Ухвала

від 18.09.2014 по справі 2а-4786/11/1470

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 вересня 2014 року м. Київ К/9991/30088/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства «Маріан Дизайн Сервіс»

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 27.10.2011

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2012

у справі № 2а-4786/11/1470

за позовомПриватного підприємства «Маріан Дизайн Сервіс» доДержавної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Маріан Дизайн Сервіс» (далі по тексту - позивач, ПП «Маріан Дизайн Сервіс») звернулось до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000560700/0 від 18.02.2011.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 27.10.2011, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2012, в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, що ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних податкових періодів за червень, липень, серпень 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в періодах березень, травень, червень 2010 року, за результатами якої складений акт від 07.02.2011 №126/07-000/31267996, яким встановлено порушення п. 1.8 ст. 1, пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. пп. 7.4.1, 7.4.4 та 7.4.5 п. 7.4, пп. пп. 7.7.1, 7.7.2 та 7.7.10 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

На підставі акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000560700/0 від 18.02.2011, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за червень 2010 року - 126918,00 грн., липень 2010 року - 33361,00 грн., серпень 2011 року - 5999,00 грн., всього на суму 166278,00 грн.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до пп. 7.7.3 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» у разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредитного періоду, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації. Підставою для отримання відшкодування були тільки дані податкової декларації за звітний період. Зазначений Закон не передбачав надання даних податкових декларацій контрагентів платника податків і не ставив отримання бюджетного відшкодування платником податків у залежність від податкового обліку (стану) інших осіб та фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Формування від'ємного значення суми стосується тільки окремо взятого платника податків і не залежить від розрахунків із бюджетом третіх осіб.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обороту) та основних фондів або нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Тобто, до складу податкового кредиту звітного періоду відносяться суми податку, сплачені в ціні товару при його придбанні, якщо платник податку мав підставі включити витрати на придбання товару до складу валових витрат відповідно до вимог ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». При цьому для віднесення відповідних сум податків, сплачених у ціні товару, до податкового кредиту платника податку, який придбав зазначений товар, Законом України «Про податок на додану вартість» не передбачено як умову сплату цих сум до бюджету. Статтею 7 зазначеного Закону передбачено лише обов'язок платника податку надати покупцю податкову накладну.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, це тягне відповідальність і негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій посилаються на те, що у контрагентів позивача встановлено відсутність в фінансово-господарської діяльності фактів передачі та постачання товарів (послуг); неможливість фактичного здійснення господарських операцій, відсутність майна та інших матеріальних ресурсів економічно необхідних для здійснення господарських операцій; здійснення правовідносин з підприємствами створеними фізичними особами за винагороду та без мети використання підприємств у господарської діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності; відсутність управлінського та технічного персоналу, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, спеціального обладнання, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності, безтоварність господарських операцій, їх спрямованість лише на отримання податкової вигоди шляхом декларування податкового кредиту та зменшення своїх зобов'язань перед Державним бюджетом.

За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій дійшли до висновку, що спірні правочини з контрагентами, а також операції з оплати позивачем ненаданих послуг контрагентів, мали на меті виключно отримання податкової вигоди, а тому має місце безпідставне формування позивачем податкового кредиту.

Колегія суддів вважає висновки судів правильними, належними та обґрунтованими, оскільки наданими позивачем суду документами, не підтверджуються реальний характер проведених послуг. Укладення договорів, актів прийому передачі, за таких обставин, не створює правового підґрунтя для покриття ним власних збитків від окремих господарських операцій за рахунок відшкодування з бюджету ПДВ. Намір одержати дохід лише в такий спосіб, не можна розглядати як самостійну ділову мету. Встановлення зазначених обставин дає підставі для відмови у відшкодуванні ПДВ.

Наявність у позивача належно оформлених документів, які відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість» необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, не є безумовною підставою для відшкодування ПДВ.

Ненадання позивачем документів, що підтверджують реальний характер вчиненого їм з контрагентами правочинів є підставою для відмови у задоволенні позову.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами попередніх інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Маріан Дизайн Сервіс» відхилити.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 27.10.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий (підпис)О.І. Степашко Судді (підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров