Рішення

від 06.10.2014 по справі 925/1347/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 45-24-38, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2014 року Справа № 925/1347/14

Господарський суд Черкаської області в складі: головуючого - судді Спаських Н.М. з секретарем судового засідання Волна С.В., за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: ОСОБА_1 - за довіреністю;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси справу за

позовом Приватного підприємства "Автолайф"

до суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2

про стягнення 100 956,82 грн.

ВСТАНОВИВ:

Заявлено позов про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 100 956,82 грн., з яких: 85 303,00 грн. заборгованості по орендній платі, 9575,10 грн. інфляційних та 6078,72 грн. як 3% річних на підставі договору № 3 оренди нежитлового приміщення від 15.09.2010 року, укладеного між сторонами.

В останнє засідання представник позивача не з'явився, направив суду клопотання про розгляд справи без нього, позовні вимоги підтримує повністю та просить їх задовольнити.

Відповідач проти позову заперечив з мотивів, що з 15.09.2011 року між сторонами припинилися договірні стосунки з оренди приміщення, а тому борг може бути стягнуто лише частково в межах строку позовної давності, застосувати яку просить відповідач.

Заслухавши доводи та пояснення представників сторін, які надавалися в ході розгляду справи та дослідивши наявні у справі письмові докази й оцінивши їх у сукупності, суд задовольняє позовні вимоги частково з наступних підстав:

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

З матеріалів справи вбачається, що 15 вересня 2010 року між сторонами по справі було укладено договір № 3 оренди нежитлового приміщення (а.с. 10), за умовами якого позивач надав відповідачу у тимчасове платне користування на умовах оренди нежитлове приміщення загальною площею 438,5 кв.м., розташоване за адресою АДРЕСА_2.

З 15.09.2010 року орендна плата становить 5 200,00 грн. на місяць і сторонами не змінювалася. За умовами п. 3.1., 3.2. договору орендна плата складається із плати за користування приміщеннями, компенсації частини земельного податку та плати за комунальні послуги.

У відповідності до розділу 8 договору цей договір діє з 15.09.2010 року по 15.09.2011 року та за умови відсутності заперечень у жодної із сторін з приводу продовження дії договору протягом 1 місяця після закінчення строку дії договору, може бути подовженим на наступні півроку на тих же умовах.

Представниками обох сторін в ході розгляду справи підтверджено, що договір оренди виконувався обома сторонами. Доказів визнання його недійсним на підставі судового рішення у справі не надано.

За своїм юридичним змістом даний договір оренди нежитлового приміщення відповідає ст.793 ЦК України про те, що договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Однак позивач вважає, що договір оренди був чинним між сторонами до 15 березня 2012 року (тобто, півроку після 15.09.2011 року), а відповідач вважає, що договір припинив свою дію 15.09.2011 року, коли між сторонами 15.09.2011 року було укладено додаткову угоду про припинення дії договору оренди від 15.09.2010 року.

Заслухавши доводи та заперечення сторін з приводу обставини припинення дії договору оренди судом було встановлено наступне:

Відповідач пред'явив суду оригінал додаткової угоди від 15.09.2011 року про припинення дії договору № 3 оренди нежитлового приміщення від 15.09.2010 року ( а.с. 62). Даною додатковою угодою сторони дійшли згоди про те, що договір оренди № 3 припиняється з 15.09.2011 року і сторони не мають один до одного будь-яких зобов'язань.

Також 15.09.2011 року сторонами складено акт прийому-передачі ( а.с. 63), за яким відповідач передав, а позивач прийняв з оренди нежитлове приміщення, що було предметом договору оренди № 3 від 15.09.2010 року.

У відповідності до ст. 795 ЦК України, передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Додаткова угода від 15.09.2011 року та акт прийому-передачі від цієї ж дати до договору оренди № 3 від 15.09.2010 року була підписана з боку позивача директором Сахно І.П., який діяв на підставі статуту.

Відповідач надав суду оригінал витягу із ЄДР (а.с. 64) станом на 30.12.2011 року, з якого вбачається, що Сахно І.П. зареєстрований особою, яка має право підписувати договори з 27.04.2011 року.

Відсутність на додатковій угоді та акті прийому-передачі (а.с. 62,63) печатки позивача - Приватного підприємства "Автолайф", не тягне за собою нікчемність цих угод, оскільки таке прямо не передбачено чинним законодавством.

Позивач також не надавав суду доказів того, що він визнавав недійсною додаткову угоду про припинення договору оренди нежитлового приміщення № 3 від 15.09.2010 року.

Таким чином суд вважає, що відповідач надав суду належний і допустимий доказ про те, що з часу підписання між сторонами додаткової угоди від 15.09.2011 року з актом приймання-передачі майна, між ними припинилися договірні стосунки щодо виконання договору № 3 оренди нежитлового приміщення від 15.09.2010 року.

Позивач не надав суду ніяких доказів того, що відповідач подовжував користуватися орендованим приміщенням після 15.09.2011 року.

Доводи позивача про те, що 19.09.2011 року, 21.11.2011 року та 30.11.2011року відповідач здійснив розрахунки по оренді майна за договором від 15.09.2010 року (а.с. 58-60) і це доводить існування між сторонами договірних стосунків після 15.09.2011 року, суд відхиляє, виходячи з такого:

1. Доказ про те, що згідно додаткової угоди від 15.09.2011 року за згодою сторін договір № 3 оренди нежитлового приміщення було припинено і об"єкт оренди повернуто позивачу, не спростовано позивачем доказами про недійсність чи нікчемність вказаної додаткової угоди.

2. Відповідач вказує, що він сплачував орендну плату позивачу шляхом передачі коштів з рук в руки між керівниками сторін (що не заперечив позивач) і тому у відповідача немає жодної квитанції про сплату коштів, на які у позивача є банківські виписки, надані у справу.

3. Позивач визнає, що платежі за 19.09.2011 року, 21.11.2011 року та 30.11.2011року проведені через касу банку з подальшим зарахуванням на поточний рахунок позивача. Однак, такий платіж могла зробити від імені ФОП ОСОБА_2 будь-яка особа, що знає його реквізити як господарюючого суб'єкта, в т.ч. це може бути і особа, яка має стосунок до позивача.

4. Позивач не надав суду рахунок № 10 від 31.10.2011 року з доказами його вручення відповідачу, на який є посилання у платежі за 30.11.2011 року (а.с. 60), а два інші платежі взагалі здійснені із посиланням на орендну плату або орендну плату за жовтень 2011 року, що без доказів користування орендованим майном з боку відповідача за цей період не має вирішального значення.

Невизначеність призначення платежу щодо місяця та року, за який здійснюється оплата та невідповідність його фактичним взаємовідносинам сторін може бути підставою для виникнення зобов'язань між сторонами по поверненню безпідставно набутого майна в порядку ст. 1212 ЦК України, а не доказом проведення оплати за оренду майна по договору від 15.09.2010 року.

Таким чином, за зібраними у справі доказами суд приходить до висновку, що договір оренди № 3 від 15.09.2010 року між сторонами припинився 15.09.2011 року за згодою сторін на підставі додаткової угоди та факту повернення майна з оренди за актом приймання-передачі (а.с. 62-63).

Згідно з ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, а одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом статей 599 та 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, яке припиняється лише виконанням, проведеним належним чином.

Як вбачається із змісту договору № 3 від 15.09.2010 року, щомісячна орендна плата за договором становить 5200,00 грн. і не змінювалася за згодою сторін.

Таким чином за період договору з 15.09.2010 по 15.09.2011 року відповідач повинен був сплатити на користь позивача 62 400,00 грн. (5200 х 12), а не 93600,00 грн., як вказує у розрахунках позивач.

Відповідач просить суд застосувати до всіх позовних вимог строк позовної давності ( а.с. 73).

Позивач направив суду заперечення на заяву про застосування позовної давності (а.с. 75) і вважає, що сплата відповідачем трьох останніх платежів 19.09.2011 року, 21.11.2011 року та 30.11.2011року є доказом того, що відповідач визнав свій борг перед позивачем і це перериває перебіг строку позовної давності.

Суд відхиляє такі доводи позивача, виходячи з такого:

У відповідності до ст. 256, 261, 264 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

За змістом позовних вимог позивач не вказав чітко суду, за які конкретно місяці та роки він обліковує за відповідачем заборгованість за оренду нежитлового приміщення за договором № 3 від 15.09.2010 року та не обґрунтовує початок перебігу строку позовної давності за кожний конкретний місяць виникнення боргу.

За умовами п. 3.3. договору від 15.09.2010 року, орендна плата сплачується орендарем згідно наданого орендодавцем рахунку протягом 2х банківських днів, але не пізніше останнього робочого дня поточного місяця.

Враховуючи, що відповідач надав докази припинення дії договору оренди між сторонами з 15.09.2011 року, то обставинами, що переривають перебіг строку позовної давності, позивач вважає здійснення відповідачем таких платежів, що свідчать про визнання відповідачем боргу перед позивачем:

- 19.09.2011 року в сумі 499,00 грн. із призначенням платежу "орендна плата" (а.с. 58);

- 21.11.2011 року в сумі 495,00 грн. зі призначенням платежу "сплата оренди за жовтень 2011 року" (а.с. 59) ;

- 30.11.2011 року в сумі 100,00 грн. із призначенням платежу "оплата орендної плати за нежитлові згідно рахунку № 10 від 31.10.2011 року" (а.с. 60);

Суд погоджується із запереченнями відповідача проти того, що ці платежі не є доказами визнання відповідачем боргу, виходячи з такого:

- відповідач не визнає здійснення цих платежів, які внесені через касу банку, оскільки не має на них власних підтверджуючих документів;

- платежі за 21.11.2011 року та 30.11.2011 року здійснені із призначенням, що це вносяться платежі за жовтень 2011 року, тобто за період, коли між сторонами договірні стосунки з оренди приміщення вже припинилися;

- платіж за 19.09.2011 року без визначення, за який місяць він вноситься, у відповідності до п. 3.3. договору міг бути частковим платежем відповідача за поточний місяць, в якому припинялися договірні стосунки між сторонами - за вересень 2011 року, який вноситься до останнього робочого дня місяця.

