Постанова

від 07.10.2014 по справі 6/598

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2014 року Справа № 6/598 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого,

Мележик Н.І.,

Самусенко С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну

скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія"Київводоканал"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 13 серпня 2014 року

та на ухвалу господарського суду міста Києва від 03 липня 2014 року

за заявою військової частини А-2917 (70 Управління начальника робіт)

про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню

у справі № 6/598

господарського суду міста Києва

за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"

до військової частини А-2917(70 Управління начальника робіт)

про стягнення 169 686,47 грн.

за участю представників

позивача - Шатун С.С.

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03 липня 2014 року (суддя Ковтун С.А. ) залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13 серпня 2014 року (судді Остапенко О.М., Верховець А.А., Копитова О.Є.) задоволено заяву військової частини А-2917 (70 Управління начальника робіт) та визнано наказ господарського суду міста Києва № 6/598 від 20 серпня 2007 року таким, що не підлягає виконанню.

Не погоджуючись вищезазначеними ухвалою місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції, ПАТ „АК „Київводоканал" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить ухвалу господарського суду міста Києва від 03 липня 2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13 серпня 2014 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви військової частини А-2917 (70 Управління начальника робіт) про визнання наказу господарського суду міста Києва № 6/598 від 20.08.2007 року таким, що не підлягає виконанню.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням господарського суду міста Києва від 31 травня 2007 року у даній справі позовні вимоги ВАТ „АК „Київводоканал" до військової частини А-2917 (70 Управління начальника робіт) задоволено частково. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 5 950,89 грн. основного боргу з урахуванням індексу інфляції, 59,56 грн. державного мита та 4,14 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На виконання вищезазначеного рішення, було видано наказ від 20 серпня 2007 року № 6/598.

10 червня 2014 року Військова частина А-2917 (70 Управління начальника робіт) звернулася до місцевого господарського суду з заявою про визнання наказу господарського суду міста Києва № 6/598 від 31 травня 2007 року таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03 липня 2014 року заяву військової частини А-2917 (70 Управління начальника робіт) задоволено та визнано наказ господарського суду міста Києва № 6/598 від 20 серпня 2007 року таким, що не підлягає виконанню.

ПАТ „АК „Київводоканал" у своїй скарзі посилається на те, що відповідно до приписів ст. 124 Конституції України та ст. 115 ГПК України судові рішення є обов'язковими на території України і виконуються в порядку, встановленому Законом України „Про виконавче провадження".

Як стверджує скаржник, у відповідності до п. 8 ч. 1 ст. 37 та ст. 39 Закону України „Про виконавче провадження" порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника та поширення дії мораторію на вимоги стягувача є підставою лише для зупинення виконавчого провадження до закінчення строку дії зазначених обставин. Тобто, на думку скаржника, у разі припинення провадження у справі про банкрутство та скасування дії мораторію на задоволення вимог стягувача, виконавче провадження підлягає поновленню.

Крім того, позивач посилається на ч. 4 ст. 23 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції від 19 січня 2013 року, згідно якої особи, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними кредиторами, а їх вимоги погашаються в шосту чергу у ліквідаційній процедурі, а відтак, скаржник вважає, що має право на стягнення заборгованості з боржника за наказом господарського суду міста Києва № 6/598 від 20 серпня 2007 року.

Проте, такі твердження скаржника є безпідставними та були предметом розгляду судів попередніх інстанцій.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27 грудня 2010 року у справі № 50/25-б порушено провадження у справі про банкрутство державної установи „70 Управління начальника робіт".

Частиною 1 пункту 1-1 Прикінцевих положень Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції, що діє з 19 січня 2013 року встановлено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.

Оскільки провадження у даній справі порушено 27 грудня 2010 року, тобто до набрання чинності нової редакції зазначеного Закону, то в даному випадку розгляд справи № 50/25-б відбувається в порядку положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції, що діяла до 19 січня 2013 року.

Ухвалою попереднього засідання від 03 серпня 2011 року у справі № 50/26-б, яка набрала законної сили, було затверджено реєстр вимог кредиторів державної установи „70 Управління начальника робіт", серед яких відсутні кредиторські вимоги ВАТ „Акціонерна компанія "Київводоканал", що не заперечується позивачем.

Враховуючи перебування державної установи „70 Управління начальника робіт" в процедурі банкрутства, при розгляді спірних правовідносин між сторонами у даній справі слід керуватися приписами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції, що діяла до 19 січня 2013 року.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 14 Закону про банкрутство конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують.

Кредитори за вимогами щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, аліментів, а також за вимогами щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю громадян, мають право подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують.

Копії зазначених заяв та доданих до них документів кредитори надсилають боржнику та розпоряднику майном.

Вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, - не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.

З огляду на викладене вище, враховуючи, що скаржник з грошовими вимогами до боржника у справі № 50/26-б не звертався, вірним є висновок суду першої інстанції, що вимоги ПАТ "Акціонерна компанія „Київводоканал" до державної установи „70 Управління начальника робіт" є погашеними в силу ст. 14 Закону про банкрутство.

Статтею 117 ГПК України визначено, що господарський суд, який видав наказ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати наказ таким, що не підлягає виконанню, та стягнути на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за наказом. Господарський суд ухвалою вносить виправлення до наказу, а у разі якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, господарський суд визнає наказ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково.

За таких обставин, ч. 4 ст. 117 Господарського процесуального кодексу України містить вичерпний перелік підстав визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за заявами стягувачів або боржників, поданими в порядку зазначеної статті, а саме:

- якщо його (наказ) видано помилково;

- якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Зазначеною у вказаній нормі кодексу іншою підставою слід вважати визнання погашеними вимог ВАТ „Акціонерна компанія "Київводоканал" до боржника.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що оскільки Законом про банкрутство в редакції до 19 січня 2013 року не передбачено можливості набуття статусу кредитора у справі про банкрутство особою, чиї вимоги є конкурсними поза строком, встановленим у ч. 1 ст. 14 Закону про банкрутство, то позивач втратив право вимоги до державної установи „70 Управління начальника робіт" як боржника у справі № 50/26-б, а тому наказ від 20 серпня 2007 року про примусове стягнення з останнього заборгованості, присудженої у справі № 6/598, є таким, що не підлягає виконанню.

Згідно з статтею 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Колегія суддів Вищого господарського суду дійшла висновку про те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Таким чином, доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваних процесуальних документів не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає.

З огляду на зазначене, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

На підставі наведеного вище і керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 10 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ВАТ „АК „Київводоканал" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 13 серпня 2014 року зі справи № 6/598 залишити без змін.

Головуючий суддя І. А. Плюшко

Судді Н.І. Мележик

С. С. Самусенко