Рішення

від 07.10.2014 по справі 914/3188/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.10.2014 р. Справа № 914/3188/14

Суддя О.Запотічняк при секретарі М.Драгус розглянула справу

за позовом: Приватного підриємства "Виробничо-комерційна фірма А.С.Є.", м.Львів

до відповідача: Національного університету "Львівська політехніка", м.Львів,

про: стягнення 37422,66 грн.

За участю представників:

Від позивача: Пащенко О.А.- директор, Пащенко В.О. - представник;

Від відповідача: Машкаринець М.О. - представники;

Суть спору: Приватне підриємство "Виробничо-комерційна фірма А.С.Є." звернулося з позовом до відповідача Національного університету "Львівська політехніка" про стягнення 37422,66 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач в порушення умов договору № 1391 від 02.09.2013р. про поставку товару прострочив виконання зобов'язання в частині оплати вартості товару. У зв'язку з наведеним позивач посить суд стягнути з відповідача 37 422,66 грн штрафних санкцій.

Обставини справи: Розглянувши подані матеріали суд визнав їх достатніми для прийняття заяви до розгляду і ухвалою від 08.09.2014 року порушив провадження у справі та призначив судове засідання на 23.09.2014 року.

В судове засідання 23.09.2014р. з'явилися представники сторін.

Позивач позовні вимоги підтримав, просив суд позов задоволити у повному обсязі, стягнути з відповідача 37422,66 грн.

Відповідач через канцелярію суду подав відзив на позов. У поданому відзиві відповідач зазначив, що позовна заява є необгрунтованою та безпідставною, а тому, в її задоволенні слід відмовити. Зокрема, відповідач зазначив, що свої зобов'язання по оплаті вартості товару виконав у повному обсязі, а кошти не були перераховані на рахунок позивача з вини Головного управління Державної казначейської служби України.

Зокрема, згідно п.4.6. Договору №1391 від 02.09.2013 р. виконання платіжних зобов'язань за Договором проводяться за наявності відповідних бюджетних призначень. 22 жовтня 2013 р. ПП «Виробничо-комерційна фірма «А.С.Є.» було виставлено НУ «Львівська політехніка» рахунок-фактуру №309061 від 22.10.2013 р. на суму 183 000,00 грн. 25 жовтня 2013 р. вказаний рахунок-фактуру №309061 від 22.10.2013 р. було зареєстровано та взято на облік Головним управлінням Державної казначейської служби України Львівської області, про що свідчить відтиск штампу казначейства. Одночасно з рахунком-фактурою, 25 жовтня 2013 р. НУ «Львівська політехніка» передав Головному управлінню Державної казначейської служби України Львівської області для проведення оплати за Договором №1391 від 02.09.2013 р., рахунком-фактурою №309061 від 22.10.2013 р. та накладною №310221 від 22.10.2013 р. платіжне доручення №3331 від 25.10.2013 р. Відповідач стверджує, що НУ «Львівська політехніка» вжив усіх необхідних та залежних від нього заходів для виконання своїх зобов'язань за Договором №1391 від 02.09.2013 р., зокрема, щодо своєчасної оплати вартості Товару в розмірі 183 000,00 грн. Однак, перерахування грошових коштів в розмірі 183 000,00 грн. за Договором №1391 від 02.09.2013 р. було здійснене Головним управлінням Державної казначейської служби України Львівської області тільки 29 травня 2014 року.

Також, відповідач через канцелярію суду подав клопотання про залучення до участі у справі іншого відповідача. Своє клопотання відповідач обґрунтовує наступним. НУ «Львівська політехніка» повністю фінансується з Державного бюджету України. Закон покладає на НУ «Львівська політехніка» обов'язок щодо надання відповідній Державній казначейській службі доручення на здійснення платежу. Повноваження щодо безпосереднього перерахування коштів згідно закону належать виключно Державній казначейській службі. Відповідач виконав у повному обсязі свої зобов'язання по оплаті вартості товару ПП «ВКФ А.С.Є.», а кошти не були перераховані Головним управлінням Державної казначейської служби України у Львівській області. Тому рішення у даній справі безпосередньо стосується прав та обов'язків Державної казначейської служби України у Львівській області, а, отже, її потрібно залучити в якості відповідача.

