Постанова

від 23.10.2007 по справі 2-а-52/2007

ТЕТІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа

№2-а-52/2007 р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2007 року     Тетіївський районний суд, Київської

області в складі:

головуючого судді:    Лісовенко П.І.

при секретарі:               Ковальчук

В.А.

адвоката:                       ОСОБА_1

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Тетієві

адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до управління праці

та соціального захисту населення Тетіївської райдержадміністрації, головного

управління праці та соціального захисту населення Київської

облдержадміністрації про стягнення недоотриманих належних сум щорічної допомоги

на оздоровлення,  -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з вказаним позовом мотивуючи

тим,  що вона є особою, яка постраждала

внаслідок чорнобильської катастрофи ІНФОРМАЦІЯ_1 та стала інвалідом ІНФОРМАЦІЯ_2

у зв"язку з захворюванням пов"язаним з впливом аварії на ЧАЕС і

згідно законодавства має право на щорічну грошову допомогу на оздоровлення в

розмірі 4 мінімальних заробітних плат, 

розмір якої визначається на момент виплати,  але відповідачем виплачено вказану допомогу

за ІНФОРМАЦІЯ_3 роки у значно нижчому розмірі. Оскільки відповідач

відмовляється провести доплату вказаної грошової допомоги,  то позивач просить суд стягнути з відповідача

недоплачену суму одноразової грошової допомоги на оздоровлення за ІНФОРМАЦІЯ_3

рік в розмірі ІНФОРМАЦІЯ_4коп.3гідно доданого розрахунку.

В судовому засіданні представник позивача уточнив позовні

вимоги і просив суд визнати відмову відповідача щодо перерахунку вказаної

грошової допомоги неправомірною та стягнути з відповідача на його користь

недоотриману суму грошової допомоги на оздоровлення за ІНФОРМАЦІЯ_3 роки

виходячи з розміру мінімальної заробітної плати на момент виплати та стягнути

ІНФОРМАЦІЯ_5 витрати на правову допомогу.

Представники відповідача управління праці та соціального

захисту населення Тетіївської райдержадміністрації з позовом не згодні,

вказують на те, що одноразова допомога на оздоровлення ОСОБА_2 виплачувалась у

відповідності до постанов Кабінету Міністрів України та Законів України „Про

Державний бюджет України на ІНФОРМАЦІЯ_3 роки" тому не вбачають порушень

зі свого боку і в позові просять відмовити та застосувати вимоги  ст. 100 КАС України.

Представник головного управління праці та соціального

захисту населення Київської облдержадміністрації в судове засідання не прибув,

про час розгляду справи повідомлений належним чином, суду не надано ніяких

повідомлень про причини неявки до суду.

Заслухавши пояснення представника позивача ОСОБА_1, пояснення представників відповідача,  оглянувши матеріали справи,  суд приходить до висновку,  що позов підлягає частковому задоволенню.

Так,  по справі

встановлено,  що позивач є учасником

ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС ІНФОРМАЦІЯ_1,  що стверджується копією посвідчення НОМЕР_1.

Відповідно до  ст.

48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян,  які постраждали внаслідок Чорнобильської

катастрофи" передбачена щорічна допомога на оздоровлення інвалідам ІНФОРМАЦІЯ_2 -

чотирьох мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати

визначається на момені виплати. Щорічна допомога на оздоровлення виплачується

громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту населення.

Судом встановлено, 

що відповідачем,  виплата щорічної

допомоги на оздоровлення позивачу проведена за 2007 рік в розмірі ІНФОРМАЦІЯ_6-

ІНФОРМАЦІЯ_7 року.

Ці обставини підтверджується записами виплат сум в

ощадній книжці і не оспорюються відповідачем.

Зазначена допомога на оздоровлення виплачується

управлінням соцзахисту населення в тих розмірах,  які встановлені постановою KM України від

26.07.1996 року за № 836 "Про компенсаційні виплати особам,  які постраждали внаслідок Чорнобильської

катастрофи" за період до 2005 року, 

та постановою KM України від 12.07.2005 року за №562 "Про щорічну

допомогу на оздоровлення громадянам,  які

постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період з 2005 року.

Позивач просить суд стягнути з відповідача на його

користь недоплачену суму одноразової допомоги на оздоровлення виходячи з

розміру мінімальної заробітної плати на момент виплати.

В своїх запереченнях проти позову відповідач посилається

на те,  що згідно  ст. 62 Закону України "Про статус і

соціальний захист громадян,  які

постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" - роз'яснення порядку

застосування цього Закону провадиться KM України,  рішення

якого є обов'язковими для виконання міністерствами та іншими центральними

органами державної виконавчої влади України, 

місцевими органами державної виконавчої влади,  всіма суб'єктами господарювання незалежно від

їх відомчої підпорядкованості та форм власності. А саме в розмірах,  які і визначені KM України виходячи з реальних можливостей Державного

бюджету України згідно з бюджетними призначеннями і враховуючи вимоги  ст. 95 Конституції України,  проведена позивачу виплата зазначеної

допомоги на оздоровлення.

Але з цими запереченнями відповідача суд не може погодитися з наступних

підстав.

Відповідно до ч.2 

ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого

самоврядування,  їх посадові особи

зобов'язані діяти лише на підставі,  в

межах повноважень та у спосіб,  що

передбачені Конституцією та законами України.

За  ст. ПЗ

Конституції України KM України у своїй діяльності керується Конституцією і законами України,  актами Президента України.

Згідно ч.1  ст. 9

КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності,  відповідно до якого органи державної

влади,  органи місцевого

самоврядування,  їхні посадові і службові

особи зобов'язані діяти лише на підставі, 

в межах повноважень та у спосіб, 

що передбачені Конституцією та законами України.

Розмір допомоги на оздоровлення,  визначений вказаними вище постановами KM України,  суперечить вимогам  ст. 48 Закону та іншим нормам Законів.

Так,  згідно Закону

України "Про встановлення мінімальної заробітної плати на 2003 рік"

розмір мінімальної заробітної плати встановлений 185 грн.,  який згідно внесень послідуючих змін до

Державного бюджету України зростав кожен наступний рік.

Відповідно до  ст.

89 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" з 1

січня 2004 року розмір мінімальної заробітної плати встановлений на рівні 205

грн. на місяць,  з 1 вересня 2004

року-237 грн. на місяць.

 ст.  83 Закону України "Про Державний бюджет

України на 2005 рік" установлений з 1 січня 2005 року розмір мінімальної

заробітної плати 262 грн. на місяць,  з 1

квітня 2005 року-2ІНФОРМАЦІЯ_6,  з 1

липня 2005 року-310 грн.,  з 1 вересня

2005 року-332 грн.

Згідно  ст. 82

Закону України "Про Державний бюджет України на ІНФОРМАЦІЯ_8 рік"

установлений з 1 січня ІНФОРМАЦІЯ_8 року розмір мінімальної заробітної плати

350 грн. на місяць,  з 1 липня

ІНФОРМАЦІЯ_8 року-375 грн.,  з 1 грудня

ІНФОРМАЦІЯ_8 року - 400 грн..

Відповідно до  ст.

76 Закону України „Про державний бюджет України на 2007 рік", установлено

з 1.04.2007 року розмір мінімальної заробітної плати 420 грн.на місяць, з

1.07.2007 року 440 грн.на місяць та з 1.10.2007 року-460 грн.на місяць.

Всі вказані Закони не мали жодних обмежень щодо

застосування  ст. 48 Закону "Про

статус і соціальний захист громадян,  які

постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи",  яка передбачає право позивача на щорічну

допомогу на оздоровлення в розмірі 5 мінімальних заробітних плат,  а навпаки,  

ст. 2 вказаного вище Закону України "Про встановлення мінімальної

заробітної плати на 2003 рік" передбачено обов'язок KM України

здійснювати застосування цих норм.

 ст. 95 Конституції

України,  на яку посилається представник

відповідача,  передбачено,  що виключно законом про Державний бюджет

України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні

потреби,  розмір,  і цільове спрямування цих видатків.

Але законами про Державний бюджет України на відповідні

роки розмір вказаної допомоги не визначений, 

як наприклад,  розмір одноразової

грошової допомоги ветеранам війни, 

на яких поширюється чинність Закону України "Про

статус ветеранів війни,  гарантії їх

соціального захисту".

Крім того,   ст. 62

Закону України "Про статус і соціальний захист громадян,  які постраждали внаслідок Чорнобильської

катастрофи",  на яку також

посилається відповідач заперечуючи проти позову,  надає KM право визначати порядок застосування цього Закону,  але не делегує йому повноважень щодо

визначення розміру допомоги на оздоровлення, 

встановленої цим Законом.

Відповідно до  ст.

71 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян,  які постраждали внаслідок Чорнобильської

катастрофи" дія положень цього Закону не може призупинятися іншими

законами,  крім законів про внесення змін

до цього Закону.

Слід зазначити,  що

дію положень  ст. 48 вказаного Закону зупинено

на ІНФОРМАЦІЯ_8 рік в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах

відповідно до мінімальної заробітної плати згідно з Законом України від

20.12.2005 року Ж3235-ІУ,  до цього

Верховна Рада України ніяких законів з цих питань не приймала.

Між тим,  визначені

постановою KM № 836 розміри

щорічної допомоги на оздоровлення залишалися тривалий час незмінними,  хоча розмір мінімальної заробітної плати

неодноразово змінювався,  а з 2005 року

постановою KM № 562 розмір

цієї допомоги був змінений,  але всупереч  ст. 48 Закону він також визначений у твердій

грошовій сумі.

Отже,  оскільки закони України мають

вищу юридичну силу над урядовими нормативними актами,  то суд вважає,  що при вирішенні даного спору підлягають

застосуванню саме положення  ст. 48 Закону

"Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок

Чорнобильської катастрофи" та положення зазначених вище Законів про

встановлення розміру мінімальної заробітної плати,  а не постанови KM України № 836 та №562.

Згідно ч.4  ст. 9

КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції

України,  закону України,  міжнародному договору,  згода на обов'язковість якого надана

Верховною Радою України,  або іншому

правовому акту суд застосовує правовий акт, 

який має вищу юридичну,  силу.

Отже,  враховуючи

наведене,  управління соцзахисту

населення повинно було виплачувати позивачу щорічну допомогу на оздоровлення

виходячи із розміру мінімальної заробітної плати на момент виплати.

За  ст. 99 КАС

України для звернення до адміністративного суду за захистом прав,  свобод та інтересів особи встановлюється

річний строк,  який обчислюється з

дня,  коли особа дізналася або повинна

була дізнатися про порушення своїх прав, 

свобод чи інтересів.

Вказаний строк застосовується судом за умови,  якщо на цьому наполягає одна із сторін,  на що вказано в  ст. 

100 КАС України.

Відповідач просить суд застосувати вказаний строк,  що слідує з усних та письмових заперечень

відповідача.

Інших строків для звернення до адміністративного суду по

даній категорії справ ні КАС,  ні іншими

законами не встановлено.

Але суд вважає,  що

позивач не пропустив строк звернення до адміністративного суду за захистом

своїх прав щодо виплати допомоги на оздоровлення за ІНФОРМАЦІЯ_8 рік. Так,  виплата допомоги на оздоровлення за

ІНФОРМАЦІЯ_8 рік йому була проведена ІНФОРМАЦІЯ_9 року,  до суду він звернувся в вересні 2007 року.

На скаргу ОСОБА_2 управлінням праці та соцзахисту

населення Тетіївської районної державної адміністрації ІНФОРМАЦІЯ_10 року було

надано офіційне письмове роз'яснення щодо виплати вказаної допомоги на

оздоровлення та відмовлено в проведенні перерахунку цієї допомоги всім

категоріям потерпілих,  які мають право

на її одержання,  що стверджується копією

зазначеного листа за НОМЕР_2 від ІНФОРМАЦІЯ_10 року,  тобто, 

про порушення своїх прав позивач фактично дізнався після вказаної

відмови та після ознайомлення з рішеннями Верховного Суду України та Вищого

Адміністративного Суду України щодо практики застосування законодавства,  яке регулює порядок виплати вказаної грошової

допомоги на оздоровлення.

А тому суд вважає, 

що перебіг річного строку звернення до суду за захистом своїх прав для

позивача починається з того часу,  коли

він дізнався про порушення його прав,  на

що вказано вище в постанові,  а не з моменту

виплати вказаної допомоги.

Таким чином,  суд

вважає за можливе визнати відмову відповідача щодо перерахунку вказаної

грошової допомоги неправомірною та стягнути на користь позивача з відповідача

недоотриману суму допомоги на оздоровлення за ІНФОРМАЦІЯ_8 рік в розмірі

ІНФОРМАЦІЯ_11 грн.-мінімальна

заробітна плата на момент виплати допомоги х

4=ІНФОРМАЦІЯ_12 грн.за мінусом ІНФОРМАЦІЯ_6-виплачена допомога  також недоотриману суму допомоги на

оздоровлення за 2007 рік в розмірі ІНФОРМАЦІЯ_11 грн.- мінімальна заробітна

плата на момент виплати допомоги х 4=ІНФОРМАЦІЯ_12 грн.за мінусом

ІНФОРМАЦІЯ_6-виплачена допомога/, а всього необхідно стягнути з відповідача на

користь позивача ІНФОРМАЦІЯ_13 грн. недоотриманої суми допомоги на

оздоровлення.

На підставі  ст. 4

Декрету КМ

"Про державне мито" позивач звільнений від сплати

судового збору на користь держави.

Керуючись  ст.  ст. 19, 

113 Конституції України,   ст.

48,  62, 71 Закону України "Про

катастрофи",   ст.  83 Закону України "Про Державний бюджет

України на 2007 рік",   ст.  ст. 6, 9, 17, 89, 99, 100, 158-163, 185, 186

КАС України,  суд-

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити

частково.

Визнати відмову Управління праці та соціального захисту

населення Тетіївської райдержадміністрації щодо перерахунку одноразової грошової

допомоги на оздоровлення ОСОБА_2 виходячи з розміру мінімальної заробітної

плати неправомірною.

Стягнути з Управління праці та соціального захисту

населення Тетіївської райдержадміністрації на користь ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_13

гривень недоотриманої суми одноразової грошової допомоги за ІНФОРМАЦІЯ_8 - 2007

роки.

Стягнути з Управління праці та соціального захисту

населення Тетіївської райдержадміністрації на користь ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_5

гривень витрати на правову допомогу.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного

адміністративного суду через Тетіївський районний суд протягом двадцяти днів

після подання заяви про апеляційне оскарження, 

яка може бути подана до суду протягом десяти днів з дня проголошення

постанови.