Постанова

від 17.09.2014 по справі 826/116/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА01601, м.  Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И м. Київ 17 вересня 2014 року                                        № 826/116/13-а Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Аблова Є.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом дочірнього підприємства з іноземною інвестицією “Сантрейд” до Міжрегіонального головного управління Міндоходів – Центрального офісу з обслуговування великих платників податків про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИВ:           Позивач звернувся до суду з позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів – Центрального офісу з обслуговування великих платників податків про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000282320 від 26.07.2012р. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.02.2013р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2013 року, позовні вимоги задоволено частково, скасовано податкове повідомлення-рішення №0000282320 від 26.07.2012 року в частині встановлення завищення дочірнім підприємством з іноземними інвестиціями “Сантрейд” бюджетного відшкодування у сумі 291639,02 грн. та нарахування штрафної санкції у сумі 145819,51 грн., в іншій частині позовних вимог відмовлено. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.05.2014 р. ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2013 року та постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.02.2013 р. в частині відмови в задоволенні позовних вимог - скасовано, а справу направлено в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2013 року та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.02.2013 року по справі №826/116/13-а залишено без змін. Вищим адміністративним судом України звернуто увагу суду першої інстанції, при новому розгляді справи, на дослідження реальності здійснення господарських операцій, фактів придбання товару, надходження коштів у відповідному обсязі за поставлений товар від конкретного учасника господарської операції, необхідності встановлення юридично значимих фактів, з метою підтвердження зміни активів, зобов'язань чи власного капіталу платника податку, з урахуванням причинно-наслідкового зв'язку таких фактів. В обґрунтування позовних вимог, позивач вказує на правомірність формування ним податкового кредиту та заявлення суми ПДВ до бюджетного відшкодування, оскільки господарські відносини позивача з контрагентами носять правовий характер та спрямовані на досягнення фактичних цілей, що підтверджується первинними документами. В судовому засіданні представник позивача, позовні вимоги підтримав в повному обсязі. Представник відповідача, в судове засідання, не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Відповідно до ч.6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які  беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.   Враховуючи зазначене, суд ухвалив розглядати справу у порядку письмового провадження. Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне. Відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією “Сантрейд” з питань бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за грудень 2011, за результатами якої складено акт від 12.07.2012 №675/40-50/23-20/25394566. В ході проведення перевірки, відповідачем встановлено порушення ДП “Сантрейд”: п.185.1 ст.185, п.198.3 ст.198, п.200.1 – п.200.4 ст. 200 Податкового кодексу України та завищено заявлену суму бюджетного відшкодування з ПДВ за грудень 2011 на суму ПДВ 370536 грн. На підставі акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.07.2012 №0000282320, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість  за грудень 2011  на суму 370536,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями  - 185268,00 грн. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.02.2013р. залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2013 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.05.2014 р., скасовано податкове повідомлення-рішення від 26.07.2012 №0000282320, в частині встановлення завищення Дочірнім  підприємством з іноземними інвестиціями “Сантрейд” бюджетного відшкодування у сумі 291639,02 грн. по взаємовідносинах з ПП “Тісона”, ТОВ “Інтерагро-союз”, ПП “Лист-Юг”, ПП “НЄД”,  ТОВ “Дарінет-Сервіс” та нарахування штрафної санкції у сумі 145819,51 грн. Як вбачається з акту перевірки, перевіркою правомірності визначення податкових зобов'язань та податкового кредиту, розрахунків з бюджетом та показників, відображених у декларації за грудень 2011року, з урахуванням уточнюючих розрахунків встановлено, що на порушення п.185.1 ст.185, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу ДП з ІІ "Сантрейд" безпідставно віднесено до складу податкового кредиту за грудень 2011 року податкові накладні, отримані від ТОВ “ПСК АНКЕЙ” (код ЄДРПОУ 33807353) на загальну суму 428787,91грн., в тому числі ПДВ 85757,58грн. Судом встановлено, що між позивачем (замовник) та ТОВ “ПСК Анкей” (підрядник) було укладено договір підряду №160311 від 16.03.2011. На підтвердження умов виконання договору  між сторонами було підписано акт №3 приймання виконаних будівельних робіт, за формою №КБ-2в, довідку про вартість виконаних будівельних робіт, за формою КБ-3. Крім того,  ТОВ “ПСК Анкей” було виписано позивачу наступні документи: рахунок-фактура №СФ00000034 від 15.12.2011, видаткову накладну від 15.12.2011р. №233, акт приймання-здачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об'єктів, за формою №03-2. Як вбачається з матеріалів справи, контролюючим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ “ПСК Анкей” з питань здійснення фінансово-господарських операцій та формування податкового кредиту та податкового зобов'язання з податку на додану вартість за період грудень 2011року, за результатами якої складено акт від 01.03.2012р. №582/2305/33807353. В ході проведення перевірки встановлено, що ТОВ “ПСК Анкей” за юридичною адресою: м.