- виходячи із наданого позивачем розрахунку ( а.с. 39 ) жоден із платежів за 19.09.2011 року, 21.11.2011 року та 30.11.2011року позивач не враховує у своїх розрахунках, тобто не приймає їх від позивача як оплату боргу.

Ці обставини в сукупності свідчать, що три платежі за 19.09.2011 року, 21.11.2011 року та 30.11.2011року не можуть бути належними доказами визнання відповідачем свого боргу перед позивачем для переривання перебігу строку позовної давності.

Також суд прийшов до висновку, що незважаючи на те, що у п. 3 додаткової угоди про припинення дії договору оренди № 3, внесено умову, що підписання додаткової угоди сторони підтверджують відсутність претензій та будь-яких зобов'язань один відносно одного, відповідач не надав суду належних доказів про те, що за період існування між сторонами договірних стосунків він сплатив на користь позивача 62 400,00 грн., тобто провів повний розрахунок. Відповідач взагалі не має доказів про розмір коштів, які він перерахував позивачу на виконання договору оренди від 15.09.2010 року.

У відповідності і до ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропуску позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Оскільки позов було зареєстровано судом 05.08.2014 року, то в межах трирічного строку позовної давності позивач має право стягнути з відповідача лише борг, що виник за період з 05.08.2011 року по 15.09.2011 року, тобто до часу припинення дії договору за додатковою угодою.

За цей період відповідач повинен був сплатити позивачу 7 106,67 грн., виходячи з такого розрахунку (5200,00 : 30 днів/місяць х 41 день ).

Доказів сплати цього боргу у відповідача немає, а тому його слід стягнути примусово, оскільки строк сплати даної заборгованості вже є таким, що настав.

При цьому суд не враховує у сплату боргу за вказаний період з 05.08.2011 року по 15.09.2011 року суму 499,00 грн., сплачену 19.09.2011 року (а.с. 58), оскільки відповідач заперечив, що саме ним було здійснено цей платіж; призначення платежу не містить вказівки за який точно місяць і за яким договором вноситься платіж; і сам позивач не враховує ці кошти в оплату боргу в жодному періоді договірних стосунків за своїм розрахунком на а.с. 39.

У відповідності до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Можливість застосування даної норми не залежить від її включення чи не включення до умов господарських договорів між сторонами.

До стягнення інфляційних та процентів річних на підставі ст. 625 ЦК України застосовується трирічний строк позовної давності.

Оскільки чинність договору оренди об'єкта нерухомого майна № 3 було припинено за згодою сторін 15.09.2011 року, то з 16.09.2011 року настає прострочення щодо проведення повного розрахунку між сторонами за цим договором.

Однак через застосування строку позовної давності до вимог позивача, інфляційні та 3% проценти річних можуть бути нараховані лише на заборгованість. яка може бути стягнута із відповідача, тобто на суму 7 106,67 грн.

Оскільки розрахунки інфляційних та 3% річних позивач обмежив лише періодом з 16.03.2012 року по 31.07.2014 року, то за належним розрахунком за цей період сума інфляційних на суму боргу в розмірі 7 106,67 грн. склала 821,42 грн., а 3% річних - 507,01 грн.

Розрахунок судом здійснено за допомогою програмного комплексу "Ліга".

Таким чином, до примусового стягнення з відповідача на користь позивача належить лише 7 106,67 грн. основного боргу за оренду приміщення, 821,42 грн. інфляційних та 507,01 грн. як 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України.

В решті вимог у задоволенні позову слід відмовити повністю через застосування судом строку позовної давності до вимог позивача.

На підставі ст. 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача слід стягнути 2 019,15 грн. на відшкодування сплаченого позивачем судового збору, оскільки спір виник з вини відповідача по справі.

Керуючись ст. 49,82-85 ГПК України, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 АДРЕСА_1) на користь Приватного підприємства "Автолайф" (ідентифікаційний код 34661198, м. Черкаси, вул. Енгельса, 120 корп. 3 кв. 5) -- 7 106,67 грн. основного боргу за оренду, 821,42 грн. інфляційних, 507,01 грн. як 3% річних на підставі договору № 3 оренди нежитлового приміщення від 15.09.2010 року та 2019,15 грн. на відшкодування судового збору.

3. В решті вимог у позові відмовити повністю.

Наказ видати.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду протягом 10 днів.

Повне рішення складено 07 жовтня 2014 року

Суддя Н.М. Спаських