Ухвала

від 17.09.2014 по справі 2а-11734/11/1270

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 вересня 2014 року м. Київ К/9991/33857/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М ., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську Луганської області Державної податкової служби

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 26.01.2012

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 27.03.2012

у справі № 2а-11734/11/1270 (2а/11734/11/1270)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Восток-Сервіс Україна»

до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 26.01.2012, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 27.03.2012, задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Восток-Сервіс Україна» (надалі - позивач, ТОВ «Восток-Сервіс Україна») до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську, правонаступником якої є Ленінська міжрайонна державна податкова інспекція у м. Луганську Луганської області Державної податкової служби (надалі - відповідач, Ленінська МДПІ Луганської області ДПС), про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000432320/0 від 08.12.2011.

Приймаючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що виконання зобов'язань та фактичне проведення господарських операцій на підставі укладеного між позивачем та його контрагентом договору підтверджується належно оформленими первинними документами. Суди спростували доводи суб'єкта владних повноважень стосовно формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість із порушенням норм податкового законодавства.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Луганського окружного адміністративного суду від 26.01.2012 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 27.03.2012 і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких обґрунтовує законність оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ «Восток-Сервіс Україна» перебуває на податковому обліку в Ленінській МДПІ м. Луганська Луганської області ДПС з 28.02.2007, зареєстровано платником податку на додану вартість 15.03.2007.

Представниками відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Восток-Сервіс Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «ВАЕЛ ПЛЮС» за період з 01.08.2011 по 31.08.2011, за результатами якої 01.12.2011 складено акт № 896/23-34942275.

Згідно висновків акта позивачем порушено вимоги п.3 ст. 5 , п.1 ст. 7 Господарського кодексу України , ст. 185 , п.188.1 ст. 188 , п.187.1 ст. 187 , п. 198.1, п.198.2 п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України , в результаті чого за період з 01.08.2011 по 31.08.2011 завищено податковий кредит на суму 65 083,46 грн.

Перевіркою встановлено відсутність надання послуг контрагентом-постачальником ТОВ «ВАЕЛ ПЛЮС» та непідтвердження укладення угод з метою настання реальних наслідків за період з 01.08.2011 по 31.08.2011. У зв'язку із зазначеним, податковим органом зроблено висновок, що угоди із вказаним контрагентом є нікчемними.

На підставі вказаного акта відповідачем 08.12.2011 прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000432320/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 81 354,00 грн., в тому числі: за основаним платежем - 65 083,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 16 271,00 грн.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Підпунктом 14.1.181 ст.14 Податкового кодексу України , який вступив в дію з 01.01.2011, визначено, що податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначену згідно з розділом V цього Кодексу .

Згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу , та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу , протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу ). У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Правовий аналіз наведених норм дає підстави колегії суддів Вищого адміністративного суду України вважати, що юридичні наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів з метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, підтверджені належним чином оформленими документами.

Судами попередніх інстанцій досліджено податкові накладні, виписані ТОВ «ВАЕЛ ПЛЮС» на користь позивача, договори, акти виконаних робіт, банківські виписки про оплату отриманих послуг тощо, тобто документи, які розкривають зміст господарських операцій, підтверджують рух активів позивача та отримання ним реального результату в процесі господарської діяльності. Відтак, колегія суддів вважає, що ТОВ «Восток-Сервіс Україна» правильно сформувало податковий кредит з податку на додану вартість відповідного періоду, за результатом проведення господарських операцій із вказаним контрагентом з дотриманням вимог Податкового кодексу України.

Висновки Ленінської МДПІ у м. Луганську про відсутність у ТОВ «ВАЕЛ ПЛЮС» можливості здійснювати господарську діяльність, відсутність його за юридичною адресою не є підставою для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість, оскільки невиконання свого зобов'язання однією із сторін господарських відносин не може вважатись підтвердженням наявності мети ухилення від сплати податків та отримання податкової вигоди іншою стороною.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у його постановах від 09.09.2008 у справі № 21-500во08, від 01.06.2010 у справі № 21-573во10, постанові від 31.01.2011 у справі 21-47а10, а також узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України також не може погодитись із посиланнями відповідача на нікчемність укладених позивачем із ТОВ «ВАЕЛ ПЛЮС» договорів, оскільки, надаючи оцінку господарським правовідносинам і безапеляційно вказуючи в акті перевірки на нікчемність правочину, податковий орган виходить за межі своєї компетенції. Висновки про наявність мети укладання правочину, що порушує публічний порядок, може зробити лише суд в межах кримінального провадження, що має наслідком винесення вироку суду щодо конкретних суб'єктів та набуття чинності таким вироком. Оскільки укладені між ТОВ «Восток-Сервіс Україна» та ТОВ ТОВ «ВАЕЛ ПЛЮС» договори не віднесено законом до нікчемних та відсутні судові рішення про визнання їх недійсними, наведене свідчить про передчасність висновків органу владних повноважень про наявність в діях позивача при укладанні договорів з ТОВ «ВАЕЛ ПЛЮС» ознак порушення публічного порядку, удаваності з метою приховання сплати податків третіх осіб, отримання податкової вигоди, порушення конституційних прав, невідповідність інтересам держави та суспільства.

З урахуванням наведених обставин та положень част. 1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України про обов'язковість судових рішень Верховного Суду України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення податкового законодавства з боку позивача при формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість, а також про протиправність спірного податкового повідомлення-рішення, яке підлягає скасуванню в повному обсязі.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську Луганської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 26.01.2012 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 27.03.2012 у справі № 2а-11734/11/1270 (2а/11734/11/1270) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис)А.М. Лосєв Судді: (підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна