Постанова

від 23.09.2014 по справі 917/717/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

« 17» вересня 2014 р. Справа №917/717/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Пуль О.А., суддя Білоусова Я.О., суддя Шевель О.В.,

при секретарі Литвиновій К.О.,

за участю представників:

позивача - не з'явився;

відповідача - Храпач О.С., за довіреністю б/н від 20.05.2014 року;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Опішнянське міжгосподарське інкубаторно-птахівне підприємство», смт. Опішня (вх.№1978П/2-7) на рішення господарського суду Полтавської області від 27.05.2014 року у справі №917/717/14,

за позовом Приватного підприємства «Агро-Карпат», м.Ужгород,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Опішнянське міжгосподарське інкубаторно-птахівне підприємство», смт. Опішня,

про стягнення 11542,24 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 27.05.2014 року у справі №917/717/14 (суддя Іваницький О.Т.) позов задоволено повністю.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Опішнянське міжгосподарське інкубаторно-птахівне підприємство» на користь Приватного підприємства «Агро-Карпат» суму штрафу в розмірі 5370,20 грн., суму пені в розмірі 3894,49 грн., суму 3% річних у розмірі 1633,13 грн. та суму інфляційних збитків у розмірі 644,42 грн.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Опішнянське міжгосподарське інкубаторно-птахівне підприємство» на користь Приватного підприємства «Агро-Карпат» витрати на сплату судового збору в розмірі 1827,00 грн.

Відповідач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати повністю рішення господарського суду Полтавської області від 27.05.2014 року у справі №917/717/14 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції безпідставно керувався умовами договору купівлі-продажу від 04.03.2013 року, оскільки такий договір не укладено. Відповідач вказує, що дійсно між сторонами мали місце попередні домовленості щодо поставки товару (інкубаційних яєць), однак 04.03.2013 року договору міє сторонами не підписано, так як сторони не погодили істотних умов договору, а саме, щодо асортименту та кількості товару, а токаж порядку проведення розрахунків.

Як зазначає апелянт, фактично між сторонами відбувся правочин щодо купівлі-продажу інкубаційних яєць, який документально зафіксований рахунком-фактурою №0000095 від 07.03.2013 року, який можна вважати пропозицією (оферта), платіжним дорученням №15276388 від 13.03.2013 року на часткову оплату товару, яке можна вважати прийняттям пропозиції (акцепт), видатковою накладною №95 від 13.03.2013 року на передачу товару на суму 66702,00 грн. Тобто, мала місце бездоговірна поставка товару, а правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання не було вчинено у письмовій формі, таким чином, правові підстави для задоволення позовних вимог про стягнення штрафу та пені - відсутні.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції про стягнення інфляційних збитків та 3% річних, скаржник зазначає, що суд прийшов до помилкового висновку щодо обґрунтованості заявлених позивачем вимог і стягнення відповідних сум та періодів їх нарахування. Так, відповідач вказує, що строк проведення остаточного розрахунку не був встановлений, отже, відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України повний розрахунок за проведений товар повинен був проведений боржником на протязі 7 днів з моменту отримання вимоги. Вимога позивача отримана 24.12.2013 року, а отже повний розрахунок мав бути проведений до 31.12.2013 року включно. Із чого, на думку апелянта, слідує, що прострочення виконання зобовязання розпочалося не з 21.03.2013 року, як зазначив суд, а з 01.01.2014 року.

Крім того, місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, не надав оцінки тій обставині, що сума основного боргу під час розгляду справи по суті була сплачена.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 24.07.2014 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Опішнянське міжгосподарське інкубаторно-птахівне підприємство» прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Ухвалою суду від 06.08.2014 року у зв'язку з неявкою в судове засідання представників сторін, з метою забезпечення повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, розгляд апеляційної скарги відкладався.

Позивач відзиву на апеляційну скаргу не надав, свого представника у судове засідання Харківського апеляційного господарського суду не направив.

Ухвала суду від 24.07.2014 року про прийняття апеляційної скарги до провадження направлялася на адресу позивача рекомендованою кореспонденцією, однак вона повернулася на адресу суду з позначкою поштового відділення - «за закінченням терміну зберігання».

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Згідно позиції Вищого господарського суду України, викладеної у постанові пленуму №18 від 26.12.2011 року, якщо ухвалу у справі надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України, перший, належним чином підписаний примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Відмітки на наявних в матеріалах справи процесуальних документах, а саме, на ухвалі про прийняття апеляційної скарги до провадження та на ухвалі про відкладення розгляду справи, оформлені відповідно до наведених вимог названої Інструкції, а тому зазначеним підтверджується належне надіслання копій процесуальних документів сторонам судового процесу, зокрема, позивачу.

