Постанова

від 11.09.2014 по справі 826/9799/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

11 вересня 2014 року 12:00 № 826/9799/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шулежка В.П.,

при секретарі Пасічнюк С.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕЗКО» до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «ДЕЗКО» (надалі - ТОВ «ДЕЗКО», позивач) до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі - ДПІ у Деснянському районі м. Києва, відповідач) про визнання протиправними дій щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки № 1065/2240/31246295 від 05.06.2013 р. з питань фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Глобалспецсервіс» (код ЄДРПОУ 37316341), ТОВ «Фірма «Астейт» (код ЄДРПОУ 37451016), ТОВ «СД-Груп Плюс» (код ЄДРПОУ 37448485), ТОВ «Вайпергруп» (код ЄДРПОУ 37243401), ТОВ «Ветер А.Б.К.» (код ЄДРПОУ 35149565) за період з 01.01.2011р. по 31.12.2012р.; визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0001792204 від 16.07.2013р., яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 508 416,00 грн. та нараховано штрафні санкції у розмірі 118 239,00 грн. та №0001802204 від 16.07.2013р., яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 554 053,00 грн. та нараховано штрафні санкції у розмірі 80 388,25 грн.

Свої позовні вимоги ТОВ «Дезко» обґрунтовує тим, що висновки акту перевірки, на підставі яких винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення, не відповідають дійсним обставинам справи та нормам чинного законодавства, і тому позивач вважає прийняті рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Позивач зазначає, що первинні бухгалтерські документи, отримані від контрагентів відповідають вимогам закону та мають усі необхідні реквізити. Таким чином, зазначені суми по податкових накладних правомірно включені позивачем до податкового кредиту та валових витрат відповідного періоду.

Під час здійснення господарських операцій контрагенти позивача мали належну й необхідну цивільну правоздатність, чинну державну реєстрацію, реєстрацію платників податків та не були позбавлені прав та не мали обмежень укладати будь-які договори у відповідності з діючим законодавством України.

Окрім того, позивач зазначає, що проведення перевірки за відсутності обставин, передбачених ст. 78 Податкового кодексу України та без належного повідомлення про проведення такої перевірки та без надіслання або вручення під розписку копії наказу про проведення перевірки є підставою для визнання протиправними дій відповідача.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, хоча про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином, подав суду письмові заперечення, у яких проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі, та зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті у відповідності до норм чинного законодавства.

Відповідно до вимог частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на вищевикладене та з урахуванням вимог ст.128 КАС України, суд прийшов до висновку про доцільність розгляду справи у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, судом встановлено наступне.

ТОВ «ДЕЗКО» зареєстроване Деснянською районною у м. Києві державною адміністрацією від 23.11.2000р. за №04346. Код за ЄДРПОУ: 31246295.

ТОВ «ДЕЗКО» взято на податковий облік в органах державної податкової служби з 07.12.2000р. за №770387 та перебуває на обліку в ДПІ у Деснянському районі м. Києва.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 03.08.2012р. №200059998, виданого замість свідоцтва №35335512, індивідуальний податковий номер - 312462926018, позивач зареєстрований платником ПДВ.

ДПІ у Деснянському районі м. Києва на підставі наказу щодо проведення документальної невиїзної перевірки №666 від 21.05.2013р., постанови старшого слідчого СУ ГУМВС України в м. Києві старшого лейтенанта міліції Литвиненко Д.П. від 15.03.2013р. винесеної в рамках кримінального провадження №12012110000000044, листа ДПС у м. Києві, листа ГВ ПМ ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС, згідно пп. 75.1.2, п.75.1, ст.75, пп..78.1.1, 78.1.11 п.78.1. ст.78 Податкового кодексу України проведена позапланова невиїзна документальна перевірка ТОВ «ДЕЗКО» (код ЄДРПОУ 31246295) з питань фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Глобалспецсервіс» (код за ЄДРПОУ 37316341), ТОВ «Фірма «Астейт»» (код ЄДРПОУ 37451016), ТОВ «СД-Груп Плюс» (код за ЄДРПОУ 37448485), ТОВ «Вайпер Груп» (код за ЄДРПОУ 37243401), ТОВ «Ветер А.Б.К.» (код за ЄДРПОУ 35149565) за період з 01.01.2011р. по 31.12.2012р.

