Ухвала

від 08.09.2014 по справі 2а-9191/12/0170/1

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 вересня 2014 року м. Київ К/800/53981/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Вербицької О.В., Муравйова О.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим

на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 11.07.2013 року

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2013 року

у справі № 2а-9191/12/0170/1

за позовом Приватного підприємства «Фірма Український нафтопродукт»

до Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Приватне підприємство «Фірма Український нафтопродукт» звернулось до суду з адміністративним позовом до Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 11.07.2013 року, залишено без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2013 року, позовні вимоги задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 18.05.2012 року №12612200 про зменшення ПП «Фірма Український нафтопродукт» розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 671 426, 00 грн.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з питань дотримання податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «СУГ Восток» та ТОВ «Грандбудінвест 2007» за серпень 2011 року, відповідачем складено акт від 06.02.2012 року №555/23-1/37463592, яким встановлено порушення п. 198.3 ст.198, п.п. 201.4, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість у серпні 2011 року на загальну суму 671 426, 25 грн., у тому числі по взаємовідносинам з ТОВ «СУГ Восток» - на суму 575 503, 75 грн., ТОВ «Грандбудінвест 2007» - на суму 95 922, 50 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.02.2012 року №0006892301, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 671 426, 00 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 335 713, 00 грн.

За результатами адміністративного оскарження дане податкове повідомлення-рішення скасовано в частині нарахування штрафних санкцій та 18.05.2012 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 12612200, яким позивачу зменшено розмір від ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 671 426, 00 грн.

Підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення став висновок податкового органу про нікчемність правочинів між позивачем та його контрагентами.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку щодо відсутності порушення позивачем вимог податкового законодавства, реальності господарських операцій і, як наслідок, неправомірного прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з урахуванням наступного.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (абзац 2 п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Згідно із п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт,послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що в перевіряємому періоді позивач мав господарські відносини з ТОВ «СУГ Восток» та ТОВ «Грандбудінвест 2007» на підставі договорів купівлі-продажу газу скрапленого вуглецевого.

На підтвердження виконання умов вказаних договорів в матеріалах справи наявні договори, додатки до договорів, податкові накладні, акти прийму-передачі, залізничні накладні, платіжні доручення.

Встановлено, що нафтопродукти за залізничними накладними надходили на орендовані у ПБМП «ДЮН» залізничні колії та актами прийому-передачі передавалися у власність ПП «Фірма Український нафтопродукт».

Факт використання отриманих товарно-матеріальних цінностей у власній господарській діяльності підтверджується наявними у матеріалах справи копіями податкових накладних, видаткових накладних, довіреностей.

Отже, висновки податкового органу про нікчемність даних правочинів, які базуються, зокрема, на результатах зустрічної звірки вказаних контрагентів позивача, не знайшли свого підтвердження.

Крім того, такий факт як відсутність контрагента по ланцюгу постачання за місцезнаходженням не може слугувати об'єктивною ознакою недобросовісності платника та підтверджувати отримання ним необґрунтованої податкової вигоди.

Таким чином, судами попередніх інстанцій, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини другої ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення. Так, судами встановлено, що реальність господарської операції позивача з його контрагентами підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, які відповідають вимогам законодавства.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 221-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 11.07.2013 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2013 року у справі № 2а-9191/12/0170/1 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді О.В.Вербицька

О.В.Муравйов