Постанова

від 29.09.2014 по справі 910/9631/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" вересня 2014 р. Справа№ 910/9631/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Дідиченко М.А.

Руденко М.А.

за участю представників:

від позивача - Романюк Л.М., довіреність №б/н від 20.06.2014;

від відповідача - Клименко В.О., довіреність № 136 від 18.08.2014,

розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною на рішення господарського суду міста Києва від 01.07.2014 у справі № 910/9631/14 (суддя Ярмак О.М.) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Буковина-Тігріс" до Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною в особі виробничого комплексу "Техносервіс" про стягнення 113 115,55 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Буковина-Тігріс" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною в особі виробничого комплексу "Техносервіс" заборгованості в сумі 110 000 грн. та трьох відсотків річних в сумі 3 115,55 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 01.07.2014 у справі № 910/9631/14 позов задоволено повністю; вирішено стягнути з відповідача на користь позивача 110 000 грн. заборгованості та 3 115,55 грн. три відсотки річних.

При задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з доведеності позивачем факту порушення відповідачем договірних зобов'язань в частині здійснення суборендної плати.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 01.07.2014 у справі № 910/9631/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що відсутність у В.о. начальника Боднарашека Я.М. повноважень на підписання Акту прийому-передачі нежитлової будівлі від 01.07.2013р. не може свідчити про передачу приміщення у користування відповідачу.

В ході здійснення апеляційного провадження позивачем подано до суду заяву про відмову від позову.

Зазначена відмова від позову не приймається судом апеляційної інстанції, з наступних підстав.

Згідно з частиною першою статті 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених розділом XII ГПК.

Отже, правила, які встановлено тільки для розгляду справ у першій інстанції, застосуванню апеляційним судом не підлягають.

Норми Господарського процесуального кодексу України щодо вчинення господарським судом першої інстанції певних процесуальних дій не застосовуються судом апеляційної інстанції у випадках, коли відповідною нормою Господарського процесуального кодексу України прямо передбачено, що процесуальна дія вчиняється лише до прийняття рішення судом першої інстанції, крім передбаченого статтею 24 Господарського процесуального кодексу України права залучати до участі у справі іншого відповідача, здійснити за згодою позивача заміну первісного відповідача належним відповідачем та зазначеного у статті 27 Господарського процесуального кодексу України права залучити до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Згідно п. 8 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України" апеляційна інстанція не застосовує положення Господарського процесуального кодексу України, зокрема, щодо відмови позивача від позову.

За наведених обставин, судом апеляційної інстанції не приймається відмова товариства з обмеженою відповідальністю "Буковина-Тігріс" від позову.

Представник апелянта - відповідача у справі в судовому засіданні 29.09.2014 підтримав вимоги за апеляційною скаргою.

Представник позивача в судовому засіданні 29.09.2014 усно заявив про визнання апеляційної скарги відповідача.

При цьому, представник не надав пояснень по суті спору та доказів які б могли спростувати встановлені судом першої інстанції обставини, покладені в основу рішення про задоволення позову.

Разом з тим, враховуючи те, що матеріалами справи підтверджено передачу об'єкта суборенди відповідачу, користування ним, неналежне виконання відповідачем зобов'язань в частині здійснення суборендної плати, ненадання будь-яких доказів на спростування вказаних обставин, підстави для скасування рішення місцевого господарського суду відсутні.

Не мотивована зміна позиції позивача (бажання стягнення боргу) на стадії апеляційного перегляду справи не може бути підставою для скасування законного рішення місцевого господарського суду.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Між товариством з обмеженою відповідальністю "Буковина-Тігріс", як суборендодавцем та Державним підприємством з питань поводження з відходами як вторинною сировиною в особі виробничого комплексу "Техносервіс", як суборендарем, 10.06.2013р. укладено договір суборенди нерухомого майна №06-10/1/6/13-Вк.

Згідно предмету даного договору суборендодавець передає, а суборендар приймає у строкове платне користування нерухоме майно та зобов'язується сплачувати орендну плату в розмірі і строки, визначені даним договором (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 1.2.1 договору суборендодавець передає, а суборендар приймає в строкове платне користування нежитлову будівлю загальною площею 71,20 кв. м. з огорожею, що розташовані за адресою м. Чернівці, вул. Зелена, буд. 5.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що суборендар вступає у строкове платне користування об'єктом строком на два роки і одинадцять місяців з моменту підписання акту приймання-передачі об'єкта.

Суборендна плата становить 22 000 грн. без ПДВ в місяць. Суборендна плата за перші шість місяців сплачується авансом (п. 3.1 договору).

Згідно з п. 3.2 договору зобов'язання суборендаря щодо виконання умов договору забезпечуються у вигляді завдатку шляхом сплати суборендої плати за користування об'єктом суборенди за перші шість місяців авансовано в розмірі 132 000 грн. (сто тридцять дві тисячі гривень 00 копійок) без ПДВ.

Відповідно до п. 3.3 договору сума авансованого платежу за користування об'єктом суборенди протягом перших шести місяців, з дня підписання акту приймання-передачі об'єкта суборенди, сплачується субрендарем шляхом перерахування цієї грошової суми (авансованого платежу) на розрахунковий рахунок субрендодавця протягом 65 (шістдесяти п'яти) календарних днів з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі об'єкта суборенди за цим договором, розмір якого визначений в п. 3.2 цього оговору.

Пунктом 3.5 договору передбачено, що суборендна плата нараховується суборендарю, починаючи з дати підписання акту приймання-передачі. Останнім днем нарахування та сплати суборендої плати є дата підписання сторонами акту приймання-передачі при поверненні майна суборендодавцеві або дата примусового виселення суборендаря.

Згідно з п. 3.6 договору суборендна плата сплачується суборендарем незалежно від наслідків його господарської діяльності щомісячно до 20-го числа поточного місяця на рахунок суборендодавця.

На виконання умов договору, позивач передав, а відповідач прийняв нерухоме майно - нежитлову будівлю літера О загальною площею 71,20 кв.м. з огорожею, розташованою за адресою: Чернівецька область, м. Чернівці, вул. Зелена, буд. 5.

Факт передачі відповідачу в користування майна підтверджується Актом прийому-передачі від 01.07.2013р., який підписано з боку позивача - Директором Ткачуком І.В., що діяв на підставі Статуту, та з боку відповідача - В.о.начальника Боднарашеком Я.М., що діяв на підставі довіреності від 26.06.2013р. № 103 та Положення про виробничий комплекс.

Користування відповідачем зазначеним приміщенням підтверджується наступними актами здачі-прийняття робіт (надання послуг): Акт № ОУ-0000002 від 31.07.2013р.; Акт № ОУ-0000005 від 30.08.2013р.; Акт № ОУ-0000018 від 30.12.2013р.; Акт № ОУ-0000003 від 31.01.2014р.; Акт № ОУ-0000009 від 10.01.2014р.; Акт № ОУ-0000012 від 10.01.2014р.; Акт № ОУ-0000015 від 10.01.2014р.; Акт № ОУ-0000006 від 28.02.2014р.; Акт № ОУ-0000008 від 31.03.2014р., які підписані представниками сторін та скріплені печатками.

Відповідач неналежним чином виконував свої зобов'язання щодо здійснення суборендної плати, в тому числі, і в частині внесення авансового платежу.

За період з 01.07.2013 року до 19.05.2014 року відповідач здійснив платежі за договором на загальну суму 110 000 грн., що підтверджується платіжними дорученнями (а.с. 23-25).

Заборгованість в сумі 110 000 грн. так і залишилась не оплаченою відповідачем.

З метою повернення вказаної заборгованості позивач звернувся з даним позовом до суду.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як визначено п. 3 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 3 ст. 774 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 3.6 договору передбачено, що суборендна плата сплачується суборендарем незалежно від наслідків його господарської діяльності щомісячно до 20-го числа поточного місяця на рахунок суборендодавця.

Відповідач неналежним чином виконував свої зобов'язання щодо здійснення суборендної плати, в тому числі, і в частині внесення авансового платежу.

За період з 01.07.2013 року до 19.05.2014 року відповідач здійснив платежі за договором на загальну суму 110 000 грн.

Заборгованість в сумі 110 000 грн. залишилась не оплаченою відповідачем.

Враховуючи вищевикладене, на момент звернення позивача з даним позовом до суду строк виконання відповідачем зобов'язання з оплати коштів за договором суборенди настав, проте зобов'язання своєчасно та в повному обсязі виконано не було.

Частиною 1 ст. 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 2 ст. 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Згідно частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Факт наявності заявленого до стягнення боргу станом на день подачі позову до суду підтверджується матеріалами справи, що наведено вище у даній постанові.

За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення з відповідача заборгованості з суборендної плати в сумі 110 000 грн.

Доводи апелянта про те, що відсутність у В.о. начальника Боднарашека Я.М. повноважень на підписання Акту прийому-передачі нежитлової будівлі від 01.07.2013р. не може свідчити про передачу приміщення у користування відповідачу, відхиляються колегією суддів, з огляду на наступне.

Зазначену особу на підписання Акту прийому-передачі нежитлової будівлі від 01.07.2013р. було уповноважено довіреністю від 26.06.2013р. № 103.

З даної довіреності вбачається, що В.о. начальника Боднарашек Я.М. підписуючи Акт прийому-передачі від 01.07.2013р. діяв у межах наданих йому цією довіреністю повноважень.

Крім цього, зазначений акт було скріплено печаткою відповідача, що в свою чергу також підтверджує правомірність дій зазначеної особи з підписання акту.

Отже, наведене спростовує доводи апелянта про відсутність у В.о. начальника Боднарашека Я.М. повноважень на підписання акту та про не передачу приміщення у користування відповідачу.

Слід також зазначити, що обставини користування відповідачем приміщенням, переданим йому в суборенду, підтверджуються й актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), підписаними обопільно сторонами та скріпленими їх печатками, а також оплатами здійсненими відповідачем за користування приміщенням по договору суборенди.

Крім цього, в засіданні апеляційного суду представник апелянта підтвердив обставину користування відповідачем приміщенням, переданим йому позивачем за договором суборенди нерухомого майна №06-10/1/6/13-Вк від 10.06.2013р.

З огляду на викладене, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості з суборендної плати в сумі 110 000 грн. обґрунтовано задоволені судом першої інстанції.

Також, окрім суми основного боргу, позивачем заявлено до стягнення три відсотки річних в сумі 3 115,55 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачена вказаною статтею сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також трьох процентів річних від простроченої суми, здійснюється незалежно від наявності відповідного положення в договорі.

З урахуванням того, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання за договором суборенди нерухомого майна №06-10/1/6/13-Вк від 10.06.2013р., колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення вимог про стягнення з відповідача на користь позивача трьох відсотків річних в сумі 3 115,55 грн., розрахунок яких перевірений судом та не суперечить чинному законодавству.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 01.07.2014 у справі № 910/9631/14 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача у справі.

3. Матеріали справи № 910/9631/14 повернути до господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Дідиченко

М.А. Руденко