Ухвала

від 22.09.2014 по справі 820/3454/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" вересня 2014 р. м. Київ К/800/53513/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Вербицької О.В., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою Західної об'єднаної державної податкової інспекції м.Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04.07.2013 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2013 року

у справі № 820/3454/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Техекс-Газ»

до Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Техекс-Газ» звернулось до суду з адміністративним позовом до Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 04.07.2013 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2013 року, позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення від 05.03.2012 року №0001182330 та №0001152330.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

У зв'язку із неприбуттям в судове засідання належним чином повідомлених осіб, які беруть участь у справі, ця справа розглядалася у порядку письмового провадження згідно із статтею 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Техекс-Газ» по взаємовідносинам з ТОВ «Спецінжбуд» за період з 01.10.2011 року по 31.10.2011 року, відповідачем складено акт від 23.02.2012 року №258/23-304/34630463, яким встановлено порушення п.44.1 ст.44, п.п.198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого у жовтні 2011 року позивачем завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту (рядок 19 декларації) на суму 609 752, 00 грн. та від'ємне значення попереднього звітного періоду (рядок 22/24 декларації) на суму 129 022, 00 грн.; занижено суму ПДВ, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками поточного звітного (податкового) періоду (рядок 25 декларації) на 405 251, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 05.03.2012 року: - №0001182330, яким збільшено розмір грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 607 876, 50 грн., в тому числі 405 251, 00 грн. - за основним платежем та 202 625, 50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); - № 0001152330, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в сумі 738 774, 00 грн.

Підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу про нікчемність договорів, укладених з ТОВ «Спецінжбуд», які не спричиняють реального настання правових наслідків.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку щодо відсутності порушення позивачем вимог податкового законодавства, реальності господарських операцій позивача з його контрагентом і, як наслідок, неправомірного прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з урахуванням наступного.

Відповідно до пп.14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно із п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльні платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (абзац другий п. 198.3 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенні таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативної або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст. 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податкової накладною.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби сумі податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог законодавства України.

Крім того, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в перевіряємому періоді позивач мав правовідносини з ТОВ «Спецінжбуд» на підставі договорів поставки.

Відповідно до договору від 11.08.2011 року № 11/08 ТОВ «Спецінжбуд» як постачальник зобов'язується передати у власність позивачу як покупцю обладнання, будівельні матеріали та інший товар, а позивач - прийняти та оплатити товар.

Відповідно до договору від 26.07.2011 року № 31 (з урахуванням додаткової угоди №1) ТОВ «Спецінжбуд» як постачальник зобов'язується передати у власність позивачу товар - блоки котлові котельні КБМВ 12,45 з котлами 4, 15 мВт та блок допоміжний КБМВ 12,45 L= 1,6 м, а позивач - прийняти та оплатити товар.

На підтвердження виконання умов вказаних договорів в матеріалах справи наявні видаткові накладні, податкові накладні, журнал реєстрації довіреностей, банківські виписки, угода про зарахування зустрічних однорідних вимог, оборотно-сальдові відомості по рахунку.

Транспортування придбаного товару підтверджується копіями заявок, рахунків, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), договору про перевезення вантажів та договорів про надання транспортних послуг.

Встановлено, що придбаний товар позивачем був використаний у власній господарській діяльності, а саме - на будівництві об'єктів.

Посилання податкового органу на відсутність товарно-транспортних накладних, як на доказ відсутності фактичного здійснення господарської операції, не можуть враховуватись, оскільки за наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товарів та використання їх у власній господарській діяльності, ненадання такого документу як товарно-транспортна накладна, не може бути єдиною підставою для висновків про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару, оскільки відповідною транспортною документацією обов'язково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не послуги з придбання товару.

З приводу невключення у податковій декларації за жовтень 2011 року показників, визначених актом №2417/23-304/34630463 від 26.12.2011 року про результати позапланової виїзної перевірки фінансово-господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Техекс-Газ» з питань взаємовідносин з ТОВ «Спецінжбуд» за період з 01.08.2011 року по 31.08.2011 року, в результаті чого податковим органом встановлені відповідні відхилення та завищено від'ємне значення попереднього звітного періоду (рядок 22/24 декларації) на суму 129 022, 00 грн., слід зазначити, що висновки акту перевірки не є обов'язковими ані для платника податків, ані для керівника контролюючого органу, тому не створюють жодних правових наслідків.

Висновок відповідача щодо відсутності реального характеру господарської операції між позивачем та його контрагентом на підставі висновків акту «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Спецінжбуд» щодо підтвердження господарських відносин за жовтень 2011 року» правомірно не прийнято судами до уваги, оскільки відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Оскільки в недодержання ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не доведено правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень, колегія суддів вважає правильними судові рішення першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень.

Керуючись ст.ст. 220, 222-224, 230 КАС України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Західної об'єднаної державної податкової інспекції м.Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04.07.2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2013 року у справі № 820/3454/13-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді О.В.Вербицька

Н.Г.Пилипчук