Постанова

від 28.01.2015 по справі 925/1347/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2015 року Справа № 925/1347/14

Вищий господарський суд України у складі колегії: головуючого, судді Кузьменка М.В., суддів Васищака І.М., Студенця В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу приватного підприємства "Автолайф" на рішення Господарського суду Черкаської області від 6 жовтня 2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24 листопада 2014 року у справі № 925/1347/14 за позовом приватного підприємства "Автолайф" до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 100 956 грн 82 коп.,

УСТАНОВИВ: У серпні 2014 року приватне підприємство "Автолайф" звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 85 303 грн основного боргу, 9 575 грн 10 коп. інфляційних втрат і 6 078 грн 72 коп. з підстав неналежного виконання умов договору від 15 вересня 2010 року № 3 оренди нежитлового приміщення.

Відповідач позов не визнав, посилаючись на припинення дії договору та подав заяву про застосування до позовної давності.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 6 жовтня 2014 року (суддя Н. Спаських), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24 листопада 2014 року, позов задоволено в частині стягнення 7 106 грн 67 коп. основного боргу, 821 грн 42 коп. інфляційних втрат і 507 грн 01 коп. річних; у решті позову відмовлено з мотивів припинення зобов'язання та спливу позовної давності.

Приватне підприємство "Автолайф" просить рішення та постанову в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати з підстав неправильного застосування господарськими судами статей 256, 257, 264, 762, 793, 795 Цивільного кодексу України, статей 32, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України та прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити.

Сторони належним чином були повідомлені про час і місце судового засідання, проте фізична особа-підприємець ОСОБА_1 право на подання відзиву на касаційну скаргу не використав і представники сторін у судове засідання не з'явилися.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Господарськими судами встановлено, що 15 вересня 2010 року сторони уклали договір № 3 оренди нежитлового приміщення (далі - договір), відповідно до умов якого позивач (орендодавець) передає, а відповідач (орендар) приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 438, 5 м 2 , що розташоване по АДРЕСА_1.

Сторони погодили, що підписанням цього договору сторони засвідчують реальну передачу об'єкта оренди в оренду; після закінчення строку дії договору або його припинення орендар повертає передані в оренду приміщення в належному стані; орендна плата з 15 вересня 2010 року становить 5 200 грн на місяць; орендна плата складається із плати за користування приміщенням та компенсації частини земельного податку; плата за комунальні послуги (теплова та електрична енергія згідно показників встановлених лічильників; водопостачання; каналізація і т.п.) включена в орендну плату; орендна плата перераховується орендарем згідно поданого орендодавцем рахунку протягом 2-х банківських днів після отримання рахунку, але не пізніше останнього робочого дня поточного місяця; договір діє з 15 вересня 2010 року по 15 вересня 2011 року; у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору після закінчення його строку протягом одного місяця він вважається продовженим на тих самих умовах на наступні півроку; переважне право на продовження цього договору належить орендарю (пункти 2.2.1, 2.2, 3.1, 3.2, 8.1; 8.2 договору).

Позивач стверджує, що відповідач користувався об'єктом оренди до 16 березня 2012 року, а орендної плати сплатив лише 8 297 грн і борг дорівнює 85 303 грн.

Відповідач вважає, що зобов'язання припинилося за домовленістю сторін з моменту укладання 15 вересня 2011року додаткової угоди до договору та повернення приміщення орендодавцю, а відносно сплати суми боргу - подав суду заяву про застосування позовної давності.

Позивач заперечив факт укладання додаткової угоди і пропущення позовної давності, посилаючись на здійснення орендарем платежів 19 вересня, 21 і 30 листопада 2011 року у розмірах 449 грн, 495 грн і 100 грн відповідно.

Господарські суди не визнали належними і допустимими подані позивачем докази перерахування відповідачем грошових коштів у вересні і листопаді 2011 року з мотивів відсутності доказів користування відповідачем орендованим приміщенням після 15 вересня 2011 року і дійшли висновку про те, що з 15 вересня 2010 року по 15 вересня 2011 року відповідач мав сплатити позивачеві оренду плату в розмірі 62 400 грн.

За змістом статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України).

За правилами статей 256 і 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до частини 1 статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За приписами частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Оскільки право вимоги виникало в орендодавця кожного разу невиконання орендарем грошового зобов'язання (пункт 3.3. договору), а позовну заяву до господарського суду було подано 5 серпня 2014 року, господарські суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що в межах трирічного строку позовної давності позивач має право стягнути з відповідача основний борг, який виник у період з 5 серпня по 15 вересня 2011 року та складає 7 106 грн 67 коп.

Згідно з приписами статей 610 і 612 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та річних.

Отже господарські суди дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову в частині стягнення 821 грн 42 коп. індексу інфляції і 507 грн 01 коп. річних, нарахованих на суму боргу.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені господарськими судами на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих сторонами доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ: Рішення Господарського суду Черкаської області від 6 жовтня 2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24 листопада 2014 року у справі № 925/1347/14 залишити без змін, а касаційну скаргу приватного підприємства "Автолайф" без задоволення.

Головуючий, суддя М. В. Кузьменко Суддя І. М. Васищак Суддя В. І. Студенець