Ухвала

від 25.09.2014 по справі 28/215-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 28/215-А Головуючий у 1-й інстанції: Князьков В.В. Суддя-доповідач: Хрімлі О.Г.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого суддів Хрімлі О.Г., Ганечко О.М., Літвіної Н.М., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Господарського суду м. Києва від 09 липня 2014 року у справі за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтехсервіс ЛТД» про визнання угоди недійсною та стягнення грошових коштів, -

В С Т А Н О В И Л А :

Державна податкова інспекція у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві звернулася до Господарського суду м. Києва з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтехсервіс ЛТД» про визнання недійсною угоди про надання послуг по зборці меблів від 30 червня 2003 року, стягнення грошових коштів у розмірі 20 700,00 грн.

Постановою Господарського суду м. Києва від 09 липня 2014 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, та просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 197 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.

Зважаючи на те, що у справі відсутні клопотання від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, та з урахуванням можливості вирішення справи на основі наявних у ній доказів, колегія суддів вирішила справу розглянути у порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга необґрунтована та не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що ним встановлено порушення податкового законодавства з боку ТОВ «Іл-Торг» при укладанні усної угоди з ТОВ «Інтехсервіс ЛТД», оскільки вона була укладена з метою (умислом з боку виконавця) на ухилення від сплати податків, що підтверджується наступним.

Податковим повідомленням-рішенням № 0000932302/0 від 10 лютого 2006 року на підставі акту невиїзної документальної перевірки дотримання вимог податкового законодавства відповідачу донараховано податок на додану вартість у сумі 2 707,50 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 1 353,75 грн.

10 лютого 2006 року податковою інспекцією винесено податкове повідомлення-рішення № 0000942302/0, яким ТОВ «Інтехсервіс ЛТД» зменшено розмір бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 15 596,74 грн.

Не погоджуючись з такими діями відповідача та вважаючи, що наявні підстави для визнання недійсною угоди про надання послуг по зборці меблів від 30 червня 2003 року, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

З матеріалів справи вбачається, що у червні 2003 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Іл-Торг» (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтехсервіс ЛТД» (замовник), шляхом обміну документами укладено усну угоду, згідно з якою ТОВ «Інтехсервіс ЛТД» замовляє та сплачує за послуги по зборці меблів на загальну суму 20 700,00 грн., в т.ч. ПДВ - 3 450,00 грн., а ТОВ «Іл-Торг» виконує роботу по зборці меблів.

Факт виконання укладеного договору підтверджується наявними в матеріалах справи: рахунком та актом приймання-передачі виконаних робіт по зборці меблів.

Крім того, рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 24 травня 2004 року по цивільній справі № 2-1719/2004 за позовом Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва до ОСОБА_4, ОСОБА_5, визнано недійсними: установчий договір ТОВ «Іл-Торг» від 01 липня 2002 року, статут ТОВ «Іл-Торг» від 01 липня 2002 року, свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість № 38806565 від 06 серпня 2002 року та всі первинні документи товариства з моменту укладання.

Згідно з відповіддю Святошинського районного суду м. Києва від 31 серпня 2006 року, наявною в матеріалах справи, рішення Святошинського районного суду м. Києва від 24 травня 2004 року скасовано та справу направлено на новий розгляд.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 21 вересня 2006 року, ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 19 травня 2006 року про закриття провадження у справі - залишено без змін

Згідно з ухвалою Верховного суду України від 17 січня 2007 року касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва передано до Вищого господарського суду м. України.

Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог та їх відповідність чинному законодавству, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно зі ст. 49 Цивільного кодексу УРСР (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), якщо угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам соціалістичної держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання угоди обома сторонами - в доход держави стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності ж умислу лише у однієї з сторін все одержане нею за угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в доход держави.

За змістом п. 7.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 1056 від 25 липня 2002 року «Про заходи щодо забезпечення однакового і правильного застосування законодавств про податки», визначено, що вирішуючи спори за позовами органів державної податкової служби про визнання угод недійсними, господарські суди повинні враховувати, що дія статті 49 Цивільного кодексу України поширюється на угоди, укладені з метою, завідомо суперечною інтересами держави та суспільства, тобто які порушують основні принципи існуючого суспільного ладу. До таких, зокрема, належать угоди, спрямовані на використання всупереч закону колективної, державної або приватної власності з корисливою метою, на приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування прибутків та доходів, використання майна, що перебуває у їх власності або користуванні, всупереч інтересам суспільства, на незаконне відчуження землі або незаконне користування нею, розпорядження чи придбання всупереч встановленим правилам предметів, вилучених з обігу або обмежених у обігу.

Доказами спрямованості умислу суб'єкта оспорюваних угод на приховування від оподаткування прибутків та доходів можуть бути, зокрема, надані податковими органами відомості про відсутність підприємства, організації (сторони угоди) за юридичною та фактичною адресою, про визнання недійсними в установленому чинним законодавством порядку установчих (статутних) документів, про неподання податкової звітності до органів державної податкової служби, про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності та інше.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пп. 2.15 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), визначено, що первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна ув'язка окремих показників.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

За змістом ст. 208 ГК України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

У разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом. За змістом ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Зміст наведеної норми свідчить на користь висновку, що законодавець відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів та передбачив наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави.

Зважаючи на те, що публічний порядок держави порушується у разі недотримання нормативних актів, у яких він закріплений, а ухилення від сплати податків, на факт якого позивач посилається як на підставу позовних вимог, є злочином, відповідальність за який встановлена Кримінальним кодексом України, колегія суддів вважає, що за обставин, які склалися, визнанню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26 лютого 2013 року у справі № К-23101/10, постанові Вищого адміністративного суду України від 01 жовтня 2013 року у справі № К-33862/10.

Як зазначено в Інформаційному листі № 742/11/13-11 від 02 червня 2011 року, податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

Право на звернення податкових органів із відповідними позовами встановлено пунктом 11 статті 10 Закону України від 4 грудня 1990 року № 509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні».

Судам потрібно враховувати, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Судам варто мати на увазі, що обов'язковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства (частина третя статті 228 Цивільного кодексу України). Проте встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів, за змістом пункту 44.1 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку-учасників відповідної операції.

Також, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Проаналізувавши наведені законодавчі норми, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що позовні вимоги Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтехсервіс ЛТД» про визнання угоди недійсною та стягнення грошових коштів є необґрунтованими та не засновані на нормах права.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Колегія суддів зазначає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами обґрунтованість позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтехсервіс ЛТД» про визнання угоди недійсною та стягнення грошових коштів.

Доводи апелянта спростовуються вищенаведеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення, постанову Господарського суду м. Києва від 09 липня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя О.Г. Хрімлі

Судді О.М. Ганечко

Н.М. Літвіна

Головуючий суддя Хрімлі О.Г.

Судді: Ганечко О.М.

Літвіна Н. М.