Рішення

від 25.09.2014 по справі 910/15786/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/15786/14 25.09.14

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Нові пожежні технології»

до товариства з обмеженою відповідальністю «БІСАБІ»

про стягнення 91 882,08 грн.

Суддя Удалова О.Г.

Представники учасників процесу:

від позивача Тучина Е.В. (за дов.)

від відповідача Борисенко Л.О. (за дов.)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «Нові пожежні технології» (далі - позивач) до товариства з обмеженою відповідальністю «БІСАБІ» (далі - відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 90 199,93 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач послався на порушення відповідачем умов договору № 26 від 10.07.2012 р. (далі - Договір), згідно з якими позивач зобов'язувався передати відповідачу пожежне обладнання (далі - товар), а відповідач зобов'язувався переданий товар прийняти та оплатити вчасно та в повному обсязі.

Позивач, за його твердженням, передав відповідачу товар на загальну суму 251 821,00 грн., проте відповідач товар, поставлений позивачем, оплатив частково в сумі 204 382,50 грн.

Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача основний борг у сумі 47 438,50 грн., 27 987,56 грн. пені, три проценти річних у розмірі 5 701,08 грн. та суму, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, в розмірі 9 072,79 грн., 17 730,00 грн. витрат на правову допомогу.

Провадження у справі порушено ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.08.2014 р., справу призначено до розгляду 26.08.2014 р.

15.08.2014 р. через загальний відділ діловодства суду від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке було задоволено судом.

26.08.2014 р. через загальний відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке було задоволено судом.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, вимог ухвали суду не виконав, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.08.2014 р. розгляд справи, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було відкладено на 11.09.2014 р.

04.09.2014 р. через загальний відділ діловодства суду від представника відповідача надійшли заперечення проти позову, в яких відповідач просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог, та клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке було задоволено судом.

11.09.2014 р. через загальний відділ діловодства суду від представника позивача надійшли письмові пояснення. У вказаних поясненнях позивач, зокрема, зазначає, що ним були допущені технічні помилки при здійсненні розрахунку пені, трьох процентів річних та суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції. У зв'язку з цим, позивач здійснив новий розрахунок вказаних позовних вимог, відповідно до якого розмір пені становить 30 451,59 грн., трьох процентів річних - 6 085,05 грн., суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, - 7 906,94 грн.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Представник відповідача проти задоволення позову заперечував. Крім того, сторони подали спільне клопотання про продовження строку розгляду спору, яке було задоволено судом на підставі ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні було оголошено перерву до 25.09.2014 р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

22.09.2014 р. через загальний відділ діловодства суду від представника відповідача надійшли додаткові письмові пояснення до заперечення.

23.09.2014 р. через загальний відділ діловодства суду від представника відповідача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке було задоволено судом.

Від представника позивача через загальний відділ діловодства суду надійшли письмові пояснення.

У судовому засіданні 25.09.2014 р. позивач подав заяву, в якій просив стягнути з відповідача 47 438,50 грн. основного боргу, 30 451,59 грн. пені, 6 085,05 грн. 3% річних, 7 806,94 грн. інфляційних, а також покласти на відповідача судові витрати (судовий збір на 17 730,00 грн. витрат на правову допомогу).

Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Згідно з п. 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26.12.2011 р., передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Вищевказане збільшення розміру позовних вимог прийнято судом до розгляду.

У судовому засіданні 25.09.2014 р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

10.07.2012 р. між товариством з обмеженою відповідальністю «Нові пожежні технології» (далі - позивач або постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю «БІСАБІ» (далі - відповідач або покупець) був укладений договір № 26 (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору, постачальник приймає на себе зобов'язання в термін та на умовах, визначених даним Договором, поставити та передати у власність покупця пожежне обладнання, далі - Товар, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити вищезазначений Товар, у кількості та за цінами, зазначеними у рахунку-фактурі, що є невід'ємною частиною даного Договору, в термін та на умовах, визначених даним Договором.

Згідно з п. 1.2 Договору перелік найменувань та кількість Товару визначається письмовим замовленням до Договору.