На підставі вищевикладеного колегія суддів дійшла висновку про належне повідомлення позивача про час та місце судового засідання.

Враховуючи, що наявних в справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, а також те, що явка представника позивача у судове засідання не була визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи в даному судовому засіданні за відсутності представника позивача.

У судовому засіданні 17.09.2014 року представник відповідача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги у повному обсязі та просив її задовольнити.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, повторно розглядувши справу у відповідності до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

У квітні 2014 року Приватне підприємство «Агро-Карпат» звернулося до господарського суду Полтавської області з позовною заявою, в якій просило стягнути на його користь з Товариства з обмеженою відповідальністю «Опішнянське міжгосподарське інкубаторно-птахівне підприємство» суму основного боргу у розмірі 53702,00 грн., 5370,00 грн. штрафу, суму пені в розмірі 3894,49 грн., 3% річних у розмірі 1633,13 грн. та суму інфляційних збитків у розмірі 644,42 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не виконано своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу від 04.03.2013 року щодо своєчасної оплати товару.

За загальним положенням цивільного законодавства зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язок.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 Господарського кодексу України).

Згідно вимог статей 202, 204 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин першої та другої статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частиною першою статті 207 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду зазначає, що відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 181 Господарського кодексу визначає загальний порядок укладення господарських договорів, зокрема, частина перша встановлює, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

В матеріалах справи наявна копія договору купівлі-продажу товарів №44 від 04.03.2014 року, предметом якого є те, що продавець (Приватне підприємство «Агро-Карпат», позивач у справі) продає, а покупець (ТОВ «Опішнянське міжгосподарське інкубаторно-птахівне підприємство», відповідач у справі) купує придбані в Угорській Республіці яйця інкубаційні, перелік, кількість та ціна яких наведено у пункті 1.1. вказаного договору.

У пункті 5.4. договору купвлі-продажу товарів №44 від 04.03.2013 року сторони визначили, що даний договір складений в двох примірниках і вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31.12.2013 року.

Проте, як вказує відповідач, підтверджується матеріалами справи та не спростовано позивачем, вищевказаний договір є неукладеним, оскільки сторонами, а саме, відповідачем у справі - ТОВ «Опішнянське міжгосподарське інкубаторно-птахівне підприємство», він не підписаний та не скріплений печаткою підприємства.

З матеріалів справи вбачається, що позивач 07.03.2013 року виставив відповідачу рахунок фактуру №95 на суму 66702,00 грн. щодо купівлі-продажу товару - яєць інкубаційних.

13.03.2013 року позивачем поставлено відповідачу товар. Про прийняття-передачу товару сторонами складена видаткова накладна №95 від 13.03.2013 року на суму 66702,00 грн., згідно якої позивачем передано, а відповідачем отримано товар за довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей №1, виданої 11.03.2013 року на ім'я директора ТОВ «Опішнянське міжгосподарське інкубаторно-птахівне підприємство» - Печеника В.І.

У той час, а ні рахунок фактура №95 на суму 66702,00 грн., а ні видаткова накладна №95 від 13.03.2013 року не містять відомостей та посилань, що купівля-продаж та поставка товару відбулась на виконання умов договору №44 від 04.03.2014 року.

Отже, в силу приписів Цивільного кодексу України та ст. 181 Госпоадрського процесуального кодексу України договір купівлі-продажу товарів №44 від 04.03.2014 року є неукладеним, а суд першої інстанції помилково, при розгляді справи по суті керувався умовами такого договору.

Разом з тим, матеріали справи підтверджують, а сторонами не заперечується, що позивачем на адресу відповідача поставлено 13.03.2013 року товар - яйця інкубаційні, всього з ПДВ на суму 66702,00 грн.

Згідно платіжного доручення №15276388 від 13.03.2013 року оплату за придбаний товар відповідач провів частково по рахунку фактурі №95 від 07.03.2013 року, перерахувавши на розрахунковий рахунок позивача 13000,00 грн.

Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Позивач та відповідач не заперечують того факту, що між ними наявні правовідносини по поставці товару і, що сума основного боргу у розмірі 13000,00 грн. за поставлений ПФ «Агро-Карпат» товар була сплачена.

10.12.2013 року позивач направив на адресу відповідача лист вих.№79, в якому просив останнього терміново провести повний розрахунок. Крім того, у вказаному листі позивач зазначає, що один примірник договору купівлі-продажу, який був переданий при поставці для підпису та завірення печаткою на його адресу, не був повернут, що також підтверджує факт неукладення між сторонами договору купівлі-продажу товарів від 04.03.2013 року і, що між сторонами наявні правовідносини щодо купівлі та поставки товару на бездоговірній основі.

Несплата відповідачем грошових коштів у розмірі 53702,00 грн. за поставлений позивачем товар стала підставою для звернення останнього до суду за захистом свого порушеного права.

Колегія суддів зазначає, що 27.05.2014 року до початку розгляду справи по суті в суді першої інстанції та до моменту винесення рішення позивач надав заяву про зменшення позовних вимог, в якій просив суд припинити провадження по справі в частині стягнення основного боргу в сумі 53702,00 грн., оскільки відповідачем сума боргу сплачена, на підтвердження чого надано копії платіжних доручень (а.с. 38-44).

Передбачене ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України право позивача зменшити розмір позовних вимог може бути реалізоване до прийняття рішення судом першої інстанції. Під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Господарський суд припиняє провадження у справі у звязку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору, наприклад, сплата суми боргу, якщо між сторонами у звязку з цим не залишилося неврегульованих витань.

Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Така позиція узгоджується з правовою позицією Вищого господарського суду України, викладеною у постанові пленуму №18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

Господарський суд Полтавської області, приймаючи оскаржуване рішення, розглянув справу з урахуванням заяви позивача про зменшення позовних вимог, однак у резолютивній частині рішення не зазначив щодо припинення провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення суми основного боргу у розмірі 53702,00 грн.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача суми штрафу в розмірі 5370,20 грн. та пені в розмірі 3894,49 грн. колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 вказаної статті у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Стаття 547 Цивільного кодексу України встановлює, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

У відповідності з підставами встановлення розрізняють договірну та законну неустойки.

Договірна неустойка встановлюється домовленістю сторін та відображається у відповідному договорі (правочині).

Законна неустойка визначається актом цивільного законодавства і застосовується незалежно від того, передбачений чи ні обов'язок її сплати домовленістю сторін.

У господарських відносинах грошові зобов'язання найчастіше виникають з господарських договорів та інших угод, передбачених законом, або з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України). Однак, оскільки господарський договір (угода) є не єдиною підставою виникнення відповідного зобов'язання, то сама лише відсутність між сторонами спірних правовідносин такого договору (угоди) або не зазначення в останньому умов (пунктів) щодо відповідальності за порушення грошового зобов'язання не перешкоджає застосуванню даної відповідальності, але тільки у разі, якщо підстави такого застосування і розмір відповідальності передбачено актами законодавства.

Сторонами по даній справі правочин щодо забезпечення виконання ТОВ «Опішнянське міжгосподарське інкубаторно-птахівне підприємство» зобов'язання по оплаті товару не укладався, а договір, на умови якого посилається позивач як на підставу для стягнення неустойки (пені та штрафу), є неукладеним. При цьому, актами цивільного законодавства не передбачено та не визначено правового режиму стягнення неустойки за правовідносинами, які склалися між позивачем та відповідачем по даній справі.

Таким чином, враховуючи, що в межах даної справи відсутня як договірна неустойка, так і законна неустойка, суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача сум штрафу та пені, оскільки правові підстави для стягнення таких сум відсутні.

Щодо стягнення з ТОВ «Опішнянське міжгосподарське інкубаторно-птахівне підприємство» на користь Приватного-підприємства «Агро-Карпат» 3% річних у розмірі 1633,13 грн. та суму інфляційних збитків у розмірі 644,42 грн. колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (пункт 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №06/928/2012 від 17.07.2012 року «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права»).

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Стягнення 3% річних та інфляційних втрат здійснюється незалежно від наявності або відсутності між сторонами договору, а правовою підставою для стягнення таких сум є - наявність суми боргу.

Як свідчать надані до позову розрахунки, позивач проводить розрахунок інфляційних втрат та 3% річних з 13.03.2013 року по 17.03.2014 року.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

При цьому, ч. 2 названої статті на покупця покладено обов'язок сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Товар передано продавцем, а покупцем прийнято 13.03.2013 року. Тобто, у цей день покупець - ТОВ «Опішнянське міжгосподарське інкубаторно-птахівне підприємство» мало здійснити повну оплату перерданого товару. Проте, відповідачем здійснено сплату за товар частково, що підтверджує факт неналежного виконання останнім покладеного на нього обов'язку згідно Цивільного кодексу України.

Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 Цивільного кодексу України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Відтак, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому, передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню, починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 Цивільного кодексу України.

Така позиція викладена у постанові пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань».

Таким чином, доводи відповідача, що повний розрахунок за проведений товар повинен був проведений боржником на протязі 7 днів з моменту отримання вимоги не узгоджуються з приписами чинного законодавства.

Перевіривши надані позивачем розрахунки, враховуючи, що між сторонами не укладено договору, який встановлює строк (термін), у який міє бути виконати грошове зобов'язання, а приписи ст. 692 Цивільного кодексу України встановлюють, що обов'язок по сплаті за товар наступає негайно після прийняття товару, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог у частині стягнення сум інфляційних втрат та 3% річних.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що станом на дату подання позову позивачем належними та обґрунтованими доказами доведено факт неналежного виконання відповідачем зобов'язання по сплаті за товар і наявність правових підстав для стягнення інфляційних втрат та 3% річних за приписами ст. 625 Цивільного кодексу України. Проте, позивачем не доведено, а судом не дсліджено належним чином тієї обставини, що між сторонами по данй справі договір купівлі-продажу товарів №44 від 04.03.2013 року не був укладений і правові підстави для стягнення сум штрафу та пені були відсутні.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Опішнянське міжгосподарське інкубаторно-птахівне підприємство» підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду Полтавської області від 27.05.2014 року - частковому скасуванню, з прийняттям в цій частині нового судового рішення, у зв'язку із неповним з'ясуванням судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення обставин, що мають значення для справи та у зв'язку із невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.

У відповідності до ст. 49, ч. 2 ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, вирішуючи питання про перерозподіл судового збору пропорційно задоволеним вимогам, враховуючи приписи абз. 4 п. 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 року «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» з огляду на те, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про часткове скасування оскаржуваного рішення та часткове задоволення апеляційної скарги, витрати позивача зі сплати судового збору за подання позовної заяви підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача у розмірі 360,50 грн., а витрати відповідача зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги підлягають відшкодуванню за рахунок позивача у розмірі 180,25 грн.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 80, 91, 99, 101, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Опішнянське міжгосподарське інкубаторно-птахівне підприємство» задовольнити частково.

Рішення господарського суду Полтавської області від 27.05.2014 року у справі №917/717/14 скасувати в частині задоволення позову повністю, стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Опішнянське міжгосподарське інкубаторно-птахівне підприємство» на користь Приватного підприємства «Агро-Карпат» суми штрафу в розмірі 5370,20 грн. та суми пені в розмірі 3894,49 грн.

Прийняти в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги Приватного підприємства «Агро-Карпат» задовольнити частково. У задоволені позову в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Опішнянське міжгосподарське інкубаторно-птахівне підприємство» на користь Приватного підприємства «Агро-Карпат» суми штрафу в розмірі 5370,20 грн. та суми пені в розмірі 3894,49 грн. - відмовити.

Викласти резолютивну частину рішення господарського суду Полтавської області від 27.05.2014 року по справі №917/717/14 у новій редакції:

«Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Опішнянське міжгосподарське інкубаторно-птахівне підприємство» (Полтавська область, Зінківський район, смт. Опішня, вул. Мороховця, 47, Код ЄДРПОУ 05385163) на користь Приватного підприємства «Агро-Карпат» (88000, Закарпатська область, м.Ужгород, вул. Волошина, 19/4-А, Код ЄДРПОУ 32953547) суму 3% річних в розмірі 1633,13 грн., суму інфляційних збитків в розмірі 644,42 грн.

Провадження у справі в частині стягнення 53702,00 грн. припинити на підставі п.1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Опішнянське міжгосподарське інкубаторно-птахівниче підприємство» (Полтавська область, Зінківський район, смт. Опішня, вул. Мороховця, 47, Код ЄДРПОУ 05385163) на користь Приватного підприємства «Агро-Карпат» (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Волошина, 19/4-А, Код ЄДРПОУ 32953547) витрати на сплату судового збору в розмірі 360,50 грн.»

Стягнути з Приватного підприємства «Агро-Карпат» (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Волошина, 19/4-А, Код ЄДРПОУ 32953547) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Опішнянське міжгосподарське інкубаторно-птахівниче підприємство» (Полтавська область, Зінківський район, смт. Опішня, вул. Мороховця, 47, Код ЄДРПОУ 05385163) 180,25 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Полтавської області видати відповідні накази.

Повний текст постанови складено 22 вересня 2014 року.

Головуючий суддя О.А. Пуль

Суддя Я.О. Білоусова

Суддя О.В. Шевель