ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"11" листопада 2014 р. Справа № 914/3188/14
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого-судді Костів Т.С.
суддів Данко Л.С.
Мирутенко О.Л.
при секретарі Карпенко В.О.
розглянувши апеляційну скаргу Національного університету «Львівська політехніка», м.Львів № 64-01-1728 від 17.10.2014 року
на рішення господарського суду Львівської області від 07.10.2014 року
у справі № 914/3188/14
за позовом: Приватного підриємства «Виробничо-комерційна фірма А.С.Є.», м. Львів
до відповідача: Національного університету «Львівська політехніка», м. Львів
про: стягнення 37 422,66 грн.
За участю представників сторін:
від позивача : Пащенко В.О.- представник на підставі довіреності № 048 від 10.11.2014 року;
від відповідача : Маркаринець М.О.-представник на підставі довіреності № 27/01 від 27.01.14 року;
В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
В С Т А Н О В И В :
рішенням господарського суду Львівської області від 07.10.2014 року у справі №914/3188/14 (суддя Запотічняк О.Д.) позовні вимоги Приватного підриємства «Виробничо-комерційна фірма А.С.Є.» до відповідача Національного університету «Львівська політехніка», про стягнення 37 422,66 грн. задоволено частково. Стягнуто з Національного університету «Львівська політехніка» на користь Приватного підриємства «Виробничо-комерційна фірма А.С.Є.» 12 403,89 грн. - пені, 19 303,15 грн. - інфляційних втрат, 3 128,55 грн. - 3% річних та 1 700,70 грн. судового збору. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Приймаючи рішення суд першої інстанції керувався тим, що між Приватним підприємством «Виробничо-комерційна фірма АС.Є.» та Національним університетом «Львівська політехніка» було укладено договір № 1391 від 02.09.2013р. про поставку товару, зобов'язання за яким позивач виконав повністю та передав відповідачу товар в повному обсязі та належної якості. Відповідач даний товар прийняв, що підтверджується відповідними документами: - накладна на відвантаження товарів № 310221 від 22.10.2013р., згідно з якою Позивач передав, а Відповідач отримав Товар загальною вартістю з ПДВ 183 000,00 грн; - довіреність серія 12ААА № 825879 від 22.10.2013р. видана ОСОБА_3 Національним університетом «Львівська політехніка» на отримання від ПП «ВКФ А.С.Є.» цінностей, а саме: десять проекторів. Як вбачається з матеріалів справи, накладна на відвантаження товарів, а саме - проекторів у кількості десять штук на загальну суму 183 000,00 грн була видана 22.10.2013р. Тобто, оплату за поставлений товар згідно договору №1391 від 02.09.2013р. слід було здійснити до 01.11.2013р. у сумі 183 000,00грн. Однак, в порушення умов договору, відповідач оплатив за поставлений товар основну суму боргу в сумі 183 000,00 грн. лише 29.05.2014р, у зв'язку із чим згідно п.7.4 договору укладеного між сторонами у випадку несвоєчасної оплати за поставлений товар, замовник сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення за весь період прострочення. Суд першої інстанції здійснивши перерахунок дійшов висновку про стягнення пені однак в іншій сумі аніж заявлялась позивачем, оскільки день проведення оплати, який порахував позивач, не враховується в період нарахування штрафних санкцій. Також згідно статті 625 Цивільного кодексу України, у випадку прострочення боржником виконання грошового зобов'язання, останній на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Судом першої інстанції також задоволено позовні вимоги щодо стягнення з відповідача -3 % річних, а також інфляційних втрат.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду Львівської області від 07.10.2014 року у справі № 914/3188/14, відповідач - Національний університет «Львівська політехніка» - подав апеляційну скаргу.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на те, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, які мають значення для даної справи, не застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню в даному спорі, зокрема ст.ст. 2, 48, 49 Бюджетного кодексу України, неправильно застосував норми матеріального права, зокрема ст. ст. 610, 614 ЦК України та ст. 218 ГК України, а також норми процесуального права, зокрема ст. 24 ГПК України. Зокрема, скаржник вказує, що на НУ «Львівська політехніка», як бюджетну установу, покладено обов'язок щодо надання відповідній Державній казначейській службі доручення на здійснення платежу. При цьому, повноваженнями щодо здійснення безпосереднього перерахування коштів закон наділяє виключно відповідну Державну казначейську службу. Таким чином, апелянт зазначає, що вина НУ «Львівська політехніка» у порушенні строку оплати відсутня, оскільки останній вжив усіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання за договором № 1391 від 02.09.2013р., а саме передав для реєстрації та обліку Головним управлінням Державної казначейської служби України Львівської області рахунок-фактуру № 309061 від 22.10.2013 р. та платіжне доручення № 3331 від 25.10.2013 р. для оплати, яке фактично затримало перерахування коштів ПП «Виробничо-комерційна фірма АС.Є.» в розмірі 183 000,00 грн. Окрім того, скаржник наголошує на тому, що всупереч вимогам чинного законодавства та судової практики Вищого господарського суду України, господарський суд Львівської області безпідставно відмовив в задоволенні клопотання НУ «Львівська політехніка» про залучення до участі у справі № 914/3188/14 Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області в якості іншого відповідача по справі, чим порушив норми ст. 24 ГПК України.
На підставі вищенаведеного апелянт просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 07.10.2014 року у справі № 914/3188/14, та прийняти нове рішення яким в задоволенні позовних вимог ПП «Виробничо-комерційна фірма А.С.Є.» до відповідача НУ «Львівська політехніка», про стягнення заборгованості відмовити повністю.
Автоматизованою системою документообігу суду справу №914/3188/14 розподілено для розгляду головуючому - судді Костів Т.С..
Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 28.10.2014 року у склад колегії для розгляду вищезазначеної справи введено суддів - Марка Р.І. та Мирутенка О.Л..
Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 31.10.2014 р. подані скаржником матеріали визнано достатніми для прийняття їх до провадження в апеляційній інстанції, розгляд справи призначено на 11.11.2014 р..
Ухвалою суду від 03.11.2014 року, з ініціативи суду було виправлено допущену описку та внесено необхідні зміни в ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 31.10.2014 р., щодо дати її винесення, а саме замість « 31.10.2014р.» зазначено « 29.10.2014р.». В решті ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 29.10.2014 р. залишено без змін.
Розпорядженням в.о. голови Львівського апеляційного господарського суду від 10.11.14 року, у зв'язку із перебуванням судді Марка Р.І. у відпустці у склад колегії для розгляду вищезазначеної справи введено замість судді Марка Р.І -суддю Данко Л.С..
В ході судового засідання сторонам роз'яснені права і обов'язки, передбачені ст. 22 ГПК України, заперечень щодо складу суду не поступало, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходили.
В судове засідання 11.11.14 року представник скаржника з'явився, апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, з підстав викладених у ній.
Представник позивача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив, з підстав викладених у поданому письмовому відзиві на неї. Рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, просив залишити його без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, наявні в них та додатково подані докази, заслухавши пояснення представників сторін в судових засіданнях, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, рішення господарського суду Львівської області від 07.10.2014 року у справі № 914/3188/14 слід залишити без змін.
При цьому колегія суддів виходила з наступного:
як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 02.09.2013р. між Приватним підприємством «Виробничо-комерційна фірма АС.Є.» (надалі - постачальник) та Національним університетом «Львівська політехніка (надалі - замовник) укладено договір № 1391 про поставку товару (надалі - договір).
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 ЦК України).
Відповідно до розділу 1 договору сторони домовилися про встановлення господарських відносин, за якими постачальник зобов'язується передавати у 2013 р. Машини обчислювальні, частини та приладдя до них (Інтерактивні мультимедійні проектори) (код ДКПП 016-2010 (26.20.1), в подальшому «товар», а замовник зобов'язується приймати та вчасно і в повному обсязі оплачувати поставлений товар в порядку, передбаченому цим договором відповідно до специфікації.