Пунктом 4.4 Договору передбачено, що Товар передається постачальником та приймається покупцем по кількості та якості шляхом підписання накладних.

Оплата проводиться покупцем в два етапи: попередня оплата 50%, а 50% - протягом 45-ти календарних днів після підписання сторонами накладних. У реквізитах платежу обов'язково вказується дата і номер Договору (п. 5.1 Договору).

Позивач стверджує, а відповідач не заперечує, що останній не направляв позивачу письмових замовлень на поставку товару, як це передбачено п. 1.2 Договору.

Разом з тим, відповідач прийняв товар, поставлений позивачем, що підтверджується підписами уповноважених осіб відповідача на видаткових накладних № РН-00394 від 23.08.2012 р. та № РН-00421 від 06.09.2012 р., а також довіреностями № 1498 від 23.08.2012 р. та № 1549 від 30.09.2012 р., виданими відповідачем особам, уповноваженим на отримання матеріальних цінностей від позивача, копії яких наявні в матеріалах справи. Крім того, відповідач факт прийняття товару, поставленого позивачем, не заперечує.

З видаткової накладної № РН-00394 від 23.08.2012 р. вбачається, що вона сформована на підставі рахунку-фактури № СФ-00515 від 28.05.2012 р. Рахунок-фактура № СФ-00515 від 28.05.2012 р. видано позивачем на поставку 115 одиниць товару загальною вартістю 254 541,00 грн., однак згідно з видатковою накладною № РН-00394 від 23.08.2012 р. позивач передав відповідачу лише 90 одиниць товару загальною вартістю 199 206,00 грн.

З видаткової накладної № РН-00421 від 06.09.2012 р. вбачається, що вона сформована на підставі рахунку-фактури № СФ-00804 від 20.08.2012 р. Рахунок-фактура № СФ-00804 від 20.08.2012 р. видано позивачем на поставку 60 одиниць товару загальною вартістю 52 615,00 грн., однак згідно з видатковою накладною № РН-00421 від 06.09.2012 р. позивач передав відповідачу 60 одиниць товару загальною вартістю 52 614,98 грн.

Відповідно до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (далі - Положення), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 2.4 Положення, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі) , посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2.5 Порядку встановлено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що саме видаткова накладна (а не рахунок-фактура), як первинний документ, що містить підписи представників обох сторін господарської операції, а також відомості щодо одиниць виміру господарської операції у натуральному та вартісному виразі, є належним і допустимим доказом факту передання товару в зазначеному у видатковій накладній обсязі та за вказаною в ній вартістю .

Матеріалами справи підтверджено передання позивачем відповідачу товару на суму 251 820,98 грн. (199 206,00 грн. за видатковою накладною № РН-00394 від 23.08.2012 р. та 52 614,98 грн. за видатковою накладною № РН-00421 від 06.09.2012 р.)

Відповідач товар, поставлений позивачем, оплатив частково на суму 204 382,50 грн., що підтверджується банківськими виписками за період з 29.08.2012 р. по 16.05.2014 р., копії яких долучені до матеріалів справи.

При цьому суд зазначає, що з банківської виписки від 29.08.2012 р. вбачається, що відповідачем на користь позивача здійснений платіж на суму 30 000,00 грн. з призначенням платежу: «Оплата за кран-комплект згідно рахунку 510 остаточно, 515 частково від 28.05.2012 р. З ПДВ 20% - 5 000,00 грн.».

У поясненнях, що надійшли до суду 11.09.2014 р., представник позивача зазначив, що з 30 000,00 грн., які сплачені відповідачем 29.08.2012 р. як оплата по рахунку-фактурі № СФ-00515 від 28.05.2012 р., позивачем було зараховано лише 1 837,50 грн., решта грошових коштів була використана для остаточної оплати рахунку-фактури № СФ-00510 від 28.05.2012 р., який не є предметом розряду у даній справі.

З банківської виписки від 09.08.2013 р. вбачається, що відповідачем на користь позивача здійснений платіж на суму 2 545,00 грн. з призначенням платежу: «Оплата за кран-комплект згідно рахунку № СФ-0000607 від 06.08.2013 р. З ПДВ 20% - 424,17 грн.». Разом з тим, відповідач звернувся до позивача з листом № 95 від 12.08.2013 р., в якому просив зарахувати грошові кошти в розмірі 2 545,00 грн., сплачені згідно з рахунком-фактурою № 607 від 06.08.2013 р., в оплату рахунку-фактури № 515 від 28.05.2012 р. Так, грошові кошти в розмірі 2 545,00 грн. були зараховані позивачем як оплата по рахунку-фактурі № СФ-00515 від 28.05.2012 р.

З метою досудового врегулювання спору, позивач направив на адресу відповідача претензію № 181 від 23.11.2012 р. з вимогою оплатити заборгованість.

26.11.2012 р. відповідач факсом у відповідь на претензію направив позивачу лист № 194 від 23.11.2012 р., в якому вказав, що буде намагатись в найкоротші строки, по мірі надходження коштів, погасити заборгованість.

Відповідач заборгованість перед позивачем за товар, поставлений останнім, в повному обсязі не сплатив.

У зв'язку з цим, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача основний борг у сумі 47 438,50 грн., 27 987,56 грн. пені, три проценти річних у розмірі 5 701,08 грн. та суму, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, в розмірі 9 072,79 грн.

Позивач, скориставшись правом, наданим йому статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, збільшив розмір окремих позовних вимог, а саме вимог щодо стягнення пені, трьох процентів річних та суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, та просив суд стягнути з відповідача основний борг у сумі 47 438,50 грн., 30 451,59 грн. пені, 6 085,05 грн. трьох процентів річних, суму, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, у розмірі 7 906,94 грн. та 17 730,00 грн. витрат на правову допомогу.

Вищевказану заяву прийнято судом до розгляду.

04.09.2014 р. через загальний відділ діловодства суду від представника відповідача надійшли заперечення проти позову, в яких відповідач, зокрема, заперечив проти стягнення пені, трьох процентів річних та суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, з тих підстав, що позивач здійснив поставку товару ще до сплати відповідачем попередньої оплати, чим порушив умови Договору. Крім того, відповідач вказав на сплив строку позовної давності для позовної вимоги щодо стягнення пені.

22.09.2014 р. через загальний відділ діловодства суду від представника відповідача надійшли додаткові письмові пояснення до заперечення, в яких відповідач стверджував, що оскільки строк здійснення відповідачем попередньої оплати в розмірі 50% вартості товару умовами договору не визначений, то строк виконання для цієї частини грошового зобов'язання на момент звернення позивача до суду не настав, відповідно, відсутні й підстави для застосування відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.

Доводи відповідача спростовуються наступним.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 538 Цивільного кодексу України, виконання свого обов'язку однією зі сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання.

Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією зі сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

Так, не зважаючи на те, що відповідач не здійснив попередню оплату товару, як це встановлено умовами Договору, позивач передав відповідачу товар. У зв'язку з цим, у відповідача, на підставі положень ч. 4 ст. 538 Цивільного кодексу України, виник обов'язок оплатити товар, поставлений позивачем, в повному обсязі.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Пунктом 5.1 Договору передбачено, що оплата проводиться покупцем в два етапи: попередня оплата 50%, а 50% - протягом 45-ти календарних днів після підписання сторонами накладних. У реквізитах платежу обов'язково вказується дата і номер Договору.

Суд вважає, що оскільки товар був поставлений позивачем без здійснення відповідачем попередньої оплати, відповідач був зобов'язаний оплати вказаний товар в повному обсязі після спливу 45-ти календарних днів після підписання сторонами накладних.

Так, останнім днем строку виконання відповідачем зобов'язання з оплати товару, поставленого позивачем:

- за видатковою накладною № РН-00421 від 06.09.2012 р. було 21.10.2012 р., а прострочення виконання цього зобов'язання, відповідно, почалось з 22.10.2012 р.;

- за видатковою накладною № РН-00394 від 23.08.2012 р. було 07.10.2012 р., а прострочення виконання цього зобов'язання, відповідно, почалось з 08.10.2012 р.