Дніпропетровськ, пр. Кірова, не знаходиться. ТОВ "ПСК Анкей" не надано до перевірки жодних первинних та бухгалтерських документів: договорів, накладних, товарно-транспортних накладних, податкових накладних, реєстрів отриманих та виданих податкових накладних, банківських виписок та будь-яких інших первинних бухгалтерських документів, регістрів бухгалтерського обліку, що засвідчують здійснення господарської діяльності. Декларація з податку на прибуток підприємства за 2011р. та Додаток AM підприємством також не надавались, що свідчить про відсутність основних фондів на балансі підприємства. Довідка по формі 1 ДФ за IV кв. 2011р. підприємством не надана. Податковий розрахунок комунального податку у 2011р. також не подавався. Згідно поданої податкової звітності розрахунок суми податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин ТОВ “ПСК Анкей” у 2011р. також не подавався. Окрім того, податковим органом встановлено відсутність трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортних засобів та торгівельного обладнання, що унеможливлює здійснення господарської діяльності ТОВ “ПСК Анкей”. Відповідно до поданої декларації з ПДВ грудень 2011р. ТОВ“ПСК Анкей” задекларовано податковий кредит, показники вказаної декларації – нульові. В ході  перевірки не підтверджено наявність поставок товарів  від підприємств-постачальників, які були реалізовані підприємцям-покупцям, які були придбані у підприємств-постачальників у період грудень 2011 року, у зв'язку з чим, податковим органом зроблено висновок про порушення ТОВ “ПСК Анкей” ч.5 ст.203, ч.1, 2 ст.215, ст.216 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійсненних ТОВ “ПСК Анкей” при придбанні та наступному продажу товарів. Виходячи з викладеного, перевіркою встановлено, що ймовірними транзитерами та вигодонабувачами по ланцюгу продажу товарів від ТОВ “ПСК Анкей” є ДП з ІІ “Сантрейд”, яким  було віднесено до складу податкового кредиту (по податковим накладним за грудень 2011 року) ТОВ “ПСК Анкей” за грудень 2011року суму ПДВ у розмірі 78896,98грн. (ряд.457,2 розділ додатку 5 до декларації з ПДВ за грудень 2011 року, вх. №9013939762 від 19.01.2012року), а також віднесено суму ПДВ 6860,61грн. до операцій з придбання з ПДВ, які не мають право формування податкового кредиту (ряд.304, 3 розділ додатку 5 до декларації за грудень 2011 року, вх. №9013939762 від 19.01.12р.). Відповідно до ст.42 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Згідно пп.14.1.36. п.14.1. ст.14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Частиною 1 статті 3 Господарського кодексу України, господарською діяльністю у цьому  Кодексі  розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними  визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця. Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 202 ЦК України). Статтями 626, 629 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до п.1. ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно п.2. ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Відповідно до ч. 1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані із його недійсністю. Статтею 2 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями) зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством. Виходячи з вимог п. 2, ст. 3 цього ж Закону України, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.  Статтею 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями) встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Згідно з п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Відповідно до п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам. Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями). Однак, як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи взаємовідносини позивача по взаєморозрахункам з  ТОВ “ПСК Анкей” здійснювались поза межами правового поля. Витрати,  які  враховуються  для  визначення об'єкта оподаткування,  визнаються  на  підставі первинних документів,  що підтверджують здійснення платником податку витрат,  обов'язковість ведення   і   зберігання   яких   передбачено   правилами  ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п.138.2. ст.138 Податкового кодексу). Не включаються до складу витрат, виходячи зі змісту підпункту 139.1.9 пункту 139.1 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Пунктом 198.3 статті 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. З наведених законодавчих положень випливає, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат для цілей оподаткування податком на прибуток приватних підприємств є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними). При цьому як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містити достовірну інформацію про обставини, з якими законодавство пов'язує реалізацію права платника на податкову вигоду. Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій. Слід також зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, оскільки саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат. При цьому, згідно з правовою позицією Верховного Суду України, що висловлена у постанові від 27 березня 2012 року по справі №21-737во10 (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 24068062) надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом. Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: - неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; - відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; - облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; - здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; - відсутність первинних документів обліку. Як встановлено судом, первинні документи позивача, складені з порушенням норм чинного законодавства, а відповідно, позивачем не було належним чином визначено податкового зобов'язання по правовідносинах контрагента із позивачем  для сплати до державного бюджету. Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 26 вересня 2006 року, правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Це означає, що в результаті виконання сторонами нікчемного правочину не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і податковий кредит з податку на додану вартість. Також, згідно позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної оглядовому листі від 06.07.2009 р. № 982/13/13-09 та доведеної до адміністративних судів України з метою інформування і врахування під час розгляду справ за участю органів державної податкової служби, - правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. За відсутності ж останнього, відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість за рахунок валових витрат та податкового кредиту. В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, рух активів у процесі здійснення господарської операції. При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності. Як встановлено судом, позивачем внаслідок пред'явлення відрахувань при обчисленні податку на додану вартість та включення до складу витрат, шляхом відображення в податковому обліку господарських операцій з ТОВ “ПСК Анкей” отримано необґрунтовану податкову вигоду з огляду на наступне. Як вбачається з актів перевірки, реальність здійснення господарських відносин з ТОВ “ПСК Анкей” із підприємствами-контрагентами не підтверджено. Згідно інформації, що зазначена          в актах, яка не спростована позивачем на підставі належних та допустимих доказів, основні засоби, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби та інші умови для ведення господарської діяльності у контрагентів позивача відсутні. При цьому, ТОВ “ПСК Анкей” за юридичною адресою не знаходиться. Враховуючи викладене вище, суд прийшов до висновку про неможливість з ТОВ “ПСК Анкей” здійснити роботи у тих обсягах, що відображені позивачем у податковому обліку. Крім того, суд звертає увагу на те, що господарські операції (зокрема, виконання робіт), здійснені на виконання правочинів, є самостійним поняттям, відмінним від правочинів або господарських зобов'язань, а дотримання норм цивільного чи господарського права не означають автоматично реальності вчинення господарської операції. За таких обставин, Окружним адміністративним судом міста Києва, не встановлено реальності здійснення  господарських операцій позивача з ТОВ “ПСК Анкей”. Відповідно до пп. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу. Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. Згідно з пунктом 200.2 цієї статті при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з п. 200.1 ст. 200 ПК України, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п. 200.3). Згідно п. 200.4 ст. 200 ПК України, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду. Пунктом 200.6 ст. 200 ПК України          встановлено, що платник податку може прийняти самостійно рішення про зарахування в повному обсязі належної йому суми бюджетного відшкодування або її частини у зменшення податкових зобов'язань з такого податку, що виникли протягом наступних звітних (податкових) періодів, за наявності умов, передбачених пунктом 200.4 цієї статті. Зазначене рішення відображається платником податку у податковій декларації, яку він подає за результатами звітного (податкового) періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті. У разі прийняття такого рішення зазначена сума не враховується при розрахунку сум бюджетного відшкодування наступних звітних (податкових) періодів. Відповідно до п. 200.7 ст. 200 ПК України          платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному органу державної податкової служби податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. Згідно з п. 200.10 ст. 200 ПК України          протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, податковий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав, які свідчать, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право провести документальну позапланову виїзну перевірку платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном проведення камеральної перевірки (п. 200.11). Відповідно до п. 200.14 ст. 200 ПК України, якщо за результатами камеральної або документальної позапланової виїзної перевірки орган державної податкової служби виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий орган:а) у разі заниження заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування щодо суми, визначеної органом державної податкової служби за результатами перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого заниження та підстави для її вирахування. У цьому випадку вважається, що платник податку добровільно відмовляється від отримання такої суми заниження як бюджетного відшкодування та враховує її згідно з пунктом 200.6 цієї статті у зменшення податкових зобов'язань з цього податку в наступних податкових періодах;б) у разі перевищення заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування над сумою, визначеною органом державної податкової служби за результатами перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого перевищення та підстави для її вирахування;в) у разі з'ясування за результатами проведення перевірок факту, за яким платник податку не має права на отримання бюджетного відшкодування, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються підстави відмови в наданні бюджетного відшкодування. Таким чином, сума бюджетного відшкодування залежить від правильності визначення суми податкових зобов'язань та податкового кредиту. Для підтвердження права на бюджетне відшкодування підлягає встановленню факт та розмір сплати позивачем податку на додану вартість у ціні придбаних товарів за реальними господарськими операціям, що є необхідною умовою з'ясування наявності або відсутності права позивача на бюджетне відшкодування. Враховуючи, що матеріалами справи не підтверджено, а позивачем не доведено реальності господарських операцій з  ТОВ “ПСК Анкей”, суд прийшов до висновку про те, що позивачем безпідставно сформовано податковий кредит та зменшено суму оподаткованого доходу на суму витрат, що призвело до втрат дохідної частини Державного бюджету України, а відповідно відсутності права позивача на бюджетне відшкодування в розмірі 78896,98грн. Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, виконав покладений на нього обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення. За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва, за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін, вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -                                                       П О С Т А Н О В И В: Відмовити в задоволенні позовних вимог дочірнього підприємства з іноземною інвестицією “Сантрейд” - в повному обсязі. Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва  апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду. Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. Суддя                                                                                                      Є.В. Аблов