За результатами перевірки складено Акт документальної позапланової невиїзної перевірки № 1065/2240/31246295 від 05.06.2013р. (надалі - Акт перевірки).

Відповідно до висновків, наведених в Акті, перевіркою встановлено порушення ТОВ «ДЕЗКО»:

- п. 138.2 ст. 138, пп.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено суму податку на прибуток за період з 01.04.2011р. по 31.12.2012р. у розмірі 554 053,00 грн., яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду, а саме по періодам: - II квартал 2011р. на суму - 40 784,00 грн.; - III квартал 2011р. на суму - 83 679,00 грн.; - VІ квартал 2011р. на суму - 108 037,00 грн.; - І квартал 2012р. на суму - 43 078,00 грн.; - II квартал 2012р. на суму - 86 288,00 грн.; - III квартал 2012 року на суму - 54 345,00 грн.; - VІ квартал 2012 року на суму - 137 842,00 грн.;

- п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198, п. 201.1, 201.4, 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено суму податку на додану вартість за період з 01.05.2011р. по 31.11.2012р. у розмірі 508 416,00 грн., яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду, а саме по періодам:- травень 2011р. - 18 445,00 грн.; - червень 2011р. - 17 019,00 грн. ;- липень 2011р. -11 990,00 грн.; - серпень 2011р. - 34 067,00 грн.; - вересень 2011р. - 26 708,00 грн.; - жовтень 2011р.- 24 877,00 грн.; - листопад 2011р. - 41 268,00 грн.; - грудень 2011р.- 27 800,00 грн.; - березень 2012р.- 41 027,00грн.; квітень 2012р.- 41 081,00 грн.; травень 2012р.- 41 098,00 грн.; серпень2012р.- 2 667,00 грн.; вересень 2012р. - 49 091,00 грн.; жовтень 2012р. - 77 895,00 грн.; - листопад 2012р.- 53 383,00 грн.

Висновки акту перевірки обґрунтовані тим, що ТОВ «ДЕЗКО» не придбавало у ТОВ «Глобалспецсервіс» , ТОВ «Фірма «Астейт», ТОВ «СД-Груп Плюс», ТОВ «Вайпер Груп», ТОВ «Ветер А.Б.К.» товари (роботи, послуги) з метою його подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а лише отримувало податкові накладні та видаткові накладні з метою штучного формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування.

На підставі висновків, викладених у Акті перевірки, ДПІ у Деснянському районі м. Києва винесено податкові повідомлення-рішення №0001792204 від 16.07.2013р., яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 508 416,00 грн. та нараховано штрафні санкції у розмірі 118 239,00 грн. та №0001802204 від 16.07.2013р., яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 554 053,00 грн. та нараховано штрафні санкції у розмірі 80 388,25 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пп. 138.2. ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно положень п.п. 139.1.9. п 139.1. ст. 139 Податкового кодексу України 39.1. не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/ орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України; д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України від податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

З матеріалів справи вбачається, що у перевіряємий період між ТОВ «ДЕЗКО» та ТОВ «СГ Груп Плюс» укладено договір поставки товару №0108/2011 від 01.08.2011р.

Відповідно до умов договору Постачальник поставляє і продає Покупцеві товар, асортимент якого визначається у видаткових накладних, а Покупець приймає товар і сплачує за нього суму Постачальникові.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій позивач надав податковому органу під час перевірки, а також суду видаткові накладні усього на суму 213 910,00 грн., в тому числі ПДВ 256 692,00 грн., податкові накладні на загальну суму 254 172,00 грн., в тому числі ПДВ 42 362,00 грн.

Згідно додатку №5 до декларації з податку на додану вартість вбачається, що суми ПДВ зазначені в податкових накладних віднесено позивачем до складу податкового кредиту за серпень, вересень 2011 року.

В той же час, податковий орган зазначає, що в ході аналізу додатку 5 до декларації з податку на додану вартість встановлено розбіжність між декларованими показниками ТОВ «ДЕЗКО» та ТОВ «СД Груп Плюс» на суму ПДВ 42 782,00 грн., а саме в серпні 2011 року на суму 16 074,00 грн., в вересні 2011 року на суму 26 708,00 грн., тобто ТОВ «СД Груп Плюс» не підтверджено ваємовідносин з ТОВ «ДЕЗКО», що підтверджується актами перевірки Броварської ОДПІ Київської області №19/232/37448485 від 08.02.2012р. №94/232/37448485 від 22.11. 2011р.

Відповідно до вказаних актів податковий орган зазначає, що господарські операції між ТОВ «СД-Груп Плюс» та ПП «Сочі-М» та покупцями, не підтверджуються з урахуванням реального часу здійснення операцій, відсутності майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, засобів для транспортування та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності.

Враховуючи те, що у ТОВ «СД-Груп Плюс», відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, згідно до частини 1, 5 ст. 203, п. 1,2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, угоди укладені ТОВ «СД-Груп Плюс» з зазначеними вище контрагентами (покупцями та постачальниками) є нікчемними.

Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що у періоді з 01.01.2011р. по 31.12.2012р. ТОВ «ДЕЗКО» (Покупець) перебувало у фінансово-господарських взаємовідносинах з ТОВ «Фірма «Астейт» (Постачальник) відповідно до договору №1/05/11 від 10.05.2011р.

Відповідно до умов договору Постачальник поставляє і продає Покупцеві товар, асортимент якого визначається у видаткових накладних, а Покупець приймає товар і сплачує за нього грошову суму Постачальникові.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій позивач надав податковому органу під час перевірки, а також суду видаткові накладні усього на суму 349 678,50 грн., в тому числі ПДВ 69 935,20 грн., податкові накладні на загальну суму 419 614,20 грн., в тому числі ПДВ 69 935,70 грн.

В той же час, податковий орган зазначає, що згідно додатку №5 до декларації з податку на додану вартість встановлено, що суми ПДВ зазначені в отриманих податкових накладних віднесено позивачем до складу податкового кредиту у відповідних податкових періодах та відповідають даним декларацій з ПДВ за травень - вересень 2011 року.

В ході аналізу додатку 5 до декларації з податку на додану вартість податковим органом встановлено розбіжність між задекларованими показниками ТОВ «ДЕЗКО» та ТОВ «Фірма «Астейт» на суму ПДВ 65 446,50 грн., а саме в травні 2011 на суму 18 445,00 грн., в червні 2011 року на суму 17 019,00 грн., в липні 2011 року на суму 11 990,00 грн., в серпні 2011 року на суму 17 992,50 грн., тобто ТОВ «Фірма «Астейт» не підтверджено взаємовідносин з ТОВ «ДЕЗКО» відповідно до акту перевірки ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 31.05.2012р. №1607/22-9/37451016.

Зокрема, із вказаного акту вбачається, що у зв'язку з неподанням ТОВ «Фірма «Астейт» за період з 27.12.2010р. по 30.04.2012р. декларації з податку на додану вартість з додатком № 5 до декларацій з ПДВ "Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів" на виконання вимог Наказу ДПА України від 18.04.2008р. № 266 «Про організацію взаємодії органів податкової служби при опрацюванні розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів» до ДПІ у Печерському районі м. Києва, не встановлено наявність поставок товарів (послуг) підприємствам - покупцям.

Співробітниками ГВПМ ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС надано вирок Дніпровського районного суду м. Києва №1/2604/970/2012 2604/15931/2012. яким директора ТОВ «Фірма «Астейт» визнано винним у вчиненні злочину передбаченого ч. 1 ст. 205 КК України..

Також, з матеріалів справи вбачається, що ТОВ «ДЕЗКО» у перевіряємому періоді мало фінансово-господарські відносини з ТОВ «Вайпергруп» відповідно до договору поставки товару №20310 від 03.10.2011р.

Згідно умов договору Постачальник поставляє і продає Покупцеві товар, асортимент якого визначається у видаткових накладних, а Покупець приймає товар і сплачує за нього грошову суму Постачальникові.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій позивач надав податковому органу під час перевірки, а також суду видаткові накладні усього на суму 437 075,00 грн., в тому числі ПДВ 87 415,00 грн., податкові накладні на загальну суму 563 670,00 грн., в тому числі ПДВ 93 945,00 грн.

Щодо вказаних взаємовідносин податковий орган зазначає, що згідно додатку №5 до декларації з податку на додану вартість встановлено, що суми ПДВ зазначені в отриманих податкових накладних віднесено позивачем до складу податкового кредиту у відповідних податкових періодах та відповідають даним декларацій з ПДВ за жовтень - грудень 2011 року.

В ході аналізу додатку 5 до декларації з податку на додану вартість встановлено розбіжність між задекларованими показниками ТОВ «ДЕЗКО» та ТОВ «Вайпергруп» на суму ПДВ 93 945,00 грн., тобто ТОВ «Вайпергруп» не підтверджено взаємовідносин з ТОВ «ДЕЗКО» відповідно до актів перевірки ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 14.06.2012р. № 1854/22-4/37243401 та 19.07.2012р. №2623/22-9/37243401.

Зокрема, з вказаних актів вбачається, що ТОВ «Вайпергруп» не звітує про наявність основних фондів, чисельність працюючих - 1 особа. Перевіркою не підтверджується поставка товарів (робіт, послуг) від постачальників до ТОВ «Вайпергруп» в червень 2011 р на суму ПДВ 744 100,51 грн., в серпні 2011р. на суму ПДВ 433 264,94 грн., в жовтні 2011 р. на суму ПДВ 800 242,04 грн.., та відповідно відсутні поставки товарів (робіт, послуг) від ТОВ «Вайпергруп» до контрагентів-покупців в червні 2011 року на загальну суму ПДВ 822 131, грн., в серпні 2011 року на загальну суму ПДВ 545 100 грн., в жовтні 2011 року на загальну суму ПДВ 960 303 грн.

Податковий орган приходить до висновку, що фінансово-господарська діяльність ТОВ «Вайпергруп» здійснюється поза межами правового поля, що, у свою чергу, свідчить про ненабуття належним чином цивільної право та дієздатності ТОВ «Вайпергруп», фінансово-господарські взаємовідносини між: ТОВ «Вайпергруп» та контрагентами є фіктивними правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами.

Також судом встановлено, що у періоді з 01.01.2011р. по 31.12.2012р. ТОВ «ДЕЗКО» (Покупець) перебував у фінансово-господарських взаємовідносинах з ТОВ «Ветер А.Б.К.» (Постачальник) відповідно до договору №0309 від 03.09.2012р.

За умовами договору Постачальник поставляє і продає Покупцеві товар, асортимент якого визначається у видаткових накладних, а Покупець приймає товар і сплачує за нього грошову суму Постачальникові.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій позивач надав податковому органу під час перевірки, а також суду видаткові накладні усього на суму 881 028,33 грн., в тому числі ПДВ 176 205,00 грн., податкові накладні на загальну суму 1 082 214,00 грн., в тому числі ПДВ 180 369,00 грн.

Податковий орган зазначає, що згідно додатку №5 до декларації з податку на додану вартість суми ПДВ зазначені в виданих податкових накладних віднесено позивачем до складу податкового кредиту у відповідних податкових періодах та відповідають даним декларацій з ПДВ за серпень - листопад 2011 року.

В той же час, згідно акту перевірки ТОВ «Ветер А.Б.К.» № 90/22.2-10 від 31.01.2013р. встановлено, що від ГВПМ ДПІ у Оболонському районі м, Києва ДПС отримано довідку № 277/07-05 від 26.11.2012р. відповідно якої місцезнаходження платника податків ТОВ «Ветер А.Б.К.» не встановлено.

Враховуючи викладене, податковий орган прийшов до висновку, що у ТОВ «Ветер А.Б.К.», відсутні об'єкти оподаткування по операціях з придбання та продажу товарів (послуг) у підприємств-постачальників покупців за перевіряємий період відповідно до п.п. 48.5.1 п. 48.5, п. 48.7 cт.48, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України.

Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що у періоді з 01.01.2011р. по 31.12.2012р. ТОВ «ДЕЗКО» (Покупець) перебував у фінансово-господарських взаємовідносинах з ТОВ «Глобалспецсервіс» (Постачальник) відповідно до договору №1/03/12 від 01.03.2012р.

За умовами договору Постачальник поставляє і продає Покупцеві товар, асортимент якого визначається у видаткових накладних, а Покупець приймає товар і сплачує за нього грошову суму Постачальникові.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій позивач надав податковому органу під час перевірки, а також суду видаткові накладні усього на суму 615 880,00 грн., в тому числі ПДВ 123 176,00 грн., податкові накладні на загальну суму 739 056,00 грн., в тому числі ПДВ 123 176,00 грн.

Податковий орган зазначає, що згідно додатку №5 до декларації з податку на додану вартість встановлено, що суми ПДВ зазначені в отриманих податкових накладних віднесено позивачем до складу податкового кредиту у відповідних податкових періодах та відповідають даним декларацій з ПДВ за березень - травень 2012 року.

В ході аналізу додатку 5 до декларації з податку на додану вартість встановлено розбіжність між задекларованими показниками ТОВ «ДЕЗКО» та ТОВ «Глобалспецсервіс» на суму ПДВ 123 206,00 грн.

Відповідач стверджує, що ТОВ «Глобалспецсервіс» не підтверджено взаємовідносин з ТОВ «ДЕЗКО», посилаючись на акт перевірки ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 17.09.2012р. № 3764/22-9/37316341.

Зокрема, з вказаного акту вбачається, що в ході перевірки не підтверджено наявність поставок товарів (послуг) від ТОВ «Глобалспецсервіс» за період березень, квітень, травень, липень 2012 року, що свідчить про те, що правочини між ТОВ «Глобалспецсервіс» та підприємствами-покупцями здійснені без мети настання реальних наслідків.

Отже, зазначені правочини відповідно до частин 1 та ст. 215, ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України є нікчемним, і в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Окрім того, податковий орган зазначає, що старшим слідчим в особливо важливих справах СУ ГУМВС України в м. Києві допитано в якості свідка гр. ОСОБА_3, який приблизно з травня 2010 року і по теперішній час перебуває на посаді директора та засновника ТОВ «Глобалспецсервіс». В своїх поясненнях гр. ОСОБА_3 стверджує, що в травні 2010 року на пропозицію заробити 1000 гривень погодився надати паспорт, ідентифікаційний номер та підписати якість документи.

З огляду на таке, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Законодавством України на однуіз сторін цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку здійснення контролю за дотриманням усіма виконавцями, постачальниками по ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з виконавців, постачальників у ланцюгу постачання або через відсутність висновків зустрічних перевірок, зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на декларування валових витрат та права на податковий кредит з податку на додану вартість, яке виникло в результаті сплати податку на додану вартість при придбанні товарів (робіт, послуг).

Так само і відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності. Отже, в даному разі для перевірки законності здійснених донарахувань оспорюваних сум податкових зобов'язань позивачеві дослідженню підлягають обставини щодо реальності здійснення господарських операцій та правильності формування даних податкового обліку за наслідками виконання цих операцій.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010р. № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини.

Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: "…Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії", у пункті 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Вказаний підхід до визначення недопустимості порушення майнових прав особи знаходить своє продовження у праві Європейського союзу, зокрема у Шостій Директиві № 77/388/ЄЕС від 17.05.1977р. щодо гармонізації законодавства держав-членів стосовно податків з обороту (надалі - також "Шоста Директива").

Закон України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» визначає сферу оподаткування (зокрема, непрямі податки) як пріоритетну сферу для виконання програми адаптації українського законодавства. Даний закон визначає, що елементом адаптації законодавства має стати перевірка проектів законів України та інших нормативно-правових актів на їх відповідність acquis communautaire (право ЄС) з метою недопущення прийняття актів, які суперечать acquis Європейського Союзу. Тобто, податкове законодавство України, а, відповідно, його тлумачення та застосування, не може суперечити положенням Шостої Директиви. Це підтверджується позицією Суду Європейського Союзу (Суд ЄС), яка відповідно застосовується ЄСПЛ для вирішення справи "Булвес"АД проти Болгарії", а саме: "…Операції самі по собі не визнаються недійсними через шахрайство з ПДВ, складають поставки товарів чи послуг особою, яка виступає у ролі платника податку, та економічну діяльність в розумінні статей 2(1). 4 та (1) Шостої Директиви, де такі поставки і така діяльність відповідають об'єктивним критеріям, на яких базуються визначення даних термінів, незважаючи на наміри іншого продавця, який приймає участь у тій самій низці поставок та/або потенційно шахрайський характер будь-якої іншої операції платником податку, який розглядається, про що платник податку не знав і не міг знати. Право на податковий кредит особи зі статусом платника податку, яка здійснює такі операції, не може залежати від факту, що у низці поставок, в яку входять ці операції, попередня чи наступна операція є недійсною через шахрайство з ПДВ, про яке платник податку не знав і не міг знати".

Рішення Європейського Суду з прав людини згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні справ.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені статтею 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до положень ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частин 1, 2 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Обов'язковість установлення умислу поширюється на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави і суспільства (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

Суд звертає увагу, що доказом наявності вини сторони у формі умислу може бути лише вирок по кримінальній справі відносно посадових осіб товариства, який набрав законної сили.

Матеріали справи таких відомостей не містять.

Окрім того, щодо посилань відповідача на вирок Дніпровського районного суду м. Києва №1/2604/970/2012 2604/15931/2012. яким директора ТОВ «Фірма «Астейт» визнано винним у вчиненні злочину передбаченого ч. 1 ст. 205 КК України суд зазначає наступне.

Предметом дослідження даної кримінальної справи було порушення вказаною особою норм закону при діяльності ТОВ «Фірма «Астейт».

В межах даної кримінальної справи не встановлено обставин, які б стосувалися спірних господарських операцій ТОВ «ДЕЗКО», не досліджувалась реальність здійснення операцій між позивачем та ТОВ «Фірма «Астейт».

Порушення постачальником товару (робіт, послуг) вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування валових витрат та податкового кредиту.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на валові витрати чи податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Вказаним рішенням суду, на яке посилається податковий орган як на підставу для визнання угод нікчемними, не встановлено, що позивач укладав з постачальником договори з метою незаконного отримання податкових вигод чи був обізнаним з певними протиправними діями постачальника при здійсненні фінансово-господарської діяльності та сприяв йому в ухиленні від виконання податкових зобов'язань.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 18.03.2013р. по справі № К/9991/78379/12.

Окрім того, щодо посилань податкового органу на протокол допиту в якості свідка гр. ОСОБА_3, який є директором та засновником ТОВ «Глобалспецсервіс» суд зазначає наступне.

Згідно показів ОСОБА_3 ним створено ТОВ «Глобалспецсервіс» без мети здійснення діяльності зазначених в статутних документах та за грошову винагороду.

Проте, суд вважає, що зазначені покази не є належними та допустимими доказами у підтвердження нікчемності вчинених ТОВ «Глобалспецсервіс» правочинів із своїми контрагентами, оскільки згідно положень Кримінально-процесуального кодексу України показання обвинуваченого підлягають обов'язковій перевірці, а визнання обвинуваченим своєї вини може бути покладено в основу обвинувачення лише при підтвердженні цього визнання сукупністю доказів, що є в справі.

Вирок суду у кримінальній справі чи постанова у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалено вирок чи постанову суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою (ч.4 ст.72 КАС України).

Враховуючи зазначені обставини суд не бере до уваги протокол допиту свідка як доказ нікчемності угод, укладених між позивачем та ТОВ «Глобалспецсервіс».

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року №742/11/13-11 з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, а саме статус постачальника товарів (послуг), придбання яких є підставою для формування податкового кредиту та/або сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

При цьому для висновків про наявність порушень податкового законодавства в діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників податку на додану вартість, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо). Відповідні обставини можуть бути з'ясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість.

Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» встановлено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Суд звертає увагу, що станом на дату укладення і виконання договорів між позивачем та ТОВ «Глобалспецсервіс», ТОВ «Фірма «Астейт», ТОВ «СД-Груп Плюс», ТОВ «Вайпергруп» та ТОВ «Ветер А.Б.К.», вказані суб'єкти господарювання були зареєстровані у передбаченому законодавством порядку і були платниками ПДВ, тобто мали спеціальну податкову та цивільну правосуб'єктність.

Платник податків (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальником товару (робіт, послуг), відомості щодо якого містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України та який перебуває на обліку в податковому органу, в тому числі зареєстрований платником податку на додану вартість, вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на валові витрати чи податковий кредит за можливу неправомірну діяльність контрагента.

В Акті перевірки немає жодних посилань на те, що свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платників податку на додану вартість були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договору.

Окрім того, відповідно до правової позицій Вищого адміністративного суду України, викладеної в ухвалі від 03.05.2012р. по справі № К/9991/11271/12, наявність реєстрації контрагента на час вчинення спірних операцій є свідченням наявності у них необхідного обсягу правосуб'єктності для здійснення таких операцій, тоді як перевірка проведення такої реєстрації з дотриманням вимог законодавства перебуває поза межами можливого контролю платника.

Відповідно до положень ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, законодавцем визначено підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податку податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Податковим кодексом України та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Позивач надав суду належним чином оформлену первинну бухгалтерську документацію, зокрема, договори, податкові і видаткові накладні, виписки з рахунків, подорожні листи автомобіля, копії банківських виписок щодо оплати за виконані роботи, матеріальні звіти по складу тощо.

Суми по податкових накладних включені позивачем до складу податкових зобов'язань з ПДВ та до складу доходів, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств відповідних податкових періодів, правомірно відображена позивачем у реєстрі отриманих податкових накладних та у податкових деклараціях.

Тобто, позивачем надано первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо надання послуг.

При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган в Акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Окрім того, в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо невідповідності податкових накладних, виписаних на ім'я ТОВ «ДЕЗКО» контрагентами, вимогам чинного законодавства України.

Суд звертає увагу, що висновки акту перевірки, на підставі яких винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення, ґрунтуються виключно на аналізі господарської діяльності контрагентів позивача, а отже висновки акту перевірки не містять жодного доказу щодо встановлення наявності умислу посадових осіб ТОВ «ДЕЗКО» на ухилення від оподаткування.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що волевиявлення позивача на укладення договорів було вільним та відповідало внутрішній волі, а договори спрямовані на реальне настання передбачених ним наслідків.

Таким чином, суд приходить до висновку про правомірність включення до складу податкового кредиту та валових витрат коштів, сплачених позивачем відповідно до договорів, укладених із ТОВ «Глобалспецсервіс», ТОВ «Фірма «Астейт», ТОВ «СД-Груп Плюс», ТОВ «Вайпергруп», ТОВ «Ветер А.Б.К.», а отже оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені відповідачем необґрунтовано, є протиправними та підлягають скасуванню.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача суд зазначає наступне.

Як зазначено в акті, перевірку проведено на підставі пп. 75.1.2. п. 75.1. ст.. 75, пп.78.1.11 п.78.1 ст.78 Податкового Кодексу України.

Статтею 62 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI передбачено, що податковий контроль здійснюється, зокрема, шляхом перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу.

Відповідно до положень п.п. 75.1. 2 п. 75.1. ст. 75 Податкового Кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених Податковим Кодексом України податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.

Згідно положень пп.78.1.11 п.78.1 ст.78 Податкового Кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності обставин, зокрема, якщо отримано судове рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки або постанову органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону;

Позивач ні в позовній заяві, ні безпосередньо у судовому засіданні не пояснив суду, в чому саме полягала протиправність дій відповідача під час проведення перевірки.

Більш того, судом встановлено, що перевірка проведена ДПІ у Деснянському районі м. Києва на підставі наказу щодо проведення документальної невиїзної перевірки №666 від 21.05.2013р., постанови старшого слідчого СУ ГУМВС України в м. Києві старшого лейтенанта міліції Литвиненко Д.П. від .15.03.2013р., винесеної в рамках кримінального провадження №12012110000000044, листа ДПС у м. Києві, листа ГВПМ ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС, а також службового посвідчення серія УКМ №092042, виданого ДПІ у Деснянському районі м. Києва.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що податковий орган під час проведення перевірки діяв у межах наданих йому повноважень, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку відповідач, як суб'єкт владних повноважень не виконав покладений на нього законом обов'язок і не довів правомірність винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Враховуючи викладене, беручи до уваги той факт, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази правомірності винесення оскаржуваних рішень, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог і наявність підстав для їх задоволення.

Згідно з частиною 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕЗКО» задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0001792204 від 16.07.2013р. та №0001802204 від 16.07.2013р., винесені ДПІ у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Присудити з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань на користь ТОВ «ДЕЗКО» (код за ЄДРПОУ: 31346295 ) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 487,20 грн.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя В.П. Шулежко