Постанова

від 26.11.2014 по справі 910/15786/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" листопада 2014 р. Справа№ 910/15786/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Самсіна Р.І.

суддів: Скрипки І.М.

Шаптали Є.Ю.

За розглядом апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Нові пожежні технології» на рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2014р. (суддя Удалова О.Г.) у справі № 910/15786/14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нові пожежні

технології»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «БІСАБІ»

про стягнення боргу, пені, 3% річних та інфляційних втрат

Представники сторін:

від позивача (скаржник): Тучіна О.М. (довіреність від 14.01.2014р.);

Тучіна О.В.(довіреність від 07.10.2014р.);

від відповідача: Борисенко Л.О. (довіреність від 10.08.2014р.);

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.09.2014 року у справі № 910/15786/14 частково задоволені позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Нові пожежні технології», вирішено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БІСАБІ» 47 438, 48 грн. основного боргу, 6 085, 05 грн. 3% річних, 7 906, 94 грн. суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, 11 853, 91 грн. витрат на оплату послуг адвоката та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 221, 49 грн.; в іншій частині в позові відмовлено.

Ухвалою суду від 28.10.2014р. прийнято до провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нові пожежні технології» у якій, скаржник просив частково скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 25.09.2014р., справа № 910/15786/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нові пожежні технології» до Товариства з обмеженою відповідальністю «БІСАБІ» в частині відмови у стягненні пені у сумі 30 451, 59 грн. та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Нові пожежні технології» до Товариства з обмеженою відповідальністю «БІСАБІ» про стягнення пені задовольнити на суму 30 451, 59 грн..

Рішення суду в частині відмови у стягненні пені позивач вважає незаконним, необґрунтованим, постановленим в порушення норм процесуального і матеріального права, висновки суду не відповідають обставинам справи.

У апеляційній скарзі позивач не погоджується з рішенням суду в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення пені зазначаючи, що судом не надано належної правової оцінки умовам п. 6.4 договору, за яким у разі несвоєчасного виконання взятих на себе грошових зобов'язань відповідач повинен сплатити позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день затримки оплати.

Також, згідно доводів апелянта, судом не надано належної правової оцінки клопотанню щодо застосування строків позовної давності та переривання строків вих. № 02-11/19/14 від 11.09.2014р. наданому до суду раніше, разом із поясненнями щодо нарахування пені вих. № 03-11/09/14 від 11.09.2014р., якими позивач наводив докази визнання боргу відповідачем і оплату зазначену відповідачем «по мірі надходження коштів», що свідчить про переривання строку оплати за товар, не виключаючи при цьому застосування п. 6.4 договору на весь час переривання строку оплати відповідно до ст. 264 ЦК України, враховуючи п. 4.4.1, п. 4.4 постанови Пленуму ВГСУ № 10 від 29.05.2013р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів».

Відповідачем до справи подано відзив на апеляційну скаргу (зареєстрований за вхідним суду № 09-11/17960 від 21.11.2014р.), у якому відзначено про необґрунтованість доводів апелянта, невірне встановлення обставин справи судом першої інстанції через відсутність підстав вважати наявним прострочення відповідача в оплаті за поставлений товар.

За розглядом матеріалів справи, при дослідженні наявних доказів, враховуючи пояснення представників сторін та доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, судом відзначається про відсутність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги при врахуванні наступного.

Матеріалами справи підтверджено, не заперечується сторонами та встановлено під час розгляду справи судом першої інстанції, що 10.07.2012р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «БІСАБІ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нові пожежні технології» укладений договір №26 за умовами якого, постачальник (позивач у справі) приймав на себе зобов'язання в термін та на умовах визначених договором поставити та передати у власність покупця пожежне обладнання, а покупець (відповідач у справі) зобов'язувався прийняти та оплатити вищезазначений товар, у кількості і за цінами, зазначеними у рахунку-фактурі, що є невід'ємною частиною договору в термін та на умовах, визначених договором (п. 1.1 договору).

В силу укладення між сторонами договору, відповідно до п.1 ст. 174 Господарського кодексу України виникли господарські зобов'язання визначені договором поставки, регулювання якого на законодавчому рівні визначено параграфом 1 глави 30 Господарського кодексу України та у главі 54 Цивільного кодексу України.

