Рішення

від 29.09.2014 по справі 495/4270/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження: 22-ц/785/4700/14

Головуючий у першій інстанції Матяш Т. Л.

Доповідач Журавльов О. Г.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2014 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Журавльова О.Г.,

суддів: Оверіної О.В., Мартинової К.П.,

при секретарі Счастлівцевої Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до товариства з обмеженою відповідальністю «Область координат» про визнання права власності на об'єкти інвестування, за апеляційною скаргою заступника Білгород - Дністровського міжрайонного прокурора на заочне рішення Білгород - Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 20 червня 2013 року,

встановила:

У червні 2013 року позивачі звернулись до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що виконали належним чином умови укладених з відповідачем інвестиційних договорів № 144 від 07.12.2007 року, № 145 від 07.12.2007 року, № 137-138 від 05.03.2008 року, № 164 від 10.07.2007 року відповідно, проінвестували будівництво об'єктів інвестування - котеджів пансіонату відпочинку, розташованих за адресою: АДРЕСА_1.

На порушення умов інвестиційних договорів відповідач взяті зі свого боку на себе зобов'язання належним чином не виконав і ухиляється від забезпечення набуття позивачами права власності на зазначені результати інвестиційної діяльності.

З урахуванням зазначеного, позивачі просили позов задовольнити та визнати за ними право власності на об'єкти інвестування - будівлі котеджів «Пансіонату відпочинку», які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, буд. № № 137/138, 144, 145, 164.

Заочним рішенням Білгород - Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 20 червня 2013 року вказаний позов було задоволено.

Визнано право власності за: ОСОБА_3 на котедж літ. «Д», літ. «д» - навіс, розташований за адресою: АДРЕСА_2; ОСОБА_4 на котедж літ. «Г», літ. «г» - навіс, розташований за адресою: АДРЕСА_3; ОСОБА_6 на котеджі літ. «А», літ. «Б», літ. «В» - альтанку, розташовані за адресою: АДРЕСА_4; ОСОБА_5 на котедж літ. «К», розташований за адресою: АДРЕСА_5.

Зазначене рішення суду оскаржує в апеляційному порядку заступник Білгород - Дністровського міжрайонного прокурора. В скарзі з посиланням на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права ставиться питання про скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про відмову позивачам у задоволення позову.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги та заперечень на неї, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з його доведеності.

Проте, повністю погодитись з такими висновками районного суду колегія суддів не може, оскільки суд внаслідок порушення норм матеріального та процесуального права дійшов цього висновку без всебічного, повного й обґрунтованого з'ясування дійсних обставин справи, а надані докази по справі оцінені судом першої інстанції односторонньо.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпаними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний прийняти рішення, зокрема щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає.

Установлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 уклали з ТОВ «Область координат» та ТОВ «Главстрой» інвестиційні договори № 144 від 07.12.2007 року, № 145 від 07.12.2007 року, № 137-138 від 05.03.2008 року, № 164 від 10.07.2007 року відповідно.

Згідно умов вказаних інвестиційних договорів позивачі зобов'язалися інвестувати грошові кошти у будівництво об'єкту інвестування - пансіонату відпочинку сімейного типу, який розташований в АДРЕСА_4 і складається з будівель котеджів, споруд, інженерних мереж та комунікацій. Інвестування здійснюється шляхом сплати інвесторами грошових коштів відповідачу як замовнику будівництва.

Положеннями інвестиційних договорів передбачено, що за умови здійснення фінансування будівництва інвестори набувають право отримати будівлі та споруди об'єкту «Пансіонат відпочинку» у власність (п. 2.4 договорів).

Відповідно до умов розділу 5 вказаних договорів інвестування право власності інвесторів на об'єкт інвестування виникає з моменту введення відповідачем, як замовником, відповідних будівель і споруд в експлуатацію. В той же час, сторони передбачили, що в будь-якому випадку, в тому числі неналежного виконання відповідачем зобов'язань відносно здачі об'єкта інвестування в експлуатацію, інвестор, що виконав свої грошові зобов'язання, є власником об'єкту інвестування та результатів відповідних будівельних робіт (пункти 5.1, 5.3 договору).

Відповідач, як замовник зведення об'єктів інвестування, зі свого боку, взяв на себе зобов'язання надати для будівництва земельну ділянку, замовити розробку проектно-кошторисної документації, замовити будівництво та здачу в експлуатацію об'єктів інвестування, оформити відповідні правовстановлюючі документи.

На виконання умов інвестування, відповідачем 08 лютого 2006 року укладено з Приморською селищною радою Білгород-Дністровського району Одеської області договір оренди земельної ділянки. Згідно із вказаним договором оренди, відповідачу терміном на 49 років надана в оренду земельна ділянка несільськогосподарського призначення із земель запасу, яка знаходиться на території Білгород-Дністровського району, Одеської області у АДРЕСА_1, загальною площею 8,28 га для розміщення об'єкту будівництва - «Пансіонат відпочинку».

