Ухвала

від 17.09.2014 по справі 2а-2336/11/1270

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" вересня 2014 р. м. Київ К/9991/56378/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

розглянула у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Краснодонської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 06.04.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду 13.07.2011 по справі №2а-2336/11/1270 за позовом суб'єкта підприємницької діяльності - ОСОБА_1 до Краснодонської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 06.04.2011, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду 13.07.2011, позовні вимоги суб'єкта підприємницької діяльності - ОСОБА_1 до Краснодонської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 14.01.2011 №0000011740/0.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, Краснодонська об'єднана державна податкова інспекція Луганської області 31.08.2011 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 27.09.2011 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Луганського окружного адміністративного суду від 06.04.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду 13.07.2011, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог Краснодонська об'єднана державна податкова інспекція Луганської області посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, підпунктів 7.2.3 та 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»», статей 203, 215 та 228 Цивільного кодексу України, статей 207 та 208 Господарського кодексу України, статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Краснодонською об'єднаною державною податковою інспекцією Луганської області проведено документальну планову виїзну перевірку суб'єкта підприємницької діяльності - ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2009 по 30.09.2010.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог підпунктів 7.2.3 та 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»», що призвело до завищення податкового кредиту по податку на додану вартість на 48071,66грн. по взаємовідносинах з Приватним підприємством «ВКФ «Лугсервіс».

За результатами перевірки Краснодонською об'єднаною державною податковою інспекцією Луганської області складено акт від 05.01.2011 №2/17/НОМЕР_1 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 14.01.2011 №0000011740/0, яким позивачеві визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 60089,58грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 48071,66грн. та фінансові санкції в розмірі 12017,92грн.

Фактичною підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення став висновок податкового органу, що укладений між позивачем та Приватним підприємством «ВКФ «Лугсервіс» договір не був спрямований на реальне настання правових наслідків.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог статті 228 Цивільного кодексу України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Проте, існування відповідних обставин у даній справі податковим органом не доведено.

Разом з тим, реальність спірних господарських операцій підтверджується матеріалами справи, зокрема, наданим позивачем договором про поставку нафтопродуктів, видатковими та податковими накладними, платіжними дорученнями.

Крім того, чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів у останніх.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Таким чином, слід погодитися з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що позивач підтвердив факт реальності господарських операцій з Приватним підприємством «ВКФ «Лугсервіс».

Враховуючи викладене, висновки судів попередніх інстанцій про неправомірність податкового повідомлення-рішення від 14.01.2011 №0000011740/0 є правильним.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 210, 220 1 , 223, 224, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Краснодонської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 06.04.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду 13.07.2011 по справі №2а-2336/11/1270 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:

---

Т.М. Шипуліна

Судді:

---

Л.І. Бившева

---

А.М. Лосєв