Ухвала

від 30.09.2014 по справі 826/5051/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/5051/14 Головуючий у 1-й інстанції: Кобилянський К.М. Суддя-доповідач: Мацедонська В.Е.

У Х В А Л А

Іменем України

30 вересня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Мацедонської В.Е.,

суддів Мельничука В.П., Лічевецького І.О.,

при секретарі Горяіновій Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві справу за апеляційною скаргою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 18 травня 2014 року у справі за адміністративним позовом товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Євростандарт» до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафної санкції,-

в с т а н о в и в:

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 18 травня 2014 року позовні вимоги товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Євростандарт» до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафної санкції задоволено частково, визнано протиправною та скасовано постанову про накладення штрафної санкції (штрафу) Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 21 березня 2014 року №31/13-16/13/5 в частині штрафу в сумі 136000,00 грн. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції з мотивів неповного з'ясування обставин справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, та порушення норм матеріального права. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що матеріалами справи підтверджується вчинення позивачем порушень, передбачених Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», тому штраф згідно постанови від 21 березня 2014 року №31/13-16/13/5 накладено правомірно.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного:

Судом першої інстанції встановлено, що у період з 20 січня 2014 року по 27 лютого 2014 року Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, проведено планову виїзну перевірку (інспекцію) товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Євростандарт» щодо дотримання законодавства про фінансові послуги, за результатами якої було складено акт №44/13-8 ФП від 27 лютого 2014 року, в якому встановлено порушення позивачем п.9 1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» щодо відсутності в Договорі підтвердження, що інформація, зазначена в ч.2 ст.12 цього Закону, надана клієнту; ч.2 ст.7 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» щодо надання фінансових послуг без отримання відповідних ліцензій; ст.14 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», в частині невиконання обов'язку ведення фінансовою установою обліку своїх операцій та надання звітності відповідно до вимог законів та нормативно-правових актів державних органів з питань регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, а саме вимог п.4 ст.8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» щодо заборони самостійного ведення бухгалтерського обліку та складання звітності безпосередньо керівником підприємства па підприємствах, звітність яких повинна оприлюднюватися; ст.14 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» в частині обов'язковості надання фінансовою установою звітності відповідно до вимог законів та нормативно-правових актів державних органів з питань регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг; ч.19 ст.2 Закону України «Про страхування» щодо здійснення страхової діяльності юридичною особою, яка не відповідає вимогам цієї статті; ст.2 Закону України «Про страхування» щодо здійснення страховиком діяльності на території України без урахування того, що учасників фінансової установи повинно бути не менше трьох; ст.2 Закону України «Про страхування» щодо здійснення страховиком діяльність на території України без одержання у встановленому порядку ліцензії на здійснення страхової діяльності; абз.10 ч.2 ст.17 Закону України «Про страхування» щодо відсутності в Правилах страхування переліку документів, що підтверджують настання страхового випадку та розмір збитків; абз.12 ч.2 ст.17 Закону України «Про страхування» щодо відсутності в Правилах страхування строку прийняття рішення про здійснення або відмову в здійсненні страхових виплат; абз.13 ч.2 ст.17 Закону України «Про страхування» щодо відсутності в Правилах страхування причин відмови у страховій виплаті або виплаті страхового відшкодування; абз.18 ч.2 ст.17 Закону України «Про страхування» щодо відсутності в Правилах страхування особливих умов; ч.6 ст.38 Закону України «Про страхування» в частині невиконання страховиком, при внесенні змін у зазначені у цій статті документи, обов'язку повідомити Уповноважений орган в десятиденний строк з часу реєстрації цих змін у встановленому порядку; п.1.14 розділу 1 Ліцензійних умов провадження страхової діяльності, затверджених розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28 серпня 2003 року №40, щодо невиконання страховиком протягом дії ліцензії вимог, установлених законодавством України у сфері регулювання страхової діяльності; п.2.2 розділу 2 Ліцензійних умов провадження страхової діяльності, затверджених розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28 серпня 2003 року №40, в частині невиконання вимоги щодо того, що учасників страховика повинно бути не менше трьох; п.2.12 розділу 2 Ліцензійних умов провадження страхової діяльності, затверджених розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28 серпня 2003 року №40, щодо приймання ризиків в перестрахування з видів добровільного і обов'язкового страхування, на проведення яких страховик не отримав ліцензій; п.2.20 розділу 2 Ліцензійних умов провадження страхової діяльності, затверджених розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28 серпня 2003 року № 40, щодо невиконання зобов'язання страховиком вести бухгалтерський облік, формувати фінансову звітність та інші звітні дані відповідно до вимог законодавства України; п.3.5 розділу 3 Ліцензійних умов провадження страхової діяльності, затверджених розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28 серпня 2003 року №40, щодо невиконання обов'язку виправити в Правилах страхування граматичні та стилістичні помилки в разі їх наявності; абз.2 п.3.5.3 розділу 3 Ліцензійних умов провадження страхової діяльності, затверджених розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28 серпня 2003 року №40, щодо допущення у тексті Правил страхування неузгодженості між пунктами; абз.5 п.3.5.3 розділу 3 Ліцензійних умов провадження страхової діяльності, затверджених розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28 серпня 2003 року №40, щодо допущення у тексті Правил страхування порушення граматичних та синтаксичних правил, що призводять до спотворення змісту; абз.2 п.3.5.3 розділу 3 Ліцензійних умов провадження страхової діяльності, затверджених розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28 серпня 2003 року №40, щодо допущення у тексті договору страхування неузгодженості між пунктами; п.8.3 розділу 8 Ліцензійних умов проваджений страхової діяльності, затверджених розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28 серпня 2003 року №40, щодо неповідомлення страховиком Нацкомфінпослуг протягом десяти робочих днів після виникнення змін та/або доповнень до документів, поданих ним для одержання ліцензії та ненадання відповідних підтверджувальних документів; п.13 розділу І Положення про Державний реєстр фінансових установ, затвердженого розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28 серпня 2003 року №41, в частині невиконання фінансовою установою протягом усього строку перебування інформації про неї в Реєстрі вимог, установлених законодавством України щодо діяльності, пов'язаної з наданням відповідних видів фінансових послуг; п.3 розділу X Положення про Державний реєстр фінансових установ, затвердженого розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28 серпня 2003 року №41, в частині невиконання зобов'язання фінансової установи протягом п'ятнадцяти робочих днів після виникнення змін та/або доповнень до документів, поданих нею для внесення в Державний реєстр фінансових установ, письмово повідомити Нацкомфінпослуг та надати відповідні підтверджувальні документи; п.6.1 Положення про внесення інформації про юридичних осіб, які мають намір набути статусу страховиків (перестраховиків), до Державного реєстру фінансових установ, затвердженого розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 22 листопада 2005 року №4934, щодо невиконання страховиком обов'язку, повідомити Нацкомфінпослуг про внесення змін до інформації, яка внесена до Реєстру протягом десяти робочих днів з дати виникнення змін та подати відповідну реєстраційну картку, у якій відбулися зміни (в електронній та паперовій формі, у форматі, який встановлюється Нацкомфінпослуг), та документи, що підтверджують наявність змін; п.2.1 Порядку складання звітних даних страховиків, затвердженого розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 лютого 2004 року №39, щодо надання до Нацкомфінпослуг звітних даних страховика у паперовій та електронній формі які є недостовірними; п.2.12 розділу 2 Порядку складання звітних даних страховиків, затвердженого розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 лютого 2004 року №39, відповідно до якого усі документи в паперовій формі, подання яких передбачено цим Порядком, засвідчуються підписом керівника та головного бухгалтера, печаткою страховика; абз.2 п.4 Порядку реєстрації договорів перестрахування, затвердженого розпорядженням Держфінпослуг від 28 березня 2011 року №153, в частині того, що у разі досягнення або перевищення суми здійсненого перестрахового платежу (перестрахових платежів) 1000000 гривень за договором (договорами) перестрахування, укладеним (укладеними) з одним і тим самим страховиком (перестраховиком) - резидентом, протягом десяти робочих днів з дня такого досягнення та/або перевищення Заявник надсилає до Нацкомфінпослуг (разом із заявою) для реєстрації копії договорів перестрахування (разом з усіма змінами (за наявності)) із страховиком (перестраховиком) - резидентом у двох примірниках, засвідчених відбитком печатки та підписом керівника або уповноваженої особи Заявника (за умови надання відповідного документа, що засвідчує право підпису уповноваженої особи); абз.3 п.4 Порядку реєстрації договорів перестрахування, затвердженого розпорядженням Дсржфінпослуг від 28 березня 2011 року №153, відповідно до якого договори перестрахування, зазначені в абзаці другому цього пункту, підлягають реєстрації у разі досягнення або перевищення протягом календарного року суми здійсненого перестрахового платежу (перестрахових платежів) 1000000 гривень, 2000000 гривень та усіх інших сум, що є кратними 1000000 гривень; п.5.2 розділу V Правил проведення перевірок (інспекцій) Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, затверджених розпорядженням Нацкомфінпослуг від 27 листопада 2012 року №2422, відповідно до якого керівник та посадові особи об'єкта нагляду при проведенні перевірки зобов'язані, зокрема своєчасно надавати інспекційній групі документи для проведення перевірки, повну та достовірну інформацію щодо діяльності об'єкта нагляду у сфері надання ним фінансових послуг.