Із залученням інвестицій позивачів і на підставі розробленої й погодженої в установленому порядку проектної документації, виданих дозволу на будівництво та дозволу інспекції ДАБК в Одеській області на виконання будівельних робіт № 36 від 02.08.06 року були зведені об'єкти інвестиційної діяльності - котедж літ. «Д», літ. «д» - навіс, розташований за адресою: АДРЕСА_2; котедж літ. «Г», літ. «г» - навіс, розташований за адресою: АДРЕСА_3; котеджі літ. «А», літ. «Б», літ. «В» - альтанка, розташовані за адресою: АДРЕСА_4; котедж літ. «К», розташований за адресою: АДРЕСА_5.

На замовлення відповідача КП «Білгород-Дністровське БТІ» проведено інвентаризацію зведених за рахунок інвестиційних внесків позивачів будівель та споруд пансіонату відпочинку й оформлені технічні паспорти. За актами приймання - передачі за нумерацією та технічними характеристиками, що зазначені у технічних паспортах БТІ, позивачам, які в повному обсязі виконали свої зобов'язання і у встановлений договорами строки внесли інвестиційні вклади, були передані спірні об'єкти інвестиційної діяльності.

Згідно із ч. 2 ст. 41 Конституції України право приватної власності набувається н порядку, визначеному законом.

Відповідно до ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і Припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені Законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із Закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За правилами ч.ч. 2, 3 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. (прийняття експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів регулюється Порядком, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 461).

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Стаття 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначає, що прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, здійснюється шляхом реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі, поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації або шляхом видачі сертифіката у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, усі спірні об'єкти нерухомого майна після завершення будівництва підлягають обов'язковому прийняттю до експлуатації та державній реєстрації. Отже, моментом виникнення права власності на новостворене нерухоме майно с державна реєстрація права власності.

Проте, при вирішенні спору суд першої інстанції вищевказані положення норм матеріального права не враховував.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка надавалася в оренду відповідачу для розміщення пансіонату відпочинку, з позивачами ніякі договори стосовно земельної ділянки не укладалися (оренда, суборенда).

Посилання суду першої інстанції на ч. 5 ст. 7 Закону України «Про інвестиційну діяльність», якою передбачено, що інвестор має право володіти, користуватися та розпоряджатися об'єктами і результатами інвестицій, що в силу ч. 1 ст. 317 ЦК України відповідає змісту права власності, а в даному випадку будівлі та споруди пансіонату відпочинку є кінцевим результатом інвестиційних капітальних вкладів є помилковими, оскільки позивачі як спосіб захисту свого права ставлять питання про визнання права власності на окремі об'єкти нерухомості, при тому, що вони не є належними користувачами земельної ділянки, і ці об'єкти в експлуатацію ними самостійно не здавалися.

При цьому, судом першої інстанції не враховано, що майнові права на нерухомість, що є об'єктом будівництва (інвестування) не є речовими правами на чуже майно, оскільки об'єктом цих прав не є «чуже майно», а також не є правом власності, оскільки об'єкт будівництва (інвестування) не існує до моменту введення будинку в експлуатацію, а тому не може існувати й право власності на нього. Отже, майнове право, яке можна визначити як «право очікування» є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав.

Майнове право - це обмежене право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Крім того, до справи не було залучено власника землі - Приморську сільську раду, а також компетентного органу у галузі містобудування - Інспекцію державного архітектурного - будівельного контролю в Одеській області.

Розглядаючи спір, суд першої інстанції у порушенні вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України на зазначене уваги не звернув, не встановив усіх обставин, які мають значення для вирішення справи, не визначився із характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає до застосування, що свідчить про неповне встановлення судом першої інстанції фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, що в свою чергу призвело до поверхневого вирішення спору.

Суди розглядають цивільні справи відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України, тобто в межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ст. 59 ЦПК України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із ч. 1 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оскільки неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права призвело до неправильного вирішення спору, рішення районного суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову позивачам у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 209, 303, 304, 305, 307, 309 ч. 1 п.п. 3, 4, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія,

вирішила:

Апеляційну скаргу заступника Білгород - Дністровського міжрайонного прокурора задовольнити частково.

Заочне рішення Білгород - Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 20 червня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до товариства з обмеженою відповідальністю «Область координат» про визнання права власності на об'єкти інвестування відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції з дня набрання ним законної сили.

Головуючий О.Г.Журавльов

Судді

О.В.Овеірна

К.П.Мартинова