Постанова

від 01.10.2014 по справі 5011-66/1399-2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2014 року Справа № 5011-66/1399-2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддівКорсака В.А., Данилової М.В., Данилової Т.Б. розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Контур" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 24.04.2014 у справі№ 5011-66/1399-2012 Господарського суду міста Києва за позовомКиївського міжрайонного екологічного прокурора Дніпровської екологічної прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Контур", 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД "БМТ" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів Дніпровська районна державна адміністрація міста Києва провизнання недійсними договору та додатків до нього, зобов'язання вчинити певні дії

в судовому засіданні взяли участь представники :

- - позивачаЛисенко Л.В. - - відповідача-1Солонин І.Ю. - - відповідача-2Семеріч Д.В. - - третьої особи-1не з'явився - - третьої особи-2не з'явився - - Генеральної прокуратури УкраїниТомчук М.О.

В С Т А Н О В И В:

В лютому 2012 року Київський міжрайонний екологічний прокурор Дніпровської екологічної прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Контур", Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД "БМТ", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Дніпровська районна державна адміністрація міста Києва, в якій просив: визнати недійсними договір відповідального зберігання від 01.04.10 № 010410-01 з додатками до нього; зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Контур" звільнити земельну ділянку та повернути її Київській міській раді, привівши її у попередній стан; судові витрати покласти на відповідача (з урахуванням уточнення до позову від 26.03.2012, які прийняті судом, т. 1, а. с. 127).

Дана справа розглядалась судами неодноразово.

Останнім рішенням Господарського суду міста Києва від 02.07.2013 (головуючий Котков О.В., судді: Самсін Р.І., Шаптала Є.Ю.) в позові відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.04.2014 (у складі головуючого Куксова В.В., суддів: Авдеєва П.В., Яковлєва М.Л.) вказане рішення суду скасовано. Прийнято нове рішення, яким позов задоволено повністю. Визнано недійсним договір відповідального зберігання від 01.04.2010 № 010410-01 з додатками до договору № 1 від 02.07.2010 , № 2 від 31.01.2010, №3 від 01.04.2011 та № 4 від 30.12.2011, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Контур" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТД "БМТ". Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Контур" звільнити земельну ділянку площею 4 345, 62 кв. м., яка використовується під розміщення майданчику для складування будівельних матеріалів (пісок та щебінь) в прибрежно-захисній смузі річки Дніпро на о. Труханів, біля Московського мосту в Дніпровському р-ні м. Києва та повернути її Київській міській раді, привівши земельну ділянку у придатний до використання стан, звільнивши від будівель та споруд. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Контур" судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2 436 грн. та апеляційної скарги у розмірі 1 218 грн.

Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Контур" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

В обґрунтування поданої касаційної скарги касатор посилається на те, що суд апеляційної інстанції не встановив належність майна, яке знаходиться на спірній земельній ділянці, його фактичного власника та безпідставно зобов'язав касатора здійснити демонтаж цього майна. Також касатор посилається на те, що Дніпровською районною державною адміністрацією йому було надано у користування майданчик, тому вважає своє користування спірною земельною ділянкою, правомірним. На його думку, суд апеляційної інстанції вибірково підійшов до оцінки доказів, надав перевагу доводам прокурора.

Київська міська рада, Товариство з обмеженою відповідальністю "ТД "БМТ", Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Дніпровська районна державна адміністрація міста Києва не скористалися правом, наданим статтею 111 2 Господарського процесуального кодексу України, не надіслали свої відзиви на касаційну скаргу, що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду судового акта, що оскаржується.

Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Дніпровська районна державна адміністрація міста Києва не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.04.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Контур" (зберігачем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТД "БМТ" (поклажодавцем) було укладено договір відповідального зберігання № 010410-01, предметом цього договору є передача поклажодавцем та приймання зберігачем на відповідальне зберігання піску. Місце зберігання - правий берег ріки Дніпро - Труханів острів біля Московського мосту. Додатками до договору №№ 1, 2, 3, 4 сторонами вносились зміни щодо розміру плати за зберігання товару та строку дії договору.