На підставі акту №44/13-8 ФП від 27 лютого 2014 року Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, винесено постанову про накладення штрафної санкції (штрафу) на товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Євростандарт» за порушення п.6.1 Положення про внесення інформації про юридичних осіб, які мають намір набути статусу страховиків (перестраховиків) до Державного реєстру фінансових установ; п.3 розділу X Положення про Державний реєстр фінансових установ; п.п.2.12, 2.20, 8.3 Ліцензійних умов провадження страхової діяльності; ст.2, ч.6 ст.38 Закону України «Про страхування»; п.13 р.І, п.3 р.Х Положення про Державний реєстр фінансових установ; ч.2 ст.7, ст.14 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»; абз.2, абз.3 п.4 Порядку реєстрації договорів перестрахування, п.2.12 р.ІІ Порядку складання звітних даних страховиків; п.5.2 розділу V Правил проведення перевірок (інспекцій), до позивача застосовано штрафну санкцію (штраф) у розмірі 170000,00 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги, дійшов висновку, що постанова Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, про накладення штрафу підлягає скасуванню в частині, що стосуються порушень законодавства про фінансову діяльність, які не доведені відповідачем та спростовуються матеріалами справи.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне:

Відповідно до ст.7 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов'язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ. У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій. Фінансова установа може розпочати надання фінансових послуг, лише якщо: облікова і реєструюча система відповідає вимогам, встановленим нормативно-правовими актами; внутрішні правила фінансової установи, узгоджені з вимогами законів України та нормативно-правових актів державних органів, що здійснюють регулювання та нагляд за ринками фінансових послуг; професійні якості та ділова репутація персоналу відповідають встановленим законом вимогам.

Згідно ст.14 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова установа зобов'язана вести облік своїх операцій та надавати звітність відповідно до вимог законів та нормативно-правових актів державних органів з питань регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» цей Закон регулює відносини, що виникають між учасниками ринків фінансових послуг під час здійснення операцій з надання фінансових послуг. Фінансові установи в Україні діють відповідно до цього Закону з урахуванням норм законів України, які становлять особливості їх діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи, директором позивача за період з 08 квітня 2010 року по 11 квітня 2013 року був ОСОБА_2, призначений на посаду на підставі рішення загальних зборів учасників товариства, що підтверджується протоколом від 06 квітня 2010 року №9 та наказом про призначення від 08 квітня 2010 року №11. Згідно протоколу загальних зборів учасників товариства від 09 квітня 2013 року №14 та наказу про звільнення від 11 квітня 2013 року №7, з 11 квітня 2013 року ОСОБА_2 звільнений з займаної посади.

Відповідно до п.6.1 Положення про внесення інформації про юридичних осіб, які мають намір набути статусу страховиків (перестраховиків), до Державного реєстру фінансових установ, затвердженого розпорядженням Держкомфінпослуг від 22 листопада 2005 року №4934, про внесення змін до інформації, яка внесена до Реєстру, заявник зобов'язаний повідомити Нацкомфінпослуг протягом десяти робочих днів з дати виникнення змін. Для цього заявник повинен подати відповідну реєстраційну картку, в якій відбулися зміни (в електронній та паперовій формі, у форматі, який встановлюється Нацкомфінпослуг) та документи, що підтверджують наявність змін.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що заява, якою контролюючий орган повідомлявся про зміну директора, була подана до Нацкомфінпослуг 25 квітня 2013 року, однак, позивачем не надано доказів подання протягом 10 днів реєстраційної картки, у якій відбулися зміни та документів, що підтверджують наявність змін, в результаті чого порушення, встановленні відповідачем в п.1-4 постанови №31/163-16/13/5 від 21 березня 2014 року, є обґрунтованими. Крім того, аналогічне за своєю кваліфікацією правопорушення встановлено відповідачем стосовно чинного директора Савчука В.Л., головного бухгалтера Скуйбіди О.І. та працівника з проведення фінансового моніторингу Савчука В.Л. (який одночасно являється директором).

З п.5 постанови від 21 березня 2014 року №31/13-16/13/5 вбачається, що директор позивача Савчук В.Л. у 2001 закінчив Президентський університет Міжрегіональної Академії управління персоналом за спеціальністю «Менеджмент організацій», присвоєно ступінь магістра «Економіка та управління страховим бізнесом» (диплом магістра від 30 жовтня 2001 року серії НОМЕР_1), однак копію диплома не було надано позивачем до Нацкомфінпослуг.

23 січня 2014 року позивачем, на запит інспекційної групи, було надано відповідачу копію диплома директора в ході проведення перевірки, що підтверджується супровідним листом.

Судом першої інстанції обґрунтовано не взято до уваги посилання позивача, що оскільки оскаржувана постанова була складена відповідачем 21 березня 2014 року, коли копія диплома директора вже знаходилася у відповідача, то вимога щодо надання документа вже була виконана, внаслідок чого застосування відповідальності є неправомірним, оскільки відповідальність застосована до позивача не за відсутність документу, що підтверджує компетенцію директора, а за порушення встановлених законом строків надання відповідних документів. Крім того, позивачем жодним чином не обґрунтовано неможливості надання диплому директора в 10-денний строк, як передбачено ч.6 ст.38 Закону України «Про страхування» та п.8.3 Ліцензійних умов, з урахуванням того, що диплом Савчуком В.Л. був отриманий ще в 2001 році.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, щодо правомірності п.п.7, 8 постанови від 21 березня 2014 року №31/13-16/13/5, з яких вбачається, що позивачем не надано інформації про зміну номеру рахунку, не повідомлено та не надано відповідачу відповідні зміни шляхом подання реєстраційної картки, а також не повідомлено позивачем відповідача та не надано копії Статуту товариства в редакції від 27 серпня 2012 року та 09 квітня 2013 року, а також протоколу загальних зборів, оскільки позивачем 25 квітня 2013 року подано до Нацкомфінпослуг реєстраційну картку юридичної особи із відображенням змін інформації про юридичну особу, в тому числі інформації про банківські реквізити юридичної особи, однак позивачем не надано доказів подання до Нацкомфінпослуг реєстраційної картки саме 25 квітня 2013 року. Крім того, факт вчинення порушення, зазначеного в п.8 оскаржуваної постанови, позивачем не заперечується.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було укладено із ПрАТ «Страхова компанія «Київська Русь» 30 вересня 2013 року ковер-нот №209/015/ЗВР-13, 19 серпня 2013 року ковер-нот №146/014/3BP-13, 30 грудня 2013 року ковер-нот №318/021/ЗВР-13.

Згідно п.9 постанови від 21 березня 2014 року №31/13-16/13/5, по перелічених вище договорах позивач фактично здійснював діяльність по добровільному страхуванню сільськогосподарської продукції без відповідної ліцензії.

Відповідно до ст.6 Закону України «Про страхування» добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. Добровільне страхування у конкретного страховика не може бути обов'язковою передумовою при реалізації інших правовідносин. Види добровільного страхування, на які видається ліцензія, визначаються згідно з прийнятими страховиком правилами (умовами) страхування, зареєстрованими Уповноваженим органом. Цією ж статтею визначено види добровільного страхування, до яких віднесено і страхування сільськогосподарської продукції. Характеристику та класифікаційні ознаки видів добровільного страхування визначає Уповноважений орган. Страховики мають право займатися тільки тими видами добровільного страхування, які визначені в ліцензії.

Згідно ст.17 Закону України «Про страхування» правила страхування розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають реєстрації в Уповноваженому органі при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування. У разі, якщо страховик запроваджує нові правила страхування чи коли до правил страхування вносяться зміни та (або) доповнення, страховик повинен подати ці нові правила, зміни та (або) доповнення для реєстрації до Уповноваженого органу. Уповноважений орган має право відмовити у видачі ліцензії та реєстрації правил чи змін та (або) доповнень до них, якщо подані правила страхування або зміни чи доповнення до них суперечать чинному законодавству, порушують чи обмежують права страхувальника або не відповідають вимогам цієї статті.

11 грудня 2006 Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, зареєстровані «Особливі умови добровільного страхування сільськогосподарських культур та/або багаторічних насаджень», зі змінами №1 від 17 грудня 2007 року та змінами №2 від 15 січня 2010 року.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо протиправності п.9 постанови від 21 березня 2014 року №31/13-16/13/5, оскільки відповідачем не спростовано, що позивач 26 січня 2010 отримав ліцензію АВ №521033 на право провадження добровільного страхування майна (крім залізничного, наземного, повітряного, водного транспорту, вантажів та багажу (вантажобагажу), а станом на дату укладання ковер-нотів №209/015/3BP-13, №146/014/3BP-13, №318/021/3BP-13 зазначені «Особливі умови добровільного страхування сільськогосподарських культур та/або багаторічних насаджень» зі змінами відповідачем не анульовані, отже, мають юридичну силу, тому доводи Нацкомфінпослуг, викладені в п.9 оскаржуваного рішення, є неправомірними.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем укладено із ПрАТ «СК «Солідарність» договір №121-ОП від 01 серпня 2013 року облігаторного пропорційного перестрахування, відповідно до п.2.1.4 якого страховим випадком є нещасний випадок, що трапився зі страхувальником на території страхування, та який призвів до смерті, постійної та/чи тимчасової втрати працездатності.

Відповідно до п.10 постанови від 21 березня 2014 року №31/13-16/13/5, згідно банківських виписок від 19 серпня 2013 року та 11 вересня 2013 року позивач отримав перестрахувальну премію у розмірі 1105,00 грн. та 5000,00 грн., відповідно, однак згідно листів від 12 вересня 2013 року вих. №814/3 та №814/4 ПрАТ «СК «Солідарність» просило вважати вірним призначення платежів від 19 серпня 2013 року та 11 вересня 2013 року як «перестрахувальна премія по договору №118-ОП облігаторного пропорційного перестрахування від 01 серпня 2013 року».

Предметом договору №118-ОП облігаторного пропорційного перестрахування від 01 серпня 2013 року є майнові інтереси, котрі не протирічать закону та пов'язані із ризиком виконання перестраховиком (позивачем) частини зобов'язань перестрахувальника по відшкодуванню страхувальникам, застрахованим перестрахувальником, спричиненої ними шкоди майну третіх осіб.

Видом страхування є добровільне страхування відповідальності перед третіми особами, на яке позивач має ліцензію Держкомфінпослуг серії АВ №528818 від 30 квітня 2010 року, тому перестрахувальна премія у розмірі 1105,00 грн. та 5000,00 грн. є такою, що фактично отримана по договору перестрахування №118-ОП, укладеному у відповідності з наявною у позивача ліцензією, внаслідок чого висновки відповідача про порушення позивачем правил страхування в цій частині є необґрунтованими.

Між позивачем та ПрАТ «Українська охоронно-страхова компанія» укладено договори про непропорційне перестрахування на базі ексцеденту збитковості №ОБ.НС.13.002 від 02 вересня 2013 року, №ОБ.НС.13.003 від 01 жовтня 2013 року, №МС.13.010 від 04 жовтня 2013 року, №МС.13.009 від 02 вересня 2013 року.

Договори перестрахування на базі ексцеденту збитковості відрізняються від стандартних договорів перестрахування тим, що на перестрахування приймається не «предмет страхування», зазначений в первинних договорах страхування перестрахувальника ПрАТ «УОСК» із страхувальником, а фінансовий результат діяльності страховика по портфелю, в який можуть входити різні види страхування.

В п.1.1.1 договору перестрахування № ОБ.НС.13.002 від 02 вересня 2013 року зазначено, що предметом перестрахування є майнові інтереси, що не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном, а саме: пов'язані з фінансовим ризиком перестрахованого зазнати фінансові збитки в процесі проведення ним господарської діяльності, передбаченої статутом за договорами добровільного страхування від нещасних випадків, укладеними перестрахованим (ПрАТ «Українська охоронно-страхова компанія») на підставі ліцензії Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України АВ №584700 від 14 липня 2011 року та «Правил добровільного страхування від нещасних випадків» №ДО02-01 від 05 лютого 2007 року. Дія цього договору розповсюджується на всі договори страхування серії НВМ, які укладені перестрахувальником, перестраховик діє на підставі ліцензії Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України АВ №528813 від 30 квітня 2010 року «Добровільне страхування виданих гарантій (порук) та прийнятих гарантій».

Згідно п.1.1.4 договору передбачено, що портфель, який підлягає перестраховуванню за цим договором, складається з договорів добровільного страхування від нещасних випадків серії НВМ, які укладено перестрахованим через прийняття у страхування (перестрахування) таких ризиків у період з 01 вересня 2013 року по 30 вересня 2013 року.

Відповідно до пп.1.2.1 договору перестраховик у разі перевищення сумою остаточного чистого збитку величини пріоритету перестрахованого, за умов сплати перестрахувальної премії в повному обсязі, відшкодовує перестрахованому частину остаточного чистого збитку перестрахованого, якщо такий збиток перевищує пріоритет перестрахованого та не перевищує загальної величини відповідальності перестраховика.

Діючи в рамках «Правил добровільного страхування виданих гарантій (порук) та прийнятих гарантій», відповідно до ліцензії серії АВ №546790 від 04 серпня 2010 року на право провадження страхової діяльності у формі добровільного страхування виданих гарантій (порук) та прийнятих гарантій, позивач перестраховував ризики ПрАТ «УОСК» на підставі того, що страхова компанія, уклавши договори страхування, видала письмові гарантії, ризик невиконання яких, настає при перевищенні страховиком сум виплат (пріоритету), вказаних в договорі перестрахування.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необґрунтованість тверджень відповідача щодо невідповідності ліцензійним умовам договорів про непропорційне перестрахування на базі ексцеденту збитковості №ОБ.НС.13.002 від 02 вересня 2013 року, ОБ.НС.13.003 від 01 жовтня 2013 року, МС.13.010 від 04 жовтня 2013 року, МС.13.009 від 02 вересня 2013 року, укладених між позивачем і ПрАТ «Українська охоронно-страхова компанія», оскільки правова позиція відповідача в даному випадку ґрунтується виключно на інформації, наданій контрагентом позивача ПрАТ «Українська охоронно-страхова компанія», в той час як жодних зауважень до звітних даних безпосередньо позивача (в частині перестрахування) оскаржувана постанова в собі не містить. Крім того, контролюючим органом залишено поза увагою те, що перестраховик (позивач) на відміну від страховика, не мусить забезпечувати повного або часткового відшкодування збитку по договорам страхування, а відповідає лише у разі перевищення сумою остаточного чистого збитку величини пріоритету страховика, визначеного умовами договору перестрахування №ОБ.НС.13.002 від 02 вересня 2013 року. Тобто, страховий випадок, вказаний в даному договорі перестрахування, жодним чином не пов'язаний зі страховим випадком, вказаним в прямих договорах страхування, що укладені страховиком ПрАТ «УОСК» зі страхувальником.

За таких же обставин та підстав, внаслідок помилкового ототожнення відповідачем понять «договір перестрахування» та «договір непропорційного/облігаторного перестрахування на базі ексцеденту збитковості», доводи Нацкомфінпослуг про здійснення позивачем страхової діяльності зі страхування: об'єкту іпотеки, добровільного страхування від нещасних випадків, добровільного страхування здоров'я на випадок хвороби, добровільного медичного страхування тощо, без відповідної ліцензії, викладені в п.п.12, 13, 14, 15, 17, 18, 19, 23, 24, 25 постанови №31/13-16/13/5 від 21 березня 2014 року, є необґрунтованими.

Згідно п.16 постанови від 21 березня 2014 року №31/13-16/13/5 зазначено, що позивачем в порушення абз.2, 3 п.4 Порядку реєстрації договорів перестрахування, затвердженого розпорядженням Держфінпослуг від 28 березня 2011 року №153, не надано на реєстрацію договір про загальні умови факультативного перестрахування (ретроцесії) №ЄС-1010/01 від 10 жовтня 2013 року

Відповідно до абз.2 п.4 Порядку реєстрації договорів перестрахування, затвердженого розпорядженням Держкомфінпослуг від 28 березня 2011 року №153, у разі досягнення або перевищення суми здійсненого перестрахового платежу (перестрахових платежів) 1000000 грн. за договором (договорами) перестрахування, укладеним (укладеними) з одним і тим самим страховиком (перестраховником) - резидентом, протягом десяти робочих днів з дня такого досягнення та/або перевищення, заявник надсилає до Нацкомфінпослуг (разом із заявою) для реєстрації договорів перестрахування (разом з усіма змінами (за наявності)) із страховиком (перестраховиком) - резидентом у двох примірниках, засвідчених відбитком печатки та підписом керівника або уповноваженої особи Заявника (за умови надання відповідного документа, що засвідчує право підпису уповноваженої особи).

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо обґрунтованості висновків відповідача, викладених в п.16 оскаржуваної постанови, оскільки згідно акту перевірки №44/13-8 ФП від 27 лютого 2014 року, позивачем 25 грудня 2013 року на користь ТОВ «Страхова компанія «Сулім» здійснено оплату перестрахувальної премії в сумі, більшій 1000000,00 грн., однак заява про реєстрацію договору перестрахування подана позивачем до Нацкомфінпослуг 18 лютого 2014 року, тобто з пропуском 10-денного строку на її подання, внаслідок чого висновки відповідача про порушення позивачем абз.2 п.4 Порядку реєстрації договорів перестрахування, затвердженого розпорядженням Держкомфінпослуг від 28 березня 2011 року №153, позивачем не спростовані.

Як вбачається з матеріалів справи, 18 квітня 2012 року між позивачем та Кредитною спілкою «КС Володар» укладено договір №1804/06 добровільного страхування фінансових ризиків.

02 квітня 2013 між позивачем та Кредитною спілкою «КС Володар» підписано додаткову угоду до договору добровільного страхування фінансових ризиків від 18 квітня 2012 року, відповідно до п.1 якої страховик та страхувальник дійшли згоди достроково припинити дію договору добровільного страхування фінансових ризиків від 18 квітня 2012 року за взаємною згодою сторін.

Відповідно до розділу 7 пояснення щодо припинення договорів страхування Переліку достроково припинених договорів страхування за І півріччя 2013 року, 9 місяців 2013 року (звітний період) звітів Товариства за І півріччя 2013 року, за 9 місяців 2013 року, поданих на паперовому носії до Нацкомфінпослуг, позивачем зазначено про відсутність достроково припинених договорів страхування.

В п.6.3.2 «Розміщення страхових резервів», пп.5 «Грошові кошти та їх еквіваленти» п.6.3.3 «Розшифровка окремих статей балансу» Розділу 6 «Умови забезпечення платоспроможності страховика» за 9 місяців 2013 року, І півріччя 2013 року, І квартал 2013 року, 2012 рік, 9 місяців 2012 року, І півріччя 2012 року, І квартал 2012 року позивачем самостійно зазначено про суми готівкових коштів в касі всього в розмірі 34000,00 грн.

Таким чином, згідно наданої до контролюючого органу звітності юридична особа зазначає про наявність готівкових коштів в касі підприємства, однак директор позивача повідомляє Нацкомфінпослуг про відсутність готівкових коштів в касі підприємства за перевіряємі періоди.

Позивачем факт вчинення даного правопорушення не заперечується та доказів на спростування наведеного не надано.

18 квітня 2012 року між позивачем та громадянкою України ОСОБА_7 укладено договір №1804/04 добровільного страхування наземного транспорту, відповідно до п.5.6 якого страховий платіж за цим договором складає 1998,00 грн. та сплачується двома платежами в наступному порядку: частина страхового платежу у розмірі 1100,00 грн. не пізніше 20 квітня 2012 року; частина страхового платежу в розмірі 898,00 грн. не пізніше 20 травня 2012 року.

Відповідно до банківських виписок від 18 квітня 2012 року, 17 травня 2012 року позивачем отримано частину страхового платежу по договору у розмірі 1100,00 грн. та у розмірі 898,00 грн., таким чином, загальна сума отриманих страхових платежів за видом страхування «добровільне страхування наземного транспорту» за період 2012 року складає 1998,00 грн., однак, відповідно до звітності, поданої позивачем за період 2012 по виду страхування «добровільне страхування наземного транспорту», ТДВ «СК «Євростандарт» отримано 2100,00 грн., а не 1998,00 грн., що свідчить про надання контролюючому органу недостовірних даних в страховій звітності, що не заперечується позивачем.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності правопорушень з боку позивача, викладених в п.п.20-22 постанови від 21 березня 2014 року №31/13-16/13/5.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що висновки, викладені в п.п.26-29 постанови від 21 березня 2014 року №31/13-16/13/5 щодо подання позивачем звіту про страхові платежі та виплати за структурними підрозділами за 2012 рік без підписів керівника, головного бухгалтера та за відсутності печатки; подання звітності за підписами осіб, які на дату подачі такої звітності звільнені з займаних посад; ненадання на вимогу контролюючого органу інформації щодо наявності у позивача обтяжень за період з 01 січня 2012 року по 15 січня 2014 року; подання позивачем до відповідача недостовірної інформації про суми коштів на депозитних рахунках за період з 01 січня 2012 року по 15 січня 2014 року, є правомірними, оскільки вони позивачем не заперечені та не спростовані, внаслідок чого доводи Нацкомфінпослуг про наявність в діях позивача порушень п.2.20 Ліцензійних умов провадження страхової діяльності; ст.14 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»; п.2.12 р.ІІ Порядку складання звітних даних страховиків; п.5.2 розділу V Правил проведення перевірок (інспекцій) Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, є обґрунтованим.

Згідно ст.239 ГК України органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання адміністративно-господарські санкції, зокрема, адміністративно-господарський штраф.

Відповідно до ст.241 ГК України адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності. Перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення. Адміністративно-господарський штраф може застосовуватися у визначених законом випадках одночасно з іншими адміністративно-господарськими санкціями, передбаченими ст.239 цього Кодексу.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що посилання позивача на необхідність застосування ст.250 ГК України в частині пропущення відповідачем граничних строків застосування адміністративно-господарської санкції у формі штрафу є необґрунтованими, оскільки у кожному конкретному випадку компетенцію, порядок та строки прийняття рішення про застосування адміністративно-господарських санкцій необхідно встановлювати відповідно до законодавчих актів, якими регулюються правила здійснення певної господарської діяльності.

Враховуючи, що спірні правовідносини виникли внаслідок виявлення порушення вимог Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», тому при вирішенні питання про розмір і порядок накладення штрафу за таке порушення, вищезазначений Закон є спеціальним нормативно-правовим актом, отже посилання позивача на порушення відповідачем норм ст.250 ГК України є безпідставними.

Відповідно до п.10 ч.1 ст.28 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг» Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, у межах своєї компетенції у разі порушення законодавства про фінансові послуги, нормативно-правових актів національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, застосовує заходи впливу та накладає адміністративні стягнення.

Згідно ст.39 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг» у разі порушення законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність з надання фінансових послуг, національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, застосовує заходи впливу відповідно до закону. Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, обирає та застосовує заходи впливу на основі аналізу даних та інформації стосовно порушення, враховуючи наслідки порушення та наслідки застосування таких заходів.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.40 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг» Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, може застосовувати такі заходи впливу, як накладення штрафів в розмірах, передбачених статтями 41 і 43 цього Закону.

Згідно п.1 ч.1 ст.41 вищезазначеного Закону Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, застосовує до учасників ринків фінансових послуг (крім споживачів фінансових послуг) штрафні санкції за провадження діяльності на ринках фінансових послуг, для якої законом встановлені вимоги щодо одержання ліцензії та/або реєстрації, без відповідної ліцензії та/або реєстрації - у розмірі від 1000 до 10000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо неправомірного застосування до позивача максимальної суми штрафу в розмірі 170000,00 грн., оскільки під час розгляду даної справи не встановлено наявності фактичних доказів провадження позивачем діяльності на ринках фінансових послуг без відповідної ліцензії та/або реєстрації, тому застосування до позивача штрафної санкції, передбаченої п.1 ч.1 ст.41 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг», не можна вважати правомірним, внаслідок чого постанова №31/13-16/13/5 від 21 березня 2014 року в цій частині є протиправною та підлягає скасуванню, натомість, матеріалами справи підтверджується вчинення позивачем порушень, передбачених абз.2, 3 ч.1 ст.41 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», внаслідок чого застосування до позивача штрафу в розмірі 34000,00 грн. є правомірним.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для зміни або скасування постанови суду.

Керуючись ст.ст. 195 , 196 , 19 8 , 200 , 205 , 206 , 212 , 254 КАС України , суд,-

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 18 травня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлено 07 жовтня 2014 року.

Головуючий суддя В.Е.Мацедонська

Судді В.П.Мельничук

І.О.Лічевецький

.

Головуючий суддя Мацедонська В.Е.

Судді: Лічевецький І.О.

Мельничук В.П.