Ухвала

від 25.09.2014 по справі 2а-4537/11/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2014 року Справа № 130937/11/9104 Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Старунського Д.М.,

суддів Багрія В.М., Рибачука А.І.,

за участю секретаря судового засідання Лемцьо І.В.,

представника позивача Демчик О.І.,

представників відповідача Антонюка І.Б., Маркевича Б.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2011 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Концерн Галнафтогаз» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові про скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

ПАТ «Концерн Галнафтогаз» 18.04.2011 року звернулося в суд з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові в якому, уточнивши позовні вимоги, просило скасувати податкове повідомлення-рішення від 08.04.2011р. №0000050803/6738 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 15 799 934,62 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 5 505 509,10 грн.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2011 року позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення - рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові від 08.04.2011 р. №0000050803/6738 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 15 799 934,62 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 5 505 509,10 грн.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Львові оскаржила його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати і прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що судом першої інстанції були недостатньо досліджені докази та обставини справи, рішення постановлено з порушенням норм матеріального права. Зазначає, що ПП «Союзавтоцентр» не задекларував у складі податкового зобов'язання суми, включені позивачем до податкового кредиту, місцезнаходження ПП «Союзавтоцентр» не встановлено, а свідоцтво платника ПДВ №100240204 від 20.08.2009 р. було анульовано 29.04.2010 p., працівники та основні засоби у ПП «Союзавтоцентр» відсутні. До договору поставки нафтопродуктів №1/2-1-09/1140 від 11.12.2009 p., укладеного між позивачем (покупець) та ПП «Союзавтоцентр» (постачальник) не було представлено паспортів якості заводу-виробника, сертифікати відповідності, вантажосупроводжувальні документи. Тому такі операції були розцінені як безтоварні, правочини - укладеними без мети настання правових наслідків та нікчемні. Вважає, що включати суми до податкового кредиту позивач може лише у випадку фактичного надходження податку від контрагентів до бюджету.

Вказує, що за договором SAP 45-кп/2009 про надання прав користування програмним забезпеченням SAP та надання послуг з підтримки, укладеним між позивачем (замовник) та ТзОВ «САП Україна» (виконавець), позивач отримав за плату лише право користування програмним забезпеченням SAP. Така плата визначена в п.1.30. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» як роялті, яка не обкладається податком на додану вартість.

Представник позивача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги заперечив та просив залишити її без задоволення.

Представники відповідача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримали та просили її задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши наявні в справі матеріали та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, на основі наявних у справі доказів, колегія суддів приходить до переконання, що подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін з таких підстав.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи зміст договору №SAP 45-кп/2009, предмет зазначеної операції для цілей оподаткування ПДВ, згідно норм Закону України «Про податок на додану вартість» потрібно кваліфікувати не як платіж за авторське право - «роялті», а як поставку послуг, що є об'єктом оподаткування ПДВ, а тому сплата позивачем ПДВ в складі платежів за надане право користування програмним забезпеченням, згідно умов договору на адресу ТОВ «САП Україна» та отримання відповідної податкової накладної від контрагента, дає право на включення цієї суми до податкового кредиту та відображення її в відповідній податковій декларації в відповідності до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Факт отримання продукції за договорами між позивачем (покупець) та ПП «Союзавтоцентр» (постачальник) позивач підтверджує актами прийому-передачі продукції, податковими накладними, сума податку на додану вартість у яких була включена позивачем до податкового кредиту. За вказану продукцію позивач проводив розрахунки у відповідності до умов договорів, що підтверджується актом вексельного платежу №121-06/30-12 від 30.12.2009 p., актом прийому-передачі векселя від 30.12.2009 p., платіжними дорученнями №146515 від 15.01.2010 р. Твердження відповідача про відсутність паспортів якості заводу-виробника, сертифікатів відповідності, спростовується матеріалами справи, до яких копії вказаних документів були долучені. Фактична поставка товару підтверджується відповідними залізничними накладними.