Отже, строк виконання відповідачем зобов'язання з оплати товару, поставленого позивачем, на момент звернення позивача до суду настав.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (п. 3 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 7 цієї статті встановлено, що не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України).

Відповідач документів, що спростовували б доводи позивача або підтверджували оплату ним заборгованості перед позивачем в повному обсязі, суду не надав.

Так, суд вважає вимогу позивача щодо стягнення з відповідача основного боргу обґрунтованою, проте такою, що підлягає частковому задоволенню в розмірі 47 438,48 грн.

Крім стягнення основного боргу, позивач просив суд стягнути з відповідача 30 451,59 грн. пені, 6 085,05 грн. трьох процентів річних, суму, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, у розмірі 7 906,94 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст. 253 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом вже встановлено, що останнім днем строку виконання відповідачем зобов'язання з оплати товару, поставленого позивачем за видатковою накладною № РН-00421 від 06.09.2012 р., було 21.10.2012 р., а прострочення виконання цього зобов'язання, відповідно, почалось з 22.10.2012 р.; за видатковою накладною № РН-00394 від 23.08.2012 р. було 07.10.2012 р., а прострочення виконання цього зобов'язання, відповідно, почалось з 08.10.2012 р.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно з п. 6.4 Договору, в разі несвоєчасного виконання взятих на себе грошових зобов'язань покупець повинен сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості, кожен день затримки оплати.

Суд звертає увагу позивача на те, що частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано .

Пунктом 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013 р. роз'яснено, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції .

Таким чином, умовами Договору не передбачено більшу тривалість періоду часу, за який нараховується пеня, тому строк нарахування пені повинен бути обмежений шістьма місяцями, і відраховуватись з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане.

Суд дійшов висновку про те, що оскільки відповідач допустив неналежне виконання зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару, чим порушив законі права та інтереси позивача, вимога останнього щодо стягнення з відповідача пені є обґрунтованою.

Разом з тим, у запереченнях проти позову, які надійшли від представника відповідача 04.09.2014 р., відповідач вказав на сплив строку позовної давності для позовної вимоги щодо стягнення пені.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ч. 1 ст. 258 Цивільного кодексу України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Пунктом 1 частини 2 цієї статті встановлено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу (ч. 1 ст. 260 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Згідно з ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

11.09.2014 р., від представника позивача надійшло клопотання, в якому позивач вказав, що перебіг строку позовної давності переривався здійсненими відповідачем часткових оплат основного боргу, а також листами № 194 від 23.11.2012 р. та № 95 від 12.08.2013 р., в яких відповідач зобов'язувався в найкоротші строки, по мірі надходження коштів, погасити заборгованість, та просив зарахувати грошові кошти в розмірі 2 545,00 грн., в оплату рахунку-фактури № 515 від 28.05.2012 р. Позивач також просив суд застосувати положення ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 ст. 264 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, може, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу (п. 4.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» № 10 від 29.05.2013 р. (далі - Постанова № 10).

Разом з тим, у п. 4.4.1 Постанови № 10 вказано, що визнання боржником основного боргу , в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки , процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами .

Враховуючи викладене, суд зазначає, що часткові оплати основного боргу, здійснені відповідачем, а також листи № 194 від 23.11.2012 р. та № 95 від 12.08.2013 р., зміст яких також стосується виконання основного зобов'язання (сплати вартості поставленого товару), не є діями, що свідчать про визнання відповідачем зобов'язання сплатити також пеню. Інших доказів, які б свідчили про визнання відповідачем обов'язку сплатити пеню, позивач суду не надав.

Відтак, часткові оплати основного боргу, здійснені відповідачем, не переривають перебігу строку позовної давності для позовної вимоги щодо стягнення з відповідача пені.

Так, перебіг строку позовної давності для вимоги щодо стягнення пені за видатковою накладною № РН-00421 від 06.09.2012 р. почався з 22.10.2012 р. та, відповідно, закінчився 22.10.2013 р.; перебіг строку позовної давності для вимоги щодо стягнення пені за видатковою накладною № РН-00394 від 23.08.2012 р. почався з 08.10.2012 р. та, відповідно, закінчився 08.10.2013 р.

