Ухвала

від 08.09.2014 по справі 801/4138/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 вересня 2014 року м. Київ К/800/52836/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Вербицької О.В., Муравйова О.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим

на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 06.06.2013 року

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2013 року

у справі № 801/4138/13-а

за позовом Фірми «Валерія»

до Державної податкової інспекції у м.Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Фірма «Валерія» звернулась до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 06.06.2013 року, залишено без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2013 року, позов задоволено у повному обсязі. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 02.04.2013 року №0001612208 та № 0001622208.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Капітал Сервіс плюс», ПП «Контакт-торг» за період з 01.10.2009 року по 30.09.2012 року, відповідачем складено акт від 19.03.2013 року №1723/22-8/30933120, яким встановлено порушення: - пп. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 226 464, 00 грн.; - пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п.п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 185.1 ст. 185, п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, та донараховано суму податку на додану вартість в розмірі 181 171, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 02.04.2013 року: - №0001612208, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в розмірі 283 080, 00 грн., у тому числі за основним платежем - 226 464, 00 грн., за штрафними санкціями - 56 616, 00 грн.; - №0001622208, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 251 555, 00 грн., у тому числі за основним платежем - 181 171, 00 грн., за штрафними санкціями - 70 384, 00 грн.

Підставою для прийняття даних податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу про нікчемність правочинів між позивачем та його контрагентами.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку щодо відсутності порушення позивачем вимог податкового законодавства, реальності господарських операцій і, як наслідок, неправомірного прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з урахуванням наступного.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно із абз. 4 пп. 5.39 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно із пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні і нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включаються до складу податкового кредиту.

У відповідності до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому для формування витрат та податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що в перевіряємому періоді позивач мав господарські відносини з ТОВ «Капітал Сервіс плюс», ПП «Контакт-торг» на підставі договорів купівлі-продажу.

На підтвердження виконання умов вказаних договорів в матеріалах справи наявні договори, специфікації, податкові накладні, видаткові накладні, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, подорожні листи, банківські виписки.

Факт використання отриманих товарно-матеріальних цінностей у власній господарській діяльності підтверджується наявними у матеріалах справи договором, специфікаціями, копіями податкових накладних, видаткових накладних, квитанціями на приймання вантажу.

Судами попередніх інстанцій правомірно відхилено посилання відповідача на висновки актів про неможливість проведення зустрічної звірки контрагентів, оскільки такий факт як відсутність контрагента за місцезнаходженням не може слугувати об'єктивними ознаками недобросовісності платника та підтверджувати отримання ним необґрунтованої податкової вигоди.

Крім того, в силу п. 102.1. ст.102 Податкового кодексу України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що оскільки оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті 02.04.2013 року, зокрема, №0001622208 збільшено позивачу суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість за податковими деклараціями за період жовтень-грудень 2009 року та січень, лютий 2010 року у сумі 156 432, 00 грн. та №0001612208 збільшена сума податкового зобов'язання з податку на прибуток за декларацією за 2010 рік у сумі 115 375, 00 грн., то в цій частині вони підлягають скасуванню разом із застосованими штрафними (фінансовими) санкціями у зв'язку із порушенням строку давності у 1095 днів.

Таким чином, судами попередніх інстанцій, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини другої ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень. Так, судами встановлено, що реальність господарської операції позивача з його контрагентами підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, які відповідають вимогам законодавства.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 221-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 06.06.2013 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2013 року у справі № 801/4138/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді О.В.Вербицька

О.В.Муравйов