Таким чином, позивач, одержавши у встановленому порядку податкову накладну, відповідно до п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» правомірно включив суму податку на додану вартість до податкового кредиту. При цьому, Закон України «Про податок на додану вартість» не передбачає обов'язку або права одного платника податків контролювати показники податкової звітності іншого платника податків.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, вважаючи, що він відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що актом №245/23-4/31729918 від 14.05.2010 р. «Про результати виїзної позапланової документальної перевірки ПАТ «Концерн Галнафтогаз», код ЄДРПОУ 31729918 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість по деклараціях за липень 2009 p., жовтень 2009 p., грудень 2009 p., лютий 2010 p.», було встановлено порушення п. п. 1.3., 1.7., 1.8., 3.2.7., 4.1., 4.2., 7.2.3., 7.2.8., 7.4.1., 7.4.2., 7.4.3. Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 16869213 грн., у т.ч. у липні 2009 р. - 38069 грн., жовтні 2009 р. - 932539 грн., грудні 2009 р. - 2518342 грн., лютому 2010 р. - 13380263 грн. З цієї підстави було винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 08.04.2011 р. №0000050803/6738 на загальну суму 21322472,28 грн., у т.ч. збільшено зобов'язання за основним платежем на суму 15810330,38 грн., штрафні (фінансові) санкції - 5512141,9 грн., яке оскаржується позивачем в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 15799934,62 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 5505509,10 грн.

Зі змісту акту випливає, що оскаржувані порушення відповідач вбачає у включенні до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених позивачем за договором SAP 45-кп/2009 про надання прав користування програмним забезпеченням SAP та надання послуг з підтримки (в сумі 740748,29 грн.) та за операціями з поставки нафтопродуктів від ПП «Союзавтоцентр».

30.06.2009 р. між позивачем (замовник) та ТзОВ «САП Україна» (виконавець) був укладений договір SAP 45-кп/2009 про надання прав на користування Програмним забезпеченням SAP та надання послуг з підтримки (надалі - Договір).

Зі змісту Договору видно, що Позивач замовив та сплатив впровадження та передачу в користування сукупності технічних засобів з програмного забезпечення своєї господарської діяльності. При цьому, як випливає з п.8.4 Договору, в обмін на проведену Замовником оплату, Виконавець надає йому фактичну можливість вивантаження програмного забезпечення шляхом направлення листа про умови вивантаження із зазначенням Інтернет-адреси, логіну та паролю для доступу до програмного забезпечення.

Представник позивача пояснив, що дане програмне забезпечення було прийняте за актом прийому-передачі (додаток №6 до договору №SAP 45-кп/2009), вартість послуги за право користування програмним забезпеченням сплачена позивачем в сумі 4 444 489,73 грн. (в тому числі ПДВ 740 748,29 грн.) повністю, вказаний основний засіб поставлений на баланс товариства як нематеріальний актив, що підтверджено наданими суду належними документальними доказами.

Згідно п.1.30 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», роялті - платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау). Тобто, роялті за своєю правовою природою є винагородою за отримання права користування авторськими правами на той чи інший об'єкт.

З аналізу норм договору, що був укладений між позивачем та ТОВ «САП Україна», видно, що предметом договору не було надання права користування авторськими правами. Натомість в обмін на проведення Замовником оплати за право використовувати програмне забезпечення у своїй господарській діяльності, Виконавець надав йому доступ до цього програмного забезпечення через власний Інтернет-ресурс і зобов'язався забезпечувати підтримку і сервісне обслуговування такого програмного забезпечення.

Відповідно до ч.1 ст.440 ЦК України, майновими правами інтелектуальної власності на твір є право на використання твору, виключне право дозволяти використання твору, право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання, а також інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Статтею 441 ЦК встановлено, що використанням твору є його опублікування (випуск у світ), відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі, переклад, переробка, адаптація, аранжування та інші подібні зміни, включення складовою частиною до збірників, баз даних, антологій, енциклопедій тощо, публічне виконання, продаж, передання в найм (оренду) тощо, імпорт його примірників, примірників його перекладів, переробок тощо. Використанням твору є також інші дії, встановлені законом. Перелік дій, які вважаються використанням твору, наведений також у статті 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права».

Разом з тим, зазначені норми не ототожнюють використання твору із користуванням примірником твору з метою отримання його корисних властивостей. Застосування примірника комп'ютерної програми за її прямим призначенням, з метою отримання її корисних властивостей, не слід вважати використанням твору в контексті реалізації майнових авторських прав. Таке використання є експлуатацією правомірно набутого примірника комп'ютерної програми.

Про нетотожність понять «користування примірником комп'ютерної програми» та передачу авторських прав на використання комп'ютерної програми свідчать також положення статті 24 Закону України «Про авторське право та суміжні права», що закріплює право власника примірника комп'ютерної програми на її вільне копіювання, модифікацію і декомпіляцію.

Відповідно до п.5.4 Договору, Замовнику передаються тільки ті права та повноваження, які прямо вказані в даному Договорі та Додатках до нього. Тому колегія суддів погоджується, що оскільки, жодне із положень Договору не передбачає передачу Виконавцем Замовнику будь-яких майнових авторських прав на це програмне забезпечення, то твердження Відповідача про те, що така передача відбулася, є безпідставним. На додаток, у ст.19 «Авторське право» Договору наголошується, що Виконавець залишається «абсолютним власником» Програмного забезпечення SAP, всі права інтелектуальної власності на це програмне забезпечення (включаючи авторське право) після підписання Договору залишаються за ним, а отже, жодне із них не передається Замовнику.

Таким чином, авторські права на Програмне забезпечення SAP за Договором Замовнику не передавалися. Замовник отримав в користування примірник програми, який він може використовувати лише шляхом отримання корисних властивостей такого об'єкта, а усі авторські права залишилися у Виконавця.

Про неправомірність кваліфікації платежу за Договором №SAP 45-кп/2009 в якості роялті, як видно з матеріалів справи, свідчить також той факт, що ст.6 Договору, викладеною сторонами в новій редакції згідно Додаткової угоди №1 до Договору, передбачено право Замовника здійснювати перепродаж своїх прав на використання програмного забезпечення SAP третім особам.

Колегія суддів також вважає вірним посилання суду першої інстанції на лист ДПА України за №7632/6/31-0015 від 10 серпня 2005 року, яким надано роз'яснення, що здійснення операцій по наданню права користування програмним забезпеченням SAP за аналогічним за змістом договором, ТОВ «САП Україна» (Виконавець) при здійсненні таких операцій має застосовувати ПДВ за ставкою 20 відсотків, а Замовник - відносити до складу свого податкового кредиту суму ПДВ сплачену Замовнику в складі платежів за надане право користування програмним забезпеченням.

Відповідно до абз.2 п.1.30 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не вважаються роялті платежі за отримання об'єктів власності, визначених у частині першій цього пункту, у володіння або розпорядження чи власність особи або якщо умови користування такими об'єктами власності надають право користувачу продати або відчужити іншим способом такий об'єкт власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошування) є обов'язковим згідно із законодавством України.

Згідно п.1.4 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість», поставка послуг - будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг. Поставка послуг, зокрема, включає надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), поставки, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об'єкти права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.

Згідно п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3 вказаного Закону об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Також, як видно з матеріалів справи, 11.12.2009 р. між позивачем (покупець) та ПП «Союзавтоцентр» (постачальник) був укладений договір поставки нафтопродуктів №1/2-1-09/1140, за яким постачальник зобов'язався поставити у власність покупця нафтопродукти, а покупець зобов'язався прийняти і оплатити їх (п.2.1.). Якість продукції повинна відповідати вимогам державних стандартів або технічних умов, що підтверджується паспортом якості виробника та/або сертифікатом відповідності (п.5.1.). Постачальник може здійснювати поставку продукції на умовах FCA (пункт відвантаження) або EXW (місце зберігання). Конкретні умови поставки вказуються в заявці покупця та фіксуються в тексті відповідного додатку до договору, при цьому, фактичним вантажоодержувачем може бути як покупець, так і вказані ним треті сторони (п.6.1.). Датою поставки вважається дата відмітки станції відвантаження на відповідній залізничній накладній (квитанції), при передачі на умовах FCA, а при передачі на умовах EXW - дата, вказана в актах прийому-передачі продукції (п.7.4.). На кожну поставку товару сторонами договору укладались відповідні додатки, у яких зазначалось, що товар передається на терміналах ПАТ «Концерн Галнафтогаз». Крім того, між тими ж сторонами на аналогічних умовах був укладений договір поставки нафтопродуктів №1/2-1-09/382 від 27.11.2009 р.