Відповідно до п. 4.4.2 Постанови № 10, за змістом частини другої статті 264 ЦК України переривання перебігу позовної давності шляхом пред'явлення позову матиме місце у разі не будь-якого подання позову, а здійсненого з додержанням вимог процесуального закону, зокрема, статей 54, 56, 57 ГПК. Тому якщо господарським судом у прийнятті позовної заяви відмовлено (стаття 62 ГПК) або її повернуто (стаття 63 названого Кодексу), то перебіг позовної давності не переривається. Так само не перериває цього перебігу подання позову з порушенням правил підвідомчості справ.

Враховуючи, що подання позивачем позовної заяви до суду з додержанням вимог процесуального закону, зокрема, статей 54, 56, 57 Господарського процесуального кодексу України, відбулось 30.07.2014 р. суд дійшов висновку про те, що строк позовної давності для вимоги про стягнення пені за видатковими накладними № РН-00421 від 06.09.2012 р. та № РН-00394 від 23.08.2012 р. закінчився.

Згідно з ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Позивач причин пропущення строку позовної давності не навів, доказів поважності причин пропущення строку позовної давності суду не надав.

Відтак, суд поважними причини пропущення позивачем строку позовної давності не визнає.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Пунктом 2.2 Постанови № 10 від 29.05.2013 р. роз'яснено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача щодо стягнення з відповідача пені є правомірною, проте у зв'язку зі спливом строку позовної давності задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За розрахунком суду, розмір трьох процентів річних становить:

№ з/пПеріод нарахуванняСума забороованостіКількість днів прострочення 3% річних становлять (грн.) За видатковою накладною № РН-00421 від 06.09.2012 р. 1 22.10.2012-31.12.2012 (366 днів у році) 52 614,98 71 306,20 2 01.01.2013-28.05.2013 52 614,98 148 640,03 3 29.05.2013-28.07.2013 42 614,98 61 213,66 4 29.07.2013-11.09.2014 32 614,98 410 1 099,08 всього за видатковою накладною № РН-00421 від 06.09.2012 р.: 2 258,97 За видатковою накладною № РН-00394 від 23.08.2012 р. 1 08.10.2012-29.11.2012 (366 днів у році) 127 368,50 53 553,32 2 30.11.2012-31.12.2012 (366 днів у році) 122 368,50 32 320,97 3 01.01.2013-27.03.3013 122 368,50 86 864,96 4 28.03.3013- 03.06.2013 112 368,50 68 628,03 5 04.06.2013-17.06.2013 107 368,50 14 123,55 6 18.06.2013-26.06.2013 97 368,50 9 72,03 7 27.06.2013-11.07.2013 87 368,50 15 107,71 8 12.07.2013-08.08.2013 77 368,50 28 178,05 9 09.08.2013-14-08.2013 74 823,50 6 36,90 10 15.08.2013-10.09.2013 64 823,50 27 143,85 11 11.09.2013-07.10.2013 54 823,50 27 121,66 12 08.10.2013-13.11.2013 44 823,50 37 136,31 13 14.11.2013-14.05.2014 29 823,50 182 446,13 14 15.05.2014-15.05.2014 19 823,50 1 1,63 15 16.05.2014-11.09.2014 14 823,50 119 144,99 всього за видатковою накладною № РН-00394 від 23.08.2012 р.: 3 880,09 Так, загальний розмір трьох процентів річних за розрахунком суду становить 6 139,06 грн. Оскільки позивачем три проценти річних визначені в розмірі 6 085,05 грн., то стягненню підлягає саме ця сума.