19.01.2012 Головним управлінням земельних ресурсів проведена перевірка дотримання вимог земельного законодавства, якою встановлено, що земельна ділянка поруч з Московським мостом на острові Труханів (обліковий номер 66:040:012, площею 4 345,62 кв. м., майданчик для складування будівельних матеріалів, острів Труханів) обліковується та використовується Товариством з обмеженою відповідальністю "Контур" з порушенням статей 125, 126 Земельного кодексу України, тобто без документів, що посвідчують право на земельну ділянку.

На підставі цього, було складено акт обстеження земельної ділянки № 19/04 від 19.01.2012.

В касаційній скарзі касатор визнає використання Товариством з обмеженою відповідальністю "Контур" спірної земельної ділянки та майна, яке на ній знаходиться.

Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до статті 126 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті. Право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується: а) цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою; б) свідоцтвом про право на спадщину. Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою. Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Статтею 212 вказаного Кодексу передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

За приписами статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Відповідно до вимог чинного законодавства обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.

Разом з тим, у вирішенні питання про застосування відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки необхідним є врахування, що саме по собі встановлення судом наявності фактичного користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. Господарським судам у вирішенні таких спорів необхідно досліджувати, чи передбачено спеціальним законом отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку для розміщення певних об'єктів, причини відсутності таких документів у особи, що використовує земельну ділянку, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку тощо.

Апеляційним господарським судом встановлено, що спірна земельна ділянка належить до земель комунальної власності і у власність чи у користування відповідачу не надавалась, відповідне право в установленому законом порядку за Товариством з обмеженою відповідальністю "Контур" не зареєстровано.

В матеріалах справи відсутні будь-які відомості, які б свідчили про те, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Контур" вживалися заходи щодо оформлення права користування земельною ділянкою, яка є предметом спору. Відповідних обставин судами попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі зазначеного, дії вказаної особи кваліфіковані судом апеляційної інстанції, як самовільне зайняття земельної ділянки, що тягне за собою наслідки, передбачені статтею 212 Земельного кодексу України.

Під час судового розгляду ТОВ "Контур" посилалось на законність зайняття ним спірної земельної ділянки на підставі розпорядження Дніпровської районної державної адміністрації № 1013 від 10.11.1999, яким ТОВ "Контур" надано дозвіл на користування майданчиком, що знаходиться біля Московського мосту.

Так, зазначеним розпорядженням переоформлено дозвіл на користування майданчиком, що знаходиться біля Московського мосту (колишній причал баштанних культур), з ПП ОСОБА_8 на ПП "Контур" для використання за аналогічним призначенням.

При цьому, попереднім розпорядженням Дніпровської районної державної адміністрації № 853 від 26.10.1998 ПП ОСОБА_8 надавався дозвіл на подальше використання зазначеного майданчику терміном на три роки та прийнято рішення про орендне користування земельною ділянкою на цей же термін.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що діючим на час видачі вказаних розпоряджень земельним законодавством передбачалось отримання правовстановлюючих документів на земельні ділянки. Разом з цим, наявність вказаних рішень жодним чином не надає ТОВ "Контур" права користування спірною земельною ділянкою. Не створює правових підстав для користування земельною ділянкою і договір купівлі-продажу майна від 22.12.1999, за умовами якого ПП "Контур" придбало у ПП ОСОБА_8 майно, а саме загорожу з бетонних плит, двосекційний прилад з колючого дроту, лінію електропередач, яка складається з 10 бетонних стовбців, систему освітлення відкритого складського майданчика, металічні двостулкові ворота та цегляну споруду для розміщення охорони складського майданчику загальною площею 33 кв. м.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, на час вирішення спору вказане майно в органах реєстрації прав на нерухоме майно не зареєстровано. Відповідні відомості в матеріалах справи відсутні.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що вказані вище розпорядження реалізовані так і не були, оскільки договірних відносин між Дніпровською районною державною адміністрацією та ПП "Контур" щодо майна і земельної ділянки не виникло.

Зазначені обставини в установленому законом порядку не спростовані.

Посилання місцевого господарського суду на те, що ТОВ "Контур" у 2011 році сплачував земельний податок не свідчить про відсутність права власника земельної ділянки Київської міської ради вимагати її повернення.