Факт отримання продукції за цими договорами позивач підтверджує актами прийому-передачі продукції, податковими накладними, сума податку на додану вартість у яких була включена позивачем до податкового кредиту. За вказану продукцію позивач проводив розрахунки у відповідності до умов договорів, що підтверджується актом вексельного платежу №121-06/30-12 від 30.12.2009 p., актом прийому-передачі векселя від 30.12.2009 p., платіжними дорученнями №146515 від 15.01.2010 р. Твердження відповідача про відсутність паспортів якості заводу-виробника, сертифікатів відповідності, спростовується матеріалами справи, до яких копії вказаних документів були долучені. Фактична поставка товару підтверджується відповідними залізничними накладними.

Враховуючи наведене, погоджуючись з судом першої інстанції колегія суддів вважає, що твердження відповідача про фіктивний характер зазначених договорів є припущенням відповідача, не доведеним у встановленому порядку належними доказами, у той час як фактичне виконання сторонами договорів їх умов підтверджується матеріалами справи. Не знаходить підтвердження в матеріалах справи і посилання на недекларування ПП «Союзавтоцентр» своїх податкових зобов'язань з наведених операцій.

Як видно з листа ПП "Союзавтоцентр" від 21.04.2010 р. №14-10/02, такі суми були задекларовані останнім. При цьому, щодо ПП «Союзавтоцентр» була складена довідка про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Союзавтоцентр» і своєчасності внесення до бюджету сум податку на додану вартість з питань правильності нарахування, повноти за період з 01.12.2009 року по 30.04.2010 року №73/1-23-20-31109555 від 18.04.2011 р. Довідкою підтверджується наявність значних основних засобів, включення податкових зобов'язань з операцій з позивачем до декларацій.

Згідно ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Однак таких ознак нікчемності з матеріалів справи не вбачається. Порушення однією із сторін правочину вимог законодавства щодо подання звітності не тягне за собою нікчемності правочину та спрямованість правочину на порушення публічного порядку.

Відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до вимог п.2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України за №88 від 24.05.1995р., первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Згідно із п.2.4 вказаного Положення первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Долучені до матеріалів справи документи, які підтверджують фактичне виконання господарських зобов'язань встановленим вимогам відповідають.

Відповідно до п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, чинній на дату існування відповідних відносин, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом. Згідно із пп.7.2.1., п.7.2 ст.7 вказаного закону платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками визначені реквізити. З матеріалів справи вбачається відповідність податкових накладних зазначеним вимогам.

Згідно п.п.7.4.1. вказаного закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 ст. 6 та ст.8 цього закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Відповідно до п.7.4.4. закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у визначених законом випадках. Згідно із п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду. Відповідно до п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

З вищенаведеного видно, що для виникнення права на бюджетне відшкодування необхідними є: 1) наявність у платника від'ємного значення суми податку; 2) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у відповідача, у даному випадку відсутні правові підстави для винесення оскаржуваних рішень, оскільки чинне на дату їх винесення законодавство не встановлює підстав для таких дій.

Згідно ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив законне і обґрунтоване рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і така задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 160 ч.3, 195, 196, 198 п.1, 200, 205 ч.1 п.1, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2011 року у справі №2а-4537/11 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу може бути подано касаційну скаргу безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили, а в разі складання ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складання ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя Д.М. Старунський

Судді В.М. Багрій

А.І. Рибачук

Ухвала у повному обсязі складена 30.09.2014 року.