Відповідно до п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013 р., розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Так, сума, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, за видатковою накладною № РН-00421 від 06.09.2012 р. враховуючи період заборгованості:

- з 22.10.2012 р. по 28.05.2013 р., суму боргу, що становила 52 614,98 грн., а також те, що індекс інфляції, що складав у 2012 р. у листопаді - 99,9% (УК № 227 від 08.12.2012 р.), грудні - 100,2% (УК № 4 від 09.01.2013 р.); у 2013 р. у січні - 100,2% (УК № 26 від 08.02.2013 р.), лютому - 99,9% (УК № 46 від 12.03.2013 р.), березні - 100,0% (УК № 66 від 09.04.2013 р.), квітні - 100,0% (УК № 83 від 14.05.2013 р.), травні - 100,1% (УК № 102 від 08.06.2013 р.), становить 157,79 грн.;

- з 29.05.2013 р. по 28.07.2013 р., суму боргу, що становила 42 614,98 грн., а також те, що індекс інфляції, що складав у червні - 100,0% (УК № 121 від 10.07.2013 р.), липні - 99,9% (УК № 142 від 08.08.2013 р.), становить -42,61 грн. (від'ємне значення);

- з 29.07.2013 р. по 11.09.2014 р., суму боргу, що становила 32 614,98 грн., а також те, що індекс інфляції, що складав у 2013 р. у серпні - 99,3% (УК № 163 від 10.09.2013 р.), вересні -100,0% (УК № 184 від 09.10.2013 р.), жовтні - 100,4% (УК № 205 від 07.11.2013 р.), листопаді - 100,2% (УК № 228 від 10.12.2013 р.), грудні - 100,5% (УК № 3 від 09.01.2014 р.); у 2014 р. у січні - 100,2% (УК № 25 від 08.02.2014 р.), лютому - 100,6% (УК № 45 від 12.03.2014 р.), березні - 102,2% (УК № 65 від 09.04.2014 р.), квітні - 103,3 (УК № 83 від 13.05.2014 р.), травні - 103,8% (УК № 103 від 11.06.2014 р.), червні - 101,0% (УК № 121 від 09.07.2014 р.), липні - 100,4% (УК № 144 від 09.08.2014 р.), серпні - 100,8% (УК № 164 від 09.09.2014 р.), становить 4 356,24 грн.,

а разом 4 471,42 грн.

Сума, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, за видатковою накладною № РН-00394 від 23.08.2012 р. враховуючи період заборгованості:

- з 08.10.2012 р. по 29.11.2012 р. суму боргу, що становила 127 368,50 грн., а також те, що індекс інфляції, що складав у жовтні - 100,0% (УК № 205 від 08.11.2012 р.), листопаді - 99,9% (УК № 227 від 08.12.2012 р.), становить -127,37 грн. (від'ємне значення);

- з 30.11.2012 р. по 27.03.3013 р. суму боргу, що становила 122 368,50 грн., а також те, що індекс інфляції, що складав у 2012 р. у грудні - 100,2% (УК № 4 від 09.01.2013 р.); у 2013 р. у січні - 100,2% (УК № 26 від 08.02.2013 р.), лютому - 99,9% (УК № 46 від 12.03.2013 р.), березні - 100,0% (УК № 66 від 09.04.2013 р.), становить 367,11 грн.;

- з 28.03.3013 р. по 03.06.2013 р. суму боргу, що становила 112 368,50 грн., а також те, що індекс інфляції, що складав у квітні - 100,0% (УК № 83 від 14.05.2013 р.), травні - 100,1% (УК № 102 від 08.06.2013 р.), червні - 100,0% (УК № 121 від 10.07.2013 р.), становить 112,37 грн.;

- враховуючи період заборгованості з 04.06.2013 р. по 17.06.2013 р., яка існувала в межах одного місяця, - не нараховується;

- враховуючи період заборгованості з 18.06.2013 р. по 26.06.2013 р., яка існувала в межах одного місяця, - не нараховується;

- з 27.06.2013 р. по 11.07.2013 р. суму боргу, що становила 87 368,50 грн., а також те, що індекс інфляції, що складав у липні - 99,9% (УК № 142 від 08.08.2013 р.), становить -87,37 грн. (від'ємне значення),

- з 12.07.2013 р. по 08.08.2013 р. суму боргу, що становила 77 368,50 грн., а також те, що індекс інфляції, що складав у серпні - 99,3% (УК № 163 від 10.09.2013 р.), становить -541,58 грн. (від'ємне значення);

- враховуючи період заборгованості з 09.08.2013 р. по 14-08.2013 р., яка існувала в межах одного місяця, - не нараховується;

- враховуючи період заборгованості з 15.08.2013 р. по 10.09.2013 р., а також те, що індекс інфляції у вересні складав 100,0% (УК № 184 від 09.10.2013 р.) - відсутня;

- з 11.09.2013 р. по 07.10.2013 р. суму боргу, що становила 54 823,50 грн., а також те, що індекс інфляції, що складав у жовтні - 100,4% (УК № 205 від 07.11.2013 р.), становить 219,29 грн.;

- з 08.10.2013 р. по 13.11.2013 р. суму боргу, що становила 44 823,50 грн., а також те, що індекс інфляції, що складав у листопаді - 100,2% (УК № 228 від 10.12.2013 р.), становить 89,65 грн.;

- з 14.11.2013 р. по 14.05.2014 р. суму боргу, що становила 29 823,50 грн., а також те, що індекс інфляції, що складав у грудні 2013 р. - 100,5% (УК № 3 від 09.01.2014 р.); у 2014 р. у січні - 100,2% (УК № 25 від 08.02.2014 р.), лютому - 100,6% (УК № 45 від 12.03.2014 р.), березні - 102,2% (УК № 65 від 09.04.2014 р.), квітні - 103,3 (УК № 83 від 13.05.2014 р.), травні - 103,8% (УК № 103 від 11.06.2014 р.), становить 3 284,96 грн.;

- враховуючи період заборгованості з 15.05.2014 р. по 15.05.2014 р., яка існувала в межах одного місяця - не нараховується;

- з 16.05.2014 р. по 11.09.2014 р. суму боргу, що становила 14 823,50 грн., а також те, що індекс інфляції, що складав у червні - 101,0% (УК № 121 від 09.07.2014 р.), липні - 100,4% (УК № 144 від 09.08.2014 р.), серпні - 100,8% (УК № 164 від 09.09.2014 р.), становить 328,37 грн.,

а разом 3 645,43грн.

Так, загальний розмір суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, за розрахунком суду становить 8 116,85 грн. Оскільки позивачем інфляційні визначені в розмірі 7 906,94 грн., то стягненню підлягає саме ця сума.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача 47 438,48 грн. основного боргу, 6 085,05 грн. трьох процентів річних, 7 906,94 грн. суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції. В іншій частині позову судом відмовлено з огляду на здійснені перерахунки, а також у зв'язку зі спливом строку позовної давності для частини вимог позивача.

Також позивач просив суд стягнути з відповідача 17 730,00 грн. витрат на правову допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно з ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на часткове задоволення позову, суд вважає, що витрати на оплату послуг адвоката підлягають стягненню з відповідача в розмірі 11 853,91 грн. (пропорційно розміру задоволених вимог).

Крім того, позивачем був збільшений розмір позовних вимог, у зв'язку з чим ціна позову також змінилась. Нова ціна позову становить 91 882,08 грн.

Враховуючи положення ст. 4 Закону України «Про судовий збір», позивач повинен був сплатити судовий збір у розмірі 1 837,64 грн. (91 882,08 х 2%), а сплатив лише 1 827,00 грн. З позивача підлягає стягненню недоплачений судовий збір у розмірі 10,64 грн.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 4, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «БІСАБІ» (04074, м. Київ, вул. Резервна, будинок 8-А, код 32530386) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення, на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Нові пожежні технології» (08130, Київська обл., село Петропавлівська Борщагівка, вул. Шкільна, будинок 19, код 32740267) 47 438 (сорок сім тисяч чотириста тридцять вісім) грн. 48 коп. основного боргу, 6 085 (шість тисяч вісімдесят п'ять) грн. 05 коп. трьох процентів річних, 7 906 (сім тисяч дев'ятсот шість) грн. 94 коп. суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, 11 853 (одинадцять тисяч вісімсот п'ятдесят три) грн. 91 коп. витрат на оплату послуг адвоката та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 221 (одна тисяча двісті двадцять одна) грн. 49 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Нові пожежні технології» (08130, Київська обл., село Петропавлівська Борщагівка, вул. Шкільна, будинок 19, код 32740267) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 10 (десять) грн. 64 коп.

Повне рішення складено 01.10.2014 р.

Суддя О.Г. Удалова