Спір у справі виник щодо неповної сплати за товар отриманий відповідачем по договору згідно видаткових накладних № РН-00394 від 23.08.2012р. на суму 199 206 грн., № РН-00421 від 06.09.2012р. на суму 52 614, 98 грн..

Отримання товару відповідачем саме по вказаній вартості товару у накладних не заперечувалось відповідачем під час розгляду справи судом першої інстанції, підтверджено матеріалами справи, зокрема, довіреностями № 1498 від 23.08.2012р., № 1549 від 30.08.2012р. виданими відповідачем на отримання товару згідно рахунків-фактур № СФ-00515 від 28.05.2012р., № СФ-00804 від 20.08.2012р., проведенням оплат частково, та листуванням сторін з приводу погашення заборгованості.

Згідно умов договору (п. 5.1) оплата проводиться покупцем в два етапи: попередня оплата 50%, а 50% на протязі 45-ти календарних днів після підписання сторонами накладних; у реквізитах платежу обов'язково вказується дата і номер договору.

Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Оплата товару в загальній сумі 204 382, 50 грн. підтверджена банківськими виписками за період з 29.08.2012р. по 16.05.2014р. (аркуш справи 37-51), при врахуванні пояснень позивача щодо здійсненого зарахування по платежам 29.08.2012р. та 09.08.2013р., які в оплату по рахунку-фактурі № СФ-00515 від 28.05.2012р. проведені сумою 1 837,50 грн., та 2 545,00 грн., у зв'язку з чим, несплаченим є товар на суму 47 438, 48 грн. (251 820, 98 грн. сума поставки за двома накладними - 204 382, 50 грн. зараховані оплати в погашення боргу), а висновки суду першої інстанції про те, що за видатковою накладною від 23.08.2012р. останнім днем оплати є 07.10.2012р., за видатковою накладною від 06.09.2012р. - 21.10.2012р. відповідають умовам договору сторін (п. 5.1), та приписам закону (ст. 252, 253 ЦК України).

При цьому, судом першої інстанції обґрунтовано відхилені заперечення відповідача щодо ненастання строку оплати на умовах договору з огляду на здійснення поставки товару за накладними від 23.08.2012р. та 06.09.2012р. без дотримання умови щодо попередньої оплати, оскільки, зустрічне виконання обов'язку незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, згідно положень ст. 538 ЦК України обумовлює виникнення для другої сторони виконання свого зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

При встановленні обставин настання строку виконання зобов'язання по оплаті поставленого товару згідно накладних № РН-00394 від 23.08.2012р., № РН-00421 від 06.09.2012р. судом першої інстанції правомірно задоволено позов в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 47 438, 48 грн..

До стягнення з відповідача в межах позову, з урахуванням заяви позивача та письмових пояснень щодо нарахування пені та виправлення технічної помилки при розрахунку пені, 3% річних, інфляційних втрат (зареєстровані за вхідними суду 06-20/28415/14 від 11.09.2014р., 06-37.2/13985/14 від 25.09.2014р.), заявлено також, штрафні санкції у вигляді пені в сумі 30 451, 59 грн., інфляційні втрати в сумі 7 906, 94 грн., 3% відсотки річних в сумі 6 085, 05 грн..

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені законом або договором.

Відповідно до п. 6.4 договору, в разі несвоєчасного виконання взятих на себе грошових зобов'язань покупець повинен сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості, за кожен день затримки оплати.

Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Правомірними та такими, що ґрунтуються на повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, є висновки суду першої інстанції, про те, що, умовами договору не передбачено більшу тривалість періоду часу, за який нараховується пеня, тому строк нарахування пені повинен бути обмежений шістьма місяцями, і відраховуватись з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане.

Умовами договору, зокрема п. 6.4 встановлено розмір пені, який, за кожен день затримки оплати - визначається подвійною обліковою ставкою НБУ від суми заборгованості, однак при укладенні договору не встановлювалось та не обумовлювалось строку нарахування пені (терміну протягом якого підлягає застосуванню відповідальність у вигляді пені у визначеному розмірі).

Таким чином, безпідставними визнаються судом доводи апелянта про неправомірне визначення судом у рішенні суду строку нарахування пені у шість місяців, оскільки саме щодо зазначеної умови договорів вказувалось у п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013р. на який у оскаржуваному судовому рішенні правомірно зроблено посилання.

