Постанова

від 24.11.2014 по справі 925/1347/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" листопада 2014 р. Справа№ 925/1347/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шевченка Е.О.

суддів: Зеленіна В.О.

Синиці О.Ф.

при секретарі Грабінській Г.В.

За участю представників:

від позивача: не з»явився

від відповідача: не з'явився

Розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Приватного підприємства «Автолайф»

на рішення Господарського суду Черкаської області від 06.10.2014р.

у справі №925/1347/14 (суддя Спаських Н.М.)

за позовом Приватного підприєммства «Автолайф»

до Фізичної особи - підприємця Нужного Анатолія Анатолійовича

про стягнення 100 956,82 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Автолайф» звернулось до Господарського суду Черкаської області з позовною заявою до Фізичної особи - підприємця Нужного Анатолія Анатолійовича про стягнення з останнього заборгованості по орендній платі в сумі 85 303,00 грн., суми інфляційних витрат у розмірі 9 575,10 грн., три відсотки річних за період прострочки на суму 6 078,72 грн., а також про стягнення з відповідача судових витрат.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 06.10.2014р. позовні вимоги задоволені частково, стягнуто з Суб»єкта підприємницької діяльності Нужного Анатолія Анатолійовича на користь Приватного підприємства «Автолайф» 7 106,67 грн. основного боргу за оренду, 821,42 грн. інфляційних витрат, 507,01 грн. 3% річних на підставі Договору оренди №3 оренди нежитлового приміщення від 15.09.2010р. та 2 019,15 грн. на відшкодування судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Приватне підприємство «Автолайф» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 06.10.2014р. та прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована порушенням та неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи.

Відповідач надав відзив, згідно з яким просить залишити рішення Господарського суду Черкаської області без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення.

Відповідач зазначає, що між сторонами була підписана додаткова угода про припинення договоур оренди від 15.09.2011р. та підписано акт приймання-передачі майна, що свдічить про реальне поверення об»єкта оренди, а тому, як вказує відповідач, будь-які інші дії, що вчинені поза межами договору оренди не можуть вважатись такими, що вчинені на виконання цього договору.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.10.2014р. апеляційну скаргу Приватного підприємтсва «Автолайф» було прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 17.11.2014р.

Справа слухалась з оголошеною в судовому засіданні 17.11.2014р. перервою на підставі ст. 77 ГПК України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд зазначає наступне.

15 вересня 2010р. між Приватним підприємством «Автолайф», як орендодавцем, та Суб»єктом підприємницької діяльності - Нужним А.А., як орендарем, був укладений Договір №3 оренди нежитлового приміщення, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 438,5 кв.м., що розташоване по вул. Сурікова, 14а, в м. Черкаси з 15 вересня 2010р.

Згідно з п. 1.2. Договору передані в оренду приміщення будуть використовуватись для здійснення статутної діяльності орендаря.

В статті 2 Договору визначено, що підписанням цього Договору сторони засвідчуть реальну передачу об»єкта оренди в оренду. Після закінчення строку дії цього Договору або його припинення орендар повертає передані в оренду приміщення в належному стані.

Згідно з п. 3.1. Договору орендна плата з 15.09.2010р. за 438,5 кв.м. становить 5 200,00 грн. на місяць. Орендна плата складаєтсья із плати за користування приміщенням та компенсації частини земельного податку.

У відповідності до п. 3.2. Договору плата за комунальні послуги (теплова та електрична енерегія згідно показників встановлених лічильників; водопостачання; каналізація і т.п.) включена в орендну плату.

Відповідно до п. 3.3. Договору орендна плата перераховуєтсья орендарем згідно поданого орендодавцем рахунку протягом 2-х бакнівських днів після отримання рахунку, але не пізніше останнього робочого дня поточного місяця.

Пунктом 8.1. Договору цей Договір діє з 15.09.2010р. по 15.09.2011р.

Згідно з п. 8.2. Договору в разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну умов Договоур після закінчення його строку протягом одного місяця, він вважається продовженим на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором, на наступні півроку. Переважне право на продовження цього Договору належить орендарю.

15.09.2011р. позивач та відповідач уклали Додаткову угоду до Договору оренди, згідно з якоою на підставі п. 8.1. Договору оренди дійшли згоди про припинення дії цього Договору з 15.09.2011р.

Цього ж дня сторони підписали Акт прийому-передачі, за якими об»єкт оренди - нежитлове приміщення площею 438,5 кв.м. за адресою: м. Черкаси, вул. Сурікова, 14а, передано орендарем і прийнято орендодавцем у зв»язку з припиненням дії Договору оренди.

Отже, доводи позивача про те, що Договір оренди був чинним між сторонами до 15.03.2012р. спростовуються Додатковою угодою від 15.09.2011р. та актом приймання-передачі від 15.09.2011р.

При цьому апеляційний суд відмічає, що ці документи були підписані з боку позивача директором Сахно І.П., який діяв на підставі статуту товариства, та згідно витягу з ЄДР станом на 30.12.2011р. зареєтрований особою, яка має право підписувати договору з 27.04.2011р.

Таким чином, судова колегія відмічає про те, що належними засобами доказування доведено припинення Договору оренди 15.09.2011р. Позивачем не доведено зворотнього, як не доведено того, що відповідач продовжував користуватися орендованим приміщенням після 15.09.2011р.

Оскільки відсутні докази користування відповідачем орендованим приміщенням після 15.09.2011р., то спростовуються доводи позивача про те, що оплата відповідачем 19.09.2011р., 21.11.2011р. та 30.11.2011р. за оренду майна доводить існування між сторонами договірних стосунків після 15.09.2011р.

Отже, за період чинності Договору з 15.09.2010р. по 15.09.2011р. відповідач мав сплатити позивачеві кошти за оренду в розмірі 62 400,00 грн.

У відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

В силу частини 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За змістом ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності до заявлених позовних вимог.

У відповідності до ст.ст. 256, 261, 264 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Перебіг позовної давності починаєтсья від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов»язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Перебіг позовної давності перериваєтсья вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов»язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового не зараховується.

Відповідно до ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давніцсть застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявленою стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропуску позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Оскільки позов було зареєстровано судом 05.08.2014р., то в межах трирічного строку позовної давності позивач має право стягнути з відповідача борг, що виник за період з 05.08.2011р. по 15.09.2011р., який, як правильно вказав суд першої інстанції, складає 7 106,67 грн.

При цьому доводи позивача про те, що строк позовної давності переривався, у зв»язку зі сплатою відповідачем 19.09.2011р., 21.11.2011р., 30.11.2011р. платежів по оренді, які свідчать про визнання відповідачем боргу перед позивачем, є необгрунтованими, виходячи з такого:

- відповідач не визнає здійснення цих платежів, які внесені через касу банку, оскільки немає на них власних підтверджуючих документів;

- платежі за 21.11.2011р. та 30.11.2011р. здійснені з призначненям, що це вносяться платежі за жовтень 2011р., тобто за період, коли між сторонами договірні стосунки з оренди приміщення вже припинились;

- платежі за 19.09.2011р. без визначення, за який місяць він вноситься, у відповідності до п. 3.3. Договору міг бути частковим платежем відповідача за поточний місяць, в якому припинялися договірні стосунки між сторонами - за вересень 2011р., який вноситься до останнього робочого дня місяця;

- виходячи із наданого позивачем розрахунку, жоден із платежів за 19.09.2011р., 21.11.2011р., 30.11.2011р. позивач не враховує у своїх розрахунказ, тобто не приймає їх від відповдіача як оплату боргу.

У відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов»язання на вимогу кредитора зобов»язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судова колегія апеляційного господарського суду, перевіривши розрахунки 3% річних та інфляційних витрат, погоджується з господарським судом щодо сум 3% річних та інфляційних витрат, які підлягають до стягнення з відповідача, а саме 507,01 грн. - сума 3% річних та 821,42 грн. сума інфляційних витрат, що нараховані на суму боргу в розмірі 7 106,67 грн. за період з 16.03.2012р. по 31.07.2014р.

Виходячи з наведеного, підстави для скасування рішення суду від 06.10.2014р. та задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Автолайф» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 06.10.2014р. у справі №925/1347/14 залишити без змін.

3. Справу №925/1347/14 повернути до Господарського суду Черкаської області.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя Е.О. Шевченко

Судді В.О. Зеленін

О.Ф. Синиця