Позивач заперечив проти залучення в якості відповідача Головне управління Державної казначейської служби України, оскільки сторонами в договорі є ПП "Виробничо-комерційна фірма А.С.Є." та НУ "Львівська політехніка", правовідносини, які виникли з договору існують виключно між позивачем та відповідачем, а, отже, жодних вимог до казначейської служби у позивача немає і не може бути.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 ГПК України господарський суд за наявністю достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача.

Відповідно до абз. 1 п. 1.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» господарський суд за клопотанням сторони або за своєю ініціативою має право до прийняття рішення залучити до участі у справі іншого відповідача, якщо у спірних правовідносинах він виступає або може виступати як зобов'язана сторона.

Заслухавши пояснення представників, суд відмовляє в задоволенні клопотання відповідача про залучення в якості іншого відповідача Головне управління Державної казначейської служби України з огляду на наступне. ГУ ДКСУ не може виступати у даних правовідносинах зобов'язаною особою, так як предметом даного спору є стягнення боргу на підставі договору №1391 від 02.09.2013р. Даний договір є двосторонній і укладений між ПП "Виробничо-комерційна фірма А.С.Є." та НУ "Львівська політехніка", а відповідно права та обов'язки, які випливають з вищевказаного договору виникають лише у позивача та відповідача.

В судовому засіданні 23.09.2014р. оголошувалась перерва до 07.10.2014р. В судове засідання 07.10.2014р. з'явилися представники сторін.

Позивач позовні вимоги підтримав, просив суд позов задоволити у повному обсязі, стягнути з відповідача 37422,66 грн.

Відповідач проти позову заперечив просив суд відмовити в задоволенні позову.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін , дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне:

02.09.2013р. між Приватним підприємством „Виробничо-комерційна фірма АС.Є." (Постачальник) в особі директора Пащенко О.А., що діяв на підставі Статуту та Національним університетом „Львівська політехніка (Замовник)в особі проректора Крайовського В.Я., що діяв на підставі Статуту, укладено договір № 1391 про поставку товару (далі -Договір).

Відповідно до п. 1 Договору Позивач зобов'язувався передавати, а Відповідач зобов'язувався приймати та вчасно і в повному обсязі оплачувати поставлений Товар: Проектор Ерзоп ЕВ--85МІ (Яскравий ультра короткофокусний проектор і інтерактивна дошка в одному пристрої) в кількості десять штук.

Свої зобов'язання Позивач виконав повністю та передав Відповідачу Товар в повному обсязі та належної якості, а Відповідач прийняв Товар, що підтверджується відповідними документами: - накладна на відвантаження товарів № 310221 від 22 жовтня 2013р., згідно з якою Позивач передав, а Відповідач отримав Товар загальною вартістю з ПДВ 183 000,00 грн; - довіреність серія 12ААА № 825879 від 22 жовтня 2013р. видана ОСОБА_1 Національним університетом „Львівська політехніка" на отримання від ПП ВКФ „А.С.Є. цінностей, а саме: десять проекторів"

На підставі статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього на умовах визначених договором.

Згідно із п.4.2 Договору Замовник зобов'язувався провести оплату вартості кожної партії Товару у строк, зазначений у договорі, а саме протягом 10 (Десяти) календарних днів з дати передання товару (дати накладної).

Як вбачається з матеріалів справи, накладна на відвантаження товарів, а саме - проекторів у кількості десять штук на загальну суму 183 000,00 грн була видана 22 жовтня 2013р. Тобто, оплату за поставлений згідно договору №1391 від 02.09.2013р. товар слід було здійснити до 01 листопада 2013р. у сумі 183000,00грн.

Як стверджує позивач, договірних зобов'язань щодо оплати товару Відповідач належно не виконав.

24.01.2014р. на адресу Відповідача було направлено цінним листом (7905701841989) з описом претензію № 14/01 від 24.01.2014р. з вимогою сплатити суму основного боргу із оплати вартості Товару згідно із Договором, пеню, суму інфляційних нарахувань та 3% річних на час пред'явлення претензії, що становило 191007,21 грн.

