Ухвала

від 12.09.2017 по справі 2а-4537/11/1370

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 вересня 2017 року м. Київ К/800/53124/14

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Бухтіярової І.О., Маринчак Н.Є., за участю секретаря судового засідання Савченко А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27.09.2011 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2014 року

у справі № 2а-4537/11/1370

за позовом Публічного акціонерного товариства Концерн Галнафтогаз

до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби

про скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

Публічне акціонерне товариство Концерн Галнафтогаз звернулось до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі великими платниками податків у м. Львові про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 27.09.2011 року у справі № 2а-4537/11/1370, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2014 року, позовні вимоги задоволено повністю. Скасовано податкове повідомлення рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові від 08.04.2011 року № 0000050803/6738 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 15 799 934, 62 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 5 505 509, 10 грн.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В силу положень ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України судом замінено відповідача Спеціалізовану державну податкову інспекцію з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів правонаступником - Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби.

У судовому засіданні представник відповідача касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Представник позивача проти касаційної скарги заперечував та просив у її задоволенні відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами виїзної позапланової документальної перевірки ПАТ Концерн Галнафтогаз з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість по деклараціях за липень 2009 року, жовтень 2009 року, грудень 2009 року, лютий 2010 року, відповідачем складено акт від 14.05.2010 року № 245/23-4/31729918, яким встановлено порушення п.п. 1.3, 1.7, 1.8 п. 1, пп. 3.2.7 п. 3.2 ст. 3, п.п. 4.1, 4.2 ст. 4, п.п. 7.2.3, 7.2.8 п. 7.2, пп.пп. 7.4.1, 7.4.2, 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України Про податок на додану вартість , в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 16 869 213, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 08.04.2011 року № 0000050803/6738, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість за основним платежем на суму 15 810 330, 38 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 5 512 141, 90 грн., яке оскаржується позивачем в частині збільшення суми грошового зобов'язання в розмірі 15 799 934, 62 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 5 505 509, 10 грн.

Підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення став висновок податкового органу про неправомірне включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених позивачем за договором про надання прав користування програмним забезпеченням SAP та надання послуг з підтримки, а також за операціями з поставки нафтопродуктів від ПП Союзавтоцентр .

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято відповідачем безпідставно, оскільки під час судового розгляду не доведено факту допущення порушень позивачем.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.

Пунктом 1.7 ст. 1 Закону України Про податок на додану вартість визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України Про податок на додану вартість не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 30.06.2009 року між позивачем (замовник) та ТОВ САП Україна (виконавець) був укладений договір SAP 45-кп/2009 про надання прав на користування Програмним забезпеченням SAP та надання послуг з підтримки.

Предметом вказаного договору є надання права користування програмним забезпеченням, в тому числі, право на відтворення програмного забезпечення шляхом збереження такого програмного забезпечення, право на здійснення відповідної кількості інсталяцій та надання послуг.

Реальність даної господарської операції підтверджується договором з додатковою угодою, актом приймання-передачі прав користування програмним забезпеченням, податковою накладною, платіжними дорученнями, наказом щодо введення в експлуатацію, актом вводу в експлуатацію.

Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що платіж, здійснений позивачем на користь ТОВ САП Україна за договором, не є роялті, з огляду на таке.

Згідно із п. 1.30 ст. 1 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств роялті - платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау) .

Тобто роялті за своєю правовою природою є винагородою за отримання права користування авторськими правами на той чи інший об'єкт.

Предметом договору у даній справі не було надання права користування авторськими правами. Натомість в обмін на проведення замовником оплати за право використовувати програмне забезпечення у своїй господарській діяльності, виконавець надав йому доступ до цього програмного забезпечення через власний Інтернет-ресурс і зобов'язався забезпечувати підтримку і сервісне обслуговування такого програмного забезпечення.

Таким чином, авторські права на Програмне забезпечення SAP не передавалися. Замовник отримав в користування примірник програми, який він може використовувати лише шляхом отримання корисних властивостей такого об'єкта, а усі авторські права залишилися у виконавця.

Про неправомірність кваліфікації платежу за договором № SAP 45-кп/2009 в якості роялті свідчить також той факт, що статтею 6 договору, викладеною сторонами в новій редакції згідно додаткової угоди № 1 до договору, передбачено право замовника здійснювати перепродаж своїх прав на використання програмного забезпечення SAP третім особам.

11.12.2009 року між позивачем (покупець) та ПП Союзавтоцентр (постачальник) був укладений договір поставки нафтопродуктів № 1/2-1-09/1140, за яким постачальник зобов'язався поставити у власність покупця нафтопродукти, а покупець зобов'язався прийняти і оплатити їх. Крім того, між тими ж сторонами на аналогічних умовах був укладений договір поставки нафтопродуктів від 27.11.2009 року № 1/2-1-09/382.

Встановлено, що факт отримання продукції за цими договорами підтверджується актами прийому-передачі продукції, податковими накладними, актом вексельного платежу, актом прийому-передачі векселя, платіжними дорученнями, паспортами якості заводу-виробника, сертифікатами відповідності, залізничними накладними.

Таким чином, судами попередніх інстанцій, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанції та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27.09.2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2014 року у справі № 2а-4537/11/1370 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді І.О.Бухтіярова

Н.Є.Маринчак