Таким чином, встановивши факт самовільного використання спірної земельної ділянки Товариством з обмеженою відповідальністю "Контур", апеляційний господарський суд, на відміну від суду першої інстанції, правильно застосував до спірних відносин норми матеріального та процесуального права, а саме положення статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", статті 125, 126, 212 Земельного кодексу України, статтю 43 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, висновки суду апеляційної інстанції в частині зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Контур" звільнити самовільно зайняту земельну ділянку та повернути її власнику, є правильними та достатньо обґрунтованими.

Стосовно висновків суду апеляційної інстанції в частині приведення земельної ділянки у придатний до використання стан та звільнення від будівель і споруд, колегія вважає помилковими та такими, що не відповідають вимогам діючого процесуального законодавства, враховуючи наступне.

В пункті 3.12. своєї постанови № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" пленум Вищого господарського суду України роз'яснив, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Відповідно до резолютивної частини оскаржуваної постанови апеляційної інстанції (т.3, а.с.233) зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Контур" звільнити земельну ділянку площею 4 345,62 кв. м., яка використовується під розміщення майданчику для складування будівельних матеріалів (пісок та щебінь) в прибрежно-захисній смузі річки Дніпро на о. Труханів, біля Московського мосту в Дніпровському р-ні м. Києва та повернути її Київській міській раді, привівши земельну ділянку у придатний до використання стан, звільнивши від будівель та споруд.

Натомість, як вбачається з матеріалів справи, з урахуванням уточнення до позову від 26.03.2012 (а.с.127), яке було прийнято судом до розгляду, прокурор просив, зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Контур" звільнити земельну ділянку площею 4 345,62 кв. м., яка використовується під розміщення майданчику для складування будівельних матеріалів в прибрежно-захисній смузі річки Дніпро на о. Труханів у Дніпровському районі м. Києва та повернути її Київській міській раді, привівши її у попередній стан.

Наведене свідчить про те, що суд апеляційної інстанції задовольняючи позов в частині зобов'язання відповідача привести земельну ділянку у придатний до використання стан та звільнити від будівель та споруд, не звернув уваги, що такі вимоги, виходячи із змісту заяви про уточнення позовних вимог, прокурором не заявлялися.

Пунктом 2 статті 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено, право господарського суду при прийнятті рішення виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

В матеріалах справи відсутні будь-які клопотання заінтересованих сторін про вихід за межі позовних вимог.

За таких обставин, у колегії суддів відсутні підстави визнати постанову суду апеляційної інстанції, такою, що повністю відповідає вимогам процесуального законодавства.

Що стосується вимоги прокурора привести земельну ділянку у попередній стан. В цій частині слід погодитися з висновком місцевого господарського суду про те, що зазначена позовна вимога процесуального позивача не конкретизована, не містить вичерпного, чіткого опису того, яким був той попередній стан і яким моментом він визначається. Самостійне визначення судом цих питань виходить за межі повноважень суду.

При направленні справи на новий розгляд, касаційна інстанція у постанові від 30.01.2013 (а.с.95) звертала увагу на обставини невизначеності попереднього стану у позовній заяві. Однак, при новому розгляді справи ні прокурором, ні позивачем, ці обставини виправлені не були.

За таких обставин, позов в цій частині задоволенню не підлягає.

Приймаючи постанову щодо приведення земельної ділянки у придатний до використання стан шляхом звільнення її від будівель і споруд, суд апеляційної інстанції не надав висновків щодо майна, яке знаходиться на спірній земельній ділянці.

Судом апеляційної інстанції не надано правової оцінки залученому до матеріалів справи акту наявності та відображення стану майна майданчика для розгрузки баштанних культур на земельній ділянці, що на Трухановому острові біля Московського мосту, затвердженого 26.11.1998 Головою Дніпровської районної державної адміністрації м. Києва (т. 1, а. с. 147) в якому зазначено, що обладнання майданчика здійснювалось при дольовій участі Ватутінського та Дніпровського районів в 1988 році для розгрузки баштанних культур з річкового порту. Згідно акта інвентаризації цей майданчик складається з причалу, асфальтового покриття, огорожі - залізобетонних плит, залізобетонних опор та іншого майна.

Задовольняючи позов в частині зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Контур" звільнити земельну ділянку від будівель і споруд, суд апеляційної інстанції не врахував, що об'єкти, які знаходяться на спірній земельній ділянці, за вказаною особою взагалі не зареєстровані. Відповідних обставин судами попередніх інстанцій не встановлено.

Стосовно висновків суду апеляційної інстанції щодо визнання недійсним договору відповідального зберігання укладеного між відповідачами, колегія суддів вважає їх помилковими і зазначає з цього приводу наступне.

Висновки суду апеляційної інстанції в цій частині мотивовані тим, що фактично вказаний договір є договором оренди земельної ділянки, орендодавцем якої може бути лише позивач. За висновком суду, на підставі оспорюваного договору Товариство з обмеженою відповідальністю "Контур" без достатніх правових підстав надало у користування спірну земельну ділянку Товариству з обмеженою відповідальністю "ТД "БМТ", порушивши інтереси її власника - Київської міської ради.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 215 зазначеного Кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним в судовому порядку за позовом однієї із сторін цього правочину або іншої заінтересованої особи, що заперечують його дійсність на підставах, встановлених законом.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів (частина перша статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені, невизнані або оспорюються.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення, невизнання або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм суб'єктивним правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Статтею 20 Господарського кодексу України та статтею 16 Цивільного Кодексу України визначені способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання.

Так, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Відповідно до змісту позовних вимог, в даному випадку, предметом спору є відновлення права позивача на земельну ділянку шляхом повернення її власнику.

В своїй постанові суд апеляційної інстанції послався на те, що укладення між відповідачами договору відповідального зберігання на спірній земельній ділянці порушує права її власника - Київської міської ради.

При цьому, визнаючи недійсним оспорюваний договір, судом апеляційної інстанції не надано оцінки стосовно того, яким чином обраний позивачем спосіб захисту щодо визнання недійсним господарського договору, стороною якого позивач не є, призведе до відновлення його порушених прав та інтересів стосовно спірної земельної ділянки, з урахуванням заявлених позовних вимог про повернення земельної ділянки з приведенням її у попередній стан. Відповідних висновків текст постанови суду апеляційної інстанції не містить.

Суд апеляційної інстанції не врахував, що відповідачі не перебувають з позивачем у правовідносинах щодо здійснення ним прав володіння, користування та розпорядження майном, щодо яких заявлені позовні вимоги.

Крім того, слід зазначити, що в даному випадку права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до особи-користувача з використанням правового механізму, передбаченого статтями 215, 216 Цивільного кодексу України. У разі встановлення наявності речово-правових відносин до таких відносин не застосовується зобов'язальний спосіб захисту.

Зробивши висновок про обґрунтованість заявленого позову в частині визнання недійсним договору зберігання на підставі статті 215 Цивільного кодексу України, апеляційний господарський суд зазначеного не врахував.

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" № 6 від 23.03.2012 із змінами і доповненнями рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення має бути викладено чітко, зрозуміло, грамотно (тобто не містити граматичних і стилістичних помилок, виправлень).

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Колегія вважає, що постанова апеляційного господарського суду частково наведеним вимогам не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 111 10 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Пунктом шостим статті 111 9 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.04.2014 у справі № 5011-66/1399-2012 скасувати в частині визнання недійсним договору відповідального зберігання № 010410-01 від 01.04.2010, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Контур" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТД "БМТ" з додатками № 1 від 02.07.2010, № 2 від 31.01.2010, № 3 від 01.04.2011, № 4 від 30.12.2011; зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Контур" привести земельну ділянку у придатний до використання стан та звільнити від будівель та споруд. В цій частині позовних вимог залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2013 про відмову у позові.

В частині задоволених позовних вимог про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Контур" звільнити земельну ділянку площею 4 345,62 кв. м., яка використовується під розміщення майданчику для складування будівельних матеріалів в прибрежно-захисній смузі річки Дніпро на о. Труханів, біля Московського мосту в Дніпровському р-ні м. Києва та повернути її Київській міській раді, постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.04.2014 залишити без змін.

Головуючий суддя В.А. Корсак

С у д д і М.В. Данилова

Т.Б. Данилова