Постанова

від 25.12.2014 по справі 914/3188/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 грудня 2014 року Справа № 914/3188/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Кота О.В., Кочерової Н.О., Саранюка В.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуНаціонального університету "Львівська політехніка" на рішення та постановугосподарського суду Львівської області від 07.10.2014 Львівського апеляційного господарського суду від 11.11.2014 у справі№ 914/3188/14 за позовом до проПриватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма А.С.Є." Національного університету "Львівська політехніка" стягнення 37 422,66 грн. за участю представників сторін: позивача: відповідача:Пащенка О.А., Пащенко В.О. не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Львівської області від 07.10.2014 (суддя Запотічняк О.Д.), яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 11.11.2014 (судді: Костів Т.С., Данко Л.С., Мирутенко О.Л.), частково задоволено позовні вимоги Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма А.С.Є." (далі - ПП "ВКФ А.С.Є.") до Національного університету "Львівська політехніка" (надалі - НУ "Львівська політехніка"): з останнього на користь позивача стягнуто 12 403,89 грн пені, 19 303,15 грн інфляційних втрат та 3 128,55 грн 3 % річних. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із указаними судовими рішеннями, НУ "Львівська політехніка" звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою про їх скасування, просить прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема статей 610, 614 Цивільного кодексу України, статті 218 Господарського кодексу України, статей 2, 48, 49 Бюджетного кодексу України, статті 24 Господарського процесуального кодексу України.

Сторони згідно з приписами статті 111 4 ГПК України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак, відповідач не скористався передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в касаційній інстанції.

Заслухавши пояснення представників позивача, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено господарськими судами та вбачається з матеріалів справи, 02.09.2013 між ПП "ВКФ А.С.Є." (постачальник) та НУ "Львівська політехніка" (замовник) укладено договір № 1391, за умовами якого постачальник зобов'язується передавати у 2013 році машини обчислювальні, частини та приладдя до них (Інтерактивні мультимедійні проектори, далі - товар), а замовник - прийняти та вчасно і в повному обсязі оплачувати поставлений товар у порядку, передбаченому цим договором відповідно до специфікації.

Згідно з пунктом 4.2 договору замовник зобов'язується провести оплату вартості кожної партії товару в строк, зазначений у договорі - протягом 10 (десяти) календарних днів з дати передання товару (дати накладної).

Відповідно до пункту 7.4 договору у випадку несвоєчасної оплати за поставлений товар замовник сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення за весь період прострочення.

Судами встановлені наступні факти: на виконання умов договору позивач передав відповідачу товар у повному обсязі та належної якості; відповідач прийняв товар (накладна на відвантаження товарів № 310221 від 22.10.2013 та довіреність серії 12 ААА № 825879 від 22.10.2013, видана Левику Тарасу Богдановичу НУ "Львівська політехніка" на отримання від ПП "ВКФ А.С.Є." цінностей - товару); відсутні претензії замовника щодо кількості, якості та комплектності поставленого товару; у порушення умов договору відповідач оплатив за поставлений товар основну суму боргу в сумі 183 000,00 грн 29.05.2014 (яку слід було зробити до 01.11.2013).

З урахуванням зазначеного, керуючись приписами, зокрема статей 96, 525, 530, 599, 610, 612, 625, 629, 692 ЦК України, статті 193 ГК України, зробивши перерахунок сум, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача пені 12 403,89 грн, 19 303,15 грн інфляційних втрат та 3 128,55 грн 3 % річних. При цьому, господарські суди не знайшли підстав для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання обов'язку з оплати за поставлений товар за відсутністю бюджетного фінансування.

За загальним правилом, зобов'язання має виконуватися належним чином, при виконання зобов'язання мають додержуватися вимоги актів законодавства, договору, звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 525 ЦК України та статтею 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно з частиною 1 статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Отже, відповідно до статті 617 ЦК України і статті 218 ГК України та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність відповідача та не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Указане відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 15.05.2012 у справі № 11/446.

Крім того, частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постановах Верховного Суду України від 08.11.2010 у справі № 4/719 та від 15.11.2010 у справі № 4/720 зазначено, що інфляційне нарахування на суму боргу та 3 % річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника. При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Указане відповідає правовим позиціям, викладеним у постановах Верховного Суду України, зокрема від 04.07.2011 у справі № 13/210/10, від 24.10.2011 у справі № 6-38цс11.

Доводи за касаційною скаргою не спростовують правильних висновків господарських судів, зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, передбачених статтями 111 5 , 111 7 ГПК України, а тому підстави для зміни або скасування прийнятих у цій справі судових рішень відсутні.

Згідно з пунктом 1 статті 111 9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Національного університету "Львівська політехніка" у справі № 914/3188/14 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Львівської області від 07.10.2014 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.11.2014 у справі № 914/3188/14 залишити без змін.

Головуючий суддя: О. Кот

судді: Н. Кочерова

В. Саранюк