Ухвала

від 29.09.2014 по справі 810/2133/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2014 року м. Київ К/800/54115/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Маринчак Н.Є., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17.09.2013 року

у справі № 810/2133/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лерой»

до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Лерой» звернулось до суду з адміністративним позовом до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 19.06.2013 року у справі № 810/2133/13-а у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.09.2013 року постанову суду першої інстанції скасовано, позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 29.04.2013 року № 0001242203/962, № 0001232203/963.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Лерой» з питань повноти обчислення та своєчасності сплати до бюджету податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «БІ ЕНД БІ СОЛАРС» за період з 01.07.2012 року по 28.02.2013 року, відповідачем складено акт від 25.04.2013 року № 1785/22-3/35046321/66, яким встановлено порушення п. 138.4 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 30 149, 00 грн.; п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 67 466, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 29.04.2013 року № 0001242203/962, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у загальному розмірі 84 333, 00 грн., № 0001232203/963, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у загальному розмірі 37 686, 00 грн.

Підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу про нікчемність правочину між позивачем та його контрагентом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку щодо непідтвердження фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо реальності господарських операцій позивача з його контрагентом та правомірного формування позивачем даних податкового обліку по господарським операціям з Товариством з обмеженою відповідальністю «БІ ЕНД БІ СОЛАРС».

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, з урахуванням наступного.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог законодавства України.

Згідно із п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, підставою для включення витрат з придбання товарів (отримання робіт, послуг) до складу валових (витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування) є належним чином оформлені розрахункові, платіжні та інші первинні документи.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність здійснення господарської операції.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що в перевіряємий період позивач мав господарські взаємовідносини з Товариством з обмеженою відповідальністю «БІ ЕНД БІ СОЛАРС».

Судом апеляційної інстанції встановлено, що матеріалами справи підтверджується реальність господарської операції між позивачем та його контрагентом, зокрема, копією договору, додатковою угодою, видатковими накладними, податковими накладними, платіжними дорученнями, ветеринарними свідоцтвами, журналом-ордером і відомістю по рахунку «Розрахунки з вітчизняними постачальниками».

Судом апеляційної інстанції встановлено, що матеріалами справи підтверджується факт подальшої реалізації придбаного товару, зокрема, копією договору, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), актами прийняття-передачі сировини.

На момент здійснення господарської операції контрагент позивача був зареєстрований платником податку на додану вартість.

Висновок податкового органу щодо нереальності здійснення господарської операції ґрунтується на висновках акта «Про неможливість проведення зустрічної звірки Товариством з обмеженою відповідальністю «БІ ЕНД БІ СОЛАРС».

При цьому, податкове законодавство не ставить в залежність право платника податку на формування податкового кредиту в залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Суд касаційної інстанції в даному випадку зазначає про персональну відповідальність кожного платника за ведення податкового обліку. Відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Таким чином, судом апеляційної інстанції, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини другої ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень. Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що реальність господарської операції позивача з його контрагентом підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, які відповідають вимогам законодавства.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновку суду апеляційної інстанції та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судом апеляційної інстанції ухвалено обґрунтоване рішення, яке постановлене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області відхилити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17.09.2013 року у справі № 810/2133/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Н.Є.Маринчак

Пилипчук Н.Г.