Ухвала

від 09.10.2014 по справі 825/2336/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 825/2336/14 Головуючий у 1-й інстанції: Лобан Д.В. Суддя-доповідач: Хрімлі О.Г.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого суддів Хрімлі О.Г., Ганечко О.М., Літвіної Н.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Новгород-Сіверської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 липня 2014 року у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «Новгород-Сіверський сирзавод» до Новгород-Сіверської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Приватне акціонерне товариство «Новгород-Сіверський сирзавод» звернулося до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Новгород-Сіверської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000222200 від 23 червня 2014 року, № 0000232200 від 04 липня 2014 року (з урахуванням заяви про зміну позовних вимог).

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 липня 2014 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, та просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 197 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.

Зважаючи на те, що у справі відсутні клопотання від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, та з урахуванням можливості вирішення справи на основі наявних у ній доказів, колегія суддів вирішила справу розглянути у порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга необґрунтована та задоволенню не підлягає.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, у період з 24 березня 2014 року по 26 березня 2014 року Новгород-Сіверською ОДПІ ГУ Міндоходів у Чернігівській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПрАТ «Новгород-Сіверський сирзавод» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо своєчасності і правомірності визнання податку на додану вартість за лютий 2013 року та серпень 2013 року.

За результатом перевірки складено акт № 164/22/00448077 від 02 квітня 2014 року, в якому встановлено наступні порушення: п. 185.1 ст. 185, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, у результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість на загальну суму 68 169,00 грн., в тому числі за лютий 2013 року на суму 14 268,00 грн. та серпень 2013 року на 53 901,00 грн. по спеціальній декларації по податку на додану вартість.

За результатом проведеної перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000042200 від 23 квітня 2014 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 102 253,50 грн., в т.ч. за основним платежем у розмірі 68 169,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 34 084,50 грн.

ПрАТ «Новгород-Сіверський сирзавод» подано скаргу до ГУ Міндоходів у Чернігівській області № 66 від 28 квітня 2014 року, за результатом розгляду якої ГУ Міндоходів у Чернігівській області прийнято рішення № 1752/10/25-01-10-05-15 від 16 червня 2014 року, яким скаргу задоволено в частині скасування податкового повідомлення-рішення № 0000042200 від 23 квітня 2014 року, в частині основного платежу - 14 268,00 грн. та штрафних санкцій - 7 134,00 грн., в іншій частині скаргу залишено без задоволення.

Новгород-Сіверською ОДПІ ГУ Міндоходів у Чернігівській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПрАТ «Новгород-Сіверський сирзавод» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо своєчасності і правомірності визнання податку на прибуток за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року.

За результатом проведеної перевірки складено акт № 293/22/00448077 від 06 червня 2014 року, в якому встановлено наступні порушення: пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 та абз. «г» пп. 138.10.6 п. 138.10. ст. 138 Податкового кодексу України, у результаті чого підприємством занижено податок на прибуток, який підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 70 786.00 грн., в тому числі за 2013 рік на суму 70 786,00 грн.

За результатами проведеної перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000222200 від 23 червня 2014 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 106 179,00 грн., за основним платежем - 70 786.00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 35 393,00 грн.

Також, відповідачем прийнято нове податкове повідомлення-рішення № 0000232200 від 04 липня 2014 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 80 851,50 грн., в т.ч. за основним платежем в розмірі 53 901,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 26 950,50 грн.

Не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями та вважаючи їх протиправними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

З матеріалів справи вбачається, що 24 січня 2013 року між ПрАТ «Новгород-Сіверський сирзавод» (покупець) та ПП «Фірма «Онікс» (продавець) укладено договір № 9, за змістом якого продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити нафтопродукти (товар) відповідно до умов договору і додаткових угод до нього.

Факт виконання укладеного договору підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами: видатковою накладною № РН-0000215 від 27 серпня 2013 року, товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів (нафти) № 2 від 27 серпня 2013 року, податковою накладною № 27 від 27 серпня 2013 року, платіжними дорученнями, наявними в матеріалах справи.

Крім того, 01 жовтня 2009 року між ПрАТ «Новгород-Сіверський сирзавод» (постачальник) та СПД ОСОБА_4 (замовник) укладено договір купівлі-продажу № 39, за змістом якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність (повне господарське відання) замовника товар, а замовник зобов'язується приймати цей товар та оплатити його на умовах, визначених цим договором.

Водночас, ФОП ОСОБА_4 оплатив лише 37 918,73 грн., а 103 054,93 грн. залишились неоплаченими.

24 травня 2012 року ПрАТ «Новгород-Сіверський сирзавод» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з ФОП ОСОБА_4 боргу за договором купівлі-продажу в сумі 103 054,93 грн., а також штрафних санкцій.

Ухвалою Господарського суду Одеської області справі від 17 жовтня 2012 року у справі № 5017/1597/2012 позов ПрАТ «Новгород-Сіверський сирзавод» до ФОП ОСОБА_4 залишено без розгляду.

24 квітня 2013 року закінчився строк позовної давності, а заборгованість в сумі 103 054,93 грн. набула статусу безнадійної відповідно до абз. «а» пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України.

На підтвердження безнадійності боргу СПД ОСОБА_4 перед ПрАТ «Новгород-Сіверський сирзавод» у матеріалах справи наявні: ухвали Господарського суду Одеської області від 30 травня 2012 року, від 17 жовтня 2012 року у справі № 5017/1597/2012, податкові декларації з податку на прибуток підприємства.

Як на підставу відсутності реального здійснення господарських операцій позивача з контрагентами відповідач посилається на акт Кременчуцької ОДШ Полтавської області № 5664/16-03-22-02-12/25158452 від 20 грудня 2013 року «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ПП «Фірма «Онікс» (код 25158452) з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Придніпровський Агропромисловий Союз» (код 34957936) та ПП «Титан-Кремінь» (код 37812812) за період з 01 серпня 2013 року по 31 серпня 2013 року».

Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог та їх відповідність чинному законодавству, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з абз. «а» пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, безнадійна заборгованість - заборгованість, що відповідає одній з таких ознак: заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

За змістом пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України, витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ, до яких відносяться: а) процентні витрати за кредитно-депозитними операціями, в тому числі за кореспондентськими рахунками та коштами до запитання, цінними паперами власного обігу; б) комісійні витрати, в тому числі за кредитно-депозитними операціями, розрахунково-касове обслуговування, інкасацію та перевезення цінностей, операціями з цінними паперами, операціями на валютному ринку, операціями з довірчого управління; в) від'ємний результат (збиток) від операцій з купівлі/продажу іноземної валюти та банківських металів; г) від'ємне значення курсових різниць від переоцінки активів та зобов'язань у зв'язку зі зміною офіційного курсу національної валюти до іноземної валюти відповідно до підпункту 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 цього Кодексу; ґ) суми страхових резервів, сформованих у порядку, передбаченому статтею 159 цього Кодексу; д) суми коштів (зборів), внесені до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; е) витрати з придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги (факторинг); є) витрати, пов'язані з реалізацією заставленого майна; ж) інші витрати, прямо пов'язані зі здійсненням банківських операцій та наданням банківських послуг; з) інші витрати, передбачені цим розділом.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з абз. «г» пп. 138.10.6 п. 138.10 ст. 138 ПК України, інші витрати звичайної діяльності (крім фінансових витрат), не пов'язані безпосередньо з виробництвом та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, зокрема: витрати на створення резерву сумнівної заборгованості визнаються витратами з метою оподаткування в сумі безнадійної дебіторської заборгованості з урахуванням підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу. Для банків та небанківських фінансових установ норми цього пункту діють з урахуванням норм статті 159 цього Кодексу.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 201.6 ст. 201 ПК України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно з п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пп. 2.15 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, визначено, що первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна ув'язка окремих показників.

При вирішенні даної справи, колегія суддів враховує також правову позицію Вищого адміністративного суду України, висловлену ним в Інформаційному листі від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10, відповідно до якого процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1) встановлення факту здійснення господарської операції; 2) встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; 3) встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку; 4) встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість; 5) встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Також, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що позивачем дотримано вимоги щодо документального підтвердження спірних сум податкового кредиту та валових витрат, а, отже, і правомірність відображення їх у податковій звітності.

Відповідно до ч. 4 ст. 70 КАС України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно з ч. 4 ст. 72 КАС України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Тому колегія суддів не бере до уваги посилання відповідача на акт документальної позапланової виїзної перевірки контрагента позивача, оскільки він не є допустимим доказом в розумінні КАС України порушення позивачем податкового законодавства, та не підтверджує протиправності дій позивача щодо заниження податку на прибуток та формування суми податкового кредиту з податку на додану вартість.

З приводу висновків податкового органу в акті перевірки щодо нікчемності правочинів колегія суддів зазначає, що навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 14 листопада 2012 року у справі № К/9991/50772/12.

Крім того, твердження відповідача про нікчемність укладених позивачем з контрагентами правочинів є необґрунтованими належними засобами доказування припущеннями, оскільки позиція податкового органу щодо суперечності спірних угод інтересам держави не підкріплена належними доказами чи відповідними судовими рішеннями.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 08 січня 2013 року у справі № К/9991/34364/12.

Проаналізувавши наведені законодавчі норми, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що відповідачем неправомірно винесено податкові повідомлення-рішення № 0000222200 від 23 червня 2014 року, № 0000232200 від 04 липня 2014 року, оскільки суми податкового кредиту та валових витрат за відповідний період підтверджуються відповідними первинними документами, оформленими у відповідності до наведених законодавчих вимог, та які відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів вважає, що відповідачем не надано достатньо доказів правомірності дій з прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами та наведеними законодавчими нормами.

Доводи, покладені податковим органом в основу висновків актів перевірки та оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, є доволі гіпотетичними та неприпустимо спрощеними, висновки відповідача по суті ґрунтуються на припущеннях та недоведених обставинах, які, до того ж, не забезпечені логічним зв'язком між собою, з огляду на що висновки актів перевірки не можуть бути підставою для висновків про порушення позивачем податкового законодавства за відносинами із зазначеними контрагентами та підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 24 жовтня 2013 року у справі № К/9991/12143/11, ухвалі Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року у справі № К/9991/39355/12.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Новгород-Сіверський сирзавод» до Новгород-Сіверської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про скасування податкових повідомлень-рішень є обґрунтованими та засновані на нормах права.

Доводи апелянта спростовуються вищенаведеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Новгород-Сіверської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області залишити без задоволення, постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 липня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя О.Г. Хрімлі

Судді О.М. Ганечко

Н.М. Літвіна

Головуючий суддя Хрімлі О.Г.

Судді: Ганечко О.М.

Літвіна Н. М.