14.02.2014р. від Національного університету „Львівська політехніка" було отримано відповідь (лист 68-01-160 від 04.02.2014р.) на претензію №14/01, в якій зазначено, що Відповідач після отримання претензії звернувся з листом до Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області щодо виконання платіжних доручень на оплату товару.

12.03.20,4р. Відповідачу було направлено претензію № 14/03 від 12.03.2014р. з вимогою сплатити суму основного боргу із оплати вартості Товару згідно із Договором, пеню, суму інфляційних нарахувань та 3% річних на час пред'явлення претензії, що становило 196241,51 грн.. Претензію №14/03 було направлено Відповідачу через його канцелярію, про що свідчить вхідний № 3628-03 від 12.03.2014р. на нашому екземплярі претензії. Відповіді отримано не було.

Як вбачається з рахунка-фактури №309061 від 22.10.2013р. відповідач оплатив за поставлений товар основну суму боргу в сумі 183000,00 грн 29 травня 2014р.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 526 ЦК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язанняі - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно приписів ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а у відповідності до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Порушенням зобов'язань, відповідно до ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив зобов'язання, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно положень ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Із врахуванням цієї правової норми та п. 42 Договору останнім днем оплати товару було 01.11.2013р. Таким чином прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання розпочалося з 02.11.2013р.

Згідно ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з п.7.4 Договору у випадку несвоєчасної оплати за поставлений товар, Замовник сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення за весь період прострочення.

Позивач у позовній заяві просить суд стягнути з відповідача 14975,92 грн. пені.

Відповідно до п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

День фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені (п. 1.9).

Суд перевірив розрахунок пені, здійснений позивачем, та звертає увагу позивача, що день проведення оплати не враховується в період нарахування штрафних санкцій, а, отже, розрахунок слід було проводити по 28.05.2014р. включно. Окрім того, відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України пеня підлягає до стягнення в розмірі 12 403,89 грн.

Стаття 625 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач просить суд стягнути з відповідача 19 303,15 грн - інфляційних втрат та 3 143,59 грн - 3% річних.

Суд перевірив розрахунок інфляційних втрат та 3% річних та дійшов до висновку, що підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача 19 303,15 грн - інфляційних втрат та 3128,55 грн - 3% річних.

Не заслуговують на увагу твердження відповідача, що він виконав у повному обсязі свої зобов'язання по оплаті вартості товару ПП «ВКФ «А.С.Є.», несвоєчасна оплата товару зумовлена порушенням бюджетних повноважень ГУ ДКСУ у Львівській області, як органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Згідно з частиною першої ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність замовника товару, робіт, послуг і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання (див. постанову Вищого господарського суду України від 23.08.2012 № 15/5027/715/2011). Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 № 11/446 та в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005.

У відповідності до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на викладені обставини, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги обґрунтовані належними та допустимими доказами, відповідачем не спростовані, а тому підлягають до задоволення частково в сумі 12 403,89 грн - пені, 19303,15 грн - інфляційних втрат, 3128,55 грн - 3% річних.

Витрати позивача по сплаті судового збору суд покладає на винну сторону відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог в сумі 1700,70 грн.

Керуючись 96, 253, 526, 530, 612 ЦК України, ст. 216, 232 ГК України, ст. ст.28, 33 ,43, 44, 48, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задоволити частково.

2. Стягнути з Національного університету "Львівська політехніка" (79013, м. Львів, вул. С.Бандери, 12 Ідентифікаційний код: 02071010) на користь Приватного підриємства "Виробничо-комерційна фірма А.С.Є." (79057, м. Львів, вул. Коновальця, б. 101, кв. 52, Ідентифікаційний код: 19340069) - 12 403,89 грн - пені, 19303,15 грн - інфляційних втрат, 3128,55 грн - 3% річних та 1700,70 грн судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

4. Наказ видати згідно ст.116 ГПК України.

5. Рішення суду може бути оскаржено згідно ст.ст. 91-95 ГПК України.

Повний текст рішення складено 10.10.2014р.

Суддя Запотічняк О.Д.