При цьому твердження апелянта про те, що обмеження терміну нарахування пені шестимісячним строком згідно ч. 6 ст. 232 ГК України не повинно застосовуватись, оскільки суперечить ст. 624 ЦК України судом розцінюється, як думка окремого представника, яка не відповідає та спростовується нормами закону на які і здійснено посилання таким представником.

До предмету регулювання ст. 624 ЦК України не входять питання порядку нарахування, строку нарахування пені (як виду неустойки), положення вказаної статті передбачають правила співвідношення таких двох форм цивільно-правової відповідальності, як відшкодування збитків та стягнення неустойки, визначають загальні умови застосування цих видів відповідальності, що не суперечить положенням ч. 6 ст. 232 ГК України.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи з наведених приписів закону та враховуючи умови договору якими визначено граничний строк виконання зобов'язання по оплаті товару - на протязі 45-ти календарних днів після підписання сторонами накладних (п. 5.1 договору), початком нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано за умовами договору, тобто, у відношенні оплати товару поставленого за накладною від 23.08.2012р. - 08.10.2012р., за видатковою накладною від 06.09.2012р. - 22.10.2012р..

З урахуванням встановлених законом обмежень по строку нарахування пені (не більше 6 місяців - ст. 232 ГК України) правомірним є нарахування пені за прострочення в оплаті поставленого товару згідно накладної № РН-00394 від 23.08.2012р. у відношенні суми боргу з урахуванням проведених оплат в періоді з 08.10.2012р. по 07.04.2013р., та у відношенні боргу за накладною № РН-00421 від 06.09.2012р. в періоді з 22.10.2012р. по 21.04.2013р..

При реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання за правилами частини першої статті 223 ГК України застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.

За змістом пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Частиною п'ятою статті 261 ЦК України передбачено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Порядок обчислення позовної давності з урахуванням вимог частини другої статті 260 ЦК України не може бути змінений за домовленістю сторін.

Настання строку оплати (сплив строку виконання) умовами договору пов'язується саме із настанням 45-денного строку після підписання накладних, що засвідчують поставку товару (виконання зустрічного зобов'язання), а не із надходженням частини коштів в погашення боргу, відповідно доводи скаржника, що у відносинах між сторонами мало місце розстрочення оплати, яке тягне за собою обчислення позовної давності окремо стосовно кожного з таких строків не узгоджуються з наведеними приписами закону (ст. 260, 261 ЦК України) та умовами договору (п. 5.1, 6.4).

Позивачем не надано належних доказів погодження між сторонами умов розстрочення у сплаті за товар, в тому числі, встановлення нових строків по виконанню зобов'язання в оплаті, відмінних від погоджених у п. 5.1 договору.

Виконання зобов'язання частинами не встановлює нових строків для обчислення строку позовної давності по пені, а право на позов в частині стягнення пені виникає у позивача після прострочення в оплаті за товар згідно визначеного договором строку.

При розгляді апеляційної скарги суд бере до уваги, що застосування при вирішенні даного спору приписів частини шостої статті 232 Господарського кодексу України та частини другої статті 260 Цивільного кодексу України відповідає висновкам викладеним в постановах Верховного Суду України від 27.04.2012р. (справа № 3-27гс12), від 11.12.2012р. (справа № 3-62гс12), від 11.12.2012р. (справа № 3-61гс12), від 04.12.2012р. (справа № 3-56гс12), від 28.01.2014р. (справа № 3-39гс13), від 28.01.2014р. (справа № 3-40гс13), які в силу положень ч. 3 ст. 82 ГПК України обов'язкові до врахування при прийнятті рішення господарським судом.

Зокрема, Верховним Судом України зазначено наступне:

- поняття позовної давності міститься в статті 256 ЦК України, відповідно до якої позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу;

- відтак частина шоста статті 232 ГК України передбачає строк та порядок, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

Згідно з ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання, і такий строк виконання зобов'язання в договорі сторін визначений у п. 5.1 договору.