На виконання умов договору позивач передав відповідачу товар (проектор Ерson EB-485 WI (яскравий ультра короткофокусний проектор і інтерактивна дошка в одному пристрої) в повному обсязі та належної якості, а відповідач прийняв товар, що підтверджується, підписом його представника на накладній на відвантаження товарів № 310221 від 22.10.2013р. та довіреністю серія 12ААА № 825879 від 22.10.2013р. виданою ОСОБА_3 Національним університетом «Львівська політехніка» на отримання від ПП «ВКФ А.С.Є.» цінностей, а саме: проекторів, належним чином засвідченні копії яких містяться в матеріалах справи. Претензій щодо кількості, якості, комплектності поставленого товару замовником висунуто постачальнику не було.
Згідно ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього на умовах визначених договором.
Відповідно до п.4.2 договору замовник зобов'язується провести оплату вартості кожної партії товару у строк, зазначений у договорі, а саме протягом 10 (десяти) календарних днів з дати передання товару (дати накладної).
Як правильно встановлено судом першої інстанції, накладна на відвантаження товарів, а саме - проекторів у кількості десять штук на загальну суму 183 000,00 грн. була видана 22.10.2013р. Таким чином, оплату за поставлений товар згідно договору №1391 від 02.09.2013р. слід було здійснити до 01.11.2013р..
Всупереч умовам договору відповідач порушив свої зобов'язання, оплату за поставлений товар, у визначений договором строк, не здійснив.
Як вбачається з матеріалів справи 24.01.2014р. позивач надіслав на адресу відповідача претензію № 14/01 від 24.01.2014р. з вимогою сплатити суму основного боргу із оплати вартості товару згідно із договором, пеню, суму інфляційних нарахувань та 3% річних, що становило 191 007,21 грн. на час пред'явлення претензії.
У відповіді (лист 68-01-160 від 04.02.2014р.) на претензію № 14/01 від 24.01.2014р. Національний університет «Львівська політехніка» зазначив, що відповідач після отримання претензії звернувся з листом до Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області щодо виконання платіжних доручень на оплату товару.
12.03.2014р. позивачем було направлено відповідачу претензію № 14/03 від 12.03.2014р. з вимогою сплатити суму основного боргу із оплати вартості товару згідно із договором, пеню, суму інфляційних нарахувань та 3% річних, що становило 196 241,51 грн. на час пред'явлення претензії.. Проте, дана вимога залишилась без належного реагування з боку відповідача.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом відповідач оплатив за поставлений товар основну суму боргу в розмірі 183 000,00 грн. 29.05.2014р., що підтверджується рахунком-фактурою № 309061 від 22.10.2013р., належним чином засвідченна копія якого міститься в матеріалах справи.
Відтак, позивач звернувся до господарського суду про стягнення з НУ «Львівська політехніка» 37 422,66 грн. з яких 14 975,92 грн. - пені, 19 303,15 грн. - інфляційних нарахувань, 3 143,59 грн. - 3% річних.
У відповідності із ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно приписів ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З матеріалів справи не вбачається здійснення відповідачем розрахунку з позивачем в межах встановленого ст. 530 Цивільного кодексу України строку, що призвело до порушення відповідачем зобов'язання як боржником, що прострочив виконання, у розумінні ст. 610, 612 Цивільного кодексу України.
Порушенням зобов'язань, відповідно до ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив зобов'язання, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно положень ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Як вірно зазначає суд першої інстанції, врахувуючи ст. 253 ЦК України та п. 4.2 договору останнім днем оплати товару було 01.11.2013р. Таким чином прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання розпочалося з 02.11.2013р.
Відповідно до ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно п.6 ст.231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, які визначаються обліковою ставкою НБУ за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно із ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до п.7.4. договору замовник за даним договором несе наступну відповідальність: у випадку несвоєчасної оплати за поставлений товар, замовник сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення за весь період прострочення.
Позивач у позовній заяві просив суд стягнути з відповідача 14 975,92 грн. пені.
Відповідно до п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
День фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені (п. 1.9).
Колегія суддів погоджуючись з висновком суду першої інстанції, що розрахунок пені слід було проводити по 28.05.2014р. включно та здійснивши перерахунок пені, дійшла висновку, що судом першої інстанції правомірно присуджено до стягнення з відповідача пеню в розмірі 12 403,89 грн.
Згідно ст. 625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, позивач просив суд стягнути з відповідача 19 303,15 грн - інфляційних втрат та 3 143,59 грн - 3% річних.
Колегія суддів здійснивши перерахунок інфляційних втрат та 3% річних, дійшла висновку, що судом першої інстанції вірно та обгрунтовано зазначено, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 19 303,15 грн. - інфляційних втрат та 3 128,55 грн. - 3% річних.
Судом першої інстанції правомірно не прийнято до уваги посилання апелянта на те, що вина НУ «Львівська політехніка» у порушенні строку оплати відсутня, оскільки останній вжив усіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання за договором № 1391 від 02.09.2013р., а несвоєчасна оплата товару зумовлена порушенням бюджетних повноважень Головним управлінням Державної казначейської служби України Львівської області, як органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, зважаючи на наступне:
ч.1 ст. 96 ЦК України передбачено, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
За загальним правилом, зобов'язання має бути виконане особисто його сторонами: боржником та кредитором. Правило виконання зобов'язання належними сторонами встановлено ст. 527 ЦК України відповідно до якої боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Згідно ч.2 ст.193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Як вбачається з матеріалів справи відповідач передав для реєстрації та обліку Головним управлінням Державної казначейської служби України Львівської області рахунок-фактуру № 309061 від 22.10.2013 р. та платіжне доручення № 3331 від 25.10.2013 р. для оплати, однак звернувся з листом до ГУ ДКСУ Львівської області щодо виконання даного платіжного доручення лише 04.02.2014 р., а саме після отримання претензії від позивача.
Також суд першої інстанції вірно послався на постанову Вищого господарського суду України від 23.08.2012 № 15/5027/715/2011 в якій зазначається, що відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність замовника товару, робіт, послуг і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 № 11/446. Окрім того, згідно п.п.1.2. та 6.2.3 договору відповідач мав право зменшити обсяг закупівлі товарів та загальну вартість договору залежно від реального фінансування видатків, внісши відповідні зміни до договору.
Не заслуговує на увагу посилання скаржника на порушення господарським судом Львівської області норм ст. 24 ГПК України, а саме на безпідставну відмову в задоволенні клопотання НУ «Львівська політехніка» про залучення до участі у справі № 914/3188/14 Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області в якості іншого відповідача по справі, оскільки місцевий господарський суд правильно зазначив, що Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області не може виступати у даних правовідносинах зобов'язаною особою, так як предметом даного спору є стягнення боргу на підставі договору №1391 від 02.09.2013р. Даний договір є двосторонній і укладений між ПП "Виробничо-комерційна фірма А.С.Є." та НУ "Львівська політехніка", а відповідно права та обов'язки, які випливають з вищевказаного договору виникають лише у позивача та відповідача.
Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Однак, у встановленому законом порядку підстави, передбачені у ст. 104 ГПК України для скасування або зміни судового рішення не були доведені суду належними доказами.
Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, наявні в них докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, рішення господарського суду Львівської області від 07.10.2014 р. у справі № 914/3188/14 слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 1, 4 3 , 21, 32, 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -
П О С Т А Н О В И В:
1. Апеляційну скаргу Національного університету «Львівська політехніка», м.Львів № 64-01-1728 від 17.10.2014 року - залишити без задоволення, а рішення Львівської області від 07.10.2014 року у справі № 914/3188/14 - без змін.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.
3. Матеріали справи скерувати до господарського суду Львівської області.
Повний текст постанови суду оформлено і підписано відповідно до вимог статті 105 ГПК України 12.11.2014 року.
Головуючий-суддя Костів Т.С.
Суддя Данко Л.С.
Суддя Мирутенко О.Л.
Суд | Львівський апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 11.11.2014 |
Оприлюднено | 17.11.2014 |
Номер документу | 41333877 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Львівський апеляційний господарський суд
Костів Т.С.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні