Рішення

від 30.09.2014 по справі 616/989/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження : 22ц/790/ 5632 /14 Головуючий 1-ї інстанції - Риков М.І.

Справа № 616/989/13-ц Доповідач - Шевченко Н.Ф.

Категорія : договірні

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2014 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі :

головуючого - Шевченко Н.Ф.

суддів - Бобровського В.В.., Кокоші В.В.

при секретарі - Ткаченко Г.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Великобурлуцького районного суду Харківської області від 24 червня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про зобов'язання виконати умови договору, за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору Фермерського господарства «Зевс-Д» до ОСОБА_2 про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, скасування державної реєстрації, -

В С Т А Н О В И Л А :

У листопаді 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про зобов'язання виконати умови договору оренди земельної ділянки та її передачу в користування (оренду) в натурі, посилаючись на те, що 03 червня 2013 року між сторонами було укладено договір оренди землі №0001/1, зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №4848541 13.06.2013 року.

Відповідно до умов вказаного договору орендодавець ОСОБА_4 зобов'язався передати орендарю ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 6,0217 га, розташовану на території Андріївської сільської ради Великобурлуцького району Харківської області в оренду строком на 49 років за передбачену у договорі плату за користування майном. На виконання умов договору сторонами було підписано Акт прийому-передачі земельної ділянки в оренду від 03.06.2013 року.

Проте, після підписання зазначено договору оренди землі та його державної реєстрації, ОСОБА_4 так і не передав ОСОБА_2 земельну ділянку у користування в натурі.

У квітні 2014 року до суду із клопотанням про залучення до справи у якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, а також із зустрічною позовною заявою звернулось Фермерське господарство «Зевс-Д». В своєму зустрічному позові ФГ «Зевс-Д» просило визнати Договір оренди землі № 0001/1 від 03.06.2013 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 недійсним, а також скасувати його державну реєстрацію.

В обґрунтування своїх зустрічних позовних вимог, ФГ «Зевс-Д» зазначило, що 20 червня 2003 року між ПСП «Малинівка», правонаступником якого є ФГ «Зевс-Д» та ОСОБА_6, яка є матір'ю ОСОБА_4 було укладено договір оренди спірної земельної ділянки строком на п'ять років. Після смерті матері, ІНФОРМАЦІЯ_1, право власності на земельну ділянку, що є предметом договору, набув її син ОСОБА_4, у зв'язку з чим, 12.04.2012 року ФГ «Зевс-Д» направило останньому Лист-повідомлення з пропозицією поновити Договір, укладений у 2003 році з його матір'ю. 04 січня 2013 року між ФГ «Зевс-Д» та ОСОБА_4 було укладено Договір оренди землі строком на 25 років, який фактично діє і по теперішній час, проте не зареєстрований у передбаченому законом порядку і зв'язку із важкою хворобою ОСОБА_4 та його перебуванням на постійному лікуванні у геріатричному пансіонаті. На протязі 2003-2013 років ФГ «Зевс-Д» сплачувало орендодавцям ОСОБА_6, а потім - ОСОБА_4 орендну плату в повному обсязі, та крім того і досі надає матеріальну допомогу останньому зважаючи на його хворобу.

Відповідач ОСОБА_4 у своїх письмових поясненнях проти первісного позову ОСОБА_2 заперечував, а позовні вимоги ФГ «Зевс-Д» визнав повністю, посилаючись на те, що набувши право власності на спірну земельну ділянку, після смерті матері, переуклав з ФГ «Зевс-Д» договір оренди строком на 25 років, але зважаючи на свою хворобу не зміг його зареєструвати належним чином. Від орендаря ФГ «Зевс-Д» на протязі всіх років отримує орендну плату в повному обсязі, крім того Голова господарства - ОСОБА_7 надає йому матеріальну та моральну допомогу, навідує його, купує ліки. Коли і як підписував договір оренди землі з ОСОБА_2 - не пам'ятає, у нотаріуса з ним присутній не був, земельну ділянку йому в натурі не передавав. Вказаний договір не визнає, та якби не був на той час хворим, та відповідно таким, що не усвідомлював своїх дій, ніколи б його не підписав.

Рішенням Великобурлуцького районного суду Харківської області від 24 червня 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Зустрічний позов ФГ «Зевс-Д» задоволено.

Визнано недійсним договір оренди землі № 0001/1 від 03.06.2013 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права 13.06.2013 року та скасовано державну реєстрацію права оренди за ним. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ФГ «Зевс-Д» суму сплаченого судового збору в розмірі 243,60 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 через свого вповноваженого представника просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог позивача за первісним позовом.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом норм процесуального і матеріального права.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що сторонами були заявлені у суді першої інстанції, дослідивши матеріали справи, , судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням по справі нового рішення, виходячи з наступного.

Частиною 1 статті 3 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини 1 статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом встановлено, що у ОСОБА_4 перебуває у власності земельна ділянка площею 6,0217 га, розташована на території Андріївської сільської ради Великобурлуцького району Харківської області, яка належать останньому на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 11 квітня 2012 року після смерті матері ОСОБА_6 (а.с. 111).

Матеріали справи також свідчать про те, що 20 червня 2003 року ОСОБА_6 уклала договір оренди вказаної земельної ділянки із ПСП «Малинівка», правонаступником якого є Фермерське господарство «Зевс-Д», строком на 5 років, який було зареєстровано в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі Харківської області, Великобурлуцького району, Андріївської ради № 135 (а.с. 40).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла.

Відповідно п.4.1 вищезазначеного договору оренди земельної ділянки договір втрачає чинність у разі закінчення строку на який його було укладено.

Інших умов, які б свідчили про правомірність користування орендарем Фермерським господарством «Зевс-Д» після 20 червня 2008 року, тобто після закінчення строку його дії, спірною земельною ділянкою договір оренди землі від 20.06.2003 року не містить.

Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про оренду землі», тощо.

За змістом ст. 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до положень ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом ч. 2 ст. 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Відповідно ст. 6 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.

Статтею 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" передбачено:

1. Державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.

2. Держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно.

3. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Судом встановлено, що 03 червня 2013 року між ОСОБА_4, спадкоємцем після смерті ОСОБА_6, та ОСОБА_2 укладено договір оренди спірної земельної ділянки № 0001/1 (а.с.5).

Відповідно до умов вказаного договору ОСОБА_4 зобов'язався передати відповідачу в оренду належну йому на праві приватної власності земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходяться на території Андріївської сільської ради Великобурлуцького району Харківської області строком на 49 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва(а.с.5).

Відповідно до ч. 3 ст. 640 ЦК України договір, який підлягає державній реєстрації, є укладеним з моменту державної реєстрації.

13 червня 2013 року вказаний договір оренди зареєстровано у реєстраційній службі Великобурлуцького районного управління юстиції Харківської області за № 43014363214 (а.с.12).

Вказаний договір оренди землі було зареєстровано на підставі нотаріально завіреної заяви ОСОБА_4 від 03 червня 2013 року в якій він додатково повідомив про те, що відносно вказаної в договорі оренди земельної ділянки не укладалися будь-які цивільно-правові угоди, а також відсутні будь-які обтяження, обмеження та права третіх осіб на неї (а.с.11).

Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Сторони вищевказаного договору оренди землі, а саме ОСОБА_4 та ОСОБА_2 його не оспорили.

Самі по собі письмові заперечення ОСОБА_4 проти позову ОСОБА_2 (а.с.37-38) не є в процесуальному плані самостійними вимогами про визнання договору оренди землі недійсними, а лише підтверджують факт укладення договору оренди землі між ним та ОСОБА_2 та бажання ОСОБА_4 про те, щоб земля залишилась у користуванні ФГ «Зевс-Д» (а.с.37-37).

В указаних запереченнях ОСОБА_4 підтвердив факт укладання договору оренди землі з ОСОБА_2, при цьому вказав, що уклав договір на 49 років необдумано.

Останнє свідчить про те, що ОСОБА_4 після укладення договору оренди землі з ОСОБА_2 фактично відмовився передати спірну земельну ділянку останньому, що є порушенням умов договору та акту прийому передачі земельної ділянки кадастровий номер 6321480500:01:000:0173 в натурі (а.с.5-10).

А тому позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають задоволенню.

Обґрунтовуючи підставність позову про визнання недійсним договір оренди спірної земельної ділянки № 0001/1, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 ФГ «Зевс-Д» посилалось на те, що господарство тривалий час з 2003 року користується спірною земельною ділянкою та в січні 2013 року уклало з ОСОБА_4 договір оренди спірної земельної ділянки, а останній на час укладення договору оренди землі із ОСОБА_2 не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, крім того вчинив правочин під впливом обману та під впливом тяжкої обставини.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Право на пред'явлення позову про визнання договору недійсним мають сторони договору або особи, права яких були порушені в зв'язку з укладенням цих договорів.

Вирішуючи спір по суті та ухвалюючи рішення про задоволення вимог ФГ «Зевс-Д» про визнання оспорюваного договору оренди землі недійсним, суд першої інстанції на порушення приписів ст. 303 ЦПК України не звернув уваги на те, що позивач Фермерське Господарство «Зевс-Д» не було стороною оспорюваного договору, а ОСОБА_4 навіть не був залучений стороною у справі.

Позивач за зустрічним позовом ФГ «Зевс-Д» посилався на те, що оспорюваний договір порушує їх права, оскільки фермерське господарство ще раніше, а саме 04 січня 2013 року уклало з ОСОБА_4 договір оренди земельної ділянки (а.с.41-42).

Тій обставині, що вказаний договір у порушення вимог ст. 18 Закону України «Про оренду землі» не зареєстрований в установленому порядку, суд правової оцінки не дав. Статтею 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" визначено, що права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Згідно зі ст. ст. 210 та 640 ЦК України не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.

Посилання ФГ «Зевс-Д» на те, що договір оренди землі не був зареєстрований в установленому порядку через хворобу ОСОБА_4 є безпідставним, оскільки будь-яких доказів тому, що саме хвороба останнього була перешкодою в державній реєстрації, позивач ФГ «Зевс-Д» не надав.

Навпаки, як вбачається із медичних довідок про стан здоров'я ОСОБА_4 хірургічну операцію по ампутації нижньої кінцівки йому було зроблено через рік - у січні 2014 року (а.с.49, 149-154).

Крім того, факт чинності вказаного договору оренди землі від 04 січня 2013 року спростовується нотаріально завіреною заявою ОСОБА_4 про те, що відносно вказаної в договорі оренди земельної ділянки на червень 2013 року не укладалися будь-які цивільно-правові угоди, а також відсутні будь-які обтяження, обмеження та права третіх осіб на неї (а.с.11).

Не відповідає встановленим обставинам у справі і висновок суду з посиланням на ст. 33 Закону України «Про оренду землі» про те, що договір оренди, укладений ОСОБА_6, яка померла в 2005 році, та який втратив свою чинність в червні 2008 році, був поновлений спадкоємцем ОСОБА_4

Відповідно до ст. 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно з ст. 33 Закону України «Про оренду землі» по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк. У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Письмове заперечення здійснюється листом-повідомленням.

За змістом ст. ст. 10 та 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. ст. 58, 59 ЦПК України надані суду докази мають бути належними та допустимими.

Частина 4 ст. 60 ЦПК України передбачає, що доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Враховуючи зазначене, доказів того, що спадкоємець ОСОБА_4 після закінчення строку дії договору оренди землі з ПСП «Малинівка» в належній формі уклав додаткову угоду про поновлення договору оренди землі суду не надано.

Навпаки, позов, який ОСОБА_4 у 2013 році заявляв до ФГ «Зевс-Д» про повернення земельної ділянки, свідчить про зворотне (а.с.203).

Тому сам по собі факт користування ПСП «Малинівка», а потім ФГ «Зев-Д», як правонаступником ПСП «Малинівка», спірною земельною ділянкою не може свідчити про волевиявлення ОСОБА_4 на поновлення договору оренди землі з ПСП «Малинівка», а потім ФГ «Зев-Д» і про те, що договором оренди землі за №0001/1 від 03 червня 2013 року порушуються права ФГ «Зев-Д».

У зв'язку з чим судова колегія вважає, що підстав для визнання недійсним договору оренди земельної ділянки за №0001/1 від 03 червня 2013 року за позовом ФГ «Зев-Д» немає.

Що ж стосується розподілу судових витрат по справі, то це питання судова колегія вирішує відповідно до приписів ст. 88 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 209, 218, 309 , 317,319 ЦПК України , судова колегія судової палати

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Великобурлуцького районного суду Харківської області від 24 червня 2014 року скасувати. Ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про зобов'язання виконати умови договору задовольнити. Зобов'язати ОСОБА_4 виконати умови договору оренди земельної ділянки за №0001/1 від 03 червня 2013 року шляхом передачі в користування (оренду) ОСОБА_2 земельну ділянку кадастровий номер 6321480500:01:000:0173 в натурі.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати у сумі 229,41 грн.

У задоволенні позовних вимог Фермерського господарства «Зевс-Д» до ОСОБА_2 про визнання договору оренди недійсним, скасування державної реєстрації відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий

Судді