При проведенні часткової оплати вартості товару, для відповідача не настає новий строк по виконанню зобов'язання в іншій частині оплати, а позивач, в свою чергу, не заперечує факту прострочення у сплаті вартості товару вже при настанні 45-денного строку від дня підписання накладних.

При цьому, помилковими є посилання апелянта на положення п. 4.2, п. 4.4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», оскільки у відносинах сторін не мало місця розстрочення сплати за товар, строк виконання зобов'язання по оплаті є таким, що настав у відношенні суми боргу згідно накладної № РН-00394 від 23.08.2012р. - 07.10.2012р., та у відношенні боргу за накладною № РН-00421 від 06.09.2012р. - 21.10.2012р., строк позовної давності щодо вимог про стягнення пені має свій початок з 08.10.2012р. та з 22.10.2012р. (починається зі спливом строку виконання зобов'язання по оплаті), строк позовної давності по вимогах про стягнення пені не переривався, оскільки погашення боргу частинами не свідчить про визнання боржником боргу по пені.

Пояснення позивача викладені у апеляційній скарзі, а також у письмових поясненнях за вих. № 01-023/09/14 від 23.09.2014р. (аркуш справи 157-158) про те, що нарахування позивачем пені на певну суму заборгованості припинялося з надходженням часткового платежу та одночасно розпочинався відлік нового строку нарахування пені до надходження кожного наступного часткового платежу, не відповідають положенням закону, якими визначено порядок обчислення строку позовної давності та встановлено початок перебігу такого строку (ч. 2 ст. 260, ч. 5 ст. 261 ЦК України).

Частинами 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Врахувавши подану відповідачем заяву про застосування строку позовної давності у відношенні вимог про стягнення пені, встановивши, що позивач звернувся до суду з позовом 30.07.2014р., а перебіг строку позовної давності для вимоги щодо стягнення пені за видатковою накладною № РН-00421 від 06.09.2012р. почався з 22.10.2012р. та, відповідно, закінчився 22.10.2013р.; перебіг строку позовної давності для вимоги щодо стягнення пені за видатковою накладною № РН-00394 від 23.08.2012р. почався з 08.10.2012р. та, відповідно, закінчився 08.10.2013р., судом першої інстанції прийнято правильне рішення про відмову у задоволенні вимоги про стягнення нарахованої пені в загальному розмірі 30 451, 59 грн..

При цьому, доводи апелянта щодо зазначення у судовому рішенні про правомірність вимоги позивача про стягнення пені, не свідчать про порушення або неправильне застосування норм матеріального права при вирішенні спору, оскільки, наслідки застосування судом строку позовної давності визначені законом, і такими є прийняття судом рішення про відмову у задоволенні правомірно заявлених вимог (ч. 4 ст. 267 ЦК України). У разі неправомірності заявленої вимоги (при встановленні судом обставин безпідставності нарахування пені через відсутність умови про її нарахування в договорі сторін чи інше) такий позов (у відповідній частині) не підлягатиме задоволенню незалежно від строків позовної давності, а строк позовної давності в такому випадку не застосовується (оскільки відсутній факт порушення прав, які підлягають судовому захисту).

Обгрунтованим є рішення суду першої інстанції в частині відхилення доводів позивача щодо переривання строку позовної давності, в тому числі, з врахуванням приписів п. 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів».

Частиною 1 ст. 264 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Обставини часткового проведення оплати за поставлений товар протягом тривалого періоду, лист відповідача в якому зазначено про намагання в найкоротші строки, по мірі надходження коштів погасити заборгованість (за вих. № 194 від 23.11.2012р.), лист про зарахування коштів проведених з відповідним призначенням платежу (вих. № 95 від 12.08.2013р.) не свідчать про визнання відповідачем свого обов'язку по сплаті пені, а в цій частині згідно положень ст. 43 ГПК України, судом першої інстанції було надано належну оцінку встановленим обставинам справи та зроблено вірні посилання на п. 4.4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», де зазначено, що визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на наявність прострочення в перерахуванні коштів за поставлений товар згідно накладних № РН-00394 від 23.08.2012р., № РН-00421 від 06.09.2012р., судом правомірно задоволені вимоги позивача про стягнення суми інфляційних втрат у розмірі 7 906, 94 грн., 3% річних у розмірі 6 085, 05 грн. за період прострочення станом на 11.09.2014р..

При здійсненні розрахунку суми інфляційних втрат судом першої інстанції враховано, що сума інфляційних втрат повинна розраховуватись, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу у цьому періоді зменшується.

Правова позиція відносно застосування ст. 625 ЦК України в частині розрахунку суми боргу з урахуванням інфляції відображена у п. 2 листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права», де містяться посилання на постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та лист Верховного суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.1997р. № 62-97р.

Перевіривши здійснені нарахування 3% річних та інфляційних втрат по періоду станом на 11.09.2014р., судом першої інстанції правомірно задоволено вимоги щодо стягнення з відповідача нарахованих позивачем сум відсотків річних та інфляційних збитків.

На підставі вищевикладеного, апеляційний господарський суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Нові пожежні технології» та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2014 року в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення пені.

Натомість, згідно положень ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. В контексті цієї норми, судові витрати за участю адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в такому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, пов'язані з розглядом справи та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

В частині стягнення з відповідача на користь позивача витрат на оплату послуг адвоката в розмірі 11 853, 91 грн., судом першої інстанції не було надано оцінки представленим до матеріалів справи документам на підтвердження понесених витрат по оплаті послуг адвоката, зокрема не враховано, що сплата позивачем коштів згідно з платіжним дорученням № 139 від 01.07.2014р. проведена з призначенням платежу: «передоплата за договором про надання правової допомоги № 01-10/06/ЮО від 10.06.2014р., без ПДВ» (аркуш справи 56), а до справи представлено договір № 02-10/06/ЮО та акт здачі-приймання послуг за цим же договором № 02-10/06/ЮО (аркуш справи 139-140), в якому йдеться про надання адвокатських послуг, в тому числі консультаційного характеру, в частині здійснення аналізу чинного законодавства, аналізу судової практики щодо строків нарахування і стягнення штрафних санкцій у т. ч. пені тощо…

Відповідно до п.3.8. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 року № 22 реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу; повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України; платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу».

Таким чином, сплата коштів в сумі 17 730 грн. згідно з платіжним дорученням № 139 від 01.07.2014р. свідчить про проведення позивачем попередньої оплати за послуги адвоката за договором про надання правової допомоги № 01-10/06/ЮО від 10.06.2014р., який не наданий до матеріалів справи, а представлення іншого договору № 02-10/06/ЮО, свідчить, що вказаний платіжний документ не підтверджує витрати понесені з розглядом даної господарської справи.

Окрім того, при вирішенні питання про стягнення з відповідача суми витрат на оплату послуг адвоката, судом першої інстанції не враховані приписи викладені у п. 6.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», де зазначено що при визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Зазначених доказів та обґрунтувань позивачем до матеріалів справи не представлено, а заявлена сума (17 730 грн.) є завищеною враховуючи категорію спору що розглядався судом, який не є складним, та відсутністю належних обґрунтувань по необхідності у затратах часу на підготовку матеріалів, виходячи з представлених суду доказів (усі документи є первинними документами підприємства, дій щодо отримання адвокатом довідок, відомостей від інших організацій чи установ, направлення запитів тощо не вчинялось) та інше.

Керуючись статтями 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нові пожежні технології» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2014 року у справі № 910/15786/14 змінити шляхом викладення п. 2 резолютивної частини судового рішення наступним чином:

«Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БІСАБІ» (04074, м. Київ, вул. Резервна 8-А, ідент. код 32530386) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Нові пожежні технології» (08130, Київська обл., Києво-Святошинський район, село Петропавлівська Борщагівка, вул. Шкільна, 19, ідент. код 32740267) 47 438, 48 грн. (сорок сім тисяч чотириста тридцять вісім гривень 48 копійок) основного боргу, 6 085, 05 грн. (шість тисяч вісімдесят п'ять гривень 05 копійок) 3% річних, 7 906, 94 грн. (сім тисяч дев'ятсот шість гривень 94 копійки) інфляційних втрат, 1 221, 49 грн. (одну тисячу двісті двадцять одну гривню 49 копійок) витрат по сплаті судового збору.»

3. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2014 року у справі № 910/15786/14 залишити без змін.

4. Матеріали справи № 910/15786/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя Р.І. Самсін

Судді І.М. Скрипка

Є.Ю. Шаптала