Ухвала

від 25.09.2014 по справі 2а-5815/12/1070

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" вересня 2014 р. м. Київ К/800/13109/13

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого суддіРозваляєвої Т. С. (суддя-доповідач), суддівМаслія В. І., Черпіцької Л. Т.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "На Радянській" на постанову Київського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2013 року у справі за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "На Радянській" до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області про визнання нечинною постанови,

встановив:

Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "На Радянській" звернулося з позовом до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області про визнання нечинною постанови від 20 листопада 2012 року № 132 про накладення штрафу.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2013 року, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Заперечень на касаційну скаргу не надходило.

Заслухавши доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Судами встановлено, що ОСББ зареєстроване як юридична особа 23 жотвня 2007 року виконавчим комітетом Фастівської міської ради Київської області, код ЄДРПОУ - 35259177.

24 жовтня 2008 року складено акт обстеження цокольного приміщення ОСББ на предмет обладнання додаткового виходу. В акті зазначено, що замовником ОСББ пропонується обладнати цокольне приміщення додатковим виходом на вулицю, реконструювати частину фасаду, благоустроїти прилеглу територію. Комісія дійшла висновку про можливість надати позивачу дозвіл на обладнання додаткового виходу з цокольного приміщення по вул. Радянській, 21 при умові отримання необхідних технічних умов і висновків, розробки та погодження у встановленому порядку проектно-кошторисної документації.

Відповідно до акта приймання-передачі житлового комплексу з балансу на баланс від 01 грудня 2008 року позивач отримав на баланс від Фастівського ЖЕК житловий комплекс, а саме: 9-типоверховий житловий будинок, розташований за адресою: вул. Радянська, 21, м. Фастів, Київська область.

На замовлення позивача проектно-будівельною компанією «Модуль» (ліцензія АБ № 206327) розроблено проект входів у підвальне приміщення житлового будинку № 21 по вул. Радянській в м. Фастові (2008 рік). Вказаним проектом передбачається улаштування двох входів в цокольний поверх житлового будинку № 21.

18 грудня 2008 року виконком Фастівської міської ради Київської області рішенням № 346/3 надав ОСББ дозвіл на обладнання додаткових виходів з цокольного приміщення по вул. Радянській, 21, м. Фастів. Цим же рішенням ОСББ попереджено про необхідність перед виконанням будівельних робіт отримати відповідний дозвіл в інспекції державного архітектурно-будівельного контролю.

Також, проектно-будівельною компанією «Модуль» складено технічний висновок 11/09-ТВ про технічний стан конструкцій житлового будинку, відповідно до якого стан фундаментів та стін забезпечують можливість улаштування у вікнах цокольного поверху будинку дверних пройм без впливу на стан конструкції будинку тільки згідно з проектною документацією, розробленою відповідною організацією.

26 лютого 2009 року Фастівська міська рада Київської області видала позивачу ордер № 16, згідно із яким ОСББ надано дозвіл на виконання земляних робіт, пов'язаних з обладнанням додаткових виходів з цокольного приміщення.

13 листопада 2012 року відповідачем проведено перевірку додержання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил при реконструкції позивачем підвальних приміщень житлового будинку по вул. Радянській, 21 в м. Фастів Київської області.

За результатами перевірки складено акт, згідно із яким встановлено, що Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «На Радянській» без відповідного дозволу Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю та з відхиленням від розробленої проектної документації ПВК «Модуль» у 2009 році в підвальних приміщеннях житлового будинку влаштовано три додаткові входи, замість запроектованих двох; змінено цільове призначення даних приміщень. На момент перевірки приміщення експлуатуються без прийняття в експлуатацію після реконструкції в порушення ст. 5 Закону України «Про основи містобудування», ч. 8 ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

13 листопада 2012 року № 5 Інспекція склала протокол про правопорушення у сфері містобудівної діяльності, який отриманий головою правління позивача, про що свідчить її підпис.

20 листопада 2012 року Інспекція винесла оскаржувану постанову про накладення штрафу в сумі 100 620 грн 00 коп.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до адміністративного суду.

Суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, щодо відсутності підстав для задоволення позову.

Колегія суддів вважає такі висновки судів передчасними, з огляду на таке.

Відповідно до Порядку накладення штрафів за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 квітня 1995 року № 244, про вчинення правопорушення у сфері містобудівної діяльності керівник структурного підрозділу інспекції, його заступники, які згідно з функціональними обов'язками здійснюють державний архітектурно-будівельний контроль, або головний державний інспектор (далі - уповноважена посадова особа інспекції) складають протокол про правопорушення у сфері містобудівної діяльності. Протокол про правопорушення у сфері містобудівної діяльності підписується особою, яка його склала, суб'єктом містобудування, який притягається до відповідальності за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, а також свідками (у разі наявності). Суб'єкт містобудування, який притягується до відповідальності за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які є його невід'ємною частиною, а також викласти мотиви своєї відмови від його підписання. До протоколу про правопорушення у сфері містобудівної діяльності можуть додаватися оригінали або копії документів, фотоматеріали, які підтверджують факт вчинення правопорушення у сфері містобудівної діяльності, винність суб'єкта містобудування в його вчиненні та інші обставини, які мають значення для вирішення справи. Доказами у справі про правопорушення у сфері містобудівної діяльності є будь-які фактичні дані, на підставі яких встановлюється наявність чи відсутність правопорушення, винність відповідного суб'єкта містобудування в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Зазначені дані встановлюються на підставі протоколу про правопорушення у сфері містобудівної діяльності, у разі потреби - на підставі пояснень суб'єкта містобудування, який притягається до відповідальності, свідків, а також інших документів.

Таким чином, протокол про вчинення правопорушення у сфері містобудівної діяльності є доказом, який містить данні про вчинення правопорушення суб'єктом містобудування.

Частиною 3 ст. 41 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17 лютого 2011 року № 3038-VI (у редакції Закону України від 12 березня 2011 року № 3038-VI; далі - Закон № 3038-VI) та ч. 2 ст. 3 Закону України "Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності" від 14 жовтня 1994 року № 208/94-ВР (у редакції Закону України від 22 грудня 2011 року № 4220-VI; далі - Закон № 208/94-ВР) до повноважень органу державного архітектурно-будівельного контролю віднесено також розгляд справ про правопорушення у сфері містобудівної діяльності та застосування санкцій за ці правопорушення, наприклад, накладення штрафу за експлуатацію неприйнятого в експлуатацію об'єкта будівництва. Розмір штрафу за таке правопорушення залежить від категорії складності об'єкта будівництва (п. 6 ч. 2 ст. 2 Закону № 208/94-ВР).

Відповідно до Закону України "Про архітектурну діяльність" будівництво - нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт.

Відповідно до Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76, реконструкція жилого будинку - комплекс будівельних робіт, спрямованих на поліпшення експлуатаційних показників приміщень житлового будинку шляхом їх перепланування та переобладнання, надбудови, вбудови, прибудови з одночасним приведенням їх показників відповідно до нормативно-технічних вимог. В той же час, вказаними Правилами визначено, що ремонт будинку - комплекс будівельних робіт, спрямованих на відновлення, з можливим поліпшенням експлуатаційних показників елементів будинку.

Таким чином, твердження судів першої та апеляційної інстанцій про проведення позивачем у 2009 році реконструкції підвальних приміщень житлового будинку по вул. Радянській, 21 в м. Фастів Київської області ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права.

Водночас, ст. 39 Закону № 3038-VI, який набрав чинності 12 березня 2011 року, визначає порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів та містить заборону на експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих в експлуатацію, за час його дії, після набрання ним чинності. Цей Закон не містить застережень, зокрема про поширення його дії на відносини, які виникли до набрання ним чинності.

При розгляді спорів цієї категорії суди мають з'ясовувати питання щодо наявності в діях суб'єкта містобудування складу правопорушення, зокрема, факту закінчення будівництвом відповідного об'єкта, наявності на цей момент встановленого законодавством обов'язку вводити об'єкт в експлуатацію , не введення в експлуатацію та використання об'єкта, закону, який би встановлював відповідальність за невиконання обов'язку із введення в експлуатацію, а також дотримання строків притягнення до публічної відповідальності.

Питання щодо прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів було вперше врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 1992 року № 449, однак ця постанова стосувалася лише об'єктів державного замовлення. Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, не включених до державного замовлення, мав визначатися Радою Міністрів Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за погодженням з Міністерством інвестицій і будівництва.

З дня набрання чинності у листопаді 1994 року Закон № 208/94-ВР, стаття 1 якого встановлювала відповідальність за правопорушення у сфері містобудування, не передбачав відповідальності за експлуатацію або використання об'єктів містобудування, не прийнятих в експлуатацію. Вперше таке положення закріплено у цьому Законі 24 жовтня 2000 року шляхом доповнення частини першої зазначеної статті абзацом, що встановлював відповідальність за експлуатацію або використання будинків чи споруд після закінчення будівництва без прийняття їх державними приймальними (технічними) комісіями (Закон України від 21 вересня 2000 року № 1988-III).

19 січня 2012 року згідно із Законом України від 22 грудня 2011 року № 4220-VI Закон № 208/94-ВР викладено у новій редакції, п. 6 ч. 2 ст. 2 якої передбачає, що суб'єкти містобудування, які є замовниками будівництва об'єктів (у разі провадження містобудівної діяльності), або ті, що виконують функції замовника і підрядника одночасно, несуть відповідальність у вигляді штрафу за експлуатацію або використання об'єктів будівництва, не прийнятих в експлуатацію, а також наведення недостовірних даних у декларації про готовність об'єкта до експлуатації чи акті готовності об'єкта до експлуатації.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У своєму Рішенні від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за закріпленим у наведеній статті Конституції України принципом дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Тобто Закон № 208/94-ВР, зокрема положення п. 6 ч. 2 ст. 2 щодо накладення штрафу за експлуатацію або використання об'єктів будівництва, не прийнятих в експлуатацію, регулює питання відповідальності тих суб'єктів містобудування, які вчинили правопорушення у сфері містобудування, зокрема не ввели в експлуатацію відповідні об'єкти до початку їх використання після набрання чинності цим Законом.

Конституційний принцип незворотності дії законів, які погіршують становище особи, дає суду підстави для висновку про неможливість застосування санкцій за дії (бездіяльність), які на момент, коли вони мали місце, за попереднього правового регулювання не були правопорушенням.

В контексті хронології правового регулювання спірних відносин поняття «експлуатація не прийнятого в експлуатацію об'єкта» не може тлумачитись як триваюче правопорушення. Змістом цього правопорушення є невиконання обов'язку із введення в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта містобудування до початку його експлуатації. Суспільна небезпека такого правопорушення, насамперед, полягає не в недотриманні встановленого правопорядку, а в небезпеці, яка може мати місце в результаті відсутності контролю за безпечністю побудованого об'єкта містобудування з початку його використання.

Частина 8 ст. 39 Закону № 3038-VI зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 20 листопада 2012 року № 5496-VI, встановлює, що експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється.

Наведене дає підстави вважати, що логічним висновком має бути судження про те, що обов'язок введення об'єктів будівництва в експлуатацію, відповідальність за експлуатацію об'єктів, не введених в експлуатацію, можуть стосуватися лише тих суб'єктів, які після закінчення будівництва та початку використання, маючи відповідний обов'язок , не ввели об'єкти містобудування в експлуатацію , за що встановлена відповідна відповідальність.

Таким чином, проведення реконструкції у 1-му кварталі 2009 року та використання об'єкту до набрання чинності законами, за порушення та на підставі яких його притягнуто до відповідальності згідно з оскаржуваною постановою Інспекції, залишилися без з'ясування дійсних фактичних обставин та їх належного встановлення.

Тільки за умови встановлення судами таких обставин можна дійти обґрунтованого висновку про правомірність прийнятої постанови.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені під час судового розгляду справи (у судовому засіданні, у порядку скороченого чи письмового провадження) з урахуванням вимог статті 70 КАС України щодо належності та допустимості доказів або обставин, які не підлягають доказуванню, та висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними.

Отже, всупереч вказаним приписам статей КАС України судами першої та апеляційної інстанцій не повно з'ясовано обставини в адміністративній справі.

Ураховуючи те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у справі, що розглядається, ґрунтується на неправильному застосуванні норм процесуального права, постанова Київського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2012 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2013 року відповідно до ч. 2 ст. 227 КАС України підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Окрім того, під час нового розгляду справи судам необхідно врахувати приписи ст.ст. 163, 165 КАС України, відповідно до яких судові рішення складаються, зокрема, з мотивувальної частини із зазначенням встановлених судом обставин із посиланням на докази, а також мотиви неврахування окремих доказів. Це, зокрема, стосується посилань позивача на порядок накладення штрафів, які за правовою природою є адміністративно-господарськими санкціями.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив :

Касаційну скаргу Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "На Радянській" задовольнити частково.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2013 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.

Судді: