Ухвала

від 15.09.2014 по справі 2а-5274/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2014 року м. Київ К/9991/67460/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Головуючий:Нечитайло О.М. Судді: Пилипчук Н.Г. Цвіркун Ю.І. , розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.05.2012 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.10.2012 р.

у справі №2а-5274/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Архітектурне бюро індивідуальних рішень»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Архітектурне бюро індивідуальних рішень» (далі-позивач) звернулось з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (далі-відповідач) про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.05.2012 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.10.2012 р., адміністративний позов задоволено у повному обсязі, визнано протиправними та скасовано податкові рішення-повідомлення від 28.03.2012 р. № 0002002280, № 0002012280, №0002022280.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

У період з 22.02.2012 р. по 28.02.2012 р. податковою інспекцією було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань повноти та достовірності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток при взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрспецбудгруп» за період 01.01.2010 р. по 30.09.2011 р., результати якої оформлено актом від 05.03.2012 р. № 264/23-12/33307265.

Вказаною перевіркою встановлено порушення позивачем вимог:

п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, а саме - заниження податку на додану вартість за січень 2011р. на суму 31 456,00 грн.;

пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме - заниження податку на прибуток за ІІІ квартал 2010 р. на суму 39 320,00 грн. та завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за ІV квартал у розмірі 157 281,00 грн.

На підставі виявлених порушень контролюючим органом 28.03.2012 р. були прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0002002280, яким позивачу визначено податкове зобов'язання у розмірі 31 456,00 грн. за основним платежем та 1,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій, № 0002012280, яким позивачу визначено податкове зобов'язання у розмірі 39 320,00 грн. за основним платежем та 9 830,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій, та № 0002022280, яким позивачу визначено податкове зобов'язання у розмірі 157 281,00 грн. за основним платежем та 0,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як було встановлено судами у ході розгляду справи, податковий орган прийшов до переконання про заниження позивачем податку на додану вартість, податку на прибуток та завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у зв'язку із віднесенням позивачем коштів при взаємодії з ТОВ «Укрспецбудгруп».

Як свідчать матеріали справи, фінансово - господарські взаємовідносини між позивачем та ТОВ «Укрспецбудгруп» здійснювались згідно договору підряду № ИЗУ-162-01-40-03 від 26.07.2010 р. та договору підряду № ИЗУ 177-02-40-03 від 20.08.2010 р.

На виконання умов вказаних договорів, ТОВ «Укрспецбудгруп» виконав робіт на загальну суму 188 737,12 грн., у тому числі ПДВ 31 456,18 грн., що підтверджується Актами виконаних робіт № 1 від 30.09.2010 р. за договором № ИЗУ 177-02-40-03 та № 1 від 30.09.2010 р. за договором № ИЗУ 177-02-40-03 від 20.08.2010 р.

Крім того, ТОВ «Укрспецбудгруп» виписано податкові накладні на загальну суму 188 737,12 грн., у тому числі ПДВ 31 456,18 грн.

З огляду на те, що спірні правовідносин виникли у 2010 році, при розгляді даної справи підлягають застосуванню нормативні приписи як Законів України «Про оподаткування прибутку підприємств» та «Про податок на додану вартість», так і Податкового кодексу України, який набрав чинності 01.01.2011 р.

Так, відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валовими витратами виробництва та обігу визнається сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з положеннями пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 вказаного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Так, наведені положення названих Законів цілком кореспондують приписам Податкового кодексу України, зокрема, п. 138.2 ст. 138, відповідно до якого витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і збереження яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Положеннями п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку заставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, податкове законодавство, як до набрання чинності Податковим кодексом України, так і після, необхідною умовою для включення сплачених у ціні товарів сум податку на додану вартість визначає факт придбання платником податку таких товарів із метою їх використання у господарській діяльності.

Таким чином, з правового аналізу наведених нормативних приписів вбачається, що валові витрати та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

З оскаржуваних судових рішень вбачається, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами наявності обставин, які були покладені ним в основу висновків про заниження позивачем податкового зобов'язання як з податку на прибуток так і податку на додану вартість.

Крім того, податковим органом не надано доказів невиконання позивачем перед ТОВ «Укрспецбудгруп» зобов'язань, натомість, з матеріалів справи вбачається, що позивач здійснив розрахунок з ТОВ «Укрспецбудгруп» в безготівковій формі.

Таким чином, суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових для задоволення позовних вимог та скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

На підставі викладеного та зважаючи на приписи ч. 3 ст. 220№ КАС України судова колегія Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що порушень або неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права не вбачається, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.05.2012 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.10.2012 р. у справі №2а-5274/12/2670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Пилипчук Н .Г. Цвіркун Ю.І.