Ухвала

від 05.08.2014 по справі 2а-16128/10/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" серпня 2014 р. м. Київ К/9991/19371/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Рибченка А.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.11.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.03.2011 у справі № 2а-16128/10/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Креатон-Бізнесстар"

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

про визнання незаконним дій, скасування рішень про невизнання звітності та зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції про визнання протиправними дій щодо невизнання в якості податкової звітності податкових декларацій з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за квітень - серпень 2010 року. Також у позові заявлено вимоги відмінити рішення контролюючого органу про невизнання зазначених декларацій та зобов'язати прийняти декларації.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позовні вимоги задоволено частково, визнано протиправним рішення Державної податкової інспекції, викладене у формі листа від 28.09.2010 № 7187/10/28321, про невизнання як податкової звітності податкових декларацій з ПДВ за квітень - серпень 2010 року, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, Товариство як юридична особа із застосуванням поштового зв'язку подало до контролюючого органу податкові декларації за квітень - серпень 2010 року, які відповідач не визнав податковою звітністю, оскільки податкова звітність, за твердженням державного податкового органу, містила недостовірну інформацію про місцезнаходження Товариства, про що позивача було повідомлено листом 28.09.2010.

Згідно з п. 1.11 ст. 1 Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов'язання платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі - Закон № 2181-ІІІ) податкова декларація - документ, що подається платником податків до контролюючого органу у строки, встановлені законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору (обов'язкового платежу).

Відповідно до абзацу першого пп. 4.1.2 п. 4.1 ст. 4 Закону № 2181-ІІІ прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Податкова декларація приймається без попередньої перевірки зазначених у ній показників через канцелярію, чий статус визначається відповідним нормативно-правовим актом. Відмова службової (посадової) особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин або висування нею будь-яких передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється та розцінюється як перевищення службових повноважень такою особою, що тягне за собою її дисциплінарну та матеріальну відповідальність у порядку, визначеному законом.

За змістом абзацу п'ятого пп. 4.1.2 п. 4.1 ст. 4 вказаного Закону податкова звітність, отримана контролюючим органом від платника податків як податкова декларація, що заповнена ним всупереч правилам, зазначеним у затвердженому порядку її заповнення, може бути не визнана таким контролюючим органом як податкова декларація, якщо в ній не зазначено обов'язкових реквізитів, її не підписано відповідними посадовими особами, не скріплено печаткою платника податків.

Пунктом 4.5 Методичних рекомендацій щодо централізованого приймання та комп'ютерної обробки податкової звітності платників податків в ОДПС України (додаток № 1 до наказу Державної податкової адміністрації України від 31.12.2008 №827) передбачено, якщо податкова звітність, надана органу ДПС платником податків, заповнена всупереч правилам, визначеним у затвердженому порядку її заповнення, то вона може бути не визнана органом ДПС як податкова звітність. Підставою про невизнання податкової звітності є: відсутність підпису відповідних посадових осіб (факсиміле не дозволяється); відсутність скріплення печаткою підписів платника податків; відсутність обов'язкових реквізитів податкового документа; відсутність обов'язкових додатків до податкової звітності, передбачених порядком заповнення відповідної звітності; неможливість прочитати текст або цифри внаслідок пошкодження (наприклад, документи, залиті чорнилом або іншою рідиною, потерті); наявність порваних аркушів, підчищень, помарок, виправлень, дописок і закреслювань; подання ксерокопії звітних документів; порушення загальних вимог оформлення документів податкової звітності.

Отже, Законом встановлено вичерпний перелік підстав щодо невизнання податкової декларації документом податкової звітності, а саме: не зазначення обов'язкових реквізитів, не підписання її відповідними посадовими особами, не скріплення печаткою платника податків.

У ході вирішення спору судами попередніх інстанцій було встановлено, що наявність у поданих позивачем деклараціях за квітень - серпень 2010 року усіх обов'язкових реквізитів, підписів посадових осіб скріплених печаткою платника податків. Крім того, встановлено, що у всіх деклараціях зазначено місцезнаходження позивача - м. Київ, вул. Володимирська, 7 офіс 1, що відповідає адресі Товариства, визначеній у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, та яка є достовірною, оскільки за вказаною адресою контролюючим органом було направлено лист від 28.09.2010 про невизнання податкових декларацій як податкової звітності, який позивачем було отримано, як отримано також і судову повістку, направлену за цією ж адресою.

Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, Державною податковою інспекцією доказів наявності передбачених пп. 4.1.2 п. 4.1 ст. 4 Закону №2181-ІІІ обставин, які б дозволяли не визнавати подану декларацію як податкову звітність, у встановленому порядку не надано.

Таким чином, враховуючи аналіз вищенаведених правових норм, згідно яких підставою для відмови податкового органу визнати податкові декларації як податкову звітність є такі недоліки її заповнення, що впливають на адміністрування податку органом державної податкової служби, та фактичні обстави, яки стали підставою для невизнання державним податковим органом поданих позивачем декларацій податковою звітністю, які фактично не впливають на адміністрування податку, суди дійшли обґрунтованого висновку про протиправність рішення контролюючого органу щодо невизнання податкових декларацій позивача як податкової звітності.

За таких обставин переглянуті судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі відповідають приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.11.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.03.2011 у справі № 2а-16128/10/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді Г.К Голубєва

А.О. Рибченко