Постанова

від 01.10.2014 по справі 823/1115/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 823/1115/14 Головуючий у 1-й інстанції: Руденко А.В.,

Суддя-доповідач: Кобаль М.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

01 жовтня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Кобаля М.І.,

суддів: Ключковича В.Ю., Петрика І.Й.

розглянувши в порядку письмового провадження матеріали апеляційної скарги ОСОБА_2 на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 27 травня 2014 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у місті Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (далі - Позивач) звернувся до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у місті Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області (далі - Відповідача) у якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000641701 від 20.11.2013р.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 27 травня 2014 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги адміністративного позову в повному обсязі.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін.

Апеляційний розгляд справи здійснюється без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, оскільки сторони у судове засідання не з'явились.

Відповідно до ч.1 ст. 41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є зокрема, порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 зареєстрований як фізична особа-підприємець 30.07.2008р., перебуває на податковому обліку з 31.07.2008р. за № 21006, та є платником податку на додану вартість згідно свідоцтва від 13.02.2009 НОМЕР_3.

Посадовими особами ГУ Міндоходів у Черкаській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_2 з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з TOB «Сюіта» у вересні, листопаді 2011 року, за результатами якої складено акт від 31.10.2013р. № 79/1701/НОМЕР_2.

Згідно з пп. 2.3.2 п. 2.3 акту перевірки відображених у рядку 10.1. декларацій з ПДВ встановлено завищення податкового кредиту за вересень 2011 р. на суму 34 830 грн. та за листопад 2011 р. на 35 000 грн. внаслідок віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ за податковими накладними від 28.09.2011р. № 97 та від 01.11.2011р. № 4, виписаними TOB «Сюіта» за господарськими операціями з придбання нафтопродуктів.

Висновок податкового органу обґрунтовано тим, що для проведення перевірки взаємовідносин ФОП ОСОБА_2 з постачальником TOB «Сюіта» в порушення п. 44.6 ст. 44 Податкового кодексу України позивачем не надано: паспорт якості, як зазначено в договорі купівлі-продажу від 01.02.2011р. № 01/02 між вказаними контрагентами; сертифікат відповідності державним стандартам України (ДОСТ) та технічним умовам (ТУ); акти матеріально відповідальної особи за своїм підписом, підписами водія та представника одержувача чи відправника із зазначенням їх прізвищ і посад про прийнятий нафтопродукт; подорожні листи автотранспортного підприємства під час постачання вантажовідправником; банківські виписки руху коштів за вересень, листопад 2011 року; журнал реєстрації проведення вимірювань нафтопродуктів у резервуарах за формою № 7-НП; договір TOB «Сюіта» з перевізником на перевезення нафтопродуктів до позивача.

Крім того, надані для перевірки товарно-транспортні накладні від 28.09.2011 № 608 та від 01.11.2011 № 767 виписані не TOB «Сюіта», а автопідприємством та замовником ПП «Воєвода», та заповнені з порушенням Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску, та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України.

Актом перевірки Слов'янської ОДПІ від 07.06.2013р. № 43/15-2/34923870 про неможливість проведення зустрічної звірки TOB «Сюіта» щодо підтвердження господарських відносин із ПП «Укрнафта» у 2011 році, встановлено, що TOB «Сюіта» відсутнє за місцезнаходженням, відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, власні основні фонди, технічний персонал у необхідній кількості, власні виробничі активи, складські приміщення та транспортні засоби. Вказані обставини свідчать про відсутність факту реального здійснення господарської діяльності зазначеного підприємства по операціям з придбання та продажу товарів з контрагентами в період з 01.01.2011р. по 31.12.2011р.

За висновком Акту перевірки від 31.10.2013р. № 79/1701/НОМЕР_2 (далі по тексту - Акт перевірки) документально не підтверджено реальність здійснення господарських відносин ФОП ОСОБА_2 із платником податків - постачальником TOB «Сюіта», їх вид, обсяг, якість та розрахунки за вересень, листопад 2011 року, в результаті чого встановлено порушення пп. 198.3, 198.6 та ст. 198 Податкового Кодексу України та донараховано позивачу податку на додану вартість на суму 69 830 грн.

На підставі Акту перевірки прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 20.11.2013р. № 0000641701, яким визначено позивачу грошове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 69 830 грн. за основним платежем та 34 915 грн. за штрафними санкціями, всього 104 745 грн.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні вимог адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що під час встановлення факту здійснення господарської операції між позивачем та його контрагентом, не було підтверджено рух активів у процесі здійснення господарської операції, при цьому первинні документи оформлені з порушенням вимог чинного законодавства.

Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він не знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Як свідчать матеріали справи та встановлено судом першої інстанції, між ОСОБА_2 (Покупець) та TOB «Сюіта» (Продавець) був укладений договір купівлі-продажу від 01.02.2011р. № 01/02, згідно якого продавець зобов'язується передати у власність, а покупець прийняти і оплатити паливно-мастильні матеріали у кількості, якості, асортименті, зазначені у погоджених рахунках-фактурах.

На виконання умов цього договору Продавець передав, а Покупець прийняв дизельне паливо за видатковими накладними № РН-00000608 від 28.09.2011р. на загальну суму 208 981 грн., в т.ч. ПДВ 34 830, 21 грн. та № РН-0000767 від 01.11.2011р. на загальну суму 210 000 грн., в т.ч. ПДВ 35 000 грн. За фактом передачі товару TOB «Сюіта» надало позивачу податкові накладні № 97 від 28.09.2011р. та № 4 від 01.11.2011р.

Обґрунтовуючи висновок про відсутність фактичного здійснення господарських операцій з поставки дизельного палива, відповідач посилається на ту обставину, що складені товарно-транспортні накладні TOB «Сюіта» не відповідають вимогам Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що посилання відповідача на відсутність підтверджуючих документів на перевезення товарів, зокрема не належне оформлення товарно-транспортних накладних ТОВ «Сюіта» не заслуговують на увагу, оскільки чинне законодавство не передбачає для формування витрат (податкового кредиту) у платників податків обов'язкової наявності товарно-супровідних документів щодо перевезення товарів, тобто з метою податкового обліку така не застосовується.

Законом України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 р. № 2344-111 визначено, що перевезення вантажів здійснюється на підставі цивільно-правових договорів, без застереження щодо обов'язкового застосування ТТН, які за своєю суттю можуть бути тільки однією з рекомендованих форм договору перевезення.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції зазначає, що правові норми викладені в Законі № 2344-111 мають вищу юридичну силу, ніж правові положення на які звертає увагу суд першої інстанції.

Крім того, судом першої інстанції залишено поза увагою докази позивача, які підтверджують реальність господарських операцій між ОСОБА_2 та ТОВ «Сюіта» (далі по тексту - контрагент позивача).

Купівля позивачем дизельного палива у контрагента відбувалась 28.09.2011 р. та 01.11.2011 року, що підтверджується товарно-транспортними накладними TOB «Сюіта» на відпуск нафтопродуктів (нафти) від 28.09.2011р. № РН-0000608, № РН-0000608 та від 01.11.2011р. № РН 0000767 та № РН 0000767.

В матеріалах справи міститься Акт перевірки № 2703/23-2/34923870 від 07.12.2011 року «Про результати документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Сюіта» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 30.09.2011 р.» (а.с.98-120).

Поставка дизельного палива від TOB «Сюіта» до позивача, яка відбулася 28.09.2011 року підпадає під планову документальну виїзну перевірку контрагента позивача, відповідно до якої податкові органи жодних порушень податкового законодавства щодо спірних взаємовідносин з позивачем виявлено не було.

Тобто, висновки Акту перевірки № 2703/23-2/34923870 від 07.12.2011 року (щодо TOB «Сюіта») та Акту перевірки № 79/1701/НОМЕР_2 від 31.10.2013 року (щодо ОСОБА_2.) містять один перевіряємий період та суперечливі висновки: в Акті перевірки щодо TOB «Сюіта» податковий орган не побачив порушень податкового законодавства, а в Акті перевірки ОСОБА_2 такі порушення зазначені.

Крім того, в матеріалах справи містяться податкові декларації TOB «Сюіта» за вересень та листопад 2011 року в яких відображені операції з ФОП ОСОБА_2 на купівлю нафтопродуктів. Вищезазначені декларації прийняті податковим органом без зауважень, а TOB «Сюіта», в свою чергу, з них сплачено податки.

Таким чином, дії податкового органу містять розбіжності по взаємовідносинам позивача та його контрагента, які відображені в зазначених актах перевірки, що в свою чергу ставить під сумнів дослідження в повному обсязі факту здійснення господарської операції на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги показання свідка ОСОБА_4, який працював начальником відділу продаж TOB «Сюіта» в період який перевірявся.

Колегією суддів апеляційної інстанції під час дослідження аудіозапису судового засідання від 27.05.2014 року встановлено, що ОСОБА_4 особисто брав участь у господарських операціях між позивачем та його контрагентом. При цьому, ОСОБА_4 були названі автомобілі та водії, що здійснювали поставку та яким чином визначався об'єм дизельного палива, звідки і куди відбувалася поставка нафтопродуктів.

Проте, вищезазначені показання свідка не були враховані судом першої інстанції та не зазначено мотиви їх неврахування.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції між ОСОБА_2 та ТОВ «Сюіта», судом апеляційної інстанції досліджено та встановлено, що між ФОП ОСОБА_5 та TOB «Сюіта» існували договірні відносини стосовно оренди транспортних засобів та надання послуг на перевезення, що підтверджується Актом № 2703/23-2/34923870 від 07.12.2011 року «Про результати документальної планової виїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Сюіта» (на ст. 16 Акта, а.с.105)

Отже, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що у товарно-транспортних накладних правомірно міститься підпис ФОП ОСОБА_5 на підставі договору від 01.01.2010 року №01/01, який укладено між ТОВ «Сюіта» та ФОП ОСОБА_5

Крім того судом першої інстанції не враховано, що у вищезазначених товарно-транспортних накладних міститься відтиск печатки TOB «Сюіта» із зазначенням ІПН 349238723014 та ЄДРПОУ 34923870, що підтверджує поставку дизельного палива від TOB «Сюіта» до ФОП ОСОБА_2

При винесені оскаржуваної постанови судом першої інстанції також залишено поза увагою документи, що підтверджують подальшу реалізацію отриманого товару по ланцюгу до вигодонабувача: від ФОП ОСОБА_2 до TOB «Рубін-2009» (а.с.39).

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в Інформаційному листі від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», а також у Інформаційному листі від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11, процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:

1) встановлення факту здійснення господарської операції (в т. ч. дослідження усіх первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської операції);

2) встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції (в т.ч. з'ясування можливої обізнаності платника щодо можливих дефектів у правовому статусі його контрагентів);

3) встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку (зокрема, наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку);

4) встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Законодавством України на одну із сторін цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку здійснення контролю за дотриманням усіма виконавцями, постачальниками по ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з виконавців, постачальників у ланцюгу постачання або через відсутність висновків зустрічних перевірок, зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на декларування валових витрат та права на податковий кредит з податку на додану вартість, яке виникло в результаті сплати податку на додану вартість при придбанні товарів (робіт, послуг).

Так само і відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів апеляційної інстанції виходить з наступного.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що при досліджені факту здійснення господарської операції повинні оцінюватися відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг, який декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Отже, необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару, робіт чи послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

Таким чином, суд першої інстанції, обмежившись порушеннями оформлення первинної документації, помилково прийшов до висновку про нереальність господарських операцій між ТОВ «Сюіта» та ФОП ОСОБА_2 при цьому, не врахував, що наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформлені не є підставою для висновків про відсутність господарських операцій, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з господарською діяльністю мали місце (Інформаційний лист ВАСУ від 01.11.2011 року №1936/11/13-11).

Аналіз наведених положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що податковим органом не доведена правомірність та обґрунтованість спірного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог чинного законодавства України.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції рішення прийнято з порушення норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим, колегія суддів вважає необхідним рішення суду першої інстанції скасувати.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 27 травня 2014 року - скасувати. Ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_2 задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000641701 від 20.11.2013р.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.

Головуючий - суддя М.І. Кобаль

судді: В.Ю. Ключкович

І.Й. Петрик

Головуючий суддя Кобаль М.І.

Судді: Ключкович В.Ю.

Петрик І.Й.