ОСОБА_5 на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області, реєстратора Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області Маньковського Володимира Ігоровича, третя особа товариство з обмеженою відповідальністю «Артік», про визнання нечинним рішення, зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Артік» подало до Вищого адміністративного суду України заяву про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 29 липня 2014 року, прийнятої за результатами розгляду справи за позовом ОСОБА_5 до Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області, реєстратора Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області Маньковського Володимира Ігоровича, третя особа товариство з обмеженою відповідальністю «Артік», про визнання нечинним рішення, зобов'язання вчинити дії.

У заяві заявник просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 29 липня 2014 року з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, посилаючись при цьому на неоднакове застосування Вищим адміністративним судом України, як судом касаційної інстанції, одних і тих самих норм матеріального права, що, на його думку, потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та винести нове рішення, яким постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2014 року залишити в силі.

В заяві зазначає, що ухвала Вищого адміністративного суду України від 29 липня 2014 року у справі № К/9991/20749/14 прийнята з неоднаковим застосуванням одних і тих самих норм матеріального права, ніж ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 червня 2014 року та від 22 серпня 2012 року.

Вивчивши заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Артік» та додані до неї матеріали, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку про відсутність підстав для допуску до перегляду Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 29 липня 2014 року у зазначеній справі, оскільки у даному випадку мають місце різні обставини справи та відсутнє неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

Відповідно до статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана виключно з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом; порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення Вищим адміністративним судом України незаконного судового рішення з питань, передбачених статтею 171-1 цього Кодексу.

Пленум Вищого адміністративного суду України у пункті 4 постанови від 13 грудня 2010 року № 2 «Про судову практику застосування статей 235 - 240 Кодексу адміністративного судочинства України» роз'яснив судам, що заява про перегляд рішення з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах може бути подана за наявності таких складових: неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права, ухвалення різних за змістом судових рішень; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Під неоднаковим застосуванням одних і тих самих норм матеріального права необхідно розуміти, зокрема, різне тлумачення змісту і сутності правових норм, на підставі якого зроблено висновок про різний зміст суб'єктивних прав і обов'язків учасників відповідних правовідносин, у тому числі про наявність та обсяг прав і/або обов'язків осіб, які беруть участь у справі, різне застосування правил конкуренції правових норм при вирішенні колізій між ними з урахуванням ієрархії цих правових норм, а також дії норм у часі, просторі та за колом осіб, тобто різне незастосування закону, який підлягав застосуванню, різне визначення предмета регулювання правових норм, зокрема застосування різних правових норм для регулювання одних і тих самих відносин або поширення дії норми на певні правовідносини в одних випадках і незастосування цієї самої норми до аналогічних відносин в інших випадках, тобто різне застосування закону, який не підлягав застосуванню, різне застосування правил аналогії права чи закону в подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Згідно з оскаржуваною ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 липня 2014 року предметом спору у справі є правомірність прийняття 27 квітня 2013 року реєстратором Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області Маньковським В.І. рішення про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_5 на нежитлову будівлю по АДРЕСА_1 та рішення про реєстрацію права власності товариства з обмеженою відповідальністю «Артік» на вказаний об'єкт нерухомості.

Судове рішення обґрунтоване тим, що скасування державної реєстрації права на нерухоме майно можливо виключно на підставі рішення суду про скасування такої державної реєстрації.

Залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що оскільки судами не приймалось рішення про скасування здійсненої 05 квітня 2012 року державної реєстрації права власності ОСОБА_5 на нежитлову будівлю, тому у державного реєстратора не було підстав для прийняття рішення щодо скасування державної реєстрації права власності позивача на нежитлову будівлю та відповідно подальшої реєстрації права власності товариства з обмеженою відповідальністю «Артік».

Відповідно до ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 червня 2014 року предметом спору у справі є правомірність укладення договорів купівлі-продажу торгового приміщення площею 58,9 кв. м, яке розташоване на другому поверсі павільйону літ. «А» у будинку АДРЕСА_2, укладеного 28 грудня 2002 року між товариством з обмеженою відповідальністю «МАСБіК» та ОСОБА_7, та укладеного 07 вересня 2004 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_8

Залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову, суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що суд першої інстанції, враховуючи положення частини 2 статті 48, частини 1 статті 145, статті 225 Цивільного кодексу УРСР (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) та пункту 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», обґрунтовано виходив з того, що спірне майно вибуло із володіння позивача поза його волею та підлягає витребуванню на користь товариства з обмеженою відповідальністю «МАСБіК».

Отже у даному випадку мають місце різні обставини справи та відсутнє неоднакове застосування судами касаційних інстанцій одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Як вбачається із рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 серпня 2012 року, на яке скаржник посилається як на підставу перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 29 липня 2014 року, рішення судів першої та апеляційної інстанції ним було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що направлення справи на новий розгляд виключає можливість формулювання судом касаційної інстанції остаточної правової позиції у справі, оскільки застосування норм матеріального права можливе лише на підставі повного і всебічного встановлення обставин справи. Водночас, неповне встановлення обставин справи виключає можливість стверджувати той факт, що матеріальні норми були по-різному застосовані саме в подібних відносинах, оскільки зміст цих відносин у такому разі не є остаточно встановленим.

Тобто ухвала про скасування ухвалених у справі судами попередніх інстанцій рішень та направлення справи на новий розгляд не розв'язує спір по суті. Відповідно такі ухвали не можуть бути підставою для допуску до перегляду Верховним Судом України інших рішень суду касаційної інстанції, оскільки в них не відбулося застосування норм матеріального права для розв'язання спору по суті.

Враховуючи наведене, обговоривши доводи заяви та виходячи з мети судового перегляду, колегія суддів не знаходить підстав для допуску заяви до провадження.

Керуючись статтями 236 - 240 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И В :

В допуску до перегляду Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 29 липня 2014 року, постановленої за результатами розгляду касаційної скарги ОСОБА_5 на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області, реєстратора Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області Маньковського Володимира Ігоровича, третя особа товариство з обмеженою відповідальністю «Артік», про визнання нечинним рішення, зобов'язання вчинити дії - відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: