Постанова

від 18.02.2015 по справі 910/15786/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2015 року Справа № 910/15786/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дунаєвської Н.Г. - головуючого,

Мележик Н.І. (доповідача),

Барицької Т.Л.,

розглянувши у відкритому

судовому засіданні касаційну

скаргу Товариства з обмеженою

відповідальністю "Нові пожежні

технології"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.11.2014 року

у справі № 910/15786/14

господарського суду міста Києва

за позовом Товариства з обмеженою

відповідальністю "Нові пожежні

технології"

до Товариства з обмеженою

відповідальністю "БІСАБІ"

про стягнення грошових коштів

за участю представників:

позивача - Тучіної О.В.

відповідача - Борисенко Л.О.

В С Т А Н О В И В:

В липні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Нові пожежні технології" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "БІСАБІ" про стягнення 47438,48 грн. основного боргу, 27 987,56 грн. пені, 9 072,79 грн. інфляційних витрат, 3 % річних в сумі 5 701,08 грн., що утворились внаслідок неналежного виконання останнім умов договору поставки № 26 від 10.07.2012 року, зокрема, неповної сплати відповідачем вартості отриманого товару. Крім того, позивач просив стягнути з відповідача 17 730 грн. витрат на оплату послуг адвоката та 1 827 грн. витрат по сплаті судового збору.

В подальшому позивач уточнив розмір позовних вимог та просив стягнути з відповідача, крім суми основного боргу, судового збору та адвокатських витрат, 30 451,59 грн. пені, 7 906,94 грн. інфляційних витрат та 3% річних в сумі 6 085,05 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 25.09.2014 року (суддя Удалова О.Г.) позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 47 438,48 грн. основного боргу, 7 906,94 грн. інфляційних витрат, 3 % річних в сумі 6 085,05 грн., 11 853,91 грн. витрат на оплату послуг адвоката та 1221,49 грн. витрат по сплаті судового збору; в іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.11.2014 року (судді: Самсін Р.І., Скрипка І.М., Шаптала Є.Ю.) рішення місцевого господарського суду змінено; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "БІСАБІ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нові пожежні технології" 47 438,48 грн. основного боргу, 7906,94 грн. інфляційних витрат, 3 % річних в сумі 6 085,05 грн. та 1 221,49 грн. витрат по сплаті судового збору; в іншій частині рішення залишено без змін.

В касаційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "Нові пожежні технології" просить скасувати рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені у розмірі 30 451,59 грн. і витрат на оплату послуг адвоката в сумі 5 876,09 грн., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку її обставин та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 10.07.2012 року між ТОВ "БІСАБІ" та ТОВ "Нові пожежні технології" укладено договір № 26, згідно якого постачальник (позивач) зобов"язався у термін і на умовах, визначених договором, поставити та передати у власність відповідача (покупця) пожежне обладнання, а останній - прийняти й оплатити вищезазначений товар у кількості і за цінами, зазначеними у рахунку-фактурі, що є невід'ємною його частиною.

Пунктом 4.4. договору передбачено, що товар передається постачальником і приймається покупцем в кількості, передбаченій накладними.

Згідно умов пункту 5.1. договору оплата проводиться покупцем в два етапи: перший етап - попередня оплата 50 %; другий етап - 50 % протягом 45-ти календарних днів після підписання сторонами накладних; у реквізитах платежу обов'язково вказується дата і номер договору.

Відповідач частково оплатив поставлений позивачем товар на суму 204382,50 грн., що підтверджується банківськими виписками за період з 29.08.2012 р. по 16.05.2014 р., з врахуванням пояснень позивача щодо здійсненого зарахування по платежам 29.08.2012р. та 09.08.2013р., які в оплату по рахунку-фактурі № СФ-00515 від 28.05.2012р. проведені сумами 1 837,50 грн. та 2 545 грн.

Спір у справі виник щодо неповної сплати відповідачем вартості товару по договору згідно видаткових накладних від 23.08.2012р. та від 06.09.2012р.

Відповідач, в свою чергу, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що оскільки строк здійснення попередньої оплати в розмірі 50% вартості товару умовами договору не визначений, тому строк виконання для цієї частини грошового зобов'язання на момент звернення позивача до суду не настав, і, відповідно, відсутні й підстави для застосування відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.

Згідно частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Вирішуючи спір в частині стягнення основного боргу, місцевий господарський суд, з позицією якого погодилась апеляційна інстанція, вірно вказав про наявність доказів заборгованості відповідача перед позивачем за вищевказаним договором та, відповідно, про обгрунтованість позовних вимог в частині стягнення з покупця 47 438,48 грн.

При цьому, висновки судів попередніх інстанцій здійснені з врахуванням умов договору щодо обов"язку покупця оплатити вартість товару після спливу 45-ти календарних днів з моменту підписання сторонами накладних, а саме: останнім днем строку виконання відповідачем зобов'язання з оплати товару, поставленого позивачем:

- за видатковою накладною № РН-00421 від 06.09.2012 р. було 21.10.2012 р., а прострочення виконання цього зобов'язання почалось з 22.10.2012 р. відповідно;

- за видатковою накладною № РН-00394 від 23.08.2012 р. було 07.10.2012 р., а прострочення виконання цього зобов'язання почалось з 08.10.2012 р. відповідно.

Відтак, строк виконання відповідачем зобов'язання з оплати товару, поставленого позивачем, на момент звернення позивача до суду настав.

Також судами попередніх інстанцій обґрунтовано відхилені заперечення відповідача щодо ненастання строку оплати на умовах договору з огляду на приписи чч. 1, 4 ст. 538 Цивільного кодексу України, згідно яких виконання свого обов'язку однією зі сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією зі сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

Як зазначалось вище, відповідач не здійснив попередньої оплати товару, що передбачено договором, проте позивач передав відповідачу товар, в зв"язку з чим, з врахуванням вищевказаної норми цивільного законодавства, у відповідача виник обов'язок оплатити товар, поставлений позивачем, в повному обсязі.

В силу ч. 1 ст. 530 цього ж Кодексу якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України).

Оскільки відповідач не надав доказів на підтвердження оплати ним заборгованості перед позивачем в сумі 47 438,48 грн., вимоги останнього є підставними, а висновки судів попередніх інстанцій - правильними.

Відповідно до ст. 611 та ч. 1 ст. 612 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені законом або договором. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно п. 6.4. договору у разі несвоєчасного виконання взятих на себе грошових зобов'язань покупець повинен сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день затримки оплати.

Як зазначалось вище, внаслідок непогашення суми основного боргу, позивачем нараховано відповідачу пеню в сумі 30 451,59 грн., інфляційні витрати у розмірі 7 906,94 грн. та 3 % річних в сумі 6 085,05 грн.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

В пункті 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що: "Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.".

Таким чином, початком нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано за умовами договору.

З огляду на вищезазначені приписи закону та, враховуючи умови договору, якими визначено граничний строк виконання зобов'язання по оплаті товару - протягом 45-ти календарних днів після підписання сторонами накладних (п. 5.1 договору), початком нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано за умовами договору, тобто оплата товару, поставленого за накладною від 23.08.2012 р., - 08.10.2012 р., за видатковою накладною від 06.09.2012 р., - 22.10.2012 р.

Крім того, оскільки законом обмежено строк обчислення пені (не більше 6 місяців - ст. 232 ГК України), правильним є висновки судів попередніх інстанцій щодо терміну нарахування пені за прострочення оплати поставленого товару згідно накладної № РН-00394 від 23.08.2012 р. - з 08.10.2012р. по 07.04.2013р., та згідно накладної №РН-00421 від 06.09.2012р. - з 22.10.2012р. по 21.04.2013р..

При реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання за правилами частини 1 статті 223 ГК України застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Частиною 5 статті 261 ЦК України передбачено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Порядок обчислення позовної давності в силу вимог частини 2 статті 260 ЦК України не може бути змінений за домовленістю сторін.

Відтак, враховуючи, що позивач звернувся до суду з позовом 30.07.2014р., суди попередніх інстанцій вірно визначили термін початку перебігу строку позовної давності для вимоги щодо стягнення пені:

- за видатковою накладною № РН-00421 від 06.09.2012р. - з 22.10.2012р., який закінчився 22.10.2013 р.;

- за видатковою накладною № РН-00394 від 23.08.2012р. - з 08.10.2012р., який закінчився 08.10.2013 р.

Таким чином, внаслідок звернення позивача з позовом майже через рік після спливу строку позовної давності та при наявності заяви відповідача про застосування строку позовної давності щодо стягнення пені, судами попередніх інстанцій прийнято правильне рішення про відмову у задоволенні вимоги про стягнення пені у заявленому розмірі з відхиленням, відповідно, посилань позивача щодо переривання строку позовної давності.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на наявність прострочення перерахування коштів за поставлений згідно накладних № РН-00394 від 23.08.2012р., № РН-00421 від 06.09.2012р. товар, судами попередніх інстанцій правильно задоволені вимоги позивача про стягнення інфляційних витрат у розмірі 7 906,94 грн. та 3% річних в сумі 6 085,05 грн.

Крім того, дані вимоги позивача не є предметом оскарження в суді касаційної інстанції.

Аналізуючи висновки господарських судів попередніх інстанцій щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 17 730 грн. витрат на оплату послуг адвоката, колегія суддів виходила з наступного.

Статтею 44 ГПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

В контексті цієї норми, витрати, пов"язані з наданням послуг адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в такому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Згідно ч. 5 ст. 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи норми вказаної статті, місцевим господарським судом частково задоволено позовні вимоги щодо стягнення з відповідача витрат на оплату адвокатських послуг в сумі, пропорційній розміру задоволених вимог, а саме - 11 853,91 грн., які підтверджені відповідними доказами.

Проте, переглядаючи судове рішення в апеляційному порядку, та, погоджуючись з висновками суду першої інстанції щодо порушення відповідачем умов договору та норм цивільного законодавства в частині своєчасної сплати вартості товару, апеляційна інстанція змінила судовий акт місцевого господарського суду в частині стягнення з відповідача витрат на оплату адвокатських послуг, відмовивши в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Вказаного висновку апеляційний господарський суд дійшов, виходячи з того, що судом першої інстанції не надано оцінки наданим позивачем доказам на підтвердження понесених ним витрат по оплаті послуг адвоката, зокрема, зазначення у платіжному дорученні про здійснення передплати адвокатських послуг реквізитів іншого договору, ніж той, що знаходиться у даній справі.

Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає помилковим даний висновок апеляційного господарського суду з огляду на наявність у справі додаткових доказів, що свідчать про надання позивачу адвокатських послуг у цій справі, а, відтак, доводи касаційної скарги в цій частині є підставними.

Інші твердження ТОВ "Нові пожежні технології" щодо визначення моменту нарахування суми пені за прострочення виконання зобов'язання й обчислення строків позовної давності зводяться до довільного тлумачення скаржником норм права і не спростовують законних та обгрунтованих висновків судів попередніх інстанцій.

За таких обставин, прийняту постанову апеляційної інстанції слід скасувати в частині відмови в позові щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "БІСАБІ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нові пожежні технології" 11 853,91 грн. витрат на оплату послуг адвоката, заливши в силі рішення місцевого господарського суду в цій частині.

Керуючись ст.ст. 111 5 - 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нові пожежні технології" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.11.2014 року у справі № 910/15786/14 скасувати в частині відмови в позові щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "БІСАБІ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нові пожежні технології" 11 853,91 грн. витрат на оплату послуг адвоката.

Рішення господарського суду міста Києва від 25.09.2014 року у справі №910/15786/14 в цій частині залишити без змін.

В решті постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.11.2014 року у справі № 910/15786/14 залишити без змін.

Головуючий суддяН.Г. Дунаєвська СуддіН.І. Мележик